Його високопреосвященство кир Софро́ній (в миру Дмитрук Дмитро Савич; нар. 15 лютого 1940, с. Мнишин Гощанського району Рівненської області - 22 червня 2020[1]) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату)[2], у 1992-2020 рр., митрополит Черкаський і Канівський.

Митрополит Софроній
Софроний (Дмитрук) (2011).jpg
На зустрічі учасників Архієрейського собору РПЦ з президентом Росії Дмитром Медведєвим у Кремлі 3 лютого 2011 року
Митрополит Черкаський і Канівський
(до 24 вересня 2008архієпископ,
до 3 листопада 2000єпископ)
9 серпня 1992 — 22 червня 2020
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: кафедра заснована
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Московська духовна академія
Науковий ступінь: Кандидат богослов'я
Діяльність: священник
Тезоіменитство: 12 квітня
Ім'я при народженні: Дмитрук Дмитро Савич
Народження: 15 лютого 1940(1940-02-15)
Мнишин, Гощанський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Смерть: 22 червня 2020(2020-06-22) (80 років)
Черкаси, Україна
Похований: Михайлівський кафедральний собор (м. Черкаси)
Священство: 7 січня 1973
Чернецтво: 12 квітня 1971
Єп. хіротонія: 9 серпня 1992

Нагороди:

Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня

CMNS: Софроній у Вікісховищі

Один з основних прибічників канонічної автокефалії Української православної церкви[3], вважався лідером «проукраїнського крила» в УПЦ (МП)[4].

БіографіяРедагувати

Дмитро Савович Дмитрук народився 15 лютого 1940 року в селі Мнишин Гощанського району Рівненської області.

Після закінчення середньої школи у 1957 році працював на будівництві. З 1960 року служив у лавах Радянської армії.

З 1962 по 1966 роки навчався у Московській духовній семінарії, з 1966 по 1970 роки — у Московській духовній академії, після закінчення якої отримав науковий ступінь кандитата богослов'я. З 1970 по 1972 роки працював при Московській духовній академії професорським стипендіатом, співробітником Церковно-археологічного кабінету і старшим екскурсоводом, викладав у Московській духовній семінарії.

24 листопада 1968 року висвячений у сан диякона. 12 квітня 1971 року прийняв чернецтво з ім'ям «Софроній» на честь святителя Софронія Іркутського. 7 січня 1973 року висвячений у сан ієромонаха. У 1977 році зведений у сан ігумена.

У 19741979 роках викладав у Московських духовних академії і семінарії.

З жовтня 1979 року був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Старий Коврай Чорнобаївського району Черкаської області. У 19801987 роках був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Черкасах, у 19871989 роках — настоятелем Спасо-Преображенського храму в місті Городище Черкаської області, у 19891992 роках — настоятелем Борисо-Глібського собору в місті Бориспіль Київської області, благочинним Бориспільського округу.

У 1992 році зведений у сан архімандрита.

9 серпня 1992 року у Пантелеймонівському храмі Києва висвячений на єпископа Черкаського і Канівського, керівника новоствореної Черкаської єпархії.

3 листопада 2000 року зведений у сан архієпископа.

З 1 жовтня по 30 грудня 2001 року тимчасово керував Полтавською єпархією.

24 вересня 2008 року зведений у сан митрополита.

Помер 22 червня 2020 року після довготривалої хвороби[1]. Похований на території Михайлівського кафедрального собору міста Черкаси [5]

ПоглядиРедагувати

Митрополит Софроній є основним і відкритим прибічником автокефалії Української православної церкви серед її єпископату.

2005 року, після Помаранчевої революції, митрополит Софроній звернувся до єпископату УПЦ, закликавши негайно домагатися автокефалії для УПЦ, користуючись сприятливою політичною ситуацією[3][6]:

  Моя позиція однозначна: до тих пір, поки ми не будемо мати статус повної незалежності нашої Церкви, з нами ніхто ніколи не буде розмовляти про приєднання. Тому що Михаїл Денисенко ніколи не відмовиться від свого «Патріаршества», і тільки тоді, коли нашу незалежність визнає не тільки Москва, але і весь Православний світ, всі розкольники і в тому числі і греко-католики не будуть заявляти про те, що вони є національна Церква.

Мені незрозуміло, чому найбільша за кількістю віруючих людей Православна Церква світу не може без будь-кого самостійно керуватись у своєму житті.

Ще раз повторюю: самі найсприятливіші умови для набуття статусу незалежності для нашої Церкви — тепер; якщо ми сьогодні або завтра не скористаємось цією можливістю, то післязавтра буде вже пізно. Я не хотів би цього, але нас за це буде судити Бог.

 

Єпископат відкрито не підтримав звернення, але, водночас, не прозвучало ніякого засудження і не було застосовано жодних санкцій. Надалі митрополит Софроній продовжував відстоювати свою позицію.

2008 році на Архієрейському Соборі УПЦ, що відбувався напередодні візиту в Україну патріархів Константинопольського та Московського, під час обговорення зміни статусу із «самоврядної Церкви з правами широкої автономії» на власне автономну Церкву був єдиним, хто активно підтримав цю ідею.

2008 року архієпископ Софроній був зведений у сан митрополита. Ймовірно, це було обумовлено бажанням єпископату врівноважити активну проросійську політику митрополита Одеського Агафангела рівним за статусом архієреєм з активною патріотичною позицією.

2018 року митрополит Софроній заявив в інтерв'ю виданню «Главком»:

  Він (Філарет) став лідером розколу. Якби він не поліз туди, куди поліз, то в нас давно була би церква незалежна, автокефальна.[3][7]  
  Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі.[8]  

В кінці 2018 заявив що він «ні туди ні сюди» і що МП не залишиться."Я не згадую під час служби патріарха У незалежної держави повинна бути незалежна церква. А виходить так, що ніби ми і незалежна держава, а ліземо у тенета до греків. А яка різниця, Константинополь чи Москва? Я би вам сказав зараз, що слід далі робити, якби я у руках тримав Томос, знав, про що там написано. Тож дочекаймося.". Після отримання ПЦУ Томосу про Автокефалію митрополит так і не перейшов до неї.[9]

НагородиРедагувати

ДержавніРедагувати

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (1 грудня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[10]
  • Орден «За заслуги» I ст. (22 січня 2014) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[11]
  • Орден «За заслуги» II ст. (22 липня 2008) — За вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі[12]
  • Орден «За заслуги» III ст. (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність[13]

ЦерковніРедагувати

СвітськіРедагувати

  • Орден козацької слави II ступеня

Митрополит є Почесним громадянином Черкас.

Інтерв'юРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Відійшов до Господа Митрополит Черкаський і Канівський Софроній. cherkasy-orthodox.com.ua. Процитовано 2020-06-23. 
  2. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  3. а б в Звернення до єпископату Української Православної Церкви (2005). Архів оригіналу за 14 січень 2007. Процитовано 15 лютий 2009. 
  4. Тож яку державу вони будують?
  5. У кафедральному Михайлівському соборі відбулося прощання з Митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм. cherkasy-orthodox.com.ua. Процитовано 2020-06-24. 
  6. Фотографія звернення
  7. Митрополит УПЦ МП Софроній: Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі. Інтерв'ю Владики Софронія виданню «Главком»
  8. Митрополит УПЦ МП Софроній: Якщо мої собраття не підуть на Собор, то вже вони будуть винуваті в розколі.
  9. Митрополит Софроній: Я ні туди і ні сюди. Але у Московському патріархаті не залишаюся » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua. Процитовано 2019-02-01. 
  10. Указ Президента України від 1 грудня 2018 року № 404/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  11. Указ Президента України від 22 січня 2014 року № 27/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  12. Указ Президента України від 22 липня 2008 року № 663/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів Української православної церкви»
  13. Указ Президента України від 15 травня 2003 року № 404/2003 «Про відзначення державними нагородами України релігійних діячів»

ПосиланняРедагувати