Відкрити головне меню

Його високопреосвященство кир Софро́ній (в миру Дмитрук Дмитро Савич; нар. 15 лютого 1940, с. Мнишин Гощанського району Рівненської області) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату)[1] з 1992 року, митрополит Черкаський і Канівський.

Митрополит Софроній
Софроний (Дмитрук) (2011).jpg
На зустрічі учасників Архієрейського собору РПЦ з президентом Росії Дмитром Медведєвим у Кремлі 3 лютого 2011 року
Митрополит Черкаський і Канівський
(до 24 вересня 2008архієпископ, до 3 листопада 2000єпископ)
з 9 серпня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: кафедра заснована
Тимчасовий керівник Полтавської єпархії
1 жовтня — 30 грудня 2001
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Феодосій (Дикун)
Наступник: Филип (Осадченко)
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Московська духовна академія
Науковий ступінь: Кандидат богослов'я
Тезоіменитство: 12 квітня
Ім'я при народженні: Дмитрук Дмитро Савич
Народження: 15 лютого 1940(1940-02-15) (79 років)
с. Мнишин, Гощанський район, Рівненська область, Українська РСР, СРСР
Священство: 7 січня 1973
Чернецтво: 12 квітня 1971
Єп. хіротонія: 9 серпня 1992
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Софроній у Вікісховищі?

Один з основних прибічників канонічної автокефалії Української православної церкви[2], вважається лідером «проукраїнського крила» в УПЦ (МП)[3].

БіографіяРедагувати

Дмитро Савович Дмитрук народився 15 лютого 1940 року в селі Мнишин Гощанського району Рівненської області.

Після закінчення середньої школи у 1957 році працював на будівництві. З 1960 року служив в армії.

З 1962 по 1966 роки навчався в Московській духовній семінарії, з 1966 по 1970 роки — у Московській духовній академії, після закінчення якої отримав науковий ступінь кандитата богослов'я. З 1970 по 1972 роки працював при Московській духовній академії професорським стипендіатом, співробітником Церковно-археологічного кабінету і старшим екскурсоводом, викладав у Московській духовній семінарії.

24 листопада 1968 року висвячений у сан диякона. 12 квітня 1971 року прийняв чернецтво з ім'ям «Софроній» на честь святителя Софронія Іркутського. 7 січня 1973 року висвячений у сан ієромонаха. У 1977 році зведений у сан ігумена.

У 19741979 роках викладав у Московських духовних академії і семінарії.

З жовтня 1979 року був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Старий Коврай Чорнобаївського району Черкаської області. У 19801987 роках був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Черкасах, у 19871989 роках — настоятелем Спасо-Преображенського храму в місті Городище Черкаської області, у 19891992 роках — настоятелем Борисо-Глібського собору в місті Бориспіль Київської області, благочинним Бориспільського округу.

У 1992 році зведений у сан архімандрита.

9 серпня 1992 року у Пантелеймонівському храмі Києва висвячений на єпископа Черкаського і Канівського, керівника новоствореної Черкаської єпархії.

3 листопада 2000 року зведений у сан архієпископа.

З 1 жовтня по 30 грудня 2001 року тимчасово керував Полтавською єпархією.

24 вересня 2008 року зведений у сан митрополита.

ПоглядиРедагувати

Митрополит Софроній є основним і відкритим прибічником автокефалії Української православної церкви серед її єпископату.

2005 року, після Помаранчевої революції, митрополит Софроній звернувся до єпископату УПЦ, закликавши негайно домагатися автокефалії для УПЦ, користуючись сприятливою політичною ситуацією[2][4]:

« Моя позиція однозначна: до тих пір, поки ми не будемо мати статус повної незалежності нашої Церкви, з нами ніхто ніколи не буде розмовляти про приєднання. Тому що Михаїл Денисенко ніколи не відмовиться від свого «Патріаршества», і тільки тоді, коли нашу незалежність визнає не тільки Москва, але і весь Православний світ, всі розкольники і в тому числі і греко-католики не будуть заявляти про те, що вони є національна Церква.

Мені незрозуміло, чому найбільша за кількістю віруючих людей Православна Церква світу не може без будь-кого самостійно керуватись у своєму житті.

Ще раз повторюю: самі найсприятливіші умови для набуття статусу незалежності для нашої Церкви — тепер; якщо ми сьогодні або завтра не скористаємось цією можливістю, то післязавтра буде вже пізно. Я не хотів би цього, але нас за це буде судити Бог.

»

Єпископат відкрито не підтримав звернення, але, водночас, не прозвучало ніякого засудження і не було застосовано жодних санкцій. Надалі митрополит Софроній продовжував відстоювати свою позицію.

2008 році на Архієрейському Соборі УПЦ, що відбувався напередодні візиту в Україну патріархів Константинопольського та Московського, під час обговорення зміни статусу із «самоврядної Церкви з правами широкої автономії» на власне автономну Церкву був єдиним, хто активно підтримав цю ідею.

2008 року архієпископ Софроній був зведений у сан митрополита. Ймовірно, це було обумовлено бажанням єпископату врівноважити активну проросійську політику митрополита Одеського Агафенгела рівним за статусом архієреєм з активною патріотичною позицією.

2018 року митрополит Софроній заявив в інтерв'ю виданню «Главком»:

« Він (Філарет) став лідером розколу. Якби він не поліз туди, куди поліз, то в нас давно була би церква незалежна, автокефальна.[2][5] »
« Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі.[6] »

В кінці 2018 заявив що він «ні туди ні сюди» і що МП не залишиться."Я не згадую під час служби патріарха У незалежної держави повинна бути незалежна церква. А виходить так, що ніби ми і незалежна держава, а ліземо у тенета до греків. А яка різниця, Константинополь чи Москва? Я би вам сказав зараз, що слід далі робити, якби я у руках тримав Томос, знав, про що там написано. Тож дочекаймося.". Після отримання ПЦУ Томосу про Автокефалію митрополит так і не перейшов до неї.[7]

НагородиРедагувати

ДержавніРедагувати

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (1 грудня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[8]
  • Орден «За заслуги» I ст. (22 січня 2014) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[9]
  • Орден «За заслуги» II ст. (22 липня 2008) — За вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі[10]
  • Орден «За заслуги» III ст. (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність[11]

ЦерковніРедагувати

СвітськіРедагувати

  • Орден козацької слави II ступеня

Митрополит є Почесним громадянином Черкас.

Інтерв'юРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  2. а б в Звернення до єпископату Української Православної Церкви (2005). Архів оригіналу за 14 січень 2007. Процитовано 15 лютий 2009. 
  3. Тож яку державу вони будують?
  4. Фотографія звернення
  5. Митрополит УПЦ МП Софроній: Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі. Інтерв'ю Владики Софронія виданню «Главком»
  6. Митрополит УПЦ МП Софроній: Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі.
  7. Митрополит Софроній: Я ні туди і ні сюди. Але у Московському патріархаті не залишаюся » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua. Процитовано 2019-02-01. 
  8. Указ Президента України від 1 грудня 2018 року № 404/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  9. Указ Президента України від 22 січня 2014 року № 27/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  10. Указ Президента України від 22 липня 2008 року № 663/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів Української православної церкви»
  11. Указ Президента України від 15 травня 2003 року № 404/2003 «Про відзначення державними нагородами України релігійних діячів»

ПосиланняРедагувати