Відкрити головне меню

Никоди́м (Микола Степанович Руснак), митрополи́т Ха́рківський і Богоду́хівський (нар.18 квітня 1921(19210418), Давидівці, Буковина, Румунія (тепер — Кіцманський район Чернівецької області) — пом.15 вересня 2011, м. Харків) — архієрей Української Православної Церкви (Московського Патріархату). На момент смерті був старішим як за хіротонією, так і за віком єпископ Української Православної Церкви (Московського Патріархату) та Російської православної церкви. З квітня по 27 травня 1992 року виконував обов'язки Предстоятеля УПЦ (МП). Постійний член Священного Синоду УПЦ (МП).

Митрополит Никодим
Nikodim Rusnak.jpg
Митрополит Харківський і Богодухівський
13 вересня 1989 — 15 вересня 2011
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Іриней (Середній)
Наступник: Онуфрій (Легкий)
Митрополит Львівський і Дрогобицький
(до 9 квітня 1985 — архієпископ
до 27 грудня 1988 — Львівський і Тернопільський)
23 лютого 1983 — 13 вересня 1989
Церква: Російська православна церква
Український екзархат
Попередник: Микола (Юрик)
Наступник: Іриней (Середній)
Архієпископ Харківський і Богодухівський
23 лютого 1983 — тимчасово управляючий)
1 грудня 1970 — 23 березня 1984
Церква: Російська православна церква
Український екзархат
Попередник: Леонтій (Гудимов)
Наступник: Іриней (Середній)
Архієпископ Аргентинський і Південноамериканський
(до 25 лютого 1968 — єпископ)
21 квітня 1964 — 2 липня 1970
Церква: Російська православна церква
Попередник: Феодор (Текучев)
Наступник: Платон (Лобанков)
Єпископ Костромський і Галицький
10 серпня 1961 — 21 квітня 1964
Церква: Російська православна церква
Попередник: Донат (Щьоголев)
Наступник: Кассіан (Ярославський)
 
Ім'я при народженні: Микола Степанович Руснак
Народження: 18 квітня 1921(1921-04-18)
с. Давидівці, Північна Буковина, Королівство Румунія
Смерть: 15 вересня 2011(2011-09-15) (90 років)
м. Харків
Чернецтво: 6 січня 1945
Єп. хіротонія: 10 серпня 1961
 
Нагороди:
Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Пошани
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Никодим у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

ЮністьРедагувати

Микола Степанович Руснак народився 18 квітня 1921 року у селі Давидівці Чернівецької області у селянській родині. Школу закінчив у 1935 році.

Початок служінняРедагувати

У 1938 році став послушником Свято-Іоанно-Богословського монастиря Чернівецької єпархії, де 6 січня 1945 року прийняв чернечий постриг. Тезоіменитство — в Неділю святих жон-мироносиць. 29 квітня 1945 року був висвячений у сан ієродиякона, а 23 лютого 1946 року — в сан ієромонаха. З 1950 до 1955 року ніс послух настоятеля Свято-Іоанно-Богословського монастиря.

З 1955 року навчався у Московській Духовній Семінарії, одночасно виконував обов'язки благочинного Московської Духовної Академії і Семінарії.

У 1958 році закінчив МДА зі ступенем кандидата богослов'я. З 23 квітня перебував у складі Російської духовної місії в Єрусалимі, 15 листопада прийняв сан архімандрита та був призначений заступником начальника місії.

Архієрейське служінняРедагувати

10 серпня 1961 року возведений у сан єпископа і направлений на Костромську кафедру (Росія). З 21 квітня 1964 року став єпископом Аргентинським і Південноамериканським. З 25 лютого 1968 року — архієпископом, Екзархом Центральної і Південної Америки. В цей час активно займався перекладом на іспанську мову богослужбових текстів, результатом чого став випуск в травні 1970 р. в Буенос-Айресі книги «Літургікон» — першого православного «Служебника» на іспанській мові[1].

1 грудня 1970 року призначений архієпископом Харківським і Богодухівським, а з 23 листопада 1983-го — Львівським і Тернопільським, тимчасовим управляючим Харківською Єпархією. 28 березня 1984 року звільнений від тимчасового управління Харківською Єпархією.

9 квітня 1985 року возведений у сан митрополита. З 27 грудня 1988 року — митрополит Львівський і Дрогобицький, священноархімандрит Свято-Успенської Почаївської Лаври.

13 вересня 1989 року повернувся на Харківську кафедру.

З квітня по 27 травня 1992 року виконував обов'язки Предстоятеля УПЦ (МП). 27 — 28 травня 1992 року очолив Харківський собор Української Православної Церкви (Московського Патріархату), скликаний та проведений з грубим порушенням Статуту УПЦ, де було засуджено "розкольницьку" діяльність митрополита Філарета (Денисенка) та обрано Предстоятелем митрополита Володимира (Сабодана) (знову ж таки всупереч Статуту УПЦ, згідно якого Предстоятель обирається з числа єпископату самої УПЦ, до якого Володимир (Сабодан), як митрополит Ростовський, не належав.

З 20 червня 1992 року — постійний член Священного Синоду УПЦ (МП).

З 27 грудня 1994 року — голова Синодальної Комісії з канонізації святих.

28 липня 1999 митрополитом Київським і всієї України Володимиром і Священним Синодом УПЦ був удостоєний права носіння двох панагій.

22 листопада 2006 року Рішенням Священного Синоду УПЦ звільнений з посади Голови Синодальної Комісії з канонізації святих у зв'язку з навантаженням єпархіальними справами.

Почесний громадянин міста Харкова (з 1999) і Харківської області (з 2006).

Помер 15 вересня 2011 (приблизно о 19:30) у м. Харків на території Свято-Покровського монастиря[2] внаслідок сердцевої недостатності та хронічних хвороб.

Вранці 16 вересня, після закінчення Божественної літургії в Іоанно-Богословському храмі при архієрейської резиденції, тіло митрополита Никодима було перенесено в Благовіщенський кафедральний собор м. Харкова, де архієпископ Ізюмський Онуфрій (Легкий), вікарій Харківської єпархії, здійснив біля труни заупокійну літію.

17 вересня в Благовіщенському соборі проведено відспівування, тіло покійного архіпастиря поховано поруч з вівтарем приділу на честь святителя Мелетія Харківського нижнього храму Свято-Благовіщенського собору[3].

ТвориРедагувати

КнигиРедагувати

  • Сборник служб и акафистов — Харьков: Прапор, 1996. — 336 с.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Прапор, 1995. — Т. 1, 2. — 624 с. — 6 000 экз. — ISBN 5-7766-0371-4.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Прапор, 1998. — Т. 3. — 592 с. — 6 000 экз. — ISBN 5-7766-0731-0.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2001. — Т. 4. — 608 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-07-9.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2002. — Т. 5. — 496 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-37-0.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2004. — Т. 6. — 928 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-8478-29-0.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2005. — Т. 7. — 626 с. — 4 000 экз. — ISBN 966-372-002-6.
  • Послания. Слова. Речи — Харьков: Майдан, 2007. — Т. 8. — 732 с. — 4 000 экз. — ISBN 978-966-372-096-8.
  • Жереб, визначений Богом. Спогади, поезія — Харків: Майдан, 2003. — 400 с. — 4 000 экз. — ISBN 966-8478-05-3.
  • Новые страницы повести о переплетении судеб людских. Воспоминания — Харьков: Майдан, 2003. — 104 с. — 5 000 экз. — ISBN 966-7903-89-3.

НагородиРедагувати

Церковні нагородиРедагувати

  • Орден святого преподобного Серафима Саровського I ступеня (2011 рік) -в увагу до багаторічного старанному служінню Матері-Церкви, а також у зв'язку з 65-річчям ієрейської хіротонії, 90-річчям від дня народження і майбутнім 50-річчям архієрейської хіротонії[4][5]
  • Орден святителя Інокентія митрополита Московського і Коломенського I ступеня (РПЦ, 2006) — в подяку за понесені місіонерські праці в різних країнах світу
  • Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира I ступеня (7 жовтня 1970 рік) — за шестирічну старанну і корисну діяльність у Південній Америці[6]
  • Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира II ступеня
  • Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня
  • Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня
  • Орден святого благовірного князя Данила Московського
  • Орден «Відзнака Предстоятеля Української Православної Церкви» (2011 рік) (вища нагорода Української Православної Церкви)[5]
  • Орден преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських I ступеня (УПЦ МП)
  • Орден преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських II ступеня (УПЦ МП)
  • Всі ордена Єрусалимської Православної Церкви
  • Орден Святої рівноапостольної Марії Магдалини I ступеня (Польська Православна Церква, 2006)
  • Численні нагороди інших Помісних Православних Церков

УкраїнаРедагувати

Російська ФедераціяРедагувати

  • Орден Пошани (20 квітня 2011) — за заслуги в зміцненні єдності Руської Православної Церкви та дружби між російським і українським народами[7][14]

СРСРРедагувати

Звання Почесного громадянинаРедагувати

Вчені ступені Honoris causaРедагувати

Інші нагородиРедагувати

  • Почесний член Союзу письменників України
  • Почесний член Союзу письменників Росії

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мігель Паласіо. 15 років у Латинській Америці
  2. Умер митрополит Никодим(рос.)
  3. Відспівування Високопреосвященнішого митрополита Никодима
  4. Святіший Патріарх Кирил привітав митрополита Харківського і Богодухівського Никодима з 90-річчям від дня народження
  5. а б Святіший Патріарх Кирил взяв участь в урочистостях з нагоди 90-річчя від дня народження митрополита Харківського і Богодухівського Никодима
  6. Нагороди Священного Синоду // ЖМП. 1970. № 11. С. 2.
  7. а б в Святіший Патріарх Кирил взяв участь в урочистостях з нагоди 90-річчя з дня народження митрополита Харківського і Богодухівського Никодима // Офіційний сайт Московського Патріархату
  8. Указ Президента України № 663/2008 від 22 липня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України діячів Української православної церкви»
  9. Указ Президента України № 309/2006 від 14 квітня 2006 року «Про нагородження Н. Руснака орденом князя Ярослава Мудрого»
  10. Указ Президента України № 1109/2004 від 21 вересня 2004 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  11. Указ Президента України № 260/2001 від 18 квітня 2001 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»
  12. Указ Президента України № 1059/99 від 21 серпня 1999 року «Про нагородження відзнаками Президента України»
  13. Указ Президента України № 286/96 від 24 квітня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  14. Указ Президента Российской Федерации № 485 от 20 апреля 2011 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации граждан Украины» Архівовано 19 жовтень 2014 у Wayback Machine.(рос.)

ПосиланняРедагувати