Онуфрій (Березовський)

український церковний діяч, митрополит Київський і всієї України, предстоятель Української православної церкви Московського патріархату

Онуфрій (Орест Володимирович Березовський; нар. 5 листопада 1944, c. Коритне, Вижницький район, Чернівецька область) — український церковний діяч. З 17 серпня 2014 по 15 грудня 2018 року — Митрополит Київський і всієї України (за версією РПЦвУ); з 15 грудня 2018 року його право на цей титул не визнає лише невелика частина православних церков, а саме три помісні церкви.

Митрополит Онуфрій
Onufriy (Berezovsky)2014 Vadim Chuprina.jpg
Митрополит Київський і всієї України
з 17 серпня 2014[1]
Церква: Українська Православна Церква (Московський Патріархат)
Попередник: Володимир (Сабодан)
Митрополит Чернівецький і Буковинський
1990 — 2014
Попередник: Антоній (Москаленко)
Наступник: Мелетій (Єгоренко)
Намісник Свято-Успенської Почаївської лаври
1988 — 1990
Попередник: Марк (Петровцій)
Наступник: Яків (Панчук)
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 25 червня
Ім'я при народженні: Березовський Орест Володимирович
Народження: 5 листопада 1944(1944-11-05) (75 років)
c. Коритне, Вижницький район, Чернівецька область, Українська РСР
Священство: 29 травня 1972
Чернецтво: 18 березня 1971
Єп. хіротонія: 9 грудня 1990
 
Автограф:
Onuphrius Berezovskyi Signature 2014.png
 
Нагороди:
Орден Дружби
Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня
CMNS: Онуфрій у Вікісховищі

Митрополит у Києві без титулу, з точки зору Вселенського патріархату[2][3], предстоятель РПЦвУ з 17 серпня 2014. Постійний член Священного синоду РПЦ, правлячий архієрей Київської єпархії РПЦвУ [4].

Ім'я Онуфрія поминається в усіх храмах московського патріархату після імені Московського патріарха.[5][6][7]

ЖиттєписРедагувати

Народився 5 листопада 1944 в с. Коритне (нині Вижницького району) Чернівецької області, будучи третьою дитиною у сім'ї місцевого священика (старші брати — Віктор та Іван, молодша сестра — Ліда).

Рід Березовських має давньоруське (давньоукраїнське) шляхетське походження, належав до гербу Сас, відомий з часів Королівства Русі[8] Березовським належали соляні копальні в давньоруському селі Березів, де існував василіянський монастир ще до 1241 року.[9]

Сім'я жила в малій дерев'яній хатині з двох кімнат на околиці села. Сусіди згадують, що Березовські були дещо заможнішими за інших. Для прикладу, їхня хата була покрита бляхою, коли в решти людей — соломою. Батьків Ореста, бабу Юлю та отця Володимира у селі згадують як надзвичайно добрих людей. «Може, вони й могли придбати собі краще помешкання, бо вшістьох у малій хатині було, звичайно, тісно. Але батьки Ореста ніколи не дбали про матеріальне. Та навіть більше, дуже часто Березовські допомагали іншим грошима, харчами. Тож усі знали, що це — добрі люди».[10]. Орест у дитинстві щодня пас корову, допомагав на городі, а у школі був веселуном і бешкетником, при цьому вчився на відмінно. Щороку на різдвяні свята ходив колядувати.

Після закінчення середньої школи (1961) навчався в Чернівецькому технічному училищі. З 1964 розпочав трудову діяльність у будівельних організаціях Чернівців.

1966 р. вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету.

Для усієї родини та й селян шоком став священницький вибір Ореста. «Ніхто у Коритному й подумати не міг, що цей веселун колись стане священнослужителем… У селі розповідають, що в юності у майбутнього отця сталася трагедія в особистому житті: мовляв, кохана дівчина чи то покинула його, чи вийшла заміж за іншого — Орест про це не розповідав нікому. Буцімто саме після цього він і вирішив присвятити життя Церкві»[11].

1969 року після закінчення третього курсу університету Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1972. Того ж року вступив до Московської духовної академії, яку закінчив 1988 зі ступенем кандидата богослов'я.

З решти сім'ї Березовських священиком став тільки брат Іван (хоча спершу шоферував у колгоспі). Сестра Лідія працювала на сувенірній фабриці, а брат Віктор — на заводі у Чернівцях.

Родинна хата Березовських, куди навіть будучи архієреєм, часто навідувався тепер уже владика Онуфрій (Орест), і далі заселена. Тут живе сім'я одного з племінників. «У села Онуфрій завжди приїжджає з хором. Служить панахиду, читає проповіді. А після цього ми накриваємо для гостей стіл. Владика дуже любить кулешу і білий борщ — такий, як колись варила його мама, баба Юля. Він їсть тільки прості домашні страви, тому вгодити йому нескладно», — каже Марія Березовська, дружина племінника.

ІноцтвоРедагувати

Ще будучи семінаристом, у 1970 став послушником Троїце-Сергієвої Лаври де, паралельно з навчанням, пізнавав тонкощі чернечого життя, ніс різного роду послух — співав на кліросі, стояв за свічником, був келейником намісника.

18 березня 1971 як послушник прийняв чернечий постриг з ім'ям Онуфрій на честь Прп. Онуфрія Великого. 20 червня того ж року був висвячений у ієродиякона. А 29 травня 1972 — рукоположений в ієромонаха.

У 1980 возведено в сан ігумена.

28 серпня 1984 призначений настоятелем «Спасо-Преображенського храму» Афонського представництва в селі Лукино (станція «Передєлкіно» Московської області).

З 28 червня 1985 — благочинний Троїце-Сергієвої лаври.

На Різдво 1986 возведений у сан архімандрита. А з 1988 став намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври, де прослужив до листопада 1990.

Архієрейське служінняРедагувати

 
2016 року
 
Інтерв'ю 20 серпня 2014-го для недільної передачі УТ-1

Постановою Синоду УМЦ МП від 24 листопада 1990 призначений єпископом Чернівецьким і Буковинським. 9 грудня 1990 у Володимирському соборі хіротонісано в єпископа Чернівецького і Буковинського.

23 січня 1992 відмовився підписати звернення архієрейської наради Української Православної Церкви до патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ МП (який проходив 1-3 листопада 1991[12] на якому Онуфрій підтримав автокефалію, поставив підпис в зверненні до РПЦ про надання Церкві України автокефалії[12] про надання автокефалії Церкві в Україні[13].

23 січня 1992 переведений митрополитом Філаретом на Івано-Франківську кафедру. 7 квітня 1992 відновлений на Чернівецькій кафедрі.

27-28 травня 1992 взяв участь у Харківському Соборі УПЦ МП, зайнявши, разом із більшістю архієреїв, безкомпромісну позицію щодо позбавленого влади на соборі Філарета.

28 липня 1994 возведений у сан архієпископа, став Головою синодальної канонічної комісії, постійним членом синоду УПЦ МП.

22 листопада 2000 зведений у сан митрополита.

14 грудня 2007 синод УПЦ МП призначив митрополита Онуфрія головою Церковного суду Української Православної Церкви.

24 лютого 2014 Синодом УПЦ МП таємним голосуванням обраний на посаду місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, оскільки здоров'я Митрополита Володимира не дозволяло виконання обов'язків Предстоятеля УПЦ МП[14].

13 серпня 2014 обраний новим Предстоятелем[15] УПЦ МП. Предстоятеля вибрали з 74 кандидатів таємним голосуванням у два тури[16]. Інтронізація відбулася 17 серпня 2014.

Діяльність архієреяРедагувати

Будучи ідейним прихильником єдності УПЦ МП з Московським патріархатом не лише інституційно, але й ідеологічно, єпископ Онуфрій 23 січня 1992 року підписав, а потім ще з трьома кліриками відкликав підпис під зверненням архієреїв УПЦ на чолі з Філаретом до Алексія про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ про надання автокефалії українській церкві.

27-28 травня 1992 брав активну участь у Харківському соборі, на якому митрополит УПЦ Філарет (Денисенко) був усунутий з посади.

Прихильність до РПЦ не завадила владиці Онуфрію ще в 1990-их (за десятиріччя до налагодження стосунків між РПЦ та РПЦЗ) підтримувати дружні стосунки з Першоієрархом РПЦЗ Лавром (Шкурлою)[ru].

Митрополит Онуфрій не є публічною особою і не займається політичною діяльністю. Маючи 40-річний чернечий досвід, він дуже критично ставиться до «номінального чернецтва» задля отримання архієрейського сану чи намісництва. Попри це, владика залишається апологетом потреби вирішення питання «української церкви» у суворій відповідності до церковних канонів.

Чернівецько-Буковинська єпархія УПЦ МП є проблемною з огляду на постійні намагання РумПЦ поширити свою діяльність на «румуномовні парафії» Чернівецької області. Згідно з канонами, на одній території не повинно бути двох церковних юрисдикцій. Але Північна Буковина колись (1918–1940 та 1941–1944) тимчасово належала до юрисдикції румунської церкви. На цій підставі остання вважала за можливе повернути свій вплив на ці українські території. Водночас, УПЦ МП виступила з категоричним протестом проти таких планів, наполягаючи на безпідставності й недружності подібних кроків. В свою чергу Митрополит Онуфрій, з огляду на беззаперечний авторитет як у регіоні так і в православному світі в цілому, зумів ефективно протидіяти цим намірам та нівелювати усі спроби Румунської Православної Церкви реально відтворити свої структури на цій українській території.

22 листопада 2007 року Онуфрій (Березовський) був учасником переговорів з архієреями РумПЦ, що відбувалися у Троянському монастирі, на яких було вирішено кілька проблемних питань щодо експансії румунської церкви на територію України та Молдови[джерело?].

15 грудня 2018 року в результаті створення автокефальної Православної церкви України Онуфрій (Березовський) втратив легітимність титулу Митрополита Київського і всієї України з точки зору Константипольської Православної Церкви. Натомість Російська Православна Церква та інші Православні Помісні Церкви надалі визнають за ним право на цей титул.

28 лютого 2020 року Онуфрій очолив хресну ходу в день свята Симеона Мироточивого Сербської православної церкви у столиці Чорногорії Подгориці. Хода відбулась як протест проти закону, який дозволяє державі отримати власність релігійної громади, якщо вона не може довести, що ця власність належала їй до 1918 року[17]. Після цього посольство України в Чорногорії опублікувало заяву, в котрій зазначило:

Розуміючи важливість дотримання принципу відокремлення церкви і держави, ми вважаємо недоречним, щоб представник церкви, яка є невід'ємною частиною Російської православної церкви, митрополит Онуфрій, коментував внутрішні проблеми Чорногорії від імені українців, тим самим ставлячи під загрозу існуючі дружні відносини між українським і чорногорським народами[18].

ПраціРедагувати

Політична позиціяРедагувати

 
Патріарх московський Кирил Гундяєв і Путін на зустрічі з митрополитами. У центрі — Онуфрій

Митрополит Онуфрій неодноразово був помічений в суперечливих оцінках подій української історії та сьогодення[19]. Так, ще у листопаді 2008 року Онуфрій публічно заявив, що 1930-х роках український народ «заслужив» на Голодомор: «Голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни»[20].

У контексті війни на Сході України Онуфрій називає терористів «ополченцами»[21], натомість Україну розглядає як «буферну зону» між Сходом і Заходом.[22]

Президент Порошенко висловив підтримку митрополиту: «Я дуже радію, що одразу після обрання Ви висловили тверде переконання продовжувати пошук миру, злагоди та об'єднання, якого сьогодні конче потребує Україна. Як і Церква потребує діалогу єднання»[23][24]; «Ми молимося, щоб Церква вистояла і принесла мир, милосердя і християнські цінності на нашу землю. Держава і я, як Президент, є надійною опорою у Вашій Божій справі. І мої очі, і моє серце, і двері завжди будуть відкритими для Вас»[23].

5 серпня 2014 року митрополит Онуфрій, в інтерв'ю прес-службі УПЦ (МП), виступив із засудженням антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, а також відмовився визнавати причетність керівництва Російської Федерації до дестабілізації ситуації на сході України. Російських терористів-найманців Онуфрій називає не інакше як «наші одновірці та брати», а проведення АТО — «братське кровопролиття». Українські військовослужбовці, за словами Онуфрія, не захищають свою Батьківщину, а діють в «інтересах Заходу»[25][26][27]

8 травня 2015 року на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому 70-й річниці перемоги над нацизмом в Європі, коли президент Петро Порошенко зачитував прізвища 21 вояка, котрі за участь у АТО отримали звання Героя України, (серед них 10 — посмертно), представники УПЦ (МП) на чолі з її предстоятелем Онуфрієм демонстративно продовжували сидіти, хоч всі присутні, навіть запрошені на засідання іноземні гості, встали та привітали військовиків аплодисментами[28]. Пізніше Онуфрій пояснив свої дії в ВРУ не як «знак неповаги до героїв України», а на «знак протесту проти війни як явища».[29][30][31]

У вересні 2018 року був включений до бази Миротворця як агент впливу РПЦ і противник створення незалежної помісної Церкви в Україні. На це відреагував глава прес-служби УПЦ МП Василь Анісімов: «Наша демократична, страшенно європейська країна реанімує у себе найбридкіші та назлочинніші діяння тоталітаризму»[32].

У лютому 2019 року Онуфрія було запрошено до Служби безпеки України з метою інформування про небезпеку провокацій щодо церков та факти залякування священиків УПЦ МП спецслужбами Росії[33] .

НагородиРедагувати

Офіційне титулуванняРедагувати

Як керівника релігійної організації УПЦ МП його попереджено Константинопольською Православною Церквою, що після 15 грудня 2018 року, виборів предстоятеля Української церкви, представники Московської Патріархії не зможуть еклезіологічно й канонічно носити титул митрополита Київського, що використовують вони зараз, порушуючи умови офіційних документів 1686 року[41][42].

Аналогічна ситуація двох Митрополитів Київських вже була в історії: «Протягом XIV—XV ст. єдина Київська Митрополія відповідно до державного поділу кілька разів розділалася на Київську і Московську частини, на чолі яких стояли окремі митрополити. Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 року, коли вона не за приписами канонічних правил, а насильством і підкупом була приєднана до Московського Патріархату». (Історико-канонічна декларація УПЦ КП, 2007; с. 35).[43]

На цей час, згідно з законодавством України, у Міністерстві юстиції зареєстрована УПЦ МП, предстоятель якої, згідно Статуту, має титул «Митрополит Київський». Тобто, за законами України у перехідний період одночасно щонайменше два православних архієрея мають титул Митрополит Київський; крім них, цей же титул має Патріарх Святослав (УГКЦ). Так само, з 1992 року за законами України одночасно два православних архієрея можуть мати титул митрополит (чи архієпископ) Сумський та Охтирський, тощо.[44]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. з 15 грудня 2018 його титул не визнається Константинопольською православною церквою
  2. Онуфрій втратив титул митрополита Київського і всієї України
  3. Фанар позбавив титулів архієреїв Московської церкви
  4. Онуфрий, митрополит Киевский и всея Украины (Березовский Орест Владимирович), сайт Патріархії РПЦ
  5. Устав Российской Православной Церкви (Глава X. Украинская Православная Церковь). офіційний сайт РПЦ МП (Москва) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
  6. Устав Российской Православной Церкви (Глава X. Украинская Православная Церковь). архів інтернету (збережена сторінка офіційного сайту РПЦ МП) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
  7. Статут РПЦ, Глава X. Українська Православна Церква.
  8. «Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj» на Books.Google
  9. Кузич-Березовський І. М. Березівське боярство на тлі історії України. — Детройт : Universal Slavic Printers, 1962. — C. .
  10. Згадує Параска Албота з Коритного; див.: Вітюк, У., Камська-Ополоник, О. «Від розбишаки до патріарха» // Експрес. — 2014. — 21—28 серпня 2014.
  11. «Від розбишаки до патріарха»//Уляна Вітюк, Ольга Камська-Ополоник, «Експрес», 21-28 серпня 2014 року
  12. а б [1]
  13. [2]
  14. Священний синод УПЦ МП. Засідання 24 лютого 2014
  15. Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Митрополит Володимир помер 5 липня 2014
  16. Собор єпископів УПЦ обрав Предстоятелем УПЦ Місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія / Прес-служба Української Православної Церкви, 13 серпня 2014
  17. Онуфрій очолив протест сербської церкви в Чорногорії
  18. Заява посольства України у Чорногорії
  19. Церква перед вибором
  20. Митрополит Черновицкий и Буковинский Онуфрий: голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни // сайт Православие.RU
  21. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие»
  22. Митрополит Онуфрий: «Христос&nbspн;— это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие». (рос.)
  23. а б Президент провів зустріч з Предстоятелем Української православної церкви Онуфрієм // 16.08.2014 13:54. Прес-служба Президента України
  24. Президент Петро Порошенко зустрівся із новообраним митрополитом УПЦ (МП) Онуфрієм // 5.ua, 16 серпня 2014, 14:03
  25. Временный глава УПЦ МП Онуфрий поддерживает пророссийских террористов и отрицает путинскую агрессию. Архів оригіналу за 12 серпень 2014. Процитовано 10 серпень 2014. (рос.)
  26. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие» , 05.08.2014 (рос.)
  27. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие» , копія сторінки (рос.)
  28. Представители Московского патриархата демонстративно не встали на торжественном заседании ВР, когда Порошенко зачитывал имена Героев Украины. ФОТО, сайт «Цензор. НЕТ», 08.05.2015
  29. Українська Православна Церква (2015-05-09). Коментар Блаженнішого Митрополита Онуфрія для ЗМІ. Процитовано 2018-09-24. 
  30. Попи Московського патріархату не захотіли вставати під час вшанування в Раді бійців АТО.
  31. Представники УПЦ МП не встали у Раді під час зачитування імен бійців АТО — героїв України
  32. Интерфакс-Религия: РПЦ о включении митрополита Онуфрия в базу "Миротворца": если Бог хочет наказать, он лишает разума. www.interfax-religion.ru. Процитовано 2018-10-02. 
  33. СБУ запросила Онуфрія на розмову про пов'язані з УПЦ (МП) провокації. Еспресо. 18 лютого 2019. Процитовано 30 квітня 2019. 
  34. Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации» Архівовано 24 грудень 2013 у Wayback Machine.(рос.)
  35. Указ Президента Российской Федерации от 11.07.2013 г. № 619 О награждении государственными наградами Российской Федерации. офіційний сайт президента Росії (російська). Процитовано 24.09.2018. 
  36. Указ Президента Российской Федерации от 11.07.2013 г. № 619 О награждении государственными наградами Российской Федерации. архів інтернету (збережена сторінка : офіційний сайт президента Росії) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
  37. В Патриаршем и Синодальном духовно-административном и культурном центре Русской Православной Церкви на Юге России проходит очередное заседание Священного Синода 23 октября 2014 г. 12:53 (російська). офіційний сайт Московського Патріархату (Москва). 
  38. В Патриаршем и Синодальном духовно-административном и культурном центре Русской Православной Церкви на Юге России проходит очередное заседание Священного Синода 23 октября 2014 г. 12:53. архів інтернету (збережена сторінка офіційного сайту РПЦ МП) (російська). Процитовано 24.09.2018. 
  39. Візит Предстоятеля Американської Православної Церкви, Блаженнійшого Митрополита Германа в Україну
  40. Митирополита Онуфрия наградили орденом Святого апостола Андрея Первозваного
  41. (рос.)Константинополь выдвинул ультиматум митрополиту Онуфрию по участию в Объединительном соборе // ФОКУС.
  42. (рос.)Варфоломей — Онуфрию: После выборов предстоятеля украинской церкви вы не сможете носить титул митрополита Киевского // Гордон
  43. Історико-канонічна декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 19 квітня 2007 року // Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. Київ, 2007. — 168 стор.
  44. Мефодій (Срібняк), архієпископ Сумський та Охтирський, УПЦ КП; Євлогій (Гутченко), архієрей (2009-13 єпископ, 2013-18 архієпископ, з 2018 митрополит) Сумський та Охтирський, УПЦ (МП)

ПосиланняРедагувати

Інтерв'юРедагувати