Красилівський район
Краси́лівський райо́н — ліквідований район у центральній частині Хмельницької області. Центр — місто Красилів. Зараз його землі входять у Хмельницький район.
| Красилівський район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| адміністративно-територіальна одиниця | |||||
| |||||
| |||||
| Район на карті Хмельницька область | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна: |  Україна
| ||||
| Область: | Хмельницька область | ||||
| Код КОАТУУ: | 6822700000 | ||||
| Утворений: | 1923 р. | ||||
| Населення: | ▼ 50 145 (01.01.2019) | ||||
| Площа: | 1180 км² | ||||
| Густота: | 42,5 осіб/км² | ||||
| Тел. код: | +380-3855 | ||||
| Поштові індекси: | 31000—31075 | ||||
| Населені пункти та ради | |||||
| Районний центр: | Красилів | ||||
| Міські ради: | 1 | ||||
| Селищні ради: | 1 | ||||
| Сільські ради: | 35 | ||||
| Міста: | 1 | ||||
| Смт: | 1 | ||||
| Села: | 93 | ||||
| |||||
| Мапа району | |||||
| Районна влада | |||||
| Голова ради: | Пасічник Василь Савович | ||||
| Голова РДА: | Кравчук Василь Миколайович[1] | ||||
| Вебсторінка: | Красилівська РДА Красилівська районна рада | ||||
| Адреса: | 31000, Хмельницька обл., Красилівський р-н, м. Красилів, пл. Незалежності, 2 | ||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
|
| |||||
Загальні відомості ред.
Площа району становить 1,2 тис. км². Населення — 59,3 тис. мешканців (2004).
Межує на півночі з Ізяславським районом, на сході зі Старокостянтинівським районом і Старокостянтинівською міськрадою, на півдні із Хмельницьким, на південному заході з Теофіпольським, на заході з Білогірським районами Хмельницької області.
| Ізяславський район | ||
| Теофіпольський район | 
|
Старокостянтинівський район |
| Волочиський район | Хмельницький район |
Територією району течуть річки Бужок, Іква, Ікопоть, Понора, Случ, Фоса та інші, тут знаходяться Кузьминське водосховище, став Пустяк. Через район проходять залізничні лінії Гречани—Старокостянтинів I і Шепетівка-Подільська—Старокостянтинів I та автошлях Чернівці—Хмельницький—Житомир (Н03).
У районі 1 міська, 1 селищна і 35 сільських рад; 1 місто, 1 селище міського типу і 93 села.
Історія ред.
Перша письмова згадка про Красилів збереглася в акті від 16 січня 1444 року, за яким литовський князь Свидригайло надавав своєму слузі Михайлу Олехновичу «за його вірну службу» у володіння села Кременецького повіту, у тому числі «Красилів двір». Протягом 1497 −1541 рр. Красилів був власністю Острозьких.
Основним заняттям населення було сільське господарство. Розвивалося також ремесло — жителі займалися чинбарством, шили кожухи й свитки. Значного розвитку досягла торгівля. В 30-х роках XV століття, коли боротьба між Польщею та Литвою за Волинь і Поділля розгорілася з новою силою, Сигізмунд I, щоб посилити свій вплив, надав пільги заможній українській верхівці. В ті часи міщани Красилова дістали право без сплати мита завозити сіль, раз на тиждень проводити торги, обкладати митом товари, які жителі навколишніх сіл везли на базар. У містечку спорудили замок, згадки про нього трапляються в історичних документах за 1545 і 1552 роки. З кінця XVI століття містечко зазнавало спустошливих нападів татар. Мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару жителі міста в 1573 році. Напади повторилися у 1593 і 1618 роках. Містечко було дуже зруйновано, багато жителів загинуло або потрапило в полон.
У другій половині XVI ст. у Красилові діяло 8 ринкових, 7 ремісничих, 10 перекупних будинків. Наприкінці XVI ст. — на початку XVII ст. Красилів став власністю Януша Острозького. Значного розвитку в маєтку набуло зернове господарство.
Населення містечка брало участь у боротьбі проти польського панування (визвольна війна, гайдамацький рух 1648—1654 років). 1748 року в гайдамацькому загоні, оточеному шляхтою біля Погребища було декілька вихідців з південної Волині, зокрема А. Полянович з Красилова. Його поміж інших за участь у повстанні було засуджено на каторжні роботи.
У XVIII столітті основним заняттям населення залишалося землеробство, але розвивалося й ремесло. Серед 40 ремісників було 10 шевців, 8 кравців. Незабаром після з'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Російської імперії, 1797 року Красилів, як волосний центр, увійшов до складу Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.
Під час проведення реформи 1861 року селяни Красилова повинні були вносити великі викупні платежі за землю. Наприклад, у поміщиці Боруховської, згідно з уставною грамотою, селяни викуповували 23 десятини 2380 сажнів землі, за яку протягом 49 років вони мали заплатити 602 крб. 50 копійок.
Населення ред.
Розподіл населення за віком та статтю (2001)[2]:
| Стать | Всього | До 15 років | 15-24 | 25-44 | 45-64 | 65-85 | Понад 85 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 28 085 | 5789 | 3398 | 8250 | 7062 | 3439 | 147 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Жінки | 33 242 | 5289 | 3306 | 8129 | 8406 | 7421 | 691 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українці | 59012 | 96,22 % |
| поляки | 1065 | 1,74 % |
| росіяни | 992 | 1,62 % |
| білоруси | 68 | 0,11 % |
| вірмени | 61 | 0,10 % |
| інші | 133 | 0,22 % |
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 60320 | 98,35 % |
| російська | 855 | 1,39 % |
| вірменська | 52 | 0,08 % |
| білоруська | 31 | 0,05 % |
| польська | 25 | 0,04 % |
| інші | 48 | 0,08 % |
Політика ред.
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Красилівського району було створено 86 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 70,53 % (проголосували 30 778 із 43 638 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 50,61 % (15 578 виборців); Юлія Тимошенко — 22,20 % (6 832 виборців), Олег Ляшко — 14,06 % (4 327 виборців), Анатолій Гриценко — 3,86 % (1 189 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,03 %.[4]
Природно-заповідний фонд ред.
Національні природні парки ред.
Верхнє Побужжя (частина)
Ботанічні заказники ред.
Гідрологічні заказники ред.
Антонінський, Волицький, Манівецький, Моломолинцівський (загальнодержавного значення), Росолівецький.
Лісові заказники ред.
Западинський, Заслучнянський, Красилівський.
Орнітологічні заказники ред.
Ботанічні пам'ятки природи ред.
Біогрупа ялини колючої, Бук європейський, Каштаново-кленова алея, Урочище «Баймаки І», Урочище «Баймаки ІІ», Урочище «Волиця», Урочище «Гайдучино ІІ», Урочище «Кучманівка», Урочище «Липник», Урочище «Липник І», Урочище «Липник ІІ», Урочище «Шмирки».
Гідрологічні пам'ятки природи ред.
Заповідні урочища ред.
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва ред.
Антонінський (загальнодержавного значення).
Населені пункти, зняті з обліку ред.
- Мала Калинівка (1996)
Відомі люди ред.
Письменники ред.
- Болюх Роман Іванович — поет, гуморист, член Національної спілки письменників України (9 березня 1930, с. Мотрунки).
- Булаєнко Володимир Дмитрович — поет-воїн, член Національної спілки письменників України (8 червня 1918, с. Сорокодуби — 19 серпня 1944, м. Баускас).
- Зозуля Іван Оксентович — вчитель, письменник (24 січня 1915, с. Лажева — 21 січня 1998, с. Западинці).
- Васильчук Ніна — дитяча поетеса, член Хмельницької міської літературної спілки «Поділля» (3 грудня 1952, с. Чепелівка).
- Коломієць Микола Іванович — поет, член Національної спілки письменників України (11 березня 1941, с. Буча Київської області)
- Красуцький Мар'ян Іванович — прозаїк, член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України (5 січня 1943, с. Воскодавинці).
- Куян Катерина Петрівна — поетеса (14 травня 1959, с. Ключівка — 13 липня 2000).
- Римарук Ігор Миколайович — поет, член Національної спілки письменників України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (4 липня 1958, село М'якоти Ізяславського району, з 1960 року с. В. Орлинці, з 1962 року с. Западинці, з 1970 року Київ).
Пам'ятки ред.
Примітки ред.
- ↑ Розпорядження Президента України від 20 лютого 2020 року № 122/2020-рп «Про призначення В.Кравчука головою Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області»
- ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Хмельницька область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021.
- ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 13 жовтня 2021.
- ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 16 березня 2016.
Джерела ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Красилівський район |
- Хмельницька область. Адміністративна карта. — Київ. НВП «Картографія» — 2005
- Відомі люди Красилівщини [Архівовано 9 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Населені пункти Красилівщини [Архівовано 9 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Славетні люди Красилівщини (письменники)[недоступне посилання з липня 2019]
|
Це незавершена стаття з географії Хмельницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |