Відкрити головне меню

Митрополи́т Олекса́ндр (в миру Олександр Миколайович Драбинко; нар. 18 березня 1977, Корець, нині Україна) — український церковний діяч, архієрей Православної церкви України, колишній архієрей Української православної церкви (Московського патріархату)[1] (20072018; митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії)[2]. З 1998 року — референт митрополита Київського і всієї України Володимира, з 2006 року — його секретар.

Митрополит Олександр
Metropolitan Oleksandr Drabynko.JPG
Єпископ Олександр (2008)
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський
з 15 грудня 2018
Церква: Православна церква України
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський,
вікарій Київської митрополії
до 23 листопада 2013 року — архієпископ, до 14 червня 2011 року — Переяслав-Хмельницький, до 19 грудня 2010 року — єпископ
19 грудня 2007 — 15 грудня 2018
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Митрофан (Юрчук)
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Київська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 12 вересня
Ім'я при народженні: Олександр Миколайович Драбинко
Народження: 18 березня 1977
Корець, нині Україна
Священство: 28 липня 2006
Чернецтво: 20 серпня 2006
Єп. хіротонія: 19 грудня 2007
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Олександр у Вікісховищі?

У 20112012 роках був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (виконувачем обов'язків з 2010 року) та постійним членом Священного Синоду Української православної церкви. У 2006—2012 роках був головним редактором офіційного сайту церкви. З 2006 по 2007 роки — голова місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». Протягом 2009—2014 років був членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви.

Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила УПЦ МП, зокрема, його поміркованої частини[3]. Вважається «правою рукою» предстоятеля церкви митрополита Володимира[4].

Настоятель дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[5] та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві Теремки-2 в Києві[6].

15 грудня 2018 року взяв участь у Об'єднавчому соборі, унаслідок якого перейшов з УПЦ МП до Православної церкви України.[7]

4 березня 2019 року рішенням Священного Синоду призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).[8]

Зміст

БіографіяРедагувати

Олександр Миколайович Драбинко народився 18 березня 1977 року в місті Корець, нині Рівненська область, Україна (тоді Ровенська область, Українська РСР, СРСР) в сім'ї службовців.

У 1994 році закінчив Корецьку середню загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю.

У 1994 по 1998 роки навчався у Московській Духовній Семінарії, яку закінчив за першим розрядом. З 1998 по 2002 роки навчався в Київській Духовній Академії.

Початок служіння при митрополитові ВолодимируРедагувати

У 1998 році призначений референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля Української Православної Церкви (Московського Патріархату).

У 2002 році захистив дисертацію на тему «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)»[9]. За цю наукову працю Вченою радою Київської Духовної Академії йому було присуджено вчений ступінь кандидата богослов'я.

З лютого 2003 року по листопад 2005 року — співавтор та ведучий телепрограми «Православний Міръ», що виходила в ефірі телеканалу «Ера» на замовлення Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви.

20 травня 2004 року на свято Вознесіння Господнього в храмі на честь святої Марії Магдалини в Тверії (Свята Земля) митрополитом Київським Володимиром висвячений на диякона.

1 липня 2006 року призначений особистим секретарем предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

28 липня 2006 року (в день пам'яті святого князя Володимира) за Божественною Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври митрополитом Володимиром висвячений на священика у целібаті.

З 1 серпня 2006 року — головний редактор офіційного сайту Української Православної Церкви[10] та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання «Церковна (православна) газета».

20 серпня 2006 року в Монастирі святого Пантелеймона на горі Афон митрополитом Київським і всієї України Володимиром пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного Олександра Свірського. 28 серпня за богослужінням в Києво-Печерській лаврі зведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами. 24 вересня за богослужінням в Зимненському монастирі зведений в сан архімандрита. 7 січня 2007 року нагороджений другим хрестом з прикрасами.

Рішенням Священного Синоду УПЦ від 22 листопада 2006 року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»[11]. 1 травня 2007 року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення[12].

Архієрейське служіння до 2011 рокуРедагувати

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 грудня 2007 року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії.

19 грудня 2007 року в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври митрополитами Київським і всієї України Володимиром, Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм, Луганським і Алчевським Іоанникієм, Сімферопольським і Кримським Лазарем, Луцьким і Волинським Нифонтом, Донецьким і Маріупольським Іларіоном, Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм, архієпископами Тульчинським і Брацлавським Іонафаном, Костромським і Галицьким Олександром, Рівненським і Острозьким Варфоломієм, Запорізьким і Мелітопольським Василієм, Тернопільським і Кременецьким Сергієм, Кам'янець-Подільським і Городоцьким Федором, Черкаським і Канівським Софронієм, Овруцьким і Коростеньським Віссаріоном, Миколаївським і Вознесенським Питиримом, Білгородським і Старооскольським Іоанном, Сарненським і Поліським Антонієм, Житомирським і Новоград-Волинським Гурієм, Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном, Криворізьким і Нікопольським Єфремом, Херсонським і Таврійським Іоанном, Вишгородським Павлом, Білоцерківським і Богуславським Митрофаном, Ізюмським Онуфрієм, Полтавським і Миргородським Филипом, єпископами Конотопським і Глухівським Інокентієм, Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм, Сєверодонецьким і Старобільським Агапітом, Бакинським і Прикаспійським Олександром, Олександрійським і Світловодським Пантелейтоном, Хинівським Петром, Васильківським Лукою, Хотинським Мелетієм, Білгород-Дністровським Олексієм, Кемеровським і Новокузневським Аристархом, Бориспільським Антонієм, Горлівським і Слов'янським Митрофаном, Макіївським Варнавою, Бердянським і Приморським Єлисеєм, Ніжинським і Батуринським Іринеєм, Володимир-Волинським і Ковельським Никодимом, Шепетівським і Славутським Володимиром, Сумським і Охтирським Іларієм, Яготинським Олександром та Кременчуцьким і Хорольським Євлогієм висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького[13].

У 2008 році призначений настоятелем дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[14].

27 липня 2009 року призначений членом Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви[15]

З січня 2010 року згадується, як виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ[16].

У 2010 році владика Олександр став настоятелем ставропігійного Храму Преображення Господнього в київському жилому масиві Теремки-2[6], який було зведено громадою Церкви святих Бориса і Гліба УАПЦ на чолі з отцем Юрієм Бойком. Однак, власник землі, на якій було збудовано храм, народний депутат від Партії Регіонів Ігор Лисов, передав церкву УПЦ (МП)[17].

19 грудня 2010 року під час Служби Божої в крипті Базиліки святого Миколая в Барі (над його мощами) зведений в сан архієпископа[18]. Невдовзі після цього відомий російський богослов і місіонер протодиякон Андій Кураєв висловив припущення, що невдовзі архієпископ Олександр стане Керівником справами Української Православної Церкви[19].

Рішенням Священного Синоду Української православної церкви від 14 червня 2011 року затверджений головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і постійним членом Священного Синоду з титулом «Переяслав-Хмельницький і Вишневський».

Після погіршення здоров'я митрополита ВолодимираРедагувати

Під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) на засіданні Синоду 23 грудня 2011 року призначений головою комісії, яка мала тимчасово керувати Київською єпархією, а також відповідальним за лікування предстоятеля перед Священним Синодом[20]. На засіданні 26 січня 2012 року рішення про створення комісії з управління Київською єпархією скасоване як таке, що суперечить статуту УПЦ. Тоді ж Синод звільнив Драбинка з посади настоятеля Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового «з метою вдосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві собору» після доповіді митрополита Вишгородського Павла (Лебедя) про результати аудиторської перевірки фінансування будівництва[21]. 20 лютого Релігійно-інформаційна служба України опублікувала лист митрополита Володимира, в якому він скасував наступне засідання Синоду, скликане найстаршим після нього за хіротонією членом митрополитом Одеським Агафангелом (Саввіним) на 21 лютого[22]. За свідченням джерела газети «Сегодня», цей лист був ініційований архієпископом Олександром. Видання також опублікувало карикатурний вірш, підписаний іменем Драбинка, в якому члени Синоду митрополити Агафангел, Павло та Іларіон зображені в образах «Привоз», «Малина» і «Колхоз» відповідно[23].

21 лютого засідання Синоду таки відбулося після того, як його члени відвідали митрополита Володимира в лікарні. Було прийнято рішення звільнити Олександра з посад голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ та головного редактора офіційного сайту церкви, його також було виведено зі складу постійних членів Священного Синоду. В рішенні йдеться, що воно ухвалено, зважаючи на смуту, яку вносить в життя УПЦ діяльність Преосвященного Олександра[24]:

« Його деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян.

Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.

»

Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом Кирилом (Гундяєвим) ліквідувати самостійність УПЦ[25].

Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві[26].

25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу № 23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»[27].

Наприкінці червня 2013 року архієпископ Олександр (Драбинко) фігурував в історії навколо викрадення двох монахинь Покровського монастиря включно з настоятелькою, пов'язану з аферами з продажу автомобілів Lexus[28][29][30]. 14 червня монашки нібито приїхали в лавру на запрошення архієпископа Олександра, після чого зникли на три доби. В кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, архієпископ проходив як свідок[31]. ЗМІ та деякі оглядачі, а також предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет у своїй офіційній заяві звинуватили проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на архієпископа Олександра (Драбинка)[32][33].

У 2016 р. народний депутат Новинський Вадим Владиславович вчинив напад на Олександра Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у м. Корець[34].

Також у 2016 р. Олександр Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ(МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це — Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит прийняв рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».[35].

8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок Вадима Новинського, яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.[36][37].

ПоглядиРедагувати

Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в УПЦ (МП), прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії[3]. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії[38]:

« З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?

Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.

»

Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера Валерія Каурова[3].

НагородиРедагувати

ДержавніРедагувати

ПраціРедагувати

Під загальною редакцією вийшли:

  • «Літопис Української Православної Церкви» (20062007)
  • «Таков нам подобаше Архиерей» (рос.) (2007)
  • «Украинская Православная Церковь: 15 лет соборности» (рос.) (2007)
  • «Святині української землі» (2006)

ПриміткиРедагувати

  1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  2. Ще один митрополит УПЦ МП оголосив про перехід до Православної церкви України. espreso.tv. Процитовано 2018-12-19. 
  3. а б в ТЕОполітика. Павло Солодько, Український тиждень. № 31 (40) від 1 серпня 2008 року
  4. Геополитические войны в украинской церкви. Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года (рос.)
  5. Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено). Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  6. а б Про нас. Офіційний сайт Храму Преображення Господнього
  7. Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-20. 
  8. Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р.. Єдина помісна Українська Православна Церква (uk). 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  9. Православие в посттоталитарной Украине (вехи истории). Александр Драбинко (рос.)
  10. http://orthodox.org.ua/
  11. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року. Офіційний сайт УПЦ
  12. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. Офіційний сайт УПЦ
  13. АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО). Древо (рос.)
  14. Штаб будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового. Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  15. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви (рос.)
  16. КИЇВ-МОСКВА. Головний редактор офіційного сайту УПЦ та виконуючий обов'язки голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ увійшов до складу комісії Міжсоборного присутствія з питань взаємодії Церкви, держави та суспільства. Офіційний сайт УПЦ
  17. Преображення в синіх тонах. Максим Савчук, Главком. 14 жовтня 2010 року
  18. ІТАЛІЯ-УКРАЇНА. Блаженнійший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію біля мощей святого Миколая в Барі (+ ВІДЕО). Офіційний сайт УПЦ
  19. Диакон Андрей Кураев представил нового Управляющего делами УПЦ (МП) — архиепископа Александра (Драбинко). Релігія в Україні (рос.)
  20. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2011 року. Офіційний сайт УПЦ
  21. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 26 січня 2012 року. Офіційний сайт УПЦ
  22. Митрополит Володимир скасовує засідання Синоду УПЦ, скликане митрополитом Агафангелом (оновлено). Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  23. По сети уже гуляют стихи о борьбе за место Владимира. Сегодня (рос.)
  24. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 21 лютого 2012 року. Офіційний сайт УПЦ
  25. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  26. КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ Офіційний сайт УПЦ
  27. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56
  28. Монахинь похитили в Лавре из-за денег за Lexus — СМИ. Дело
  29. Грешные дела. Арестован предприниматель, обвиняемый в похищении монахинь Коммерсант
  30. Монашки з Покровського монастиря бояться, що їх знову можуть викрасти і катувати. Gazeta.ua
  31. В суде допросят архиепископа Драбинко по делу похищения двух монашек . Комсомольская правда в Украине
  32. Патріарх Філарет: «Архієпископа Олександра (Драбинка) шпиняють за спротив Москві». Офіційний сайт Української православної церкви Київського патріархату
  33. Предстоятеля УПЦ МП шантажують, вимагаючи піти, — такою може бути суть скандалу зі зниклими черницями й «Лексусами». Олександр Дорошенко, Україна молода
  34. [1]
  35. [2]
  36. Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук
  37. Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського. ukranews.com. Українські новини. 2016-12-08. 
  38. На межі двох світів. Петро Зуєв, Дзеркало тижня. № 33 від 6 вересня 2008 року
  39. Указ Президента України від 13 січня 2019 року № 7/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  40. Указ Президента України від 22 січня 2013 року № 35/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  41. Указ Президента України від 23 жовтня 2009 року № 864/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  42. Президент України нагородив секретаря Предстоятеля УПЦ. Релігійно-інформаційна служба України

ПосиланняРедагувати