Відкрити головне меню

Митрополи́т Я́ків (в миру Іва́н Дми́трович Панчу́к) (5 жовтня 1931, Лосятин — 16 березня 2004, Луцьк) — український православний архієрей. Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП.

Яків
Metropolitan Jacob of Lutsk grave.JPG
Могила митрополита Якова (Панчука) біля Свято-Троїцького кафедрального собору в Луцьку
Народився 5 жовтня 1931(1931-10-05)
Лосятин, Кременецький район, Тернопільська область, Українська СРР, СРСР
Помер 16 березня 2004(2004-03-16) (72 роки)
Київ, Україна
Поховання Луцьк
Діяльність священик
Alma mater Санкт-Петербурзька духовна академія
Посада Єпископ
Конфесія православ'я

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Лосятині поблизу Кременця в зоні окупації Польщі. Після Другої світової війни прийняв радянське громадянство. З 1952 по 1955 — служив у Збройних силах СРСР.

1955 став послушником Свято-Успенської Печерської Лаври, а 1957 вступив до Ленінградської Духовної Семінарії.

29 жовтня 1958 пострижений у ченці з ім'ям Якова (на честь святого апостола Якова). 4 грудня 1958 рукоположений у сан ієродиякона архиєпископом Львівським і Тернопільським Паладієм.

19 листопада 1961 рукоположений в сан ієромонаха митрополитом Ленінградським і Ладозьким Гурієм.

З 1962 по 1966 навчався в Ленінградській Духовній Академії, яку закінчив із здобуттям наукового ступеня «кандидат богослів'я».

1969 зведений в сан ігумена.

8 серпня 1974 рішенням Святійшого Патріарха Московського Пимена призначений намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври Українського екзархату зі зведенням в сан архимандрита.

У 1983 призначений духівником Красногорського жіночого монастиря міста Золотоноша.

29 квітня 1985 призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці у Черкасах Київської єпархії та одночасно виконував обов'язки благочинного Черкаського округу і духівника Київського Покровського жіночого монастиря.

Шлях до автокефаліїРедагувати

14 грудня 1990 хіротонізований на єпископа Почаївського за божественною літургією у Володимирському соборі Києва. Хіротонію здійснили: митрополит Київський і всієї України Філарет (Денисенко), митрополит Харківський і Богодухівський Никодим (Руснак), митрополит Одеський і Херсонський Леонтій (Гудімов), митрополит Вінницький і Брацлавський Агафангел (Саввін), архієпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (Вакарик), архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Феодосій (Дикун), архієпископ Рівненський і Острозький Іриней (Середній), архієпископ Житомирський і Овруцький Іов (Смакоуз), архієпископ Тернопільський і Кременецький Лазар (Швець), єпископ Сумський і Охтирський й Никанор (Юхім'юк), єпископ Донецький і Ворошиловградський Іоанникій (Кобзєв), єпископ Мукачівський і Ужгородський Євфимій (Шутак), єпископ Кіровоградський і Миколаївський Василь (Васильців), єпископ Волинський і Луцький Варфоломій (Ващук), єпископ Хмельницький і Кам'янець-Подільський Нифонт (Солодуха), єпископ Львівський і Дрогобицький Андрій (Горак), єпископ Дніпропетровський і Запорізький Гліб (Савін), єпископ Сімферопольський і Кримський Василь (Златолінскій), єпископ Чернівецький і Буковинський Онуфрій (Березовський) і єпископ Переяслав-Хмельницький Іонафан (Єлецьких)[1].

23 січня 1992 тимчасово доручено керувати Тернопільською єпархією, де йшов активний процес виходу парафій із Російської православної церкви.

Після Харківського собору, владика Яків, який був єпископом Почаївським і намісником Успенської Почаївської Лаври, підтримав предстоятеля УПЦ КП владику Філарета, а трохи пізніше Філарета підтримав єпископ Львівський Андрій (Горак).

« Якби не було цього одного архієрея, то Київського патріархату не було б… »

— Патріарх усієї Руси-України Філарет, [2]

10 червня 1992 перепризначений керуючим Тернопільською єпархією УПЦ КП, затверджений намісником Почаївської лаври. Отримав сан архієпископа. Але насельники монастиря не підкорилися владиці, позбавили його намісництва, і оголосили розкольником, згодом переїхав до Вінниці, де 30 грудня 1992 тимчасово призначений керуючим Вінницькою єпархією.

23 листопада 1993 — знову керуючий Тернопільсько-Бучацькою єпархією.

12 січня 1995 р. призначений керуючим Волинською єпархією УПЦ КП, постійний член Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.

У 2003 р. благословив початок відновлення Жидиченського Свято-Миколаївського монастиря.

Помер 16 березня 2004 р. Похований біля стін Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька.

Чин похорону очолив Святійший Патріарх Філарет у співслужінні 18 архієреїв і близько 250 священиків.

НагородиРедагувати

Удостоєний вищих церковних нагород:

  • Орденів Єрусалимської і Румунської Автокефальних Православних Церков;
  • Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого II-го ступеня (1999).

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати