Вишневецькі

Вишневецькі

Корибут
Титул:	Князі
Родоначальник:	Михайло Вишневецький-Збаразький
Близькі роди:	Несвицькі Збаразькі
Період:	XV ст. — 1770
Місце походження:	Збаразьке князівство
Підданство:	Велике князівство Литовське Річ Посполита
Маєтки:	Вишневеччина
Замки / палаци:	Вишнівецький палац Збаразький замок Замок у Білому Камені Острозький замок
Вишневецькі на Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вишневецький.

Вишневе́цькі, пізніше також Корибут-Вишневецькі — руський княжий рід Великого князівства Литовського і Речі Посполитої дискусійного походження, гілка роду Несвіцьких.

Родоначальником вважається князь Федір Несвізький, якого традиційно вважали сином чернігівського князя Дмитра-Корибута Ольгердовича, через що Вишневецькі і почали вживати у своєму прізвищі частку Корибут. Деякі сучасні дослідники схиляються до думки що Федір походив з роду Рюриковичів, гілки Чернігівських Ольговичів або Турівських Ізяславичів, тоді як інші, як то Наталя Яковенко, вважають, що Вишневецькі є гілкою роду Гедиміновичів.

Прізвище Вишневецькі походить від містечка Вишневець на Волині в межах сучасної Тернопільської області.

ІсторіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

Внук князя Федора Несвізького, Солтан за переказом заклав замок Вишневець, і перший почав іменувати себе князем Вишневецьким. Його брат, Василь, мав сина Михайла, який і став родоначальником княжого роду Вишневецьких. Від синів Михайла, Івана і Олександра, походили дві лінії Вишневецьких, з яких друга обірвалася на польському королю Михайлу († 1673), а перша — на князю Михайлу Сервацію, гетьману литовському (†1744).

Становлення родуРедагувати

Розквіт та вигасанняРедагувати

Особливої могутності Вишневецькі досягли з кінця XVI ст. Михайло Вишневецький займав посаду овруцького старости (1603–15), був одружений із дочкою молдовського господаря Ієремії Могили, двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили, Раїною. Син Михайла та Раїни — Ярема Вишневецький був одним з наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Його син Михайло був королем Речі Посполитої у 1669—73 рр. Був одружений 1670 з Марією-Елеонорою Габсбург, помер бездітним. Двоюрідний рат останнього Дмитро-Єжі обіймав важливі посади гетьмана польного коронного (1667—76) та гетьмана великого коронного (1676—82).

Володіння Вишневецьких у XVI-XVII ст. на мапі Речі Посполитої

У XVIII ст. активно діяли два останніх представники роду в. по чол. лінії: Януш-Антоній, який сягнув посад віленського, краківського воєводи і старости та ін.; Михайло-Сервацій (1680—1744) — гетьман польний литовський (1702–03), гетьман великий литовський (1703–07, 1730, 1735–44), канцлер литовський з 1720. Наступне коліно Вишневецьких дало трьох представниць роду: Урсуля-Франціска (чоловік — князь Михайло-Казимир Радзивілл), Анна (чоловік — князь Юзеф Огінський), Єлизавета (чоловік — Михайло Замойський), по смерті яких відповідно 1753, 1732 і 1770 рід Вишневецьких повністю згас^[1].

ВолодінняРедагувати

Родовим гніздом в. було місто Вишнівець на півдні Волині. Володіння Вишневецьких спочатку знаходилися переважно на Волині, а з 80-х рр. XVI ст. ще й на Лівобережній Україні (Лубенщина, Роменщина та ін., переважно це були колишні землі князів Глинських та Домонтів)^[1], так звана Вишневеччина. Починаючись при Дніпрі біля Чигирина та Домонтова при гирлі Супоя, володіння Вишневецьких простягалися майже до Конотопа. До їх складу входили нинішні міста: Полтава, Хорол, Лубни, Золотоноша, Пирятин, Лохвиця, Ромни і заштатне місто Глинськ з містечками і селами, всього на лівому березі Дніпра 53 міста і села і 3 села на правому березі. За інвентарем 1641 року значилося у вотчині 39837 господарів; крім того, було безліч економічних хуторів, або фільварків^[2].

З початком національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вся велика Вишневеччина стала надбанням українського козацтва, і поселення на її території увійшли до складу козацьких полків і сотень.