Відкрити головне меню

Ігор Ісіченко (в миру Юрій Андрійович Ісіченко; нар. 28 січня 1956, Башкирія) — український церковний та громадський діяч, архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої), науковець, письменник.

Ігор
Архієпископ Харківський і Полтавський
Інтронізація: 12 липня 1993
Попередник: єпископ Роман Попенко
 
Альма-матер: Харківський державний університет
Науковий ступінь: доктор філологічних наук
Громадянство: СРСР СРСР
Україна Україна
Ім'я при народженні: Юрій Андрійович Ісіченко
Народження: 28 січня 1956(1956-01-28) (63 роки)
Мурапталовський радгосп, Куюргазинський район, Башкирія, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР
Батько: Андрій Ісіченко
Мати: Марія Ісіченко
Священство: 4 січня 1993
Чернецтво: 12 березня 1992
Єп. хіротонія: 12 липня 1993

ЖиттєписРедагувати

Походить з українців Правобережжя, що оселилися на Слобожанщині. Народився у Башкирії в родині будівельника. Після народження Юрія 1956 року родина Ісіченків повертається до Балаклії. Там навчався в середній школі № 2 (1963—1973), працював столяром, коректором районної друкарні (1973—1974). Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету протягом 1974—1979 рр. (спеціальність — українська мова та література). 1979—1981 рр. працював викладачем української мови та літератури в середній загальноосвітній школі № 6 м. Балаклії. З лютого 1981 р. — викладач (згодом доцент) кафедри історії української літератури Харківського державного університету — пізніше Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. З 2006 р. веде курс «Українське літературне бароко» в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (Київ). 1987 р. захистив дисертацію на ступінь кандидата філологічних наук «Києво-Печерський патерик в історико-літературному процесі XVI—XVIII ст. на Україні».

Наукові дослідження присвячені поетиці середньовічної та барокової прози, історії Церкви, православній аскезі. Автор десятків публікацій з проблем духовного життя, суспільної ролі Церкви.

У співавторстві з В. С. Калашником і А. О. Свашенко видав «Самоучитель украинского языка».[1]

1988—1990 рр. працював у громадсько-політичних організаціях «Спадщина», Товариство української мови ім. Т. Шевченка, Народний Рух України, брав участь у їхньому створенні на Харківщині. 15 лютого 1990 р. організував ініціативну групу для створення православного братства, 7 липня 1990 р. очолив Українське Православне Братство на Харківщині, яке згодом увійшло до Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного УАПЦ. 13 грудня 1991 р. — 12 грудня 1992 р. був головою Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного.

Монаший постриг з іменем Ігоря прийняв 12 березня 1992 р. в Свято-Михайлівському монастирі м. Києва (таємно). Організував перший єпархіальний собор 5 квітня 1992 р. та відновлення Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. З благословення Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) 20 грудня 1992 р. висвячений на ієродиякона, 4 січня 1993 р. — на ієромонаха, 12 липня 1993 р. — на єпископа Харківського і Полтавського. З передсмертної волі патріарха Мстислава рукоположення відправили архієпископ Петро (Петрусь), єпископ Михаїл Дуткевич, єпископ Теоктист Пересада.

17 жовтня 1996 р. указом патріарха Димитрія призначений керуючим справами Патріархії УАПЦ. 14 вересня 2000 р. обраний на цю посаду Помісним Собором УАПЦ. Тимчасово керував Черкаською (1997—1998), Київською (2000—2001) єпархіями. 29 травня 1997 р. Помісним Собором УАПЦ піднесений у ступінь архієпископа. Після смерті Патріарха УАПЦ Димитрія (Яреми) у 2002 — 2003 роках виступив проти негативних явищ у новому керівництві УАПЦ. Відстоював доцільність і необхідність збереження попередьої орієнтації УАПЦ на митрополита УПЦ в США Константина (Багана), главу УАПЦ в діаспорі (Константинопольського патріархату). Після упокоєння патріарха Димитрія орієнтувався на встановлення канонічного спілкування з УАПЦ в діяспорі. Однак, у 2014—2015 рр. пішов на зближення з УГКЦ.

Ректор Колеґії Патріарха Мстислава — вищої богословської школи УАПЦ в Харкові (з 1994 р.). Директор Українського центру візантиністики і патрології (з 2002 р.). 14 травня 2009 р. захистив у Києво-Могилянській академії докторську дисертацію «Аскетична література Київської Руси».

Спеціалізується на вивченні історії української літератури Х-XVIII ст., шевченкознавстві, взаємодії літератури та релігії, історії християнства.

Член Українського ПЕН.

НагородиРедагувати

Основні публікаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ісіченко Ю. А., Калашник В. С., Свашенко А. О. Самовчитель української мови: [Навч. вид.] — 3-тє вид., перероб. і допов. — К.: Вища школа, 1993. — 287 с. — Рос., укр. ISBN 5-11-004155-5. (1-е вид. — К.: Вища школа, 1989; 2-е вид. — К.: Вища школа, 1990.)

ПосиланняРедагувати