Гусятин

селище в Чортківському районі Тернопільської області, адміністративний центр Гусятинської селищної громади

Гуся́тин — селище в Чортківському районі Тернопільської області. Центр Гусятинської селищної громади. Населення — 7,2 тис. осіб (2017 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).Фізична відстань до Тернополя — 67 км, автошляхом 79,3 км , залізницею 94 км .

Селище Гусятин
Герб Гусятина Прапор Гусятина
Країна Україна Україна
Область  Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Гусятинська селищна громада
Рада Гусятинська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано Невідомо
Магдебурзьке право 1559
Статус із 2024 року
Площа 35 км²
Населення 7139 (01.01.2017)[1]
Густота 203,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 48200
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49.070667, 26.205066
Висота над рівнем моря 350 м
Водойма Збруч


Відстань
Найближча залізнична станція: Гусятин
До обл. центру:
 - залізницею: 94 км
 - автошляхами: 67 км
Селищна влада
Адреса 48201, Тернопільська область, Чортківський район, смт. Гусятин, вул. Героїв Майдану, 1
Голова селищної ради Карпо Степан Олексійович
Мапа

Гусятин у Вікісховищі

Назва ред.

Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]

Також назву пов'язують із остґотським словосполученням haus team («швидка вода»): колись Збруч, вирвавшись із хребта Товтрового міжгір'я, мав швидку течію, яку зупинила Боднарівська ГЕС у 1961 р.

Географія ред.

Рельєф ред.

Гусятин знаходиться на Подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300—400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж — гори Медобори — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.

Клімат ред.

Клімат помірно контенентальний.

Водойми ред.

Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч, яка утворює мис. На півночі розташований ставок ставок.

Історія ред.

Археологічні пам'ятки ред.

Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури. Також поселення трипільської культури виявлено в урочищі Високий берег.

У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.

Біля Гусятина літом 1848 р. — Поблизу села Личківці у річці Збруч знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. Зберігається в Краківському Історичному музеї.

На полі «Могилки» були два кургани.

Поблизу селища виявлено городище давньоруської культури (12–13 ст.).

Перші згадки, у складі Королівства Польського ред.

Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами після смерті великого литовського князя Вітовта.

Згідно з припущеннями істориків[4], Гусятин після битви на річці Сині Води 1363 р. переданий із-під влади Орди до Великого князівства Литовського (колишнє Галицьке Пониззя Дністра).

Відомо, що на початку XV ст. власником Гусятина був Грицько Кердей, з 1456 року — Сигізмунд (Зигмунд) Кердей.[5]

25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян Свірч з Ушятина, тобто Гусятина.[6] 1530 р. — 2 лани,2 млини.

До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на Маньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну Свірчу (молодшому) (? −1564).

1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.

У 1569 р. Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому. Дідичем міста був також староста хмільницький Міхал Язловецький.[7] 1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.

У 1594 році Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти влади Речі Посполитої (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, пограбував місто та замок В. А. Калиновського.

Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусь, Поділля і частково на Галичину.

В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[8]

У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.

Період Визвольної війни українців ред.

1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[9] Марціну Адаму Калиновському.

1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, у кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[10]

1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.

У складі Речі Посполитої ред.

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Речі Посполитої. 1672 р. — відійшов до Османської імперії, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.

1672 року, скориставшись тим, що Річ Посполита була ослаблена тривалими війнами, султанська Османська імперія захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника османського султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.

1711 р. в Гусятині був Петро I.

1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[11], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).

1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[11].

5 грудня 1754 р. король Август ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[12] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[13]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[14]

У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[15]

1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[13] Іґнацію Потоцькому.

В складі імперій Габсбурґів ред.

1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Австро-Угорської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Російської імперії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.

1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.

1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

 
Гусятин на фотографії 1875 р.

Палац графа Адама Голуховського (1855—1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки за старими фотографіями.[16]

В присілку Юзифівці була митниця.

Восени 1883 року почалось будівництво,[17] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав  — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці  — залізничної гілки Краків  — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

 
Трансверсалбан

В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[18]

Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.

 
Синагога в Гусятині (1910).

Перша світова війна ред.

Першого серпня 1914 р. російські війська займають місто. У вересні 1917 р. — австрійські. Під час бойових дій місто було сильно зруйноване. Зокрема пам'ятки архітектури, які дві сторони використовували як укріплення. Гусятин піддавався артилерійським обстрілам, над Гусятином відбувались повітряні бої.

Для логістичних цілей російською владою. 31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський  — Гусятин.

Західноукраїнська Народна Республіка ред.

З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася влада ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[19]

Восени 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.

Польська Республіка ред.

Післявоєнний Гусятин - напівспустошений, багато будівель постраждало, Гусятинський замок, ратуша, палац утречені. Гусятин залишається зруйнованим .

Друга світова війна ред.

Вранці 17 вересня 1939 року червоні порушили польсько-радянський кордон. Комендатура Гусятина майже 1 годину вела бій проти нападників.[20] У грудні 1939 стає райцентром.

Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Єврейська община була знищена . У місті діяли прихильники ОУН/УПА ,радянська та німецька влада замордовувала їх у тюрмах .

Німці утратили місто 24 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту захопили населений пункт в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[21]

Окупація СРСР ред.

У 1958-му році хутір Кринички став житловим районом [22] . Місто розбудовується . Відкривається дитячий садок, школа, технікум. Працює санаторій. Будується об'їздна.

Україна ред.

З 1991 року в складі незалежної України. Напочатку незалежності Гусятин занепадає. Закривається санаторій, коледж на межі зачинення. У цей ж час розбудовується житловий район Кринички. Згодом місто Гусятин починає поступово відновлюватись та розвиватись.

15 липня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад утворено Гусятинську селищну громаду, адміністративним центром громади стає Гусятин.[23]

07 липня 2018 року з ініціативи бійця ДУК Правий Сектор Романа Михайлишина в Гусятині під вікнами будинку в якому виріс боєць, відбувся урочистий ритуал підняття Державного Прапора України.[24]

16 березня 2024 року місті Гусятин відкрили Алею Пам’яті Героїв, її створили біля пам'ятника Незалежності України[25].

Населення ред.

Мова ред.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[26]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 6 386 98,16 %
Російська 93 1,42 %
Інші 27 0,42 %
Разом 6 506 100,00 %

Єврейська громада ред.

Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей. Який працював до 2002 року, зараз споруда є спустошеною.

Економіка ред.

Промисловість ред.

Нині діють промислові підприємства:

ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води),

меблеві фабрики «Елегант», «ШИК Галичина», "Комфорт"

Крано-трубовиготовляючий завод фірми "Breeze"

Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.

Транспорт ред.

У місті діє приміський автовокзал.

Залізнична станція відправляє вантажі, які виробляються місцевими підприємствами.

З 1 вересня 2017 року відновлено курсування приміського пасажирського поїзда Тернопіль-Гусятин. Раніше сюди їздили причіпні вагони Київ — Тернопіль — Чортків — Гусятин.

Соціальна сфера ред.

Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).

Громадські організації ред.

Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована радянською владою , відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий).

Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).

Пам'ятки ред.

 
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Архітектури ред.

Втрачені ред.

  • Ратуша.[5]
  • «Замок» графа Адама Ґолуховського , до 1729-го ним володіли Калиновські (1855—1914)  був зруйнований під час першої світової війни.
  • палацовий ансамбль (1889, арх. Юліан Захаревич).
  • Міські укріплення
  • єврейське кладовище

Збережені ред.

 
Церква святого Онуфрія

Природи ред.

Пам'ятники ред.

Відпочинок ред.

  • Стадіон
  • Парк
  • Парк Незалежності України
  • Парк біля пам'ятника Севирину Наливайку
  • Гусятинський фонтан навпроти Гусятинської Селищної Ради
  • Гусятинський ліс "Grabnik"

Освіта ред.

  • Музична школа
  • Гусятинський фаховий коледж ТНТУ ім. Івана Пулюя
  • Заклад загальної середньої освіти смт Гусятин Тернопільської області
  • Гусятинський центр дитячої та юнацької творчості
  • Гусятинський центр культури та дозвілля

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Проживають ред.

Перебували ред.

  • Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968—1975.[33]
  • Олександр Кошиць — керівник хорової капели Української Народної Республіки (1919), який разом з підопічними співаками евакуйовувався на захід.

Дідичі ред.

Примітки ред.

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Гусятинська районна державна адміністрація - Публікації. te.gov.ua. Процитовано 10 липня 2022.
  3. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
  4. В. Янович у своїй історії навів факт наявності кам‘яного хреста з написом «Гусятин–1370 р.»
  5. а б Гусятинська ратуша. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
  6. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379—380 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2021. Процитовано 26 лютого 2019.
  7. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 219. (пол.)
  8. Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452—453
  9. Kalinowski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
  10. A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XI/…, zeszyt …. — 638 s. —   S. 466 (пол.)
  11. а б Potoccy (02) [Архівовано 21 червня 2013 у Archive.is] (пол.)
  12. Potoccy (07) [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  13. а б Potoccy (03) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  14. Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.) [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.] с. 144—145
  15. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625—831 (пол.) S. 789
  16. Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
  17. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
  18. Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
  19. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр. [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.]</
  20. Ткачов С. Польсько-радянська війна 1939 року і Тернопільщина // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 170. — ISBN 978-966-457-228-3.
  21. Великая война Гусятин[недоступне посилання](рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
  22. КРИНИЧКИ | хутір. Тернопільщина (укр.). Процитовано 12 липня 2022.
  23. ВВРУ, 2016, № 8, стор. 19
  24. Своя громада: Прапор біля будинку. Своя громада. субота, 15 жовтня 2022 р. Процитовано 15 жовтня 2022.
  25. У місті на Тернопільщині відкрили Алею Пам’яті Героїв
  26. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  27. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 41. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  28. Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 26 травня 1997 року № 209.
  29. Гомотюк Оксана Євгенівна. ЗУНУ - Західноукраїнський національний університет. Процитовано 15 жовтня 2022.
  30. Йому мало виповнитись 34, але життя обірвав окупант… Гусятин прощається з Романом Михайлишиним - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2022.
  31. Любив людей і загинув за Батьківщину: прощання з Героєм Михайлом Процишиним з Гусятина - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 30 серпня 2022.
  32. Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Реховіч Маріан-Юзеф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 176. — ISBN 978-966-528-279-2.
  33. Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
  34. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
  35. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
  36. W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193—288 s. — S. 238. (пол.)

Джерела ред.

Література ред.

  • Балюх В. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
  • Горбоватий В. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
  • Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).

Посилання ред.