Відкрити головне меню

Українська автокефальна православна церква, скорочено УАПЦ — православна церква в Україні. Припинила існування після об'єднавчого собору українських православних церков.

Українська автокефальна
православна церква

Kyiv, St Andrew church (2).jpg
Дата заснування 1990
Дата ліквідації 15 грудня 2018
Причина ліквідації Об'єднавчий собор українських православних церков
Перший предстоятель Мстислав, Патріарх Київський і всієї Руси-України
Останній предстоятель Макарій (Малетич)
Центр Київ
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська
Церковний календар Юліанський
Єпископів 12
Єпархій 14[1]
Навчальних закладів 8[1]
Монастирів 13[1]
Парафій 1195[1]
Священиків 709[1]
Ченців і черниць 21[1]
Вірних 2,4 % вірян України (2015)[2]
Офіційний сайт church.net.ua

Зміст

ІсторіяРедагувати

15 лютого 1989 року за підтримки проукраїнських сил у Києві почав діяти ініціативний комітет із відновлення Української Автокефальної Православної Церкви в Україні. Його основною метою було відродження УАПЦ та реєстрація громад Церкви. Після того, як 19 серпня 1989 року з юрисдикції Російської Православної Церкви разом зі своєю парафією вийшов протоєрей Володимир Ярема, настоятель львівського храму Петра і Павла, автокефальний рух почав набирати широких обертів. Під час богослужінь на парафіях УАПЦ було прийнято поминати тодішнього Вселенського Патріарха Димитрія.

Тривали пошуки єпископів для відновленої Церкви. 22 жовтня 1989 р. на Соборі священиків і мирян у Львові було проголошено відродження УАПЦ. Очолив відроджену Церкву позаштатний єпископ Московського Патріархату Іван (Боднарчук) (14 листопада 1989 року він був заборонений у служінні Синодом РПЦ).

На початок 1990 року в УАПЦ перейшло близько 200 галицьких парафій. Зростаюча кількість громад змушувала провід Церкви прийняти рішення здійснити хіротонії нових єпископів. Оскільки залучити до цього процесу архиєреїв УАПЦ на еміграції на той час не було можливо, нового єпископа УАПЦ — Василя (Боднарчука) рукоположили Іван (Боднарчук), єпископ Волинський і Рівненський РПЦ Варлаам (Ільющенко), який діяв таємно від Синоду РПЦ, та єпископ Яснополянський Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви Вікентій (Чекалін). Як виявилось згодом, останній був самозванцем. Тому всі здійснені за його участі хіротонії були повторені в 1991 році за участі єпископа із закордонної частини УАПЦ Антонія (Щерби).

Загалом весною 1990 року відбулося ще п'ять єпископських хіротоній: Андрія Абрамчука, Данила Ковальчука, Миколая Гроха, Романа Балащука та Володимира Романюка.

"На момент утвердження автокефального устрою Української Церкви на Помісному Соборі 1990 року механізм її проголошення, по-перше, не було регламентовано священними канонами Православної Церкви, а по-друге, не було узгіднено на загальноправославному рівні. Саме тому, піклуючись про утвердження українського православ’я в нових історичних умовах, Помісний Собор 1990 року пішов шляхом самопроголошення автокефалії. Обираючи цей шлях, Українська Церква не прагнула сепарації від повноти вселенського православ’я або навіть однієї Помісної Церкви. Нашою метою було не відокремлення, а усамостійнення, не розкол чи ослаблення українського православ’я, а навпаки, церковне відродження, зокрема, збереження та утвердження структур Православної Церкви в західних та центральних регіонах, де у той час мав місце стрімкий розвиток структур Української Греко-Католицької Церкви". – Мефодій, предстоятель УАПЦ[3]

5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор за участю близько 700 делегатів з усієї України, серед них було 7 єпископів i понад 200 священиків. Собор затвердив факт відновлення УАПЦ i обрав Патріархом Київським Мстислава (Скрипника). Також було прийнято Статут Церкви. Сам митрополит Мстислав на цьому Соборі був відсутнім, а своє обрання Патріархом прийняв не одразу. Місцеблюстителем патріаршого престолу в Києві став на той час вже митрополит Іван (Боднарчук). 16 вересня 1990 року митрополитом Львівським (УАПЦ) Іоанном (Боднарчуком), єпископами УАПЦ Володимиром (Романюком) і Данилом (Ковальчуком) — Антоній (Масендич) був висвячений на єпископа Рівненського і Житомирського.

2 жовтня 1990 року органи влади Української Радянської Соціалістичної Республіки офіційно зареєстрували УАПЦ.

Демократизація політичного життя в Україні сприяла тому, що восени 1990 року митрополит УАПЦ Мстислав (Скрипник) отримав змогу відвідати Україну. 18 листопада 1990 року в соборі Святої Софії в Києві відбулася iнтронiзацiя його на Патріарха Київського i всієї України. В Україні Патріарх Мстислав разом з єпископом Вашингтонським Антонiєм (Щербою) рукоположили єпископа Хмельницького Антонія (Фіалко) i єпископа Дніпропетровського Пантелеймона (Романовського).

Після свого короткого перебування в Україні Патріарх Мстислав повернувся до США. Своїм заступником, керуючим справами Патріархії в Києві він призначив єпископа Рівненського Антонія (Масендича). Згодом останній був зведений на митрополита Переяславського і Січеславського. Перебування глави УАПЦ поза межами держави, а також низка внутрішніх непорозумінь та конфліктів в українській частині УАПЦ в 1990—1991 роках призвели до протистояння всередині неї різних груп та архиєреїв. Це унеможливило чітко оформити свою структуру та унормувати церковне життя Церкві[4].

 
Частка громад Української автокефальної православної церкви станом на 01.01.2010

ПредстоятеліРедагувати

Занепад комуністичного режиму дозволив УАПЦ відновити своє легальне існування в Україні. 5-6 червня 1990 року пройшов перший собор УАПЦ в Києві, де затверджено Статут УАПЦ й обрано її главу — Патріарха Мстислава (18981993). Після смерті Патріарха Мстислава 7 вересня 1993, Помісний Собор обрав наступника: Патріарха Димитрія (19152000) — та надав йому титул Патріарха Київського і всієї України. Інтронізований на Патріарха Київського і всієї України 14 жовтня 1993 року.

На Соборі УАПЦ 14—15 вересня 2000 року предстоятелем УАПЦ обраний митрополит Мефодій з титулом високопреосвящений митрополит Тернопільський і Подільський. У 2009 він нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві.[5].

24 лютого 2015 року митрополит Мефодій помер. На 40-й день зо дня смерті Блаженнішого Мефодія, в Тернополі, на місці його поховання, в присутності всіх архієреїв УАПЦ був оприлюднений Духовний Заповіт митрополита Мефодія[6]. В Заповіті наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської православної церкви, а також на продовженні довголітнього курсу УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським патріархатом.

Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ на чолі з митрополитом Олександром (Драбинком) про об'єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ'ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія[7].

27 лютого 2015 року Архієрейський собор обрав місцеблюстителем престолу УАПЦ Митрополита Львівського, керівника Рівненсько-Волинської і Таврійської єпархій Макарія. 4 червня 2015 року Помісним собором УАПЦ обраний предстоятелем церкви[8].

Предстоятелі церкви:

ЄпископиРедагувати

ПредстоятельРедагувати

  • Макарій, митрополит Київський та всієї України (1996)

Правлячі архієреїРедагувати

  1. Андрій (Абрамчук), митрополит Галицький (1990)
  2. Роман (Балащук), митрополит Вінницький і Брацлавський (1990)
  3. Володимир (Шлапак), архієпископ Житомирський і Поліський (2009)
  4. Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський (2009), керуючий Черкасько-Кіровоградською єпархією
  5. Герман (Семанчук), архієпископ Чернівецький і Хотинський (2009)
  6. Тихон (Петранюк), архієпископ Тернопільський і Бучацький (2009)
  7. Кирило (Михайлюк), єпископ Ужгородський і Закарпатський (2003)
  8. Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський (2015)
  9. Борис (Харко), єпископ Херсонський і Миколаївський (2015)
  10. Савва (Фризюк), єпископ Донецький і Слов'янський (2017)
  11. Гавриїл (Кризина), єпископ Рівненський і Волинський (2018)

Вікарні архієреїРедагувати

  1. Володимир (Черпак), єпископ Вишгородський і Подільський, вікарій Київської єпархії (2010)
  2. Геронтій (Олянський), єпископ Бориспільський, вікарій Київської єпархії (2014)
  3. Павло (Мисак), єпископ Коломийський, вікарій Івано-Франківської єпархії (2018)

Колишні архієреїРедагувати

  1. Мстислав (Гук)

СпочиліРедагувати

  1. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав (Скрипник) (10.04.1898 — 11.06.1993)
  2. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Димитрій (Ярема) (09.12.1915 — 25.02.2000)
  3. Митрополит Київський і всієї України Мефодій (Кудряков) (11.03.1949 — 24.02.2015)
  4. Архієпископ Дрогобицький і Самбірський Феодосій (Пецина) (06.04.1950 — 23.07.2010)
  5. Єпископ Черкаський і Кіровоградський Іларіон (Савчук) (24.02.1969 — 26.09.2015)

Єпархії (на 2018 рік)Редагувати

Створення помісної ЦерквиРедагувати

За часів предстоятельства (2000—2015) митрополит Мефодій висловлювався за об'єднання православних церков України в єдину помісну Церкву. Згідно його Духовного заповіту, це має відбутись виключно з благословіння Вселенського Патріарха. Митрополит Мефодій вважав, що основною перепоною на шляху об'єднання православних церков в Україні в єдину помісну церкву є особистість патріарха УПЦ КП Філарета, який не погоджувався на об'єднання без гарантій йому особисто зберегти патріарший куколь за собою.

Так, у 2008 році на переговорах про вихід із канонічної ізоляції, представники вселенського патріархату запропонували УПЦ КП наступні умови:

  • тимчасова відмова від статусу патріархату;
  • входження до юрисдикції Вселенського патріархату з метою отримання томосу про автокефалію в майбутньому;
  • формування канонічних керівних органів української церкви в юрисдикції Вселенського патріархату з благословення вселенського патріарха (зокрема, обрання Предстоятеля Церкви актом Вселенського патріарха з трьох альтернативних кандидатур, які висуває український єпископат).

Цю модель було запропоновано лише як перехідну до остаточного канонічного унезалежнення Української церкви — видання томосу про автокефалію. У ході переговорів українська сторона мала реальну можливість значно оптимізувати модель канонічної легітимізації УПЦ КП та УАПЦ. Однак для цього українська сторона теж мала піти на зустріч Константинополю, а саме погодитися, що предстоятель української церкви в складі вселенського патріархату обиратиметься Вселенським патріархом з трьох запропонованих українським єпископатом кандидатур. УАПЦ погодилися утриматися від висунення власних кандидатур. Отже в УПЦ КП була можливість висунути на посаду предстоятеля кандидатуру патріарха Філарета і ще дві кандидатури з числа єпископату УПЦ КП. Але цей варіант було відкинуто.[9][10]

На 40-й день після смерті Блаженнішого Мефодія, був опублікований його Духовний заповіт, у якому наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської православної церкви, а також на продовженні довголітнього курсу УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом.

Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ МП на чолі з митрополитом Олександром (Драбинком) про об'єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ'ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія І[11].

Будучи місцеблюстителем Київського митрополичого престолу, митрополит Макарій чітко заявив про бажання об'єднати УАПЦ із УПЦ КП.[12]

Після свого обрання Предстоятелем УАПЦ також заявив, що готовий піти «до Онуфрія і вклонитися до нього в ноги, щоб він відійшов від Москви»[13] задля створення Помісної церкви. 8 червня 2015 року відбулась зустріч комісій з діалогу Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату, на якому було запропоновано нові умови з боку Київського Патріархату, а саме те, що на об'єднавчому соборі буде обговорюватися кандидатура предстоятеля.[14].

Собори УАПЦРедагувати

Архієрейський собор 16 липня 2010, КиївРедагувати

  • Рішення про молитовне поминання імені Його Всесвятості Всесвятішого Патріарха під час Божественної літургії та за іншими священними богослужіннями.
  • Рішення про утримання від спілкування з главою УПЦ Київського патріархату на основі рішення Архієрейського собору УАПЦ від 2 березня 2007 року.
  • Рішення про поновлення діяльності Комісії Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви по діалогу з УПЦ.[15]

Архієрейський собор 26 липня 2014, КиївРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е Станом на 1 січня 2017 року. Дані Державного департаменту у справах національностей та релігій
  2. Опитування Фонду Демократичні ініціативи щодо належності до різних конфесій. Архів оригіналу за 17 квітень 2015. Процитовано 13 квітень 2015. 
  3. Проголошення Київського Патріархату: здобутки, помилки та шляхи їх подолання | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ (uk). Процитовано 2019-04-12. 
  4. Історія Української Православної Церкви - Київського Патріархату. risu.org.ua (en). Процитовано 2018-10-03. 
  5. Указ Президента України від 10 березня 2009 року N 140/2009
  6. Духовний Заповіт Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ
  7. митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917—1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236—238.
  8. УАПЦ обрала своїм митрополитом Макарія // «Українська правда», 5 червня 2015
  9. Штогрін, Ірина (2009-08-10). Звернення УАПЦ до Вселенського патріархату і помісна церква. Радіо Свобода (Ukrainian). Процитовано 2016-03-04. 
  10. Інтерв’ю Блаженнішого МЕФОДІЯ на “Радіо Свобода” | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  11. Духовний заповіт Блаженнішого МЕФОДІЯ | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  12. Митрополит Макарій розповів, що голосуватиме на Об’єднавчому Соборі за Патріарха Філарета | Духовна велич Львова. velychlviv.com. Процитовано 2016-03-04. 
  13. УПЦ запропонувала УАПЦ об’єднатися | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  14. Коментар Наталії Шевчук щодо зустрічі комісій з діалогу УАПЦ і УПЦ КП | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ. mefodiy.org.ua. Процитовано 2016-03-04. 
  15. Постанови Архиєрейського Собору УАПЦ[недоступне посилання з травень 2019]

ДжерелаРедагувати