Волконські

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Волконський.

Волко́нські (рос. Волконские) — московський князівський дворянський рід. Піддані Московії і Російської імперії. За родовою легендою — представники династії Рюриковичів, дому Ольговичів, нащадки чернігівського князя Михайла Всеволодовича, убитого ординцями; його гіпотетичний молодший син Юрій отримав у спадок Тарусу. Правнуки останнього, Костянтин, Іван і Федір, переселилися в Олексинський повіт, де придбали вотчини на берегах річки Волконі і від імені її стали називатися князями Волкоконськими. Від них походять три головні гілки цього роду^[1]. До початку XVI ст. Волконські втратили свої уділи і служили старицьким князям. З другої половини XVI ст. вони перебували поміж середнього дворянства, їх чини тримались на рівні дітей боярських. Піднесення родини наступило з кінця XVII ст., коли 1682 року окольничим став Федір Федорович, а у 1692 році і його двоюрідний брат Володимир Іванович отримав цей чин. З другої гілки походив князь Григорій Семенович Волконський, один із перших кавалерійських генералів Петра I. З наступних поколінь князів Волконських найбільш відомі генерал-фельдмаршал князь Петро Михайлович Волконський (1776—1862) та декабрист Сергій Петрович Волконський (1788—1865). 1834 року отримали від Сенату титул ясновельможних князів (рос. светлейших князей).

Герб ред.

Пізній герб князів Волконських (з XVII ст): щит розтятий на синь і золото; у синьому полі срібний архангел Михаїл із мечем і щитом, а в золотому полі — чорний орел із золотим озброєнням і короною, червоним язиком, що тримає навскіс великий золотий хрест. Мантія князівська червона, підбита горностаєм, яку увінчує князівська корона. Архангел символізує Київщину, а орел — Чернігівщину, землі якими володів пращур роду, князь Михайло.

Оригінал^[2]		Переклад
В щите, разделенном перпендикулярно на две равные части, в правой в голубом поле изображен ангел в серебряной одежде, имеющий в правой руке серебряный меч, а в левой золотой щит. В левой части в золотом поле находится чёрный одноглавый орел в золотой на главе короной с распростёртыми крыльями, держащий в лапе золотой крест. Щит покрыт мантией и шапкой, принадлежащими княжескому достоинству.		У щиті, розділеному перпендикулярно на дві рівні частини, в правій, в блакитному полі, зображений ангел у срібному одязі, який тримає правицею срібний меч, а у лівицею — золотий щит. У лівій частині, в золотому полі розташований чорний одноголовий орел у золотій короні на голові, з розпростертими крилами, який тримає в лапі золотий хрест. Щит покритий мантією і шапкою, що належать князівському достоїнству.

Історія ред.

Старша гілка ред.

Таруське князівство

Старша гілка на початку XVI ст. розділилася на три лінії, родоначальниками яких були онуки Костянтина Юрійовича: Димитрій, Петро-Верига і Іпат-Потулов Васильовичі^[1].

З нащадків Димитрія — Федул Федорович і Володимир Іванович були окольничими в кінці XVII століття; нащадок останнього в шостому поколінні, фельдмаршал Петро Михайлович, став родоначальником гілки найсвітліших князів Волконських^[1].

З нащадків Петра-Вериги Іван Федорович, на прізвисько Лось, був начальником артилерії при облозі Тули (1607); інші Волконські цієї лінії, що перервалася 1675 року, були воєводами, стольниками і окольничими^[1].

З третьої лінії (потомства Іпата-Потулова) Дмитро, Семен, Тимофій Івановичі і сини першого з них: Юрій і Яків, вбиті в бою під Конотопом (1659). Єдиний представник цієї лінії, князь Євген Миколайович Волконський, внесений в V частину родоводу книги Рязанської губернії^[1].

Друга гілка ред.

Друга гілка роду Волконських в середині XVI століття розділилася на дві лініх, родоначальниками яких були князь Тимофій і Роман Олександрович^[1].

З нащадків першого Федір-Мерін Іванович Волконський мав 2-х синів: Федора і Петра. Перший з них, стольник і воєвода в Бєлгороді, що захистив це місто від поляків (1634), нагороджений був окольничим і 1-м суддею чолобитну наказу; він придушив заколот у Пскові, за що отримав боярство (1651). Петро Федорович Волконський був окольничим (+1645). Ця гілка внесена в V частину родоводу книги Курської і Московської губерній^[1].

З синів Романа Олександровича, Андрій, на прізвисько Бик, був при Грозному воєводою в Торопці, ходив на Заволочье, будував Білгород-на-Дінці, був полковим воєводою на Дінці (+1597); його потомство минулося в кінці XVII століття^[1].

У Костянтина Романовича, воєводи в Рильську, були сини: Григорій, окольничий, в 1591 році успішно діяв проти шведів; Михайло воєвода борівський, що загинув у 1610 р при захисті Пафнутьевского Боровського монастиря проти поляків; Федір Кривий, воєвода в Путивлі, убитий Лжедмитром II^[1].

Стольник Микита Федорович Волконський був придворним блазнем при Анні Іванівні. Син його Михайло Микитович (1713—1788) генерал-аншеф, відзначився під час Семирічної війни і в 1764 році командував корпусом, вступ якого в Польщу прискорив обрання королем Станіслава Понятовського. Потомство Михайла Костянтиновича внесено в V частину родоводу книги Володимирській, Московській, Тверській і Тульської губерній^[1].

Правнук Федора Костянтиновича Кривого, Михайло Андрійович († 1709), був окольничим при Петрові І. З його онуків Семен Федорович за Петра III був генерал-аншефом, а Петро Михайлович, при Катерині II — сенатором. Син Семена Федоровича Григорій, оренбургський генерал-губернатор і член державної ради (1742—1824) мав трьох синів^[1]:

1) Миколу — родоначальника нинішніх князів Репніних^[1];
2) егермейстера Микиту (помер в 1840), син якого, Олександр (помер в 1878 році бездітним) був посланником в Мадриді;
3) Сергія, декабриста, засланого на каторгу, якому в 1856 р повернуті права дворянства^[1].

Син останнього від шлюбу з Марією Миколаївною Раєвською — Михайло, товариш міністра народної освіти. Генерал-лейтенант Дмитро Петрович Волконський († 1835 р) був посланником в Константинополі. Ця гілка внесена в V частину родоводу книги Володимирській, Вологодської, Московської, Тамбовської і Тверській губерній^[1].

Молодша гілка ред.

З молодшої гілки (потомства Федора Федоровича) Петро Опанасович був полковим воєводою на Оці (1565), влаштував Перемишльску засеку (1572); Іван Михайлович убитий 1633 р під Смоленськом. Ця гілка внесена в V частину родоводу книги Воронезької, Калузької, Московської, Тамбовської і Тульської губерній ( «Гербовник», III, 1)^[1]

Родовід ред.

Михайло Всеволодович (1179 — 30.09.1246), князь переяславський (1206—?), чернігівський (1223-1246) і київський (1238—1239). Замучений в Орді. Канонізований православною церквою як мученик за віру. Одружений із Оленою, дочкою Романа Мстиславича.
- Юрій Михайлович (середина ХІІІ ст.), князь таруський (після 1246).
  - Семен Юрійович (?—?), князь канінський і спаський.
  - Всеволод Юрійович Орехва (?—?), князь таруський (друга половина XIII — початок XIV ст.).
  - Михайло Юрійович (?—?), князь мишецький (друга половина XIII — початок XIV ст.).
  - Іван Юрійович (Старший) (?—?)
  - Костянтин Юрійович (?—?), князь оболенський. Оболенські.
  - Іван Юрійович (Менший) (?—?), князь волконський. Жив у другій половині XIII — на початку XIV ст.
    - Федір Іванович (?— 8.09.1380), князь волконський. Загинув у Куликовській битві.
      - Костянтин Федорович (?—?), Старша гілка Волконських.
      - Іван Федорович (?—?), Друга гілка Волконських.
      - Федір Федорович (?—1437 ), загинув у р. під Белевом. Молодша гілка Волконських.
  - Ксенія Юріївна (?—1313), дружина Ярослава Ярославича, тверського князя; інокиня Марія.

Представники Другої гілки ред.

Михайло Констянтинович Хромий († 1610)
- Лев Михайлович († 1650)
  - Федір Левович († 1697)
    - Микита Федорович († 1740), капітан
      - Михайло Микитич (1713–1788), генерал-аншеф
      - Олексій Микитович (1720–1781), генерал-майор
        Катерина Олексійовна (1754–1829) ⚭ Олексій Іванович Мусін-Пушкін (1744–1817)
        
        Миколай Олексійович (1757–1834), генерал-лейтенант
        
        Петро Олексійович (1759–1827), бригадир
        Дмитро Петрович (1794–1844)
        Олексій Дмитрович (1812–1823)

Примітки ред.

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с Руммель, В. Волконские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона... 1892, Т. 7, С. 40—41.
↑ Общий гербовник дворянских родов Российской империи. Часть 3, 1-е отделение, С. 1.

Бібліографія ред.

Руммель, В. Волконские [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1892, Т. 7, С. 40—41.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Волконські

[ЕСБЕ-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с Руммель, В. Волконские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона... 1892, Т. 7, С. 40—41.

[ОГ-2] Общий гербовник дворянских родов Российской империи. Часть 3, 1-е отделение, С. 1.

[1]

[2]