Островерха Михайло
Михайло Острове́рха (псевдонім: Михайло Осика, 7 жовтня 1897, м. Бучач, нині Тернопільської области — 17 квітня 1979, Бруклін[2]) — український письменник, перекладач, фольклорист, мистецтвознавець, співак, громадсько-просвітній діяч, військовик. Вояк Легіону УСС, УГА, Дієвої Армії УНР.
| Островерха Михайло | |
|---|---|
| Народився |
7 жовтня 1897 Бучач, нині Тернопільська область |
| Помер |
17 квітня 1979 (81 рік) Бруклін, Нью-Йорк, ЗСА |
| Громадянство |
 ЗУНР,  США |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Бучач |
| Діяльність |
письменник, перекладач, військовик, фольклорист, мистецтвознавець |
| Військове звання | хорунжий |
| Конфесія | УГКЦ |
| У шлюбі з | Олена Островерха (з дому Роман) |
ЖиттєписРедагувати
Народився 7 жовтня 1897 року в м. Бучачі[2] (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільської области, Україна).
Навчався в народній школі «на Бараках», школі при монастирі оо. Василіян у Бучачі.
У 1915 р. — доброволець УСС, учасник бойових дій. 1916 р. поблизу Бережан потрапив у полон до російських імперських військ. У 1918 р. воював у лавах війська ЗУНР, брав участь у бойових діях біля Львова.
У 1919 р. закінчив старшинську піхотну школу УГА в м. Золочеві. Хорунжий УГА, згодом — в Армії УНР (культурно-освітній референт).[3] Після поразки у військових діях потрапив в табори інтернованих українських вояків у Польщі (Пикуличі, Каліш[4]). У таборі інтернованих українських вояків почав літературну діяльність у журналах, що там виходили — «Запорожець» у Вадовицях, «Веселка» в Каліші.[5]
1921 р. повернувся до Бучача; працював у селах Бу́чаччини та Станиславівщини;[3] згодом переїхав до Львова, працював у редакції журналу «Червона Калина». Виїздив до Італії, вивчав мистецтво.
1923 р. у видавництві «Веселка» в Каліші вийшла спільна збірка поезій Євгена Маланюка, Михайла Селегія та М. Осики.[6][7]
1926 р. виїхав до Італії, вивчав мистецтво, літературу, музику, побут; свої враження, знання описував у часописах «Діло», «Новий час», журналах «Назустріч», «Обрії», «Життя і знання», «Дзвони».[7] У цей період стає популяризатором режиму Муссоліні, зокрема 1938 р. опублікував книжку «Нова імперія» — найяскравішу апологію італійського фашизму, яка будь-коли виходила з-під пера українця[8].
Під час німецько-радянської війни працював у Львові в історичному відділі військової управи 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина». Редактор дивізійного тижневика «До перемоги».
У 1944 р. виїхав до Німеччини, згодом — до США (ЗСА, ЗДА). Співпрацював з редакціями часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», продовжував літературну діяльність.
Учасник ініціятивного комітету проведення З'їзду Бучачан у Рочестері 30 травня — 1 червня 1969 р.[9]
ДоробокРедагувати
- Автор книг та творів:
- Муссоліні: людина і чин[10]
- Нова імперія: Італія і фашизм. — Львів, 1938[11]
- Великий Василіянин слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ</ref>[1]
- «З римського щоденника» (1946)
- «Nihil novi» (1946)
- «Без докору» (1948)
- «Обніжками на битий шлях» (1957)
- «На закруті» (1958)
- «Блиски і темряви» (1966)[12]
- «Грона калини», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубівки»
- Переклади з італійської (зокрема, літературні твори Ґрація Делєдда, Ада Неґрі, Чезаре Меано, Н. Фаріна; також «Іль Прінчіпе» Ніколо Макіявеллі[7]
- Публікації.
Був режисером аматорських вистав у селах Жизномирі[13], Сороках[14], виконував у них ролі[15]
Редактор історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина».
Пам'ятьРедагувати
В експозиції Бучацького районного краєзнавчого музею представлено матеріали, які розповідають про життя та діяльність М. Островерхи.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Боднарук І. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина… — С. 104.
- ↑ а б Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 696.
- ↑ а б Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина… — С. 745.
- ↑ Островерха М. Обніжками на битий шлях… — С. .
- ↑ Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 104—105.
- ↑ Маланюк, Євген Филимонович. Земля й залізо (Електронна копія): третя кн. віршів / Евген Маланюк. — Електрон. текст. дані (1 файл : 21,7 Мб). — Париж: Тризуб, 1929
- ↑ а б в Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 105.
- ↑ Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
- ↑ Колцьо В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина… — С. 893.
- ↑ Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.) // «Ї»: незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2000. — Число 16. — С. 86—104.
- ↑ Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
- ↑ Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 697.
- ↑ Шипилявий С. Жизномир // Бучач і Бучаччина… — С. 522.
- ↑ Носковська-Гірняк Г. Сороки // Бучач і Бучаччина… — С. 649.
- ↑ Там само. — С. 656.
ДжерелаРедагувати
- Михайло Островерха Муссоліні - Людина і Чин (ораторія)
- Боднарук І. Михайло Островерха // Між двома світами: Вибрані статті про українських письменників. — Донецьк : Укр. культурологічний центр, 1996. — С. 114—118.
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 696—697. — ISBN 966-528-199-2.
- Островерха М. Вірш // Літопис Червоної Калини. — C. 2.
- Островерха М. Обніжками на битий шлях. — Ню Йорк : Dnipro, 1957. — 144 с.
- Якимович Б. З. Островерха Михайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 678. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.