Пресві́тер (грец. πρεσβύτερος, лат. presbyter «старійшина») — голова релігійної громади християн, здебільшого пресвітерами називають священнослужителів протестантських церков. У православній і католицькій церквах — священник (ієрей). У кальвіністів Англії, Нідерландів; у пресвітеріанській деномінації протестантів та в більшості протестантських деномінацій — виборний керівник релігійної громади, частіше називається як «пастор».

Вигляд православного пресвітера (ієрея)
Вигляд англіканського пресвітера (священника)
Геральдична форма для гербу католицького пресвітера

Відповідно до теологічної науки (догматика), це священнослужитель другого ступеня святого Таїнства Священства з трьох можливих (диякон, пресвітер, єпископ) в ієрархії Церкви. Ця назва використовується поряд з функцією священнодійства «ієрей» та загальновживаним для всіх трьох ступенів св. Тайни Священства. Пресвітер може самостійно служити, безпосередньо підпорядковується єпископові, виконує всі його канонічні розпорядження.

ІсторіяРедагувати

З I століття виникає інститут пресвітерів у релігійних громадах, вони здійснюють богослужіння, освячують паству і відають організацією та господарським життям громади. Вони обиралися віруючими та рукопокладалися святими Апостолами через обряд в Священство, керували єпископами. У перших християн при живих Апостолах вони були старші над єпископами (наглядачів дисципліни). Після смерті Апостолів поступово з II ст. н. д., володіючи фінансовими ресурсами, відокремлюються від них єпископи. І на здійснення богослужіння пресвітерам необхідно було отримувати дозвіл від єпископів, уділяти святі Таїнства (крім Священства). У сан пресвітера може бути рукоположений виключно диякон.

У Київській Русі з X ст. пресвітери в основному були вихідцями з Візантії. Після формування духовних навчальних закладів зросла кількість священиків русинів, сучасної національності українців і білорусів (хрещення предків росіян відбулося на 200 років пізніше завдяки місії з Київської Русі). Ще у IV ст. для прийняття сану пресвітера встановили віковий ценз 30 років. Але через випадки гонінь на християн (вбивства священиків) віковий ценз зменшили.

Для отримання права бути пресвітером кандидат проходить іспит у єпископа на священницьку гідність, завершує повну церковну освіту, проходить медкомісію, отримує рекомендації (характеристики) від кліриків, благословення батька і матері (для одружених — дозвіл від дружини). Після чого єпископ здійснює над кандидатом обряд рукоположення в сан пресвітера, який отримує канонічну Грамоту приписки до храму, Служебник і відповідні до його сану ризи.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • под общ. ред. доктора філософських наук Митрохин Л. Н. и др., «Христианство» (словарь), изд. «Республика», г. Москва, 1994 г., стр. 369—370; (рос.)
  • за ред. академіка АН УРСР О. С. Мельничука, «Словник іншомовних слів», м. Київ, 1985 р., c. 677—678.

ПосиланняРедагувати