Вишневецькі
POL COA Korybut.svg
Корибут
Титул: Князі
Родоначальник: Михайло Вишневецький-Збаразький
Близькі роди: Несвицькі
Збаразькі
Період: XV ст. — 1770
Місце походження: Збаразьке князівство
Підданство: Herb Lytwa (Alex K).svg Велике князівство Литовське
Coat of Arms of the Polish-Lithuanian Commonwealth.svg Річ Посполита
Маєтки: Вишневеччина
Замки / палаци: Вишнівецький палац
Збаразький замок
Замок у Білому Камені
Острозький замок
Commons-logo.svg Вишневецькі на Вікісховищі

Вишневе́цькі, пізніше також Корибут-Вишневецькі — княжий рід, який походив від Гедиміновичів або Рюриковичів, гілка княжого роду Несвіцьких. Родоначальником вважається князь Федір Несвізький, якого традиційно вважали нащадком великого князя литовського Ольгерда, хоча дехто з сучасних дослідників схиляється до думки що Федір походив з роду Рюриковичів, гілки Чернігівських Ольговичів або Турівських Ізяславичів. Легендарним патроном роду князів Збаразьких та Вишневецьких вважався його брат Сигізмунд Корибутович.

Прізвище Вишневецькі походить від містечка Вишнівець на Волині (тепер — Тернопільська область).

ІсторіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

Внук князя Федора Несвізького, Солтан за переказом заклав замок Вишнівець, і перший почав іменувати себе князем Вишневецьким. Його брат, Василь, мав сина Михайла, який і став родоначальником княжого роду Вишневецьких. Від синів Михайла, Івана і Олександра, походили дві лінії Вишневецьких, з яких друга обірвалася на польському королю Михайлу († 1673), а перша — на князю Михайлу Сервацію, гетьману литовському (†1744).

Становлення родуРедагувати

Розквіт та вигасанняРедагувати

Особливої могутності Вишневецькі досягли з кінця XVI ст. Михайло Вишневецький займав посаду овруцького старости (1603–15), був одружений із дочкою молдовського господаря Ієремії Могили, двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили, Раїною. Син Михайла та Раїни – Ярема Вишневецький був одним з наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Його син Михайло був королем Речі Посполитої у 1669—73 рр. Був одружений 1670 з Марією-Елеонорою Габсбург, помер бездітним. Двоюрідний рат останнього Дмитро-Єжі обіймав важливі посади гетьмана польного коронного (1667—76) та гетьмана великого коронного (1676—82).

 
   Володіння Вишневецьких у XVI-XVII ст. на мапі Речі Посполитої

У XVIII ст. активно діяли два останніх представники роду в. по чол. лінії: Януш-Антоній, який сягнув посад віленського, краківського воєводи і старости та ін.; Михайло-Сервацій (1680—1744) — гетьман польний литовcький (1702–03), гетьман великий литовський (1703–07, 1730, 1735–44), канцлер литовський з 1720. Наступне коліно Вишневецьких дало трьох представниць роду: Урсуля-Франціска (чоловік — князь Михайло-Казимир Радзивілл), Анна (чоловік — князь Юзеф Огінський), Єлизавета (чоловік — Михайло Замойський), по смерті яких відповідно 1753, 1732 і 1770 рід Вишневецьких повністю згас[1].

ВолодінняРедагувати

Родовим гніздом в. було місто Вишнівець на півдні Волині. Володіння Вишневецьких спочатку знаходилися переважно на Волині, а з 80-х рр. XVI ст. ще й на Лівобережній Україні (Лубенщина, Роменщина та ін., переважно це були колишні землі князів Глинських та Домонтів)[1], так звана Вишневеччина. Починаючись при Дніпрі біля Чигирина та Домонтова при гирлі Супоя, володіння Вишневецьких простягалися майже до Конотопа. До їх складу входили нинішні міста: Полтава, Хорол, Лубни, Золотоноша, Пирятин, Лохвиця, Ромни і заштатне місто Глинськ з містечками і селами, всього на лівому березі Дніпра 53 міста і села і 3 села на правому березі. За інвентарем 1641 року значилося у вотчині 39837 господарів; крім того, було безліч економічних хуторів, або фільварків[2].

З початком національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вся велика Вишневеччина стала надбанням українського козацтва, і поселення на її території увійшли до складу козацьких полків і сотень.

РодовідРедагувати

I

II

СвітлиниРедагувати

ПортретиРедагувати

МаєткиРедагувати

ФундаціїРедагувати

 
Каплиця Святих Дарів (Вишневецьких), Латинська катедра, Львів

ВшануванняРедагувати

2009 року в Лубнах з'явилася вулиця імені Князів Вишневецьких (колишня вулиця Червоних Казарм).

ПриміткиРедагувати

  1. а б Мицик Ю. А. Вишневецькі Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 688. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  2. Василенко В. И. Вишневеччина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)
  3. Олена Бірюліна, Михайло Довбищенко. ЗАБУТІ ІМЕНА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ: шляхетська родина ЄЛО-МАЛИНСЬКИХ Архівовано 19 листопад 2015 у Wayback Machine.. — 15 c. — С. 2.
  4. Несецький, с. 544

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати