Відкрити головне меню

Димитрій (в миру: Рудю́к Вади́м Микола́йович; нар. 13 листопада 1971, с. Криворудка Красилівського району Хмельницької області) — архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року — Української Православної Церкви Київського Патріархату), митрополит Львівський і Сокальський, голова Інституту церковної історії.

Димитрій
Metropolitan Demetrios of Lviv and Sokal.jpg
Митрополит Димитрій (Рудюк) під час робочого візиту Президента України Петра Порошенка до Туреччини
Митрополит Львівський і Сокальський
з 27 липня 2009
Церква: УПЦ КППЦУ
Попередник: Андрій (Горак)
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Бориспільський
21 жовтня 2009 — 27 липня 2009
Церква: УПЦ КП
Попередник: кафедру засновано
Наступник: Епіфаній (Думенко)
Митрополит Переяслав-Хмельницький,
вікарій Київської єпархії
(до 21 січня 2009 — архієпископ;
до 22 січня 2004 — єпископ)
16 липня 2000 — 21 жовтня 2009
Обрання: 6 липня 2000
Церква: УПЦ КП
Попередник: Нестор (Куліш)
Наступник: вікаріат перетворено на єпархію
 
Ім'я при народженні: Вадим Миколайович Рудюк
Народження: 13 листопада 1971(1971-11-13) (48 років)
село Криворудка, Красилівський район, Хмельницька область, УРСР, СРСР
Священство: 19 червня 1994
Чернецтво: 3 жовтня 1995
Єп. хіротонія: 16 липня 2000
Хто рукоположив у єпископа Філарет (Денисенко), Андрій (Горак), Яків (Панчук), Варлаам (Пилипишин), Олександр (Решетняк), Никон (Калембер)
 
Нагороди:
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Димитрій у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 13 листопада 1971 року в с. Криворудка Красилівського району Хмельницької області в селянській сім'ї.

Після успішного закінчення середньої школи в 1989 році поступив на історичний факультет Київського державного університету (тепер національного) імені Тараса Шевченка, який закінчив в 1994 році. Будучи студентом університету став нести послух іподиякона митрополита Київського Філарета (нині Святійшого Патріарха) у Володимирському кафедральному соборі. 1994 року закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

19 червня 1994 року Митрополитом Київським Філаретом був рукоположений в сан диякона, а 22 січня 1995 року в сан ієрея і призначений штатним священиком Володимирського кафедрального собору та особистим секретарем Митрополита, а потім Патріарха Київського і всієї Руси-України (1993-2000 рр.). Відтак часто супроводжує Святійшого Патріарха Філарета в архіпастирських візитах по Україні і закордон, особливо до США у 1998-2005 рр.

До дня Святої Пасхи 1995 року митрополитом Київським Філаретом нагороджений наперсним хрестом. Водночас призначається викладачем історії України і Української Православної Церкви в Київській Духовній Академії і Семінарії (1994 р.).

З жовтня 1995 року з благословення Блаженнішого митрополита Київського Філарета преосвященним Даниїлом (Чокалюком), єпископом Вишгородським (нині покійним митрополитом Рівненським і Острозьким), пострижений в чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому чоловічому монастирі з іменем Димитрій на честь святителя Димитрія, митрополита Ростовського.

До Дня Святої Пасхи 1996 р. Святійшим Патріархом Філаретом возведений в сан ігумена і призначений головним редактором журналу «Православний вісник». У грудні 1999 рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату і постановою Святійшого Патріарха призначений головою Видавничого відділу УПЦ Київського Патріархату.

31 січня 2000 року указом Святійшого Патріарха призначений намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря.

Того ж 2000 року до Дня Святої Пасхи возведений в сан архимандрита.

В 1997 році закінчив Київську Духовну Семінарію, а в 2000 році Київську Духовну Академію і за написання дисертації «Основи автокефалії Української Православної Церкви» Вченою Радою КДА присвоєно вчений ступінь кандидата богословських наук.

6 липня 2000 року постановою Священного Синоду і рішенням Святійшого Патріарха призначений ректором Київської Духовної Академії і Семінарії.

16 липня 2000 року у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм, митрополитом Луцьким і Волинським Яковом (Панчуком), архієпископом Чернівецьким і Кіцманським Варлаамом, єпископом Білоцерківським Олександром і єпископом Чернігівським і Ніжинським Никоном хіротонізований у сан єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії.

22 січня 2004 року піднесений до сану архієпископа.

21 січня 2009 року піднесений до сану митрополита.

21 жовтня 2009 року рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату призначений митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, керуючим новоствореною Переяслав-Хмельницькою єпархією, а також постійним членом Священного Синоду. У зв'язку з цим звільнений від обов'язків намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва.

27 липня 2010 року у зв'язку зі смертю митрополита Львівського і Сокальського Андрія, рішенням Священного Синоду УПЦ КП призначений керуючим Львівсько-Сокальською єпархією, зі звільненням від керівництва Переяслав-Хмельницькою і Бориспільською єпархією та Київською православною богословською академією.

До 2012 р. митрополит Димитрій залишався головою Синодального управління у справах духовної освіти (Навчального комітету). 20 жовтня 2012 р. призначений Головою новоствореного Інституту церковної історії.

15 грудня 2018 року разом із усіма іншими архієреями УПЦ КП взяв участь у Об'єднавчому соборі в храмі Святої Софії.

5 лютого 2019 року митрополит Київський і всієї України Епіфаній призначив владику Димитрія до складу першого Священного синоду Православної церкви України.

24 травня 2019 року рішенням Священного Синоду ПЦУ перепризначений головою Інституту церковної історії у ПЦУ.[1]

Наукова діяльністьРедагувати

28 грудня 2012 року на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Київської православної богословської академії відбувся захист докторської дисертації Високопреосвященного митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, кандидата богословських наук, доцента, на тему: «Українська Православна Церква: історія в портретах». Високопреосвященному митрополиту Димитрію одноголосно було присвоєно вчений ступінь доктора церковно-історичних наук за спеціальністю «Історія Української Православної Церкви».

Митрополит Димитрій є автором багатьох праць з української церковної історії, зокрема з історії церковної біографістики. Будучи ректором Київської православної богословської академії (2000–2010), впродовж 2002–2008 рр. відродив галерею портретів видатних церковних українських ієрархів та діячів і меценатів Православної Церкви. На стінах коридорів навчального корпусу та в аудиторіях КПБА на сьогодні красується 106 портретів пензля Семена Панпушина (нині покійного), який був видатним художником та іконописцем. ЗМІ та науковці дали цій галереї назву «Дмитрівська колекція портретів». До цих портретів митрополит Димитрій склав наукові статті, які стали фундаментальними у науковій галузі його інтересів з історії церковної біографістики (на сьогодні досліджено понад 120 постатей української церковної історії, зокрема вся плеяда Київських митрополитів).

Окремо побачили світ такі книги митрополита Димитрія: «Неправда московських анафем» (1999); «Патріарх Філарет. Хресною дорогою заради Української Церкви» (2004); «Мати церков руських». Десятинна церква в Києві — настав час її відродити" (2005); «Смертю здолавши вирок…» Протоієрей УАПЦ Володимир Рогальський — пастир та історик Антонінського краю. Портрет на тлі доби" (2008); «Історична записка з приводу анафеми на українського гетьмана Івана Мазепу» (2009); у співавторстві з протоієреєм Віталієм Клосом 2013 р. видано ілюстровану книгу-альбом «Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир». Науковий інтерес митрополита Димитрія становить також дослідницька праця з церковного краєзнавства, зокрема з історії церковно-парафіяльних літописів Волинської губернії кінця ХІХ — початку ХХ ст. та української церковної архітектури. Загальна кількість написаних наукових праць та статей митрополита Димитрія (Рудюка) на сьогодні складає понад 4000 сторінок, не враховуючи проповідей, які складають 1200 сторінок.

Митрополит Димитрій бере активну участь у церковному, громадському житті держави. Був головою, а тепер є членом, створених Священним Синодом УПЦ Київського Патріархату комісій з переговорного процесу між УПЦ КП і УПЦ МП (2009) і УПЦ КП з УАПЦ (1997, 2000, 2002, 2005, 2008 і 2014 рр.), УПЦ КП з Константинопольською Патріархією (2000–2002; 2016–2017 рр.) Є учасником багатьох наукових конференцій на церковно-історичну та богословську тематику. Часто виступає на загально-національних каналах українського радіо і телебачення. Має свою сторінку на facebook: https://www.facebook.com/lvividomosti

Будучи ректором Київської православної богословської академії з 2000 по 2010 рр., митрополит Димитрій започаткував реформу духовної освіти. Його ініціатива з початку реформи у духовній освіті УПЦ Київського Патріархату була підтримана Святійшим Патріархом Філаретом та Священним Синодом на засіданні 13 травня 2006 року (Журнал № 15).

Громадська діяльністьРедагувати

У липні 2014 р. митрополит Димитрій (Рудюк) став членом Національної спілки журналістів, а у березні 2015 р. членом Наукового товариства ім. Шевченка.

ВідзнакиРедагувати

Митрополит Димитрій (Рудюк) удостоєний державних нагород України:

  • Ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2003)
  • Ордена "За заслуги" ІІ ступеня (2008)
  • Грамоти Кабінету Міністрів України
  • Відзнаки мерії м. Києва
  • Відзнаки св. Юрія Переможця мерії м. Львова
  • Відзнаки Фонду Андрія Первозваного та відзнаками І, ІІ і ІІІ ступенів св. Миколая Чудотворця "Українського народного посольства" та інших українських наукових і громадських організацій.

Митрополит Димитрій також удостоєний вищих церковних нагород:

  • Ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого І, ІІ і ІІІ ступенів
  • Ордена Христа Спасителя (09.10.2005)
  • Ордена св. арх. Михаїла
  • Ордена свв. рівноап. Кирила і Мефодія
  • Ордена св. Миколая Чудотворця (13.11.2016)
  • Ордена Юрія Переможця (14.12.2006)
  • Медалі "За жертовність і любов до України".

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Димитрій (Рудюк), ігумен. Неправда московських анафем. — К., 1999. — 472 с.
  • Патріарх Філарет. Хресною дорогою заради Української Церкви. Альбом до 75-ти річчя Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета / Упоряд., вст. стаття єпископ Димитрій (Рудюк). — К., 2004. — 104 с.
  • Димитрій (Рудюк), архієпископ. Мати церков руських. Десятинна церква в Києві — настав час її відродити. — К.: Оранта, 2005. — 108 с.
  • Димитрій (Рудюк), архієпископ. Смертю здолавши вирок… Протоієрей УАПЦ Володимир Рогальський — пастир та історик Антонінського краю. Портрет на тлі доби. — К.: Вид-во «Архангельський глас» Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир, 2008. — 96 с.
  • Димитрій (Рудюк), архієпископ. Предстоятель Української Церкви. Біографічний есей до 80-річчя з дня народження Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. — К.: Вид-во «Архангельський глас». — 96 с.
  • Димитрій (Рудюк), митрополит. Історична записка з приводу анафеми на українського гетьмана Івана Мазепу. — К.: Вид-во «Архангельський глас», Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир, Київська православна богословська академія, 2009. — 94 с.
  • Димитрій (Рудюк), митрополит; Віталій Клос, протоієрей. Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир. — К., 2013. — 416 с.
  • Дорошенко Ю. О. Димитрієвська колекція // Український форум. — 2008. — 17 жовт. — С. 16.
  • Дорошенко Ю. Архиепископ Димитрий (Рудюк): Развитие богословия и духовного образования — предпосылка поместности УПЦ // http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/arhiepiskop_dimitriy_rudyuk_razvitie_bogosloviya_i_duhovnogo_obrazovaniya__predposylka_pomestnosti_u.html
  • Мельников А. М. Роздивляючись загублені пам'ятки української духовності… // http://narodna.pravda.com.ua/history/47bc1a6c1eb40/
  • Мирончук А. С. Димитрій (Рудюк Вадим Миколайович) // Енциклопедія сучасної України. — Том 7: редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський та ін., Національна академія наук; Наукове товариство ім. Шевченка; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — К. — С. 588—589.
  • Степовик Д. В. Рудюк Димитрій // Енциклопедія історії України  : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України . — К.  : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 355. — ISBN 978-966-00-1290-5.

ПосиланняРедагувати