Павличко Дмитро Васильович

український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (28 вересня 1929, Стопчатів[1] — 29 січня 2023[2][3]) — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Герой України (2004). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена «За заслуги» III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лауреат Національної премії Шевченка (1977). Батько Соломії Павличко, дід Богдани Павличко.

Дмитро Васильович Павличко
Ім'я при народженні Павличко Дмитро Васильович
Народився 28 вересня 1929(1929-09-28)
Стопчатів, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Помер 29 січня 2023(2023-01-29) (93 роки)
Країна  Польська Республіка
 СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність поет, журналіст, дипломат, перекладач, викладач університету, літературний критик, політик, сценарист
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Мова творів українська
Роки активності 19532023
Magnum opus «Два кольори», «Таємниця твого обличчя», «Омела»
Партія КПРС, НРУ і Демократична партія України
Діти Павличко Соломія Дмитрівна
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи — 2015
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії
Золотий письменник України
Золотий письменник України
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1977

CMNS: Павличко Дмитро Васильович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис ред.

Народився 28 вересня 1929 року в селянській багатодітній родині в селі Стопчатів[1], на той час[4] Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка (анексована Польщею ЗУНР); нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській українській гімназії[5], потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 року по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до УПА, в інтерв'ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи[6].

У 16 років я став українським повстанцем. П'ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п'ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата»

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін») у Львові, після переїзду до Києва у 1964 році працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971—1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал іноземної літератури «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962). У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).

На думку журналіста, історика Вахтанга Кіпіані, «Павличко, Драч та Яворівський з усією щирістю та талантом віддавались соціалістичним ідеалам до початку перебудови… націоналісти ненавиділи їх за комуністичне минуле, колабораціонізм з радянським режимом, „ленінські“ вірші тощо»[7]. У мережі широко розповсюджені такі його рядки: "Що у житті мене зігріва? Леніна думи ясні, Леніна мудрі слова"; "Як добре, що на світі є Москва, моя земля, столиця і надія"; "Тож не вдалось огидливим ізгоям вас отруїти жовто-синім гноєм"; "Та здавалось мені, що не ворони, а бандерівські хижі кати прилетіли в покинуті сторони заховати криваві сліди"[8].

 
Дмитро Павличко та Михайло Горинь на святі 500-ліття Запорозького козацтва, село Капулівка, 4 серпня 1990 року
 
Дмитро Павличко та його дружина Богдана в Донецьку. Праворуч — професор Володимир Білецький

Дмитро Павличко — один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови ім. Шевченка.

У 1990—1994, 1998—1999, 2005—2006 роках — народний депутат України. У 1990—1994 роках очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради України.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка»[9]. Доктрину Павличка часто критикують як занадто романтичну і загалом нереалістичну, зокрема й з огляду на відмову України від ядерної зброї (без'ядерність як принцип також була закладена в Декларації про державний суверенітет України) і розглядають як різновид політики «фінляндизації»[10].

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея»[11].

З 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української народної партії).

На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 року, Дмитра Павличка було обрано Головою Української всесвітньої координаційної ради.

За часів президентства Віктора Януковича неодноразово закликав до акцій масової непокори проти чинної української влади. Найбільшим злочином президента Януковича вважав підписання мовного закону. Розглядав російську мову як мову, що була й залишається мовою окупантів. У російсько-українському конфлікті висловлювався проти ДНР та ЛНР, виступав за заборону Комуністичної партії України. Закликав передати Києво-Печерську лавру Київському патріархату.

24 жовтня 2019 року в приміщенні Національного музею літератури України відбувся ювілейний вечір присвячений 90-річчю Дмитра Павличка, де за участі було презентовано п'ятий і анонсовано вихід шостого (останнього) томів мемуарів «Дмитро Павличко. Спогади» видавництва «Ярославів Вал»[12][13][14].

Дмитро Павличко помер увечері 29 січня 2023 року у віці 93 років[2][15][16][17]. 1 лютого його поховали в Стопчатові, на малій батьківщині поета, поруч із могилами його батьків на місцевому кладовищі[18][19][20].

Родина ред.


  • Поема Батько[28]

Павличко — перекладач ред.

Дмитро Павличко був один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов.

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видання «Дніпро» 1986 рік).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїшом де Камойншом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава Орсага, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Видання перекладів див. у списку творів.

Павличко — літературний критик ред.

Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році. В першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора, присвячені українській літературі. Тут також опубліковано матеріали про окремі літературні постаті, явища чи події, здебільшого за хронологічним принципом. В другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора про світову літературу. Часто ці праці були написані паралельно до перекладацьких проєктів Павличка й слугують коментарем та доповненням до його перекладацького доробку.

  • Літературознавство. Критика. Українська література. — Том 1. — Київ: Основи, 2007. — 566 с.
  • Літературознавство. Критика. Світова література. — Том 2. — Київ: Основи, 2007. — 465 с.

Павличко — громадський діяч ред.

Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка (1989—1990). У 1989 році очолив редакцію газети ТУМу "Слово", до складу якої входили члени Головної ради Віталій Радчук, Віталій Довгич та Юрій Оробець. У 1990 році передав свою посаду голреда Олександрові Сопронюку. Голова Української всесвітньої координаційної ради у 2006—2011 рр.

Павличко — дипломат ред.

З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці[29].

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року.[30] Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за пів кілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.

 
Дмитро Павличко, 2009 рік

Державні нагороди ред.

Твори ред.

  • Любов і ненависть, 1953.
  • Моя земля, 1955.
  • Концерт у царя, 1958.
  • Чорна нитка, 1958.
  • Правда кличе, 1958.
  • Днина, 1960.
  • Два кольори, 1965.
  • Гранослов, 1968.
  • Сонети подільської осені, 1973.
  • Таємниця твого обличчя, 1974, 1979.
  • Магістралями слова, літературна критика, 1978.
  • Світовий сонет, переклади, 1983.
  • Над глибинами, літературна критика, 1984.
  • Спіраль, 1984.
  • Поеми й притчі, 1986.
  • Біля мужнього слова, літературна критика, 1988.
  • Покаянні псалми, 1994.
  • Антологія словацької поезії XX століття, 1997.
  • Золоте ябко, 1998.
  • Сонети В.Шекспіра, 1998.
  • 50 польських поетів, 2000.
  • Поезії Хосе Марті, 2001.
  • Наперсток, 2002.
  • Рубаї, 2003
  • Сонети (оригінальні твори й переклади), 2004.
  • Не зрадь, 2005.
  • Три строфи, 2007.
  • Аутодафе, 2008.
  • Мала антологія хорватської поезії, 2008.[40]
  • Потоп. 2010.
  • Золоторогий олень. Поема. 2011.
  • Най поховають мене на цьому полі. Новела. 2011.
  • Разом. Вместе: збірка поезій. (з Ратнером О. Г.). — Дніпропетровськ : Герда, 2013. — 176 с., іл. — ISBN 978-617-7097-02-9 
  • Вірші з Майдану: Поезії. — К. : ВЦ «Просвіта», 2014. — 24 с. — ISBN 978-966-2133-96-7

У фільмах та музичних творах ред.

За мотивами творів Дмитра Павличка створено:

Д. Павличко — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавт. з Володимиром Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960).

Вшанування пам'яті ред.

  • У смт Ворзель вулицю Пушкінську перейменували на вулицю Дмитра Павличка[41]
  • У місті Кам'янка вулицю Чехова перейменували на вулицю Дмитра Павличка.
  • У місті Полтава провулок Тюленіна перейменували на провулок Дмитра Павличка.
  • У місті Ірпінь вулицю Єсеніна перейменували на вулицю Дмитра Павличка[43].
  • У місті Малин вулицю Кузнєцова перейменували на вулицю Дмитра Павличка[44][45].
  • У місті Нікополь вулицю Глинки перейменували на вулицю Дмитра Павличка.[46]

Примітки ред.

  1. а б Павличко Дмитро Васильович: Біографія на УкрЛібі. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 20 вересня 2022.
  2. а б Помер Дмитро Павличко: поет, у якого червоне та чорне перепліталися і у віршах, і у житті // BBC, 29 січня 2023
  3. Климковецький, Маркіян (29 січня 2023). Помер поет Дмитро Павличко. Громадське телебачення. Процитовано 30 січня 2023.
  4. У 1929 році сільська гміна Стопчатів. З 1 серпня 1934 року внаслідок реформи місцевого самоврядування[pl] увійшла до складу ґміни Яблунів
  5. 28 вересня ‒ народився Дмитро Васильович Павличко | Наукова Бібліотека ХНТУ сільского господарства. library.khntusg.com.ua. Процитовано 24 січня 2023.
  6. Скарби і пророцтва про Україну, які нам залишив Дмитро Павличко. Освіторія (укр.). Процитовано 30 січня 2023.
  7. Кіпіані, Вахтанг (23 квітня 2012). Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?. Історична правда. Процитовано 5 лютого 2023.
  8. ДУБИНЯНСЬКИЙ, МИХАЙЛО (25 березня 2023). П’ятдесят відтінків конформізму. Українська правда (укр.). Процитовано 25 березня 2023.
  9. Ołeksij Mustafin. W poszukiwaniu optymalnego kursu (PDF). Eurazja. № 1. 1995. с. 12—13. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
  10. Ołeksij Mustafin. W poszukiwaniu optymalnego kursu (PDF). Eurazja. № 1. 1995. с. 12—13. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022.
  11. Павличко Д. В. Українська національна ідея. — К. : КМ Академія, 2002. — 56 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2015.
  12. «Осінь Патріарха». Ювілейний вечір Дмитра Павличка - Національний музей літератури України. Національний музей літератури України. 28 жовтня 2019. Архів оригіналу за 29 січня 2023. Процитовано 29 січня 2023.
  13. Дмитро Павличко презентував п'ятий том спогадів. Gazeta.ua (укр.). 4 листопада 2019. Архів оригіналу за 29 січня 2023. Процитовано 29 січня 2023.
  14. Дмитро Павличко про УПА, Хрущова та Зеленського. Відвертий монолог. YouTube (Відео) (укр.). 3 листопада 2019. Процитовано 29 січня 2023.
  15. Помер Дмитро Павличко. Українська правда (укр.). Процитовано 29 січня 2023.
  16. Про дату похорону та прощання з Героєм України поки не повідомляється // davniyhalych
  17. Його пам'ятатимуть як одного з авторів Декларації про державний суверенітет України й організаторів українського національного руху Поет є також одним з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка» // suspilne.media
  18. На Косівщині поховали Дмитра Павличка // газета «Галичина», 1 лютого 2023 о 17:39
  19. Дмитра Павличка поховають 1 лютого у Стопчатові на Івано-Франківщині — НСПУ // Степан Пенкалюк, suspilne, 30 січня 2023, 22:26
  20. Помер Дмитро Павличко. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.
  21. а б в Гуцульське весілля Дмитра Павличка у Стопчатові
  22. https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/02/1/162354/
  23. https://galychyna.if.ua/analytic/dmitro-pavlichko-moye-zhittya-skladalosya-vsilyako-ta-ya-ne-zabuv-shho-buv-striltsem-u-sotni-spartana/
  24. https://lib.com.ua/uk/author/pavlichko-dmitro/biography/
  25. https://www.ukrlib.com.ua/referats/printit.php?tid=12140
  26. :File:Д.Павличко з дружиною Богданою в Донецьку..jpg
  27. https://zbruc.eu/node/114521
  28. https://yar-val.com.ua/dmitro-pavlichko.-omela/
  29. Указ Президента України про призначення № 983 від 19.10.1995, Указ Президента України про звільнення № 452 від 11.05.1998
  30. Указ Президента України від 26.02.1999 № 220/99
  31. Павличко Дмитро Васильович | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. www.knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 26 травня 2017.
  32. Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
  33. Указ Президента України від 12 липня 1999 року № 818/99 «Про нагородження відзнаками Президента України»
  34. Указ Президента України від 27 вересня 2004 року № 1140/2004 «Про присвоєння Д. Павличку звання Герой України»
  35. Указ Президента України від 25 вересня 2009 року № 764/2009 «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  36. Указ Президента України від 22 січня 2015 року № 27/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
  37. Президент нагородив видатних громадян України з нагоди Дня Соборності [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 січня 2016
  38. Порошенко нагородив орденами видатних українців на честь Дня Соборності. ukranews.com. Українські новини. 23 січня 2016. Архів оригіналу за 25 січня 2016.
  39. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  40. Vijenac 380/2008. [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.] Jevgenij Paščenko: Ukrajinska vizija hrvatskog pjesništva, 25. rujna 2008. (хорв.)
  41. У Бучанській громаді перейменували вулиці, які мали радянські назви, фото - Погляд. poglyad.tv (uk-UA) . Процитовано 6 червня 2023.
  42. На честь Да Вінчі й Мерінова. В Івано-Франківській громаді перейменували дев'ять вулиць.
  43. Рішення про перейменування вулиць в Ірпені набуло чинності. ITV (ru-RU) . 5 липня 2023. Процитовано 5 липня 2023.
  44. Інформація виконавчого комітету Малинської міської ради про проведення громадського обговорення // 13.03.2023, 16:22
  45. Про перейменування та найменування вулиць та провулків на території Малинської міської територіальної громади / Проєкт, від 2023 року №
  46. https://www.facebook.com/zagranichny (29 липня 2023). Радісна, Ясна, Шухевича, Чорновола тощо: у Нікополі перейменували ще 48 вулиць і провулків (укр.). Процитовано 29 липня 2023.

Джерела та література ред.

Посилання ред.