Іван Вишневецький

литовсько-руський (український) магнат

Вишневецький Іван Михайлович гербу Корибут (14901543) — руський князь і магнат, державний діяч Великого князівства Литовського. Батько Дмитра-Байди Вишневецького.

Іван Вишневецький
Ivan Višniaviecki. Іван Вішнявецкі.jpg
Народився 30 листопада 1490
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
Помер 1542
Вишнівець, Кременецький повіт, Волинське воєводство
Поховання Києво-Печерська лавра
Країна Royal banner of the Grand Duchy of Lithuania.svg Велике князівство Литовське
Знання мов російська
Титул князь
Посада черкаський старостаd, Q65242439?, Q65330588?, канівський старостаd і Q26713572?
Конфесія православ'я
Рід Вишневецькі
Батько Михайло Вишневецький
Мати Q64026353?
Брати, сестри Федько Вишневецький, Федір Вишневецький і Вишневецький Олександр Михайлович
У шлюбі з Анастасія Олізарович
Марія Магдалена Бранкович
Діти Дмитро «Байда», Андрій, Костянтин, Сигізмунд, Катерина
Герб

ЖиттєписРедагувати

Син князя Михайла Васильовича Вишневецького (14751512). Здобув класичну освіту. Отримав військовий досвід під орудою батька. Разом з батьком Михайлом і братом Олександром 1512 розбив кримськотатарську орду під Лопушним.

Активно розширював свої володіння, здебільшого на Волині та Білорусі. Процес припав на період між 1511 та 1532 (отримував у вигляді надань, найперше — від короля Сигізмунда I Старого), захоплював силою, купував.

З 1533 року був старостою ейшиським і воронянським, у 15361543 — старостою чечерським[1], з 1541 року — канівським та черкаським, з 1556-го — пропойським (того року згаданий також старостою чечерським). Земський «попис» зобов'язував його виставляти 14 озброєних вершників.

Брав участь у Стародубській війні. У 1534 році разом з володимирським старостою Федором Сангушком сплюндрував Смоленську землю, завдавши значної шкоди московитянам. Після цього рушив до Могильова, де з'єднав з великим гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом. По укладенню миру 1536 року повернувся до своїх володінь.

Після смерти Костянтина Острозького став одним з організаторів оборони Волині від нападів татар. Зокрема, з цією метою очолював мобілізацію шляхти 1534, 1538 та 1540.

Після смерті у 1543 році похований у Києво-Печерській лаврі.

МеценатствоРедагувати

Фінансував діяльність декількох Київських святинь, серед яких Михайлівський собор та Києво-Печерська Лавра. Також відомий тим, що фундував Вознесенську замкову церкву (1530 рік), яка, хоча й невелика, проте відома своє акустикою та двома старовинними іконами Прeсвятої Богородиці, що були виконані у староруському (староукраїнському) та візантійському стилях.

РодинаРедагувати

Перша дружина — Анастасія Олізарович (Олізарій) — донька Семена Олізаровича з роду київських бояр, вдова князя Івана Сангушка-Ковельського. Діти:

Друга дружина — Марія Магдалина, донька Йована Бранковича, деспота Сремського та Єлени Якшич[2].

Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. str. 358, Tom XV cz.1 (Czeczersk) «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880—1914 (пол.)
  2. The Brankovici [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. Książęta Wisniowieccy (01) [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати