Вікіпедія

Михайло Олександрович Вишневецький

український князь з роду Вишневецьких, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вишневецький.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Михайло Вишневецький.

Михайло Вишневе́цький (1529 — 15 /16 жовтня[13] 1584) — руський князь з роду Вишневецьких, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського. Староста черкаський (1559—1584), старший Війська Запорозького реєстрового (1569—1574), сенатор Речі Посполитої. Йому присвячена поема «Epicedion»[14].

Михайло Вишневецький
Народився1529(1529)
Помер15 жовтня 1584(1584-10-15)
Вишнівець
ПохованняКиєво-Печерська лавра[1]
КраїнаРіч Посполита
Національністьрусин
Місце проживанняРіч Посполита
УчасникSiege of Velikiye Lukid[2]
Титулкнязь
Посадабрацлавський каштелян[3], Київський каштелян[4], Черкаський староста[d][5], Канівський старостаd[5] і Q66200947?[6]
Конфесіяправославний
РідВишневецькі
БатькоОлександр Вишневецький
МатиКатерина Скорута
РодичіЯрема Вишневецький (внук)
Брати, сестриВишневецький Максим Олександрович і Вишневецький Олександр Олександрович
У шлюбі зГальшка Зенович
ДітиВишневецький Олександр Михайлович[7], Вишневецький Юрій[8], Вишневецький Михайло Михайлович[9], Maryna Wiśniowieckad[10][11] і Q64026376?[12]
Герб
Герб

Життєпис

ред.

1550 року він, Бернард Претвич, Ян Гербурт, Александр і Прокоп Сенявські стримали татарську навалу, забрали в них награбоване, багатьох взяли в полон.[15]

1555 року воював з татарами при Кільдишевій Могилі на Миргородщині. Наступного, 1556 р. разом з князями Романом Сангушком та Остафієм Ружинським здійснив вилазку проти турків до Білгорода, однак через татарську підмогу князі зазнали поразки. З літа 1557 до 1559 р. брав участь у Лівонській війні у складі королівського почту Сигізмунда II Августа. За успішні дії отримав у грудні 1559 р. Черкаське староство, яким управляв до своєї смерті.

Близько 1560 р. розбив невеликий загін татар на чолі з ватажком Сохором над річкою Псел. Навесні 1563 р. М. Вишневецький своїм коштом найняв 800 білгородських татар на чолі з Сіхозою і Бакаєм, а також спорядив 400 власних вояків. З цим військом він рушив на підмосковську Сіверщину, зокрема, взяв і спалив місто Радогощ[16].

У 1566 році разом з братом Олександром переміг татар у районі гирла річки Цибульник. Літом 1570 року розгромив двохтисячний загін татар під Чигирином. В 1574 або 1575 році розбив 500 татар які обложили Черкаси, однак не став їх переслідувати.

Похід на Астрахань

ред.

1570 року король Сигізмунд II Август послав Михайла на Астрахань. З собою по дорозі князь взяв полки запорожців та «гультяїв». Коли гетьман прибув з військом, паша і хан вже стояли під мурами. Тоді Вишневецький взявся розробляти план штурму Астрахані. Тим часом один з запорожців пробрався у місто і попередив гарнізон, щоб в зазначений день і час зробили вилазку на противника, імітуючи напад. Запорожець вночі, під носом у татар пробрався в місто і повернувся назад, повідомивши гетьмана, що гарнізон готовий. Вишневецький домовився з командувачем допоміжних московських військ, щоб він нападом відволік татар. А сам Вишневецький вишикував в ряд свою кінноту, за нею поставив 15 000 піхоти. Князь пустив кінноту вперед, однак при наближенні до ворожого табору вершники розійшлися в сторони й на османів ринула піхота, яка, прорвавшись всередину табору, захопила гармати. Османи заволали про допомогу своїх військ, які в цей час билися під мурами з астраханцями. Поки вони прибули, козаки, використовуючи проти турків їхні ж гармати, розгромили їх повністю. Вночі паша перейшов під укриття до хана, Астрахань була звільнена. М. Вишневецький забрав величезні трофеї з османського табору та важку артилерію.

Однак 5000 запорозьких козаків, незадоволені розподілом здобичі після походу на Астрахань, відділилися від війська гетьмана Вишневецького і заснували на березі Дону місто Черкаськ, за назвою свого міста Черкаси, яке стало «головним всьому війську Донському».

Війни з Московською державою

ред.

У 1579 році князь М. Вишневецький, разом з князем Василем Костянтином Острозьким, в складі частин війська короля Стефана Баторія пішов походом на Московське царство, зайняв Сіверщину, брав участь у взятті Стародуба, Чернігова (який польсько-українські війська підпалили)[17] та інших фортець.

Влітку 1580 року разом з загоном татар здійснив похід на Карачев, спустошив місто та його околиці, а дорогою назад — околиці Брянська, Рильська та Орла.

У серпні 1581 року разом з річицьким старостою, князем Ярошем Жижемським, овруцьким старостою Аврамом Мишкою, київським чашником і ротмістром королівським Киріяном Лятошинським і загоном козаків Яна Оришевського пішов на Трубчевськ. Місто було сильно спустошене і спалене. Дорогою назад, на річці Судость Вишневецького наздогнало московське військо, однак воно було вщент розбите[18].

Володіння

ред.

За значні військові заслуги 1580 року введений до сенату Речі Посполитої, після чого передає Канівське та Черкаське староства синові Олександрові. Посади старости канівського і черкаського зберіг до смерті. 1580 р. став каштеляном брацлавським, 15 березня 1581 каштеляном київським.

Разом з дружиною, Гальшкою Юріївною Зенович, залишив добру пам'ять як фундатор трьох православних монастирів.

Помер у Вишневці 15 жовтня 1584 р. у віці 55 років, був похований із почестями в Києво-Печерській Лаврі. За даними Афанасія Калнофойського, помер о 2-й годині ночі з понеділка на вівторок 16 жовтня 1584, був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври[19], існував його надгробок з епітафією.[20]

Нащадки

ред.

У шлюбі з Гальшкою Юріївною Зенович у нього народилось 5 дітей:

Онуки князя по сину Михайлу Вишневецькому

  Михайло Вишневецький Гальшка Зеновичівна
пом. бл. 1594
     
   
Раїна Могилянка
нар. 1588
пом. після 18 січня 1619 		Михайло Вишневецький
нар. ?
пом. перед 1616
                   
               
Ярема Вишневецький
 нар. 1612
 пом. 22 серпня 1651
  		Олександр Роман Вишневецький
 пом. 1629
  		Юрій Криштоф Вишневецький
 пом. 1629
  		Анна Вишневецька 

Примітки

ред.
  1. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  2. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 56–57. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 98.
  4. ↑ Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisy — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 30. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  5. ↑ а б Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 54, 56. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  6. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 58. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  7. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59, 106. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  8. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59, 129. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  9. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59, 113. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  10. ↑ Князі Друцкія-Горскія ў Вялікім Княстве Літоўскім у XV—XVIII стст. / за ред. В. У. Галубовіч, С. А. Рыбчонак, А. І. Шаланда — 2016. — С. 92. — 400 с. — ISBN 978-985-90380-3-7
  11. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59, 60. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  12. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 59, 61. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  13. ↑ Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 35.
  14. ↑ П. Гуцал. Epicedion // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 559. — ISBN 966-528-197-6.
  15. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 545.
  16. ↑ Вирський Д. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555—1595 рр.) [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Україна в Центрально-Східній Європі. — 2015. — Вип. 15. — С. 111—112.
  17. ↑ Czernihów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 826. (пол.) — S. 826. (пол.)
  18. ↑ Вирський Д. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555—1595 рр.) [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Україна в Центрально-Східній Європі. — 2015. — Вип. 15. — С. 117—118.
  19. ↑ Widacki J. Kniaz Jarema. — Katowice, 1984. s.59
  20. ↑ Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 35—36.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Попередник
Дмитро Вишневецький 		  Гетьман України
1569-1570 		  Наступник
Іван Свирговський
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайло_Олександрович_Вишневецький&oldid=41598340