Олександр Свірський (15 червня 1448 року в селі Мандера на річці Оять, Новгородська земля — 30 серпня 1533) — православний святий, свірський чудотворець, мощі якого зберігаються у Свірському монастирі в Карелії.

Олександр Свірський
Ікона Олександра Свірського
У миру:Аммос
У чернецтві:Олександр
Народився15 червня 1448(1448-06-15)
Обонезька п'ятина, Новгородська республіка
Помер30 серпня 1533(1533-08-30) (85 років)
Alexander-Svirsky Monasteryd, Стара Слобода (Ленінградська область), Росія
У ликупреподобний
День пам'яті17/30 квітня і 30 серпня/12 вересня

Життєпис

ред.

При народжені отримав ім'я Амос, оскільки народився в день цього пророка. Він прийняв чернечий постриг з ім'ям Олександр у віці 26 років у Валаамській обителі. 1487-го року чернець оселився на Трощинському озері, що за шість верст від ріки Свірі. Серед непрохідного бору він поставив невелику хатинку і став вести подвижницьке життя. Через 25 років святий Олександр удостоївся видіння, як колись праотець Авраам: янголи з посохами в руках зображали собою Святу Трійцю, і голос небесний сказав йому: «Споруди тут храм святої Трійці і збери братію, і спасеш душі їх». Для своїх духовних чад блаженний Олександр був добрим наставником, істинним цілителем душ. Смирення і працелюбність преподобного стали добрим прикладом для багатьох послідовників святого у чернечому житті.

Мощі святого були знайдені 17 (27) квітня 1641 року. Згідно з житієм, мощі були нетлінними[1].

22 жовтня 1918 року було розкрито раку з мощами Олександра Свірського. У литій срібній раці, що важила понад 40 пудів, замість нетлінних мощей Олександра Свірського була виявлена воскова лялька[2][3][4].

Доктор медичних наук, старший науковий співробітник Військово-медичної академії Санкт-Петербурга, завідувач остеологічної лабораторії при Ленінградському обласному бюро судово-медичної експертизи А. В. Ковальов назвав фальсифікацією друге набуття мощей Олександра Свірського в 1998 році[5]. До того ж висновку дійшов і доктор історичних наук, археолог, кандидат богослов'я О. Є. Мусін. Аргументувавши це тим, зокрема, що муміфікований труп із Військово-медичної академії, котрий згодом визнали мощами святого, відрізнявся від стану решток Олександра Свірського зафіксованого монастирським актом 1918 року та приховуванням документа який засвідчує знищення його мощей у 1919 році[6][7].

Свята

ред.
  • 12 вересня — День пам'яті преподобного Олександра Свірського (1533)

Примітки

ред.
  1. Александр Свирский, преподобный — прославление [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Смирнов С. И.[ru] Жития русских святых.
  2. Кашеваров А. Н. Церковь и власть: Русская Православная Церковь в первые годы Советской власти. — М.: Изд-во СПбГТУ, 1999. — С. 222.
  3. Отчет VIII-го (ликвидационного) Отдела Народного Комиссариата Юстиции Съезду Советов // журнал «Революция и церковь»[ru], 1920, № 9-12, С. 70-82. Редактор отчёта Красиков П. А.
  4. Гидулянов П. В.[ru] Отделение церкви от государства в С.С.С.Р. : полный сборник декретов, ведомственных распоряжений и определений Верхсуда Р.С.Ф.С.Р. и других советских социалистических республик: У.С.С.Р., Б.С.С.Р., З.С.Ф.С.Р., Узбекской и Туркменской / П. В. Гидулянов ; под ред. П. А. Красикова. - Изд. 3-е, вновь переработанное и дополненное узаконениями и распоряжениями по 15 мая 1926 г. - Москва : Юридическое издательство, 1926 (Типография МКХ им. Ф. Я. Лаврова). - II, 712 с. / С. 66 [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.]
  5. Портал-Credo.Ru: Андрей Стрельбицкий, Татьяна Сенина. Святые мощи – или «Петербургские останки»? Еще раз о «втором обретении мощей» преподобного Александра Свирского [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.] // Журнал «Вертоград-информ», 11 (44) 1998, С. 5—9.
  6. Мусин А. Е.[ru] «Вопиющие камни: русская церковь и культурное наследие России на рубеже тысячелетий» Гл. XI „Святые немощи“ [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // СПб.: Петербургское востоковедение, 2006. 371 с.
  7. Мусин А. Е. [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] «Церковная старина в современной России» Гл. XI „Святые немощи“ / С. 404—409 [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] // СПб.: Петербургское востоковедение, 2010. 456 с.

Посилання

ред.