Павличко Дмитро Васильович

український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч
(Перенаправлено з Дмитро Павличко)

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (нар. 28 вересня 1929, Стопчатів, Яблунівський район, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна[1]) — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, Герой України (2004). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена «За заслуги» III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1977). Батько Соломії Павличко.

Дмитро Павличко
Dmytro Pavlychko.jpg
Ім'я при народженні Павличко Дмитро Васильович
Народився 28 вересня 1929(1929-09-28) (93 роки)
село Стопчатів, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна
Громадянство Польща ПольщаСРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність Поет
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська
Роки активності з 1953 року
Партія КПРС
Діти Павличко Соломія Дмитрівна
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи — 2015
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії
Золотий письменник України
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1977

CMNS: Павличко Дмитро Васильович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

ЖиттєписРедагувати

Народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна (тоді — анексована Польщею ЗУНР; за польським адміністративним поділом Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка) в селянській багатодітній родині.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії[джерело?], потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 pоку по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до УПА, в інтерв'ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971–1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962). У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).

 
Дмитро Павличко на святі 500-ліття Запорозького козацтва, село Капулівка, 4 серпня 1990 року
 
Дмитро Павличко з дружиною Богданою в Донецьку, 26 червня 2015 року. Праворуч — проф. Володимир Білецький

Дмитро Павличко — один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

У 1990—1994, 1998—1999 роках — Народний депутат України.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка»[2].

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея»[3].

З 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української Народної Партії).

На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві 18-20 серпня 2006 року, Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Павличко — перекладачРедагувати

Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов.

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видання «Дніпро» 1986 рік).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїшом де Камойншом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава Орсага, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Видання перекладів див. у списку творів

Павличко — літературний критикРедагувати

Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році. В першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора, присвячені українській літературі. Тут також опубліковано матеріали про окремі літературні постаті, явища чи події, здебільшого за хронологічним принципом. В другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора про світову літературу. Часто ці праці були написані паралельно до перекладацьких проєктів Павличка й слугують коментарем та доповненням до його перекладацького доробку.

  • Літературознавство. Критика. Українська література. — Том 1. — Київ: Основи, 2007. — 566 с.
  • Літературознавство. Критика. Світова література. — Том 2. — Київ: Основи, 2007. — 465 с.

Павличко — громадський діячРедагувати

Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка (1989—1990), голова Української всесвітньої координаційної ради у 2006—2011 рр.

Павличко — дипломатРедагувати

З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.[4]

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року.[5] Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за пів кілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.

 
Дмитро Павличко, 2009 рік

Державні нагородиРедагувати

ТвориРедагувати

  • Любов і ненависть, 1953.
  • Моя земля, 1955.
  • Концерт у царя, 1958.
  • Чорна нитка, 1958.
  • Правда кличе, 1958.
  • Днина, 1960.
  • Два кольори, 1965.
  • Гранослов, 1968.
  • Сонети подільської осені, 1973.
  • Таємниця твого обличчя, 1974, 1979.
  • Магістралями слова, літературна критика, 1978.
  • Світовий сонет, переклади, 1983.
  • Над глибинами, літературна критика, 1984.
  • Спіраль, 1984.
  • Поеми й притчі, 1986.
  • Біля мужнього слова, літературна критика, 1988.
  • Покаянні псалми, 1994.
  • Антологія словацької поезії XX століття, 1997.
  • Золоте ябко, 1998.
  • Сонети В.Шекспіра, 1998.
  • 50 польських поетів, 2000.
  • Поезії Хосе Марті, 2001.
  • Наперсток, 2002.
  • Рубаї, 2003
  • Сонети (оригінальні твори й переклади), 2004.
  • Не зрадь, 2005.
  • Три строфи, 2007.
  • Аутодафе, 2008.
  • Мала антологія хорватської поезії, 2008.[15]
  • Потоп. 2010.
  • Золоторогий олень. Поема. 2011.
  • Най поховають мене на цьому полі. Новела. 2011.
  • Разом. Вместе: збірка поезій. (з Ратнером О. Г.). — Дніпропетровськ : Герда, 2013. — 176 с., іл. — ISBN 978-617-7097-02-9 
  • Вірші з Майдану: Поезії. — К. : ВЦ «Просвіта», 2014. — 24 с. — ISBN 978-966-2133-96-7

У фільмах та музичних творахРедагувати

За мотивами творів Дмитра Павличка створено:

Д. Павличко — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавт. з Володимиром Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960).

ПриміткиРедагувати

  1. Павличко Дмитро Васильович: Біографія на УкрЛібі. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 20 вересня 2022. 
  2. Ołeksij Mustafin. W poszukiwaniu optymalnego kursu. Eurazja (1). 1995. с. 12–13. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022. 
  3. Павличко Д. В. Українська національна ідея. — К. : КМ Академія, 2002. — 56 с. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2015. 
  4. Указ Президента України про призначення № 983 від 19.10.1995, Указ Президента України про звільнення № 452 від 11.05.1998
  5. Указ Президента України від 26.02.1999 № 220/99
  6. Павличко Дмитро Васильович | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. www.knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 26 травня 2017. 
  7. Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
  8. Указ Президента України від 12 липня 1999 року № 818/99 «Про нагородження відзнаками Президента України»
  9. Указ Президента України від 27 вересня 2004 року № 1140/2004 «Про присвоєння Д. Павличку звання Герой України»
  10. Указ Президента України від 25 вересня 2009 року № 764/2009 «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  11. Указ Президента України від 22 січня 2015 року № 27/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
  12. Президент нагородив видатних громадян України з нагоди Дня Соборності [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 січня 2016
  13. Порошенко нагородив орденами видатних українців на честь Дня Соборності. ukranews.com. Українські новини. 23 січня 2016. Архів оригіналу за 25 січня 2016. 
  14. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  15. Vijenac 380/2008. [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.] Jevgenij Paščenko: Ukrajinska vizija hrvatskog pjesništva, 25. rujna 2008. (хорв.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати