Відкрити головне меню

Православна церква України

канонічна автокефальна православна церква в Україні
(Перенаправлено з ПЦУ)

Православна церква України[a][b] (офіційна назва релігійної організації в державному реєстрі — Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України)[6][7]) — автокефальна православна церква на території України[8], 15-та в диптиху[9][10]. Правонаступниця Київської митрополії. Є єдиною канонічною Помісною Церквою на території України, визнаною Вселенським патріархом.

Православна церква України

OCU logo.png
Герб
80-391-9007 Kyiv DSC 5895.jpg
Михайлівський Золотоверхий собор — кафедральний собор Єдиної помісної Української православної церкви
Засновники Об'єднавчий собор українських православних церков
Дата заснування 15 грудня 2018 року
Статус автокефальна церква
Самостійність проголошена 6 січня 2019 року
Самостійність визнана Константинопольською православною церквою
Перший предстоятель Епіфаній
Чинний предстоятель Митрополит Київський і всієї України Епіфаній
Центр Київ
Кафедральний собор Михайлівський Золотоверхий собор
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська, церковнослов'янська, мови нацменшин[1]
Музична традиція український наспів
Церковний календар юліанський
Єпископів 63 (48 єпарх. архієр., 9 вікарних, 4 титулярні, 2 на спокої)
Єпархій 45
Монастирів 73
Парафій 7063[2]
Вірних ~49,8%
Офіційний сайт pomisna.info

Православна церква України керується Святим Письмом та Священним Переданням, відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу та Статуту. Членами ПЦУ є православні християни України незалежно від їхнього походження. Оскільки, згідно з Томосом, межі канонічної території ПЦУ визначаються кордонами української держави, на православних українців за кордоном поширюється юрисдикція Константинопольського патріархату[9]. Кафедральний собор Православної церкви України — Михайлівський Золотоверхий собор у Києві[11].

Церква утворена 15 грудня 2018 року на визнаному Вселенським патріархатом помісному соборі шляхом об'єднання українських православних юрисдикцій на ґрунті повної канонічної незалежності[⇨]. Першим предстоятелем Православної церкви України став митрополит Київський і всієї України Епіфаній (Думенко).

Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5—6 січня 2019 року в соборі святого Юрія, кафедральному соборі Вселенського Патріархату[12][13][⇨].

Зміст

ІсторіяРедагувати

Передумови самостійності українського православ'яРедагувати

Визвольні змагання. УАПЦРедагувати

Українська революція 1917—1921 рр. актуалізувала прагнення до утворення самостійної української церкви. Втім, спочатку, як зауважує Дмитро Дорошенко, «українська демократична інтеліґенція… не виявила належного зрозуміння для справи Православної церкви й для необхідности перетворити її в Національну Українську церкву»[14].

Подібні настрої демонстрували й більшість єпархіальних з'їздів, які відбулися у квітні-травні 1917 року. Лише деякі з них (Полтавський[15], Подільський, Волинський та Київський[16]) висловили прагнення до відродження церковної самобутності.

 
Олександр Лотоцький

З часом проукраїнський православний рух, спочатку зорієнтований на вимоги соборноправності, автономії та українізації церковного життя, еволюціонував, вимагаючи також автокефалії православної церкви в Україні. Вже резолюція Всеросійського з'їзду духовенства та мирян (11—12 червня 1917 року, Москва), у якому брала участь українська фракція на чолі з І. Морачевським, наголошувала, що утворення незалежної Української держави повинне мати як наслідок утворення незалежної церкви. Також з'їзд підтримав скликання Всеукраїнського церковного собору[17].

Перші практичні кроки для вирішення канонічного статусу Православної церкви в Україні були здійснені на ІІІ Всеукраїнському військовому з'їзді. Він прийняв резолюцію про автокефалію православної церкви в Україні, її відокремленість від держави та запровадження української мови як богослужбової[18]. З'їзд також сформував Організаційний комітет зі скликання Всеукраїнського церковного собору[16].

Перша сесія Собору тривала з 7 до 23 січня 1918 року, коли її перервав наступ більшовиків на Київ. Проте впливу на загальну ситуацію та проблему юрисдикції Православної церкви в Україні вона не мала[19].

Друга (літня) сесія Собору замість автокефалії проголосила автономію Православної церкви в Україні, при цьому виключивши зі складу Собору Всеукраїнську церковну раду, що ініціювала скликання Собору[17]. Міністр ісповідань Української Держави Василь Зеньківський планував поставити перед наступною сесію Собору питання автокефалії, й у випадку голосування проти, призначити нові вибори[20].

На третій (осінній) сесії виступав уже наступник Василя Зеньківського, Олександр Лотоцький, якого також не задовольняла ухвалена Собором обмежена автономія. Він задекларував, що «Українська церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв'язку з іншими самостійними церквами» і наголосив на «не лише церковній, але й національній необхідності» такого рішення[17][21].

 
Василь (Липківський), предстоятель УАПЦ (1921—1927); в 1919 році відслужив першу літургію українською мовою

1 січня 1919 року Директорія проголосила декрет про автокефалію Православної церкви в Україні[22]. Уряд відправив у відрядження до Константинополя О. Лотоцького, але практично реалізувати декрет не було змоги через більшовицьку агресію[14].

Того ж року відновила свою діяльність Всеукраїнська православна церковна рада, заходами якої продовжувалася українізація церковного життя. Так, 9 травня 1919 року утворилась українська парафія при Військовому Микільському соборі. Незабаром пройшла перша українська літургія у супроводі хору, що ним керував Микола Леонтович; постійні відправи українською мовою розпочалися на Страсному тижні 1919 року у трапезній церкві біля київського Собору св. Софії[23].

Також Всеукраїнська церковна рада підготувала проведення Всеукраїнського православного собору (14—30 жовтня 1921 року). На ньому відбулося організаційне оформлення Української Автокефальної Православної Церкви. Аналізуючи її діяльність, історик Орест Субтельний виокремлює такі особливості церковного життя УАПЦ: користування українською мовою замість церковнослов'янської як богослужбовою, осучаснення зовнішнього виду священиків, дозвіл одружуватися, демократизація питання про самоврядування (принцип виборності поширювався на призначення єпископів і парафіяльних священиків, а найвища церковна влада віддавалася виборній раді єпископів, священиків і мирян). Церква припинила існування в 1937 році внаслідок адміністративного тиску й терору (зокрема фізичного винищення кліру та активних вірних), що його спричиняла радянська влада[24].

Українські православні юрисдикції, що підтримували автокефалію в 1989—2018 рр.Редагувати

Утворена 1989 року УАПЦ позиціонувала себе як «церкву Київської традиції, що будує своє життя на засадах автокефалії». Згідно з заявою Архієрейського собору УАПЦ стосовно об'єднання українських православних церков, «життя Православної церкви в Україні має будуватися на засадах повної незалежності» та зі збереженням євхаристійного спілкування з іншими помісними православними церквами[25]. У зверненні до патріарха Варфоломія від 26 серпня 2009 року архієреї УАПЦ «засудили ідеї відновлення російської православної цивілізації або інші секулярні цінності» як можливу основу для об'єднання українських православних юрисдикцій[26].

Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору УПЦ КП проголошувала поміж іншим наявність усіх факторів для проголошення автокефалії Православної церкви в Україні. З точки зору УПЦ КП, «право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-церкві» (такою УПЦ КП вважала Константинопольський патріархат)[27].

Ієрархи обидвох церков підписали звернення до Вселенського патріарха, прийняте до розгляду в квітні 2018 року[28]. Як УАПЦ, так і УПЦ КП визнавали незаконним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[29][30].

Проавтокефальні настрої існували також в середовищі УПЦ Московського патріархату. Деякі аналітики виокремлювали так зване проукраїнське крило УПЦ МП[31][32][33]; одним із його медійних речників був Олександр (Драбинко), який заявив, що «альтернативи канонічній самостійності [української] церкви просто не існує», та заперечив можливість отримання автокефалії від Російської православної церкви, що спричинило би фактичну ізоляцію від світового православ'я[34].

Виникнення Православної церкви УкраїниРедагувати

Події до Об'єднавчого соборуРедагувати

 
Вселенський Патріарх Варфоломій I

16 червня 2016 року, напередодні Всеправославного собору, Верховна Рада України ухвалила звернення до патріарха Варфоломія із проханням надати автокефалію православній церкві в Україні, подолати наслідки церковного поділу шляхом скликання об'єднавчого собору та визнати нечинним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[35]. Звернення Верховної Ради підтримав СКУ[36].

 
Підписання угоди «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»

Зрушення до практичних дій Константинополя відбулося навесні 2018 року. Після зустрічі з патріархом Варфоломієм[37] Президент України Петро Порошенко надіслав йому звернення із проханням про надання томосу[38]. Його підтримала Верховна Рада[39] та ієрархи УПЦ КП й УАПЦ[40]. У комюніке за результатами квітневого засідання Синод Вселенського патріархату повідомив, що прийняв до розгляду звернення від української церковної та світської влади[41][42]. Пізніше, на зустрічі з патріархом Московським Кірілом Варфоломій повідомив, що «Вселенський Патріархат вирішив використовувати всі шляхи, щоб вирішити питання надання автокефалії Українській православній церкві. Рішення було ухвалено в квітні. І [Фанар імплементує] це рішення» (згідно зі словами представника Варфоломія, митрополита Гальського Емануїла)[43]. В кінці квітня віряни УПЦ Канади, яка належить до Вселенського Патріархату, згідно розпорядження її Єпископату розпочали молитовну підтримку створення ПЦУ.[44] У травні 2018 року делегація, яка складалася з трьох митрополитів Вселенського патріархату, розпочала візити до помісних православних церков задля інформування про українську справу[45].

У рамках підготувань до надання автокефалії Православній церкві в Україні Константинопольський патріарх послідовно доводив, що має канонічне право на це рішення. Наприкінці вересня Вселенська Патріархія оприлюднила корпус документів, які підтверджують, що зв'язок Московського патріархату з територією історичної Київської митрополії тримався на порушенні православного канонічного права[46][47].

Перед цим Варфоломій заявив, що «Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита у Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі та при безумовному згадуванні Вселенського Патріарха»[48]. А на відкритті Архієрейського собору Константинопольської церкви (1 вересня 2018 року) патріарх Варфоломій виголосив доповідь, у якій згадав численні приклади того, як «Москва впродовж багатьох століть розпоряджалася Київською митрополією, православною церквою в Україні, без відома Константинополя»[49]. Наступного дня собор погодився, що Вселенський патріархат має повноваження надавати автокефалію іншій церкві без будь-яких узгоджень[50]. Для взаємодії з українськими церковними ієрархами та світською владою (зокрема для підготування об'єднавчого собору) Вселенський патріарх призначив двох екзархів: архієпископа Даниїла Памфілійського зі США та єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади[51].

На засіданні, яке відбулося з 9 по 11 жовтня 2018 року, Синод Константинопольського патріархату підтвердив своє рішення про те, щоби приступити до надання автокефалії Православній церкві в Україні. Також Синод постановив відновити ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, поновити «у своєму єпископському або священицькому сані» Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та «їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин», скасував «зобов'язання Синодального листа 1686 року, …який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-церкви Константинополя»[52][53].

Події у жовтні 2018 року Варфоломій I пояснює так:

11 жовтня 2018 року Синод Вселенського патріархату, після тривалих прохань Філарета і Макарія, відновив канонічність двох лідерів канонічних груп, визнавши їхнє архієрейство, але не їх ранг. Це означає, що Філарет більше не є київським патріархом, а колишнім київським митрополитом, і Макарій не є архієпископом Львова, а скоріше колишнім львівським архієпископом. Доброю новиною у рішенні Церкви-матері є те, що дві церковні юрисдикції Філарета і Макарія об'єднані під духовним керівництвом Вселенського патріархату. Вони брали участь у Соборі, який обрав митрополита Епіфанія головою нової української автокефальної церкви. Ми вважаємо великим Божим благословенням, що Вселенському патріархату вдалося відновити канонічність цілої багатомільйонної нації, яка була поза церквою без будь-яких догматичних на те причин. Слава Богу! Отже, вирішальним фактором, який змусив Вселенський патріархат дати Україні автокефалію, є зцілення розколу та відновлення церковної єдності. [54]
 
Під час проведення Собору

3 листопада 2018 року Президент Порошенко та Патріарх Варфоломій підписали Угоду «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»[55]. Згідно з нею в Києві засновується Представництво Вселенського патріарха[56], розташоване в Андріївській церкві[57]. Перша архієрейська літургія Патріаршої Ставропігії в ній відбулася 13 грудня 2018 року[58].

На засіданні Священного Синоду Вселенського патріархату, яке відбулося 27—29 листопада 2018 року, окрім інших питань, обговорювався текст Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. Комюніке за результатами синоду згадувало про створення проекту статуту нової помісної церкви[59].

Об'єднавчий собор 15 грудня 2018 рокуРедагувати

Українська Православна церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна церква ухвалили участь в Об'єднавчому соборі на рівні Архієрейських соборів. Для участі в Соборі зареєструвалися також два митрополити УПЦ (МП) — Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький)[60][61]. 14 грудня, за день до проведення Собору, патріарх Константинопольський Варфоломій грамотою підтвердив прийняття Олександра (Драбинка) та Симеона (Шостацького) в юрисдикцію Константинопольського патріархату. Таким чином, на об'єднавчий Собор ці ієрархи вирушили в якості представників вже Константинопольського, а не Московського патріархату.[62]

Після засідання синоду УПЦ (МП) 17 грудня 2018 року стали відомі імена й інших учасників помісного собору від УПЦ (МП): благочинний Вінницького району архімандрит Дорофей (Маркевич), протоієрей Петро Зуєв (голова відділу інформації Київської єпархії), протоієрей Богдан Гулямов (клірик Дніпропетровської єпархії) та протодиякон Ростислав Воробій[63][64].

На Соборі головував представник Вселенського патріархату митрополит Галльский Еммануїл (Адамакіс). Як гість участь у Помісному соборі брав Президент України Петро Порошенко[65].

 
Вселенський Патріарх Варфоломій підписує томос про автокефалію Православної церкви України

Собор працював у закритому режимі та обрав предстоятелем ПЦУ митрополита Епіфанія, ректора та професора Київської православної богословської академії, колишнього митрополита Переяславського і Білоцерківського, Патріаршого намісника з правами єпархіального архієрея УПЦ КП[66].

 
Зовнішній вигляд Томосу

Ввечері того ж дня Вселенський патріарх офіційно визнав результати Помісного об'єднавчого собору, привітав митрополита Київського і всієї України із обранням та запросив його на літургію та вручення томосу[67][68]. А вже 16 грудня 2018 року диякон Вселенського Патріархату вперше в історії пом'янув предстоятеля Православної церкви України разом із очільниками інших церков, які входять до диптиху (переліку помісних автокефальних церков)[69][70].

Об'єднавчий помісний собор у Києві дав поштовх процесові зміни юрисдикції численних православних громад і парафій України, які раніше декларували єдність із Московським патріархатом. Перехід деяких громад до ПЦУ відбувся ще до отримання томосу про автокефалію.

 
Вселенський Патріарх вручає митрополитові Епіфанію пергамент із текстом томосу

Отримання томосу про автокефаліюРедагувати

Український народ який є незалежним і проживає на теренах України згідно з 34-м апостольським правилом має мати власного незалежного єпископа "та визнавати його як главу…". Не визнавати присутність такого єпископа на території України означає, кажучи сучасною мовою, не визнавати існування суверенної української держави. Це і підкреслював текст Томосу про автокефалію ПЦУ.

5 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі після спільного богослужіння патріарха Варфоломія та предстоятеля ПЦУ Епіфанія відбулася процедура підписання документу про автокефалію Православної церкви України[71][72].

Окрім визнання канонічно автокефальної та самоврядованої Православної церкви України («в межах політично сформованої і цілковито незалежної держави України»), Томос уконституйовує базові принципи управління та церковного життя, зобов'язує церкву отримувати миро від Константинопольської церкви, встановлює для всіх священослужителів ПЦУ можливість апеляційного звернення до Вселенського патріарха, декларує чинність прав Фанару на екзархат і ставропігії в Україні. Документ закликає інші помісні православні церкви визнати Православну церкву України та згадувати її як «Святішу Церкву України»[9].

Процес надання автокефалії Православній церкві України завершився 6 січня 2019 року. Під час спільного служіння літургії на честь свята Богоявлення (за новоюліанським календарем)[73] Вселенський патріарх Варфоломій вручив предстоятелеві ПЦУ Епіфанію митрополичий жезл і сувій із текстом Томосу[74][75][76].

Цей пергамент виготовив чернець Лукас, каліграф і художник із монастиря Ксенофонт, що на Афоні[77][78]. В Україні сувій із текстом Томосу урочисто представили 7 січня під час різдвяної літургії в соборі святої Софії. Після богослужіння його перенесли до Малої Софії, колишньої трапезної церкви Софійського монастиря в Києві, де Томос певний час був доступний для загального огляду[79]. 9 січня 2019 року в Стамбулі Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату[80], після чого документ повернувся до України.

Юридичне оформленняРедагувати

30 січня 2019 року Міністерством юстиції України було зареєстровано «Релігійну організацію „КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ)“ (КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УПЦ (ПЦУ))». Ідентифікаційний код юридичної особи: 42783113. Адресою зареєстрованої ПЦУ вказано: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 6.

Засновником релігійної організації є Помісний Об'єднавчий Собор ПЦУ, а органом управління Митрополит Київський і всієї України, яким нині є Митрополит Епіфаній (Думенко Сергій Петрович)[81].

Під час виборів президента України Синод ПЦУ закликав «оцінювати кандидатів не за обіцянками, а за плодами їхніх справ, здатністю впоратися із поставленими перед главою держави завданнями»[82]

20 травня 2019 року митрополит Черкаський і Чигиринський ПЦУ Іоан (Яременко) повідомив, що в об'єднаній Православній церкві України запроваджується членство «за заявницьким принципом». Кожна парафія вестиме відкритий реєстр своїх членів, які тепер братимуть активну участь у фінансово-господарській, благодійницькій, релігійно-просвітницькій діяльності громади.[83]

10 тезРедагувати

Напередодні інтронізації Митрополита Епіфанія, ініціативна група священства та мирян ПЦУ оприлюднила документ з пропозиціями порядку денного для новоствореної автокефальної Церкви, який би допоміг їй краще провадити своє покликання в обставинах сьогодення. Серед десяти таких пропозицій є заклики до встановлення справжньої соборності, оновлення парафіяльного життя, більше залучення вірян у справи Церкви, якісного перекладу богослужбових текстів, “нової євангелізації”, відмови від старої парадигми церковно-державних стосунків, посилення прозорості та підзвітності, соціального служіння Церкви, реформи церковної освіти та діалогічності і відкритості.[84]

УправлінняРедагувати

ПредстоятеліРедагувати

Томос про автокефалію Православної церкви України визнає Митрополита Київського і всієї України канонічним її предстоятелем та першим у справах ПЦУ. Також документ забороняє зміну титулу предстоятеля ПЦУ без згоди Вселенського патріарха. Через Митрополита Київського і всієї України Православна церква України бере участь у міжправославних нарадах стосовно важливих питань догматичного, канонічного характеру тощо[9].

Митрополити Київські і всієї України (з 2018)Редагувати

Світлина Ім'я
(роки правління)
Біографія
1   Епіфаній
3 лютого 2019 року)
Перший предстоятель Православної церкви України. Випускник Київської духовної семінарії та академії. Доктор наук з богослов'я (2012), ректор (2010) і професор (2011) Київської православної богословської академії[85]. Колишній митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ КП, Патріарший намісник з правами єпархіального архієрея[86].

Священний синодРедагувати

Священний синод Православної церкви України очолює митрополит Київський та всієї України, також до його складу (оновлюватиметься повністю раз на рік у дві черги) входитимуть архієреї, які мають єпархії в географічних межах держави Україна[9].

Проект Статуту передбачає перехідний період, під час якого лише дев'ять учасників Синоду змінюються на основі ротації раз на півроку, а також існуватимуть троє постійних членів синоду, представників трьох українських православних церков, які влилися до структури ПЦУ — Філарет (Денисенко), Макарій (Малетич) та Симеон (Шостацький)[87].

Перше засідання Священного синоду відбулося 5 лютого 2019 року, і в ньому взяли участь: предстоятель митрополит Київський Епіфаній (Думенко), митрополит і почесний патріарх Філарет (Денисенко), митрополит Вінницький Симеон (Шостацький), митрополит Макарій (Малетич), митрополит Львівський Димитрій (Рудюк), митрополит Черкаський Іоан (Яременко), архієпископ Полтавський Федір (Бубнюк), архієпископ Рівненський Іларіон (Процик), архієпископ Чернігівський Євстратій (Зоря), архієпископ Чернівецький Герман (Семанчук), архієпископ Вишгородський Агапіт (Гуменюк), єпископ Дніпровський Симеон (Зінкевич)[88].

Синодальні управлінняРедагувати

У Православній церкві України Синодальне управління військового духовентсва здійснює свою опіку військовослужбовців ЗСУ, НГУ, ДПСУ та ін. В ПЦУ є приблизно 300 капеланів .[89]

Керівництво Управлінням зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ, зважаючи на надзвичайну важливість цього напрямку, здійснює сам митрополит Епіфаній. Його заступниками є архієпископ Рівненського і Острозького Іларіона та архієпископа Чернігівського і Ніжинського Євстратія[90]

ЄпархіїРедагувати

Єпархії Православної церкви України були затверджені на першому засіданні Священного синоду ПЦУ, що відбулося 5 лютого 2019 року у митрополичому будинку Собору святої Софії[91]. На перехідний період загалом збережено єпархіальний устрій, який був станом на 15 грудня 2018 року, тобто, збережено територіально паралельні єпархії — колишніх УПЦ КП (31 єпархій), УАПЦ (17 єпархій) і УПЦ МП (1 єпархія), яких усіх разом налічувалося 49 в межах України, тоді як за межами ще залишалися 4 єпархії (УПЦ КП), 4 екзархати (УПЦ КП — 3 та УАПЦ — 1) і 2 вікаріати (УПЦ КП).

У випадку дублювання назв єпархії називають за титулом правлячого архієрея. Випадки повного дублювання титулів, зокрема у єпархіях Вінницької області, були усунені: титул архієпископа Вінницького і Брацлавського Михаїла з УПЦ КП було змінено на «Вінницький і Тульчинський» задля уникнення дублювання з титулом митрополита Вінницького і Брацлавського Романа з УАПЦ, титул єпископ Ужгородського і Закарпатського Кирила — на «Ужгородський і Хустський». Утім, у багатьох єпархіях збереглося часткове дублювання. Зокрема, троє архієреїв мають у своєму титулі слово «Вінницький» (окрім згаданих, це також митрополит Вінницький і Барський Симеон).

Перехід парафій між єпархіями на одній території дозволяється лише за згоди обох єпархіальних архієреїв.

Унаслідок розподілу повноважень між єпископами та створення ще однієї Переяславсько-Вишневської єпархії, станом на 4 березня 2019 року, ПЦУ налічувала 45 єпархій в межах України (1 новостворена, з УПЦ КП — 31, з УАПЦ — 12 та з УПЦ МП — 1). Натомість єпархії, екзархати і вікаріати, які перебувають поза межами України мають перейти під юрисдикцію Константинопольського патріархату.

ПарафіїРедагувати

Митрополит Епіфаній зазначив, що Православна церква України на час об'єднання налічувала близько 7000 парафій[92].

До об'єднання УПЦ МП мала значно більше громад і священнослужителів[93], однак підтримкою серед населення більше користувалася УПЦ КП. Згідно досліджень Центру Разумкова у 2018 році до УПЦ КП себе відносило 28,7 %, до УПЦ МП 12,8 %, до УАПЦ 0,8 %, а 23,4 % населення вважали себе «просто православним»[94]. Прихильників УПЦ КП було більше всюди, крім сходу.

Згідно з дослідженням, яке було проведено з 16 по 29 січня 2019 року силами трьох соціологічних компаній (SOCIS, КМІС, Центр Разумкова), переважна більшість українців відносить себе до православного віросповідання (70,7 %). Серед них більшість ідентифікує себе з Православною церквою України (Митрополит Епіфаній) — 43,9 %. Просто православними (не відносять себе до певної церкви) називає себе 38,4 % опитаних, з УПЦ (МП) (митрополит Онуфрій) ідентифікує себе 15,2 % православних українців.[95]

Перехід церковних громад до ПЦУРедагувати

За період від Об'єднавчого собору і до вручення томосу про автокефалію, тобто із середини грудня 2018 року по кінець березня 2019, про перехід до ПЦУ оголосило понад півтисячи церковних громад УПЦ (МП)[96][97].

У засобах масової інформації повідомлялося, що група вірних колишньої парафії Стрітення Господнього УГКЦ у Львові, після ліквідації своєї парафії у лютому 2019 року, у неділю 3 березня, проголосували за приєднання до ПЦУ[98]. Однак вже наступного дня, 4 березня, ПЦУ офіційно заперечила інформацію про приєднання цієї групи вірних, оскільки такого рішення не ухвалювала і вказала про неможливість такого здійснення з огляду на свою взаємодію з Українською Греко-Католицькою та Римо-Католицькою Церквами і не буде втручатися у цю ситуацію, попри бажання окремих вірних цієї групи[99].

Реформа церквиРедагувати

Православна церква України планує запровадити низку нових правил в церквах. Зокрема, серед новацій, які наразі обговорюються єпископами, є дозвіл входу до церков для жінок з непокритою головою, встановлення лавок для сидіння у церквах, а також дозвіл на відспівування вірян католицького віросповідання.[100]

Визнання ПЦУРедагувати

Вселенський патріархат вніс Православну церкву України до диптиху помісних православних церков. В оновленому переліку, у розділі «Нові патріархати — Автокефальні церкви» після Церкви Чехії і Словаччини, записано: «Церква України» (англ. Church of Ukraine; грец. Ἐκκλησία τῆς Οὐκρανίας)[101][10].

Визнання ПЦУ іншими церквамиРедагувати

На даний час жодна помісна православна церква не визнала ПЦУ, крім Вселенського патріархату, який її створив, "об'єднавши" православні церкви в Україні.

У січні 2019 року у Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів Болгарської православної церкви, оскільки під-час голосування синоду БПЦ з українського питання 8 голосів на чолі з місцевим патріархом було «за» і 7 «проти» визнання ПЦУ.[102][103]. На початку січня 2019 року Грузинська православна церква (ГПЦ) заявила, що оприлюднить рішення визнання ПЦУ після того, як синод ГПЦ ознайомиться з текстом томосу; загалом 10 єпископів ГПЦ відкрито визнали ПЦУ[104][105]. Наприкінці січня 2019 року відбулося засідання Синоду Церкви Чехії і Словаччини, на якому розглядалося визнання ПЦУ, проте якогось публічного рішення засідання Синоду озвучено не було.[106][107] 18 лютого 2019 року відбулося позачергове засідання Священного Синоду Кіпрської православної церкви, на якому Синод засудив агресивні дії РПЦ та підтримав надання автокефалії ПЦУ.

Згодом у лютому 2019 року Румунська православна церква на засіданні Синоду висунула Православній церкві України певні вимоги, зокрема гарантії збереження етнічної й мовної ідентичності для румунів Буковини, Закарпаття та інших регіонів.[108]

На початку березня 2019 року на сайтах РПЦ з'явилася інформація нібито 7 березня 2019 року Синод Албанської православної церкви (АПЦ) не визнав нову Православну церкву України[109][110][111][112]. Згодом цю інформацію було спростовано, оскільки предстоятель Албанської церкви у своєму листі предстоятелю Константинопольської церкви не зробив остаточних висновків щодо визнання / невизнання ПЦУ і лише обговорював питання, пов'язані з новою церковною структурою[113].

Наприкінці березня 2019 року в інтерв'ю предстоятеля ПЦУ Епіфанія виданню «BBC-Україна» він заявив, що РПЦ залякує архієреїв інших помісних православних церкви, і саме через це визнання Православної церкви України (ПЦУ) затягується.[114]

Очікується, що найближчим часом Синод Елладської православної церкви (ЕПЦ) проведе зустріч, де буде ухвалено визнання нової Православної церкву України.[115]

Православні церкви, що не визнали ПЦУ
  • 28 грудня 2018 року стало відомо, що Синод Російської православної церкви (РПЦ) не визнав нову Православну церкву України, а також ухвалив звернутися до інших помісних православних церков із закликом не визнавати Православну церкву України (ПЦУ).[116][117] Крім того закордонні підрозділи РПЦ в унісон з материнською церквою також висловилися про невизнання ПЦУ, зокрема РПЦ в Україні — 17 грудня 2018 року,[118][119] РПЦ в Білорусі — 21 грудня 2018 року,[120] РПЦ в Америці — 28 січня 2019 року[121] тощо.
  • 4 квітня 2019 року стало відомо, що Собор Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ) розглядав українське питання. Синод заявив, що у теорії ПАПЦ підтримує отримання Українською православною церквою автокефалії, проте вважає, що вона повинна бути надана відповідно до догматично-канонічних норм по відношенню до цілої Церкви, а «не групи розкольників».[125][126]

Див. такожРедагувати

ЗауваженняРедагувати

  1. цей варіант викликає заперечення почесного патріарха Філарета[3][4] та зауваження деяких інших ієрархів[5].
  2. назва, запропонована в проекті статуту, прийнятому на Об'єднавчому соборі

Примітки та джерелаРедагувати

  1. ПЦУ обіцяє нацменшинам їхню мову богослужіння // Українська правда. — 8 січня 2019.
  2. 5363 УПЦКП + 1171 УАПЦ + 529 перейшло в ПЦУ Станом на: 10-06-2019
  3. Патріарх Філарет. Інтерв'ю // ТСН, 20 січня 2019: «…зараз розповсюджують невірну назву „ПЦУ“ — Православна церква України. Правильно — Українська православна церква»
  4. Філарет про помісну церкву: Назва ПЦУ невірна // Укрінформ, 21 січня 2019.
  5. Євстратій Зоря: Російська церква привласнила назву Українська Православна Церква // Телеканал Zik, 15 жовтня 2018
  6. Мін'юст офіційно зареєстрував ПЦУ // УНІАН, 31 січня 2019
  7. КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УПЦ (ПЦУ) в ЄДР. Архівовано з першоджерела 5.02.2019.
  8. Meyendorff, John. Eastern Orthodoxy. Encyclopædia Britannica Online (en). Процитовано 23-05-2019. 
  9. а б в г д "Святійша Церква України" – з'явився текст підписаного томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  10. а б Ecumenical Patriarchat на Ec-patr.org (англ.)
  11. Митрополит Київський Епіфаній назвав кафедральний собор ПЦУ. ТСН.ua (uk). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  12. Порошенко та Парубій їдуть до Туреччини отримувати Томос. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (uk). Процитовано 2019-01-04. 
  13. Україна отримає Томос: хто поїде до Варфоломія та якою буде церемонія. 24 Канал. Процитовано 2019-01-04. 
  14. а б Дорошенко, Дмитро (1940). Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу (uk). Берлін: Друкарня Е. Віхнера. с. 98. 
  15. «Просвіта» на Полтавщині в добу Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р). Українізація церкви й освіти – Новини Полтавщини. np.pl.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  16. а б “Мусимо устроювати нашу церкву…”. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  17. а б в Балягузова, О. Стан православної церкви у 1917—1920 рр.: український та регіональний аспекти. (uk). 
  18. Ульяновський, В. (1997). церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради).. Київ: Либідь. с. 26. 
  19. Гудзик, Клара (4 липня, 2003). Крок до автокефалії. День. 
  20. Полонська-Василенко, Н. (1964). Історичні підвалини УАПЦ. Рим. с. 96. 
  21. Церковний рух. unr.memory.gov.ua (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  22. Закон УНР про автокефалію Української церкви — Карпатська єпархія Української Автокефальної Православної церкви. keuapc.org. Процитовано 2018-12-15. 
  23. УАПЦ: історія становлення і розвитку. www.religion.in.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  24. O.Subtelny_Ukraine_A_History.htm. shron1.chtyvo.org.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  25. Заява Архиєрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  26. Лист до Патріарха Константинопольського Варфоломея (2009). risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  27. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  28. Константинополь дав "зелене світло" створенню української помісної церкви, Київський патріархат і УАПЦ вже підписали звернення. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  29. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  30. Діяння Першого помісного собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р.. church.net.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  31. Богослов Кирило Говорун: Є дуже великий ризик, що від УПЦ МП підуть не просто парафії, а навіть єпархії. glavcom.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  32. Джерело з Синоду УПЦ (МП): Наші архієреї не віддадуть самостійності. церква.info. 
  33. Стріха, Максим (2 грудня, 2010). Тож яку державу вони будують?. День. 
  34. Драбинко, Олександр. Українська автокефалія як моральний виклик. LB.ua. Архів оригіналу за 6 січень 2019. 
  35. Рада просить Вселенського патріарха Варфоломія надати автокефалію православній церкві в Україні. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  36. Світовий Конґрес Українців закликає Вселенського Патріарха надати автокефалію Православній церкві в Україні - Новини - Світовий Конґрес Українців. www.ukrainianworldcongress.org. Процитовано 2018-12-12. 
  37. Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ – Порошенко. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  38. Звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-12. 
  39. Рада схвалила звернення до патріарха Варфоломія про автокефалію української церкви. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  40. Порошенко отримав від УПЦ КП та УАПЦ звернення до Вселенського патріарха. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  41. Communique of the Holy and Sacred Synod (22.04.2018). www.ec-patr.org. Процитовано 2019-01-07. 
  42. Вселенський Патріархат прийняв до розгляду питання надання автокефалії УПЦ - 22.04.2018 23:00 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  43. Зустріч з Кирилом не вплинула на рішення Варфоломія надати автокефалію українській церкві - представник патріарха. ТСН.ua (uk). 2018-08-31. Процитовано 2018-12-12. 
  44. The Directive of the Episcopate of the Ukrainian Orthodox Church of Canada in the spirit of the UOC KP
  45. Делегація Синоду Вселенського Патріархату відвідує Помісні церкви для представлення українського питання. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  46. Ο Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανίας. http://orthodoxia.info. 
  47. Документи говорять - Синодальне управління військового духовенства. suvd.com.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  48. Вселенський Патріарх: Москва приєднала українську церкву неканонічно - 02.07.2018 01:21 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  49. Собор у Стамбулі: Вселенський патріарх нагадав про московське самоуправство щодо Київської митрополії. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  50. Собор у Стамбулі: Константинопольська церква може надавати автокефалію без згоди інших церков. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  51. Ближче до Томосу: Вселенський патріарх призначив екзархів у Києві. BBC News Україна (en-GB). 2018-09-07. Процитовано 2018-12-13. 
  52. Announcement (11/10/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-13. 
  53. Томос для України: повний текст історичного рішення Константинополя. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  54. Вселенський патріарх: Присутність Московського патріархату шкодить інтересам української нації
  55. Україна та Вселенський Патріархат підписали Угоду про створення незалежної української церкви. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-13. 
  56. Порошенко і Варфоломій підписали угоду про співпрацю: про що в ній йдеться. BBC News Україна (uk). 2018-11-03. Процитовано 2018-12-13. 
  57. Рада передала Андріївську церкву Константинополю: що це означає?. BBC News Україна (en-GB). 2018-10-18. Процитовано 2018-12-13. 
  58. Вселенський патріархат у Києві: перша служба в Андріївській церкві. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-13. Процитовано 2018-12-13. 
  59. Синод Вселенського патріархату розробив проект статуту для української автокефалії. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  60. На Об'єднавчому соборі зареєструвалися двоє митрополитів УПЦ МП - Драбинко та Шостацький. espreso.tv. Процитовано 2018-12-15. 
  61. У Києві розпочався Об'єднавчий Собор Українського Православ’я. www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-15. 
  62. Вселенський патріарх Варфоломій зберіг єпархії за митрополитами колишньої УПЦ МП Симеоном та Олександром (документ). УНІАН, 17 грудня 2018
  63. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 17 грудня 2018 року. Українська Православна Церква (uk-UA). 2018-12-17. Процитовано 2018-12-20. 
  64. Цензор.НЕТ. Митрополит Епіфаній: Не може бути й мови про нашу залежність від Константинополя. Цензор.НЕТ (uk). Процитовано 2019-01-07. 
  65. Порошенка на Об'єднавчому соборі посадили у "президію". www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-07. 
  66. Головою помісної православної церкви в Україні обраний митрополит УПЦ КП Епіфаній. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  67. Communiqué (25/12/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-16. 
  68. Варфоломій запросив Епіфанія на вручення томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  69. Епіфанія пом'янули у Константинополі, а він проігнорував Кирила. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  70. New Ukrainian primate's name commemorated in Constantinople
  71. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос для Української Православної Церкви. www.cerkva.info. Процитовано 2019-01-05. 
  72. Варфоломій підписав томос про автокефалію ПЦУ. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  73. 6 січня більшість православних церков світу святкує за новоюліанським календарем одне з найдавніших свят – Богоявлення.. risu.org.ua (Українська). Процитовано 2019-01-08. 
  74. Україна урочисто отримала томос про автокефалію ПЦУ – трансляція. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-06. 
  75. Варфоломій вручив Епіфанію томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-06. 
  76. Червоненко, Віталій (2019-01-06). Вручення томосу про автокефалію: почалось співслужіння Варфоломія та Епіфанія. BBC News Україна (en-GB). Процитовано 2019-01-08. 
  77. Hieromonk Lucas athonite gave the Patriarch the calligraphed parchment with the Tomos for Ukraine. † Бигорски манастир (en-US). 2019-01-04. Процитовано 2019-01-05. 
  78. Томос для Православної церкви України написав каліграф з Афону. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-05. 
  79. На Різдво у Києві покажуть томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  80. Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату: документ оформлено остаточно. ФОТО, Цензор. НЕТ., 09.01.2019
  81. Зареєстровано Київську митрополію УПЦ (ПЦУ). https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 31 січня 2019. 
  82. Синод ПЦУ: «Оцінюйте кандидатів не за обіцянками, а за плодами їхніх справ». Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-04-05. 
  83. У Православній церкві України запроваджують відкритий реєстр членів парафій, – митрополит Іоан. http://procherk.info/Прочерк. 2019-05-20. Процитовано 21 травня 2019. 
  84. 10 тез для ПЦУ: віряни опублікували пропозиції до плану дій нової помісної Церкви. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 9 червня 2019. 
  85. Ректор — Київська православна богословська академія. kpba.edu.ua. Архів оригіналу за 2018-12-15. Процитовано 2018-12-18. 
  86. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-18. 
  87. Маркери змін. Коментарі до Статуту Православної Церкви України. LB.ua. Процитовано 2019-01-04. 
  88. У Києві відбувається перший в історії Синод автокефальної ПЦУ. cerkvarium.org. Процитовано 2019-02-05. 
  89. Калениченко, Тетяна; Коханчук, Руслан (2016). Бути поруч: Основи військового капеланства для військових і волонтерів. Київ: Київське Богоявленське Ставропігійне Братство. с. 44. 
  90. Епіфаній призначив дипломатів ПЦУ. Еспресо. 6 березня 2019. Процитовано 27 квітня 2019. 
  91. Священний Синод Православної Церкви України провів своє засідання та ухвалив низку рішень // Pomisna.info. — 5 лютого 2019.
  92. Православна Церква України на сьогоднішній день налічує майже сім тисяч парафій. risu.org.ua. Процитовано 2019-01-13. 
  93. Релігійні організації в Україні станом на 01.01.2018. risu.org.ua. Процитовано 2019-01-13. 
  94. Центр Разумкова презентує нове опитування про релігію. risu.org.ua. Процитовано 2019-01-13. 
  95. СОЦИС, КМІС, Центр Разумкова
  96. 40 громад УПЦ (МП) вже перейшли до ПЦУ
  97. Понад 100 парафій приєдналося до ПЦУ
  98. Храм УГКЦ у центрі Львова перейшов до ПЦУ. Інформаційне агентство «Вголос». 2019-03-03. Процитовано 2019-03-03. 
  99. ПЦУ заперечила перехід львівської ліквідованої УГКЦ парафії у своє підпорядкування. zaxid.net-інформаційно-аналітичний ресурс. 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  100. Не покривати голову хусткою та лавки в церквах: ПЦУ змінить правила для вірян. 5 канал. 25 березня 2019. Процитовано 27 квітня 2019. 
  101. ПЦУ додано в диптих Вселенського патріархату // РБК-Україна. — 2019. — 23 січня.
  102. Zaxid.net. У Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів. ZAXID.NET (uk). Процитовано 2019-01-26. 
  103. У Болгарії визнання Православної Церкви України спричинило релігійний розкол. ТСН.ua (uk). 2019-01-26. Процитовано 2019-01-26. 
  104. Грузинська православна церква повідомила, коли висловиться щодо автокефалії ПЦУ. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-10. 
  105. Єпископат Грузинської Церкви підтримує українську автокефалію. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  106. Визнати не можна ігнорувати: як Православні Церкви ставляться до ПЦУ. РІСУ, 9 лютого 2019
  107. Як йде процес визнання української автокефалії?. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  108. https://www.unian.ua/politics/10455816-na-zasidanni-sinodu-rumunska-cerkva-visunula-umovi-dlya-viznannya-pcu.html
  109. Албанська православна церква не визнала ПЦУ // Укрінформ, 09.03.2019
  110. Προβληματισμός τῆς Ὀρθοδόξου Αὐτοκεφάλου Ἐκκλησίας τῆς Ἀλβανίας γιά τό Οὐκρανικό Ἐκκλησιαστικό ζήτημα // orthodoxalbania.net, 2019 (гр.)
  111. Офіційна позиція Албанської Православної Церкви щодо українського церковного питання // Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ в Україні, 09.03.2019
  112. Послання Блаженнішого Архієпископа Тиранського і всієї Албанії Анастасія Патріарху Константинопольському Варфоломію щодо українського церковного питання. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 10 березня 2019
  113. Московський патріархат знову спотворив позицію Албанської Церкви по Україні. Мукачівсько-Карпатська єпархія Православної Церкви України, 13 березня 2019
  114. Епіфаній пояснив, чому затягується визнання ПЦУ у світі. РБК в Україні, 01.03.2019
  115. Зустріч патріарха Варфоломія та архієпископа Ієроніма в Афінах: на порядку денному українське питання. cerkvarium.org, 16 травня 2019
  116. РПЦ знову виступила проти Православної церкви в Україні. Радіо свобода, 28 грудня 2018
  117. ЖУРНАЛИ засідання Священного Синоду від 28 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 грудня 2018
  118. Звернення Синоду Української Православної Церкви до архіпастирів, пастирів, чернецтва та вірних від 17 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 17 грудня 2018
  119. Рішення Синоду УПЦ МП: В Україні є тільки одна канонічна церква — Українська православна церква. Гордон українською, 17 грудня 2018
  120. Мінська єпархія БПЦ офіційно визнала ПЦУ розкольницькою общиною. Громадське телебачення, 21 грудня 2018
  121. Holy Synod of Bishops issues Archpastoral Letter on Ukraine. The Orthodox Church in America, 19 січня 2019 (англ.)
  122. З Москвою навіки: Сербська Православна Церква визначилася із своїм ставленням до ПЦУ // РІСУ, 13 березня 2019
  123. Став Српске Православне Цркве о црквеној кризи у Украјини // spc.rs, 2019 (серб.)
  124. Заява Сербської Православної Церкви щодо ситуації в Україні . Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 лютого 2019
  125. Польська церква за автокефалію української, але не для “групи розкольників”. Українська правда. Процитовано 2019-04-05. 
  126. Польська Церква підтримує Українську автокефалію — офіційна заява. cerkvarium.org, 4 квітня 2019

Додаткова літератураРедагувати

  • Дорошенко, Дмитро. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу. Берлін: Нація в поході. 1940. 71 стор. (pdf, html)
  • Полонська-Василенко, Наталія. Історичні підвалини УАПЦ. Рим: PP. Basiliani. 1964. 124 стор. (2-ги вид., перше видання у 1964 році: Мюнхен: Інститут з вивчення історії та культури СРСР) (pdf)
  • Ульяновський, Василь. Церква в Українській державі 1917—1920 роках. Кн. 1—2. Київ: Либідь, 1997. 200 стор. (1-ше вид.) (djvu, книга 1: доба Української Центральної Ради) (djvu, книга 2: доба Гетьманату Павла Скоропадського)
  • Черенюк, Ярослав. Український церковно-визвольний рух після падіння самодержавства та ліквідація синодального управління РПЦ / Волинський благовісник. 2014. № 2. С. 109—123. (pdf)
  • Преловська, Ірина. Джерела з історії Української автокефальної православної церкви 1917—1939 рр.: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал. Київ, 2015. 555 с. (pdf)
  • Рубан, Василь. Історичні передумови формування Української Соборно-єпископської Церкви. / Труди Київської Духовної Академії. 2016. № 16. С. 261—274. (pdf)

ПосиланняРедагувати