Відкрити головне меню

Боднарук Іван Лазарович

український педагог-просвітянин, письменник, громадський діяч

Іва́н Лазарович Боднару́к (8 грудня 1903, с. Білявинці, нині Бучацький район — 31 грудня 1990, Чикаго) — український педагог-просвітянин, письменник, есеїст, журналіст, громадський діяч, літературний критик і рецензент.

Боднарук Іван Лазарович
Народився 8 грудня 1903(1903-12-08)
с. Білявинці, нині Бучацький район
Помер 31 грудня 1990(1990-12-31) (87 років)
Чикаго
Поховання Чикаго
Громадянство ЗУНР ЗУНРПольща ПольщаFlag of the United States.svg США
Національність Україна Україна
Діяльність громадський діяч, журналіст, письменник
Alma mater Бучацька гімназія

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 8 грудня 1903 року в селі Білявинці поблизу м. Бучача (Західна Україна, нині Бучацький район Тернопільської області, Україна, тоді Бучацький повіт Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) в родині священика УГКЦ отця Лазаря та Іванни (з Кміцикевичів) Боднаруків.

Закінчив Бучацьку державну гімназію (польськомовну), диплом магістра філософії одержав у Львівському університеті 1928 року зі слов'янської філології (українська і польська мови). Після дворічної практики в державній і приватній гімназіях в Стрию здав професорський іспит у Варшавському університеті 1931 року. Далі продовжував вчителювати в Стрию в учительській дівочій гімназії та в гімназії для хлопців. Крім того, працював у музеї «Верховина» та був активним членом багатьох громадських організацій.

У другій половині 40-х років опиняється на еміграції в Німеччині, де працював директором неповної середньої школи в українському таборі переміщених осіб в Бургдорфі (біля Ганноверу). Крім цілоденної праці в школі, був культурно-освітнім референтом у таборі, керував вечірніми курсами для неписьменних, що мали виїжджати до Англії та Канади.

У 1948 році І. Боднарук разом з дружиною (теж вчителькою) Леонтією та синами Ростиславом і Богданом виїжджають до Бразилії. В місті Прудентополі (штат Парана) працював вчителем у Малій семінарії оо. Василіян та допомагав у редагуванні газети «Праця» і календарів-альманахів тощо. В цей час підготував і видав для школярів-українців «Буквар» і «Другу читанку». У 1949 році окремою книжкою вийшли його спогади про митрополита Андрея Шептицького під назвою «Великий Чернець і Народолюбець». У 1955 році разом із сім'єю перебрався на помешкання до міста Куритиба, де, крім педагогічної діяльності, брав участь у громадській роботі.

До США переїхав з родиною в 1960]році і оселився в місті Чикаго. Тут працював у школі українознавства (викладач української мови і літератури у Вищій школі оо. Василіян) і у видавництві Миколи Денисюка, в Українському Національному Музеї, викладав у Народному університеті та брав активну участь в релігійно-громадському житті української громади як член об'єднань «Обнова» й «Учительська громада». В 1963 році переїхав до Детройта, де працював вчителем української мови у Вищій школі («гайскул») оо. Василіян та в школі українознавства. Тут упорядкував пропам'ятну книгу парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

Протягом своєї педагогічної і громадської діяльності І. Боднарук активно виступав на сторінках українських періодичних видань країн Заходу. Його статті, замітки з'являлись у таких часописах США, як: «Свобода», «Америка», «Церковний Вісник», «Нова зоря», «Жіночій світ», «Дзвони», «Дітройські новини» та «Квітучі береги». В Аргентині він друкувався в «Нашому кличі» та в «Українському слові», в Англії — у «Визвольному Шляху» та в «Українській думці», в Німеччині йому охоче надавали сторінки в «Шляху перемоги».

Його статті запалювали серця українців до збереження рідної мови і культури, захищали українські громади від асиміляційних впливів, байдужості і сірої буденщини. У 1974 році Іван Боднарук виходить на пенсію і переїздить разом з дружиною до сина Богдана в околиці Чикаго. Але і тут по довгих роках важкої і виснажливої праці не спочиває, а далі працює на ідею відродження української культури в еміграції. Це — робота в Українському Національному музеї, також його улюблена журналістика.

Помер 31 грудня 1990 року і похований у Чикаго.

Сім'яРедагувати

Дружина — Леонтія, з дому Коляджин, народилась у 1910 році в Долині, закінчила та з 1933 року працювала вчителькою Стрийської гімназії.[1]

Творчий доробокРедагувати

  • Боднарук І. Між двома світами. Вибрані статті про українських письменників / Боднарук Іван // уклад. В. Оліфіренко. — Донецьк : Український культурологічний центр, Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, 1997. — 174 с.
  • Боднарук І. Молитва до України / Іван Боднарук // упорядник П. Лаврів. — Львів : СПОЛОМ, 2000. — 576 с., 14 іл.
  • Боднарук І. Український буквар для наших найменших / І. Боднарук. — Прудентопіль (Бразилія) : Видавництво. оо. Василіян, 1959. — 77с.
  • Боднарук І. Друга книжечка / І. Боднарук. — Прудентопіль : Видавництво. оо. Василіян, 1953. — 173 с.
  • Боднарук І. Великий чернець і народолюбець (У 5-ті роковини смерти Митрополита А. Шептицького) / І. Б. — Прудентопіль : Видавництво оо. Василіян, 1950. — 150 с.

ПриміткиРедагувати

  1. Степан Шипилявий. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 754.

ДжерелаРедагувати