Відкрити головне меню

Православна церква України

канонічна автокефальна православна церква в Україні
(Перенаправлено з Українська православна церква)

Православна церква України[c][d] (офіційна назва релігійної організації в державному реєстрі — Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України)[5][6]) — автокефальна православна церква на території України[7], 15-та в диптиху[8][9][⇨]. Правонаступниця Київської митрополії.

Православна церква України

OCU logo.png
80-391-9007 Kyiv DSC 5895.jpg
Михайлівський Золотоверхий собор — кафедральний собор Православної церкви України
Засновники Об'єднавчий собор українських православних церков
Дата заснування 15 грудня 2018 року
Статус автокефальна церква
Самостійність проголошена 6 січня 2019 року
Самостійність визнана Константинопольською православною церквою
Перший предстоятель Епіфаній
Чинний предстоятель Митрополит Київський і всієї України Епіфаній
Центр Київ
Кафедральний собор Михайлівський Золотоверхий собор
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська[a]
Музична традиція український наспів
Церковний календар юліанський
Єпископів 61 (47 єпарх. архієр., 8 вікарних, 4 титулярні, 2 на спокої)
Єпархій 45
Монастирів 73
Парафій 7081[b]
Вірних ~30 млн.[2]
Офіційний сайт pomisna.info

Православна церква України керується Святим Письмом та Священним Переданням, відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу та Статуту. Членами ПЦУ є православні християни України незалежно від їхнього походження. Оскільки, згідно з Томосом, межі канонічної території ПЦУ визначаються кордонами української держави, на православних українців за кордоном поширюється юрисдикція Константинопольського патріархату[7]. Кафедральний собор Православної церкви України — Михайлівський Золотоверхий собор у Києві[10].

Церква утворена 15 грудня 2018 року на визнаному Вселенським патріархатом помісному соборі шляхом об'єднання українських православних юрисдикцій на ґрунті повної канонічної незалежності[⇨]. Першим предстоятелем Православної церкви України став митрополит Київський і всієї України Епіфаній (Думенко).

Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5—6 січня 2019 року в соборі святого Юрія, кафедральному соборі Вселенського Патріархату[11][12][⇨].

Зміст

ІсторіяРедагувати

Передумови самостійності українського православ'яРедагувати

Визвольні змаганняРедагувати

Українська революція 1917—1921 рр. актуалізувала прагнення до утворення самостійної української церкви. Втім, спочатку, як зауважує Дмитро Дорошенко, «українська демократична інтеліґенція… не виявила належного зрозуміння для справи Православної церкви й для необхідности перетворити її в Національну Українську церкву»[13]. Подібні настрої демонстрували й більшість єпархіальних з'їздів, які відбулися у квітні-травні 1917 року. Лише деякі з них (Полтавський[14], Подільський, Волинський та Київський[15]) висловили прагнення до відродження церковної самобутності.

 
Олександр Лотоцький

З часом проукраїнський православний рух, спочатку зорієнтований на вимоги соборноправності, автономії та українізації церковного життя, еволюціонував, вимагаючи також автокефалії православної церкви в Україні. Вже резолюція Всеросійського з'їзду духовенства та мирян (11—12 червня 1917 року, Москва), у якому брала участь українська фракція на чолі з І. Морачевським, наголошувала, що утворення незалежної Української держави повинне мати як наслідок утворення незалежної церкви. Також з'їзд підтримав скликання Всеукраїнського церковного собору[16].

Перші практичні кроки для вирішення канонічного статусу православної церкви в Україні були здійснені на ІІІ Всеукраїнському військовому з'їзді. Він прийняв резолюцію про автокефалію православної церкви в Україні, її відокремленість від держави та запровадження української мови як богослужбової[17]. З'їзд також сформував Організаційний комітет зі скликання Всеукраїнського церковного собору[15].

Перша сесія Собору тривала з 7 до 23 січня 1918 року, коли її перервав наступ більшовиків на Київ. Проте впливу на загальну ситуацію та проблему юрисдикції православної церкви в Україні вона не мала[18].

Друга (літня) сесія Собору замість автокефалії проголосила автономію православної церкви в Україні, при цьому виключивши зі складу Собору Всеукраїнську церковну раду, що ініціювала скликання Собору[16]. Міністр ісповідань Української Держави Василь Зеньківський планував поставити перед наступною сесію Собору питання автокефалії, й у випадку голосування проти, призначити нові вибори[19].

На третій (осінній) сесії виступав уже наступник Василя Зеньківського, Олександр Лотоцький, якого також не задовольняла ухвалена Собором обмежена автономія. Він задекларував, що «Українська церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв'язку з іншими самостійними церквами» і наголосив на «не лише церковній, але й національній необхідності» такого рішення[16][20].

 
Василь (Липківський), предстоятель УАПЦ (1921—1927); в 1919 році відслужив першу літургію українською мовою

1 січня 1919 року Директорія проголосила декрет про автокефалію православної церкви в Україні[21]. Уряд відправив у відрядження до Константинополя О. Лотоцького, але практично реалізувати декрет не було змоги через різноманітні політичні чинники та більшовицьку агресію[13]. Звітуючи міністрові Іванові Огієнкові, О. Лотоцький підкреслював, що Константинопольський патріарх був обізнаний «і щодо фактичного становища автокефальної справи [в Україні], і щодо канонічних основ її», проте не збирався приймати позитивних для православної церкви в Україні рішень, «аж доки політичне становище [в Україні] не прибере сталості»[22].

Поразка визвольних змагань не припинила дипломатичної боротьби за автокефалію. У червні 1930 року питання Томосу для православної церкви в Україні порушував Голова Ради Міністрів УНР в екзилі В'ячеслав Прокопович[23].

УАПЦРедагувати

У 1919 році відновила свою діяльність Всеукраїнська православна церковна рада (голова ради — земський діяч Київщини Михайло Мороз; заступник — протоієрей Василь Липківський)[24], заходами якої продовжувалася українізація церковного життя. Так, згідно з законом про відокремлення церкви від держави 9 травня 1919 року була зареєстрована перша українська парафія при Військовому Микільському соборі[25]. Незабаром пройшла перша українська літургія у супроводі хору, що ним керував Микола Леонтович; постійні відправи українською мовою розпочалися на Страсному тижні 1919 року у трапезній церкві біля київського Собору св. Софії[26].

Саме Всеукраїнська церковна рада підготувала проведення Всеукраїнського православного собору (14—30 жовтня 1921 року). На ньому відбулося організаційне оформлення Української Автокефальної Православної Церкви. В ухвалених на цьому соборі «Канонах Української Православної Церкви» визнається право кожного народу на автокефальну церкву («громади або парафії… вільно з'єднуються в Церкви окремих народів… Ніякого підлягання Церкви окремого народу Церкві другого народу бути не повинно…») та наголошується, що православна церква в Україні внаслідок тривалого історичного розвитку «на ділі стала автокефальною»[27].

Аналізуючи діяльність УАПЦ, історик Орест Субтельний виокремлює такі особливості її церковного життя: користування українською мовою замість церковнослов'янської як богослужбовою, осучаснення зовнішнього виду священників, дозвіл одружуватися, демократизація питання про самоврядування (принцип виборності поширювався на призначення єпископів і парафіяльних священників)[28]. Концепція соборноправності в УАПЦ певний час реалізовувалася через наявність у кожній парафії церковного суду, існування регулярних великих церковних соборів (які мали скликатися кожних п'ять років), а також двох щорічних соборів із широким представництвом кліриків і мирян[29].

Церква припинила існування в 1937 році внаслідок адміністративного тиску й терору (зокрема фізичного винищення кліру та активних вірних), що його здійснювала радянська влада.

Українські православні юрисдикції, що підтримували автокефалію в 1989—2018 рр.Редагувати

Відновлена 1989 року УАПЦ позиціонувала себе як «церкву Київської традиції, що будує своє життя на засадах автокефалії». Згідно з заявою Архієрейського собору УАПЦ стосовно об'єднання українських православних церков, «життя Православної церкви в Україні має будуватися на засадах повної незалежності» та зі збереженням євхаристійного спілкування з іншими помісними православними церквами[30]. У зверненні до патріарха Варфоломія від 26 серпня 2009 року архієреї УАПЦ «засудили ідеї відновлення російської православної цивілізації або інші секулярні цінності» як можливу основу для об'єднання українських православних юрисдикцій[31].

Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору УПЦ КП проголошувала поміж іншим наявність усіх факторів для проголошення автокефалії православної церкви в Україні. З точки зору УПЦ КП, «право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-церкві» (такою УПЦ КП вважала Константинопольський патріархат)[32].

Ієрархи обидвох церков підписали звернення до Вселенського патріарха, прийняте до розгляду в квітні 2018 року[33]. Як УАПЦ, так і УПЦ КП визнавали незаконним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[34][35].

Проавтокефальні настрої існували також в середовищі УПЦ Московського патріархату. Деякі клірики (наприклад, предстоятель УАПЦ Мефодій) та аналітики виокремлювали так зване проукраїнське крило УПЦ МП[36][37][38][39]; одним із його медійних речників був Олександр (Драбинко), який заявив, що «альтернативи канонічній самостійності [української] церкви просто не існує», та заперечив можливість отримання автокефалії від Російської православної церкви, що спричинило би фактичну ізоляцію від світового православ'я[40].

Виникнення Православної церкви УкраїниРедагувати

Події до Об'єднавчого соборуРедагувати

 
Вселенський Патріарх Варфоломій I

16 червня 2016 року, напередодні Всеправославного собору, Верховна Рада України ухвалила звернення до патріарха Варфоломія із проханням надати автокефалію православній церкві в Україні, подолати наслідки церковного поділу шляхом скликання об'єднавчого собору та визнати нечинним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[41]. Звернення Верховної Ради підтримав СКУ[42].

Зрушення до практичних дій Константинополя відбулося навесні 2018 року. Після зустрічі з патріархом Варфоломієм[43] президент України Петро Порошенко надіслав йому звернення із проханням про надання томосу[44]. Його підтримала Верховна Рада[45] та ієрархи УПЦ КП й УАПЦ[46]. В комюніке за результатами квітневого засідання Синод Вселенського патріархату повідомив, що прийняв до розгляду звернення від української церковної та світської влади[47][48]. Тому в травні 2018 року делегація, яка складалася з трьох митрополитів Вселенського патріархату, розпочала візити до помісних православних церков задля інформування про українську справу[49]. Паралельно з цими подіями (згідно з розпорядженням єпископату) УПЦ Канади, яка належить до Константинопольського патріархату, молитовно підтримувала створення автокефальної православної церкви в Україні[50].

У рамках підготувань до надання автокефалії Православній церкві в Україні Константинопольський патріарх послідовно доводив, що має канонічне право на це рішення. Наприкінці вересня Вселенська Патріархія оприлюднила корпус документів, які підтверджують, що зв'язок Московського патріархату з територією історичної Київської митрополії тримався на порушенні православного канонічного права[51][52].

Перед цим Варфоломій заявив, що «Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита у Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі та при безумовному згадуванні Вселенського Патріарха»[53]. На зустрічі з патріархом Московським Кірілом Варфоломій повідомив, що «Вселенський Патріархат вирішив використовувати всі шляхи, щоб вирішити питання надання автокефалії Українській православній церкві. Рішення було ухвалено в квітні. І [Фанар імплементує] це рішення» (згідно зі словами представника Варфоломія, митрополита Гальського Емануїла)[54].

 
Підписання угоди «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»

На відкритті Архієрейського собору Константинопольської церкви (1 вересня 2018 року) патріарх Варфоломій виголосив доповідь, у якій згадав численні приклади того, як «Москва впродовж багатьох століть розпоряджалася Київською митрополією, православною церквою в Україні, без відома Константинополя»[55]. Наступного дня собор погодився, що Вселенський патріархат має повноваження надавати автокефалію іншій церкві без будь-яких узгоджень[56]. Для взаємодії з українськими церковними ієрархами та світською владою (зокрема для підготування об'єднавчого собору) Вселенський патріарх призначив двох екзархів: архієпископа Памфілійського Даниїла (Зелінського) зі США та єпископа Едмонтонського Іларіона (Рудника) з Канади[57].

На засіданні, яке відбулося з 9 по 11 жовтня 2018 року, Синод Константинопольського патріархату підтвердив своє рішення про те, щоби приступити до надання автокефалії Православній церкві в Україні. Також Синод постановив відновити ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, поновити «у своєму єпископському або священницькому сані» Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та «їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин», скасував «зобов'язання Синодального листа 1686 року, …який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії» (втім, синод нагадав, що навіть за тих умов Київський митрополит «мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-церкви Константинополя»)[58][59].

Рішення жовтневого синоду та їхні наслідки Варфоломій прокоментував так:

11 жовтня 2018 року Синод Вселенського патріархату, після тривалих прохань Філарета і Макарія, відновив канонічність двох лідерів канонічних груп, визнавши їхнє архієрейство, але не їхній ранг. Це означає, що Філарет більше не є київським патріархом, а колишнім київським митрополитом, і Макарій не є архієпископом Львова, а скоріше колишнім львівським архієпископом. Доброю новиною у рішенні Церкви-матері є те, що дві церковні юрисдикції Філарета і Макарія об'єднані під духовним керівництвом Вселенського патріархату. Вони брали участь у Соборі, який обрав митрополита Епіфанія головою нової української автокефальної церкви. Ми вважаємо великим Божим благословенням, що Вселенському патріархату вдалося відновити канонічність цілої багатомільйонної нації, яка була поза церквою без будь-яких догматичних на те причин. Слава Богу! Отже, вирішальним фактором, який змусив Вселенський патріархат дати Україні автокефалію, є зцілення розколу та відновлення церковної єдності[60].

3 листопада 2018 року президент Порошенко та Патріарх Варфоломій підписали Угоду «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»[61]. Згідно з нею в Києві було засноване Представництво Вселенського патріарха[62], розташоване в Андріївській церкві[63]. Перша архієрейська літургія Патріаршої Ставропігії в ній відбулася 13 грудня 2018 року[64].

На засіданні Священного Синоду Вселенського патріархату, яке відбулося 27—29 листопада 2018 року, окрім інших питань, обговорювався текст Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. Комюніке за результатами синоду згадувало про те, що створений проєкт статуту нової помісної церкви[65].

Об'єднавчий собор 15 грудня 2018 рокуРедагувати

 
Під час проведення Собору

Українська православна церква Київського Патріархату та Українська автокефальна православна церква ухвалили участь в Об'єднавчому соборі на рівні Архієрейських соборів. Для участі в Соборі зареєструвалися також два митрополити УПЦ (МП) — Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький)[66][67]. 14 грудня, за день до проведення Собору, патріарх Константинопольський Варфоломій грамотою висловив їм підтримку і підтвердив, що санкції з боку УПЦ (МП) у стосунку до них не матимуть жодної канонічної сили[68]. Після засідання синоду УПЦ (МП) 17 грудня 2018 року стали відомі імена й інших учасників помісного собору від УПЦ (МП): благочинний Вінницького району архімандрит Дорофей (Маркевич), протоієрей Петро Зуєв (голова відділу інформації Київської єпархії), протоієрей Богдан Гулямов (клірик Дніпропетровської єпархії) та протодиякон Ростислав Воробій[69][70].

На Соборі головував представник Вселенського патріархату митрополит Галльский Еммануїл (Адамакіс). Як гість участь у Помісному соборі брав п'ятий президент України Петро Порошенко[71].

Собор працював у закритому режимі та обрав предстоятелем ПЦУ митрополита Епіфанія, ректора та професора Київської православної богословської академії, колишнього митрополита Переяславського і Білоцерківського, Патріаршого намісника з правами єпархіального архієрея УПЦ КП[72].

Ввечері того ж дня Вселенський патріарх офіційно визнав результати Помісного об'єднавчого собору, привітав митрополита Київського і всієї України із обранням та запросив його на літургію та вручення томосу[73][74]. А вже 16 грудня 2018 року диякон Вселенського Патріархату вперше в історії пом'янув предстоятеля Православної церкви України разом із очільниками інших церков, які входять до диптиху (переліку помісних автокефальних церков)[75][76].

Об'єднавчий помісний собор у Києві дав поштовх процесові зміни юрисдикції численних православних громад і парафій України, які раніше декларували єдність із Московським патріархатом. Перехід деяких громад до ПЦУ відбувся ще до отримання томосу про автокефалію.

Отримання томосу про автокефаліюРедагувати

Патріарх Варфоломій підписав томос про автокефалію Православної церкви України 5 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі, після спільного служіння літургії з митрополитом Епіфанієм[77][78]. Цей пергамент виготовив чернець Лукас, каліграф і художник із монастиря Ксенофонт, що на Афоні[79][80].

Окрім визнання канонічно автокефальної та самоврядованої Православної церкви України («в межах політично сформованої і цілковито незалежної держави України»), Томос уконституйовує базові принципи управління та церковного життя, зобов'язує церкву отримувати миро від Константинопольської церкви, встановлює для всіх священослужителів ПЦУ можливість апеляційного звернення до Вселенського патріарха, засвідчує права Фанару на екзархат і ставропігії в Україні. Документ закликає інші помісні православні церкви визнати Православну церкву України та згадувати її як «Святішу Церкву України»[8].

Процес надання автокефалії Православній церкві України завершився 6 січня 2019 року. Під час спільного богослужіння в день Богоявлення (за новоюліанським календарем)[81] Вселенський патріарх Варфоломій вручив обраному предстоятелем ПЦУ Епіфанієві митрополичий жезл і сувій із текстом Томосу[82][83][84].

В Україні сувій із текстом Томосу урочисто представили 7 січня 2019 року під час різдвяної літургії в соборі святої Софії. Після богослужіння його перенесли до Малої Софії, колишньої трапезної церкви Софійського монастиря в Києві, де Томос певний час був доступний для загального огляду[85]. 9 січня 2019 року в Стамбулі Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату[86], після чого документ повернувся до України.

Інтронізація митрополита ЕпіфаніяРедагувати

Інтронізація Митрополита Київського і всієї України Епіфанія відбулась у соборі Святої Софії у Києві 3 лютого 2019 року. Церемонію провели митрополит Галльський Еммануїл (Адамакіс), колишній предстоятель УАПЦ Макарій (Малетич) і митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький). У церковні символи предстоятельського сану (хрест і панагії) митрополита Епіфанія облачили митрополит Черкаський і Чигиринський ПЦУ Іоан (Яременко), предстоятель УПЦ Канади Юрій (Каліщук) та очільник УПЦ в США Антоній (Щербан)[87].

 
Церемонія інтронізації першого предстоятеля ПЦУ

Юридичне оформленняРедагувати

30 січня 2019 року ПЦУ отримала офіційну реєстрацію. Згідно з ЄДР, юридична особа отримала назву «Релігійна організація „Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)“ (Київська Митрополія УПЦ (ПЦУ))». Органом управління юридичної особи є Митрополит Київський і всієї України; зараз цю посаду обіймає митрополит Епіфаній (Думенко Сергій Петрович)[88].

Спроба ревізії рішень Помісного собору УПЦ КП 15 грудня 2018 рокуРедагувати

20 червня 2019 року в київському Володимирському соборі за запрошеннями Філарета (Денисенка)[89] пройшло зібрання деяких ієрархів, священників та мирян, які раніше належали до УПЦ КП. Подія відбулася на тлі конфлікту між Філаретом і предстоятелем ПЦУ Епіфанієм, який із часом вийшов у публічну площину.

Згідно з офіційною позицією Київської митрополії ПЦУ, відбулися «самовільні й позастатутні збори невизначеної групи неуповноважених осіб»[90] «з метою виокремити з Православної Церкви України …нову структуру»[91], які матимуть відповідні канонічні та юридичні наслідки для їхніх учасників[92]. Учасники події ж позиціонували її як помісний собор.

На цьому зібранні був ухвалений документ, який визнає нечинним рішення Помісного собору УПЦ КП про саморозпуск. Автори ухвали вважають, що Київський патріархат досі існує та функціонує, маючи державну реєстрацію та предстоятеля — патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Київському патріархату, згідно з цим документом, належать закордонні парафії та єпархії, які належали до УПЦ КП до Об'єднавчого собору, «вс[і] кошт[и], вс[е] майн[о] (рухом[е] і нерухом[е]), придбан[е] за власні кошти, або передан[е] їй державними органами, або органами місцевого самоврядування, включаючи храми, монастирі, [навчальні] заклади та інше згідно договорів і угод… всі банківські рахунки…» Повторюється теза про те, що Томос про автокефалію узалежнив православну церкву в Україні від Вселенського патріархату[93][94].

За результатами зібрання Філарет (Денисенко) заявив, що його учасники обрали двох кандидатів у єпископи Київського патріархату, декларував існування в Україні трьох православних юрисдикцій, а також відмовився брати участь у засіданнях синоду Православної церкви України[92].

Через дії, пов'язані з рішеннями зібрання у Володимирському соборі та «спрямовані на розділення» ПЦУ і порушення її Статуту, ієромонаха Іллю (Зеленського) звільнили з посади настоятеля парафії у місті Барвінкове та заборонили священослужіння на пів року, насельника Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря ПЦУ архімандрита Андрія (Маруцака) — на три місяці[95], а протоієрея Василя Лесика заборонили в священослужінні та звершенні таїнств і треб на пів року[96]. Своїми указами митрополит Епіфаній тимчасово прийняв намісника Свято-Феодосіївського монастиря архімандрита Макарія (Папіша) та сам монастир у своє безпосереднє підпорядкування. Такі розпорядження пов'язані із тим, що владика Філарет намагався звільнити настоятеля, який відмовився брати участь у зібранні кліриків і мирян у Володимирському соборі, а також блокував рішення Священного синоду про реєстрацію єпархії у м. Києві в складі ПЦУ[97][98].

24 червня 2019 року Священний синод ПЦУ безпосередньо підпорядкував митрополитові Епіфанієві всі інші монастирі та парафії м. Києва, які до останнього Помісного собору УПЦ КП та Об'єднавчого собору перебували під юрисдикцією УПЦ КП. Як наслідок, Філарет (Денисенко) втратив права єпархіального архієрея, проте залишився в єпископаті ПЦУ. Натомість Іоасаф (Шибаєв) та Петро (Москальов) були виключені зі складу єпископату[99].

УправлінняРедагувати

Помісний соборРедагувати

Найвищою церковною владою в Православній церкві України є зібрання кліру та мирян (Помісний собор), яке забезпечує принцип соборноправності, тобто колегіальності в управлінні. Митрополит Київський (як головуючий Помісного собору) та Постійний річний священний синод скликають Помісний собор регулярно, щоп'ять років. Статут передбачає також надзвичайне скликання Собору за бажанням предстоятеля церкви. Для виборів Митрополита Київського Помісний собор скликає місцеблюститель або наступний за старшинством архієрейської хіротонії єпархіальний архієрей.

Зібрання кліру та мирян (Помісний собор) має право ухвалювати Статут ПЦУ та вносити до нього зміни, а також затверджує зміни до Статуту, що їх вносить Архієрейський собор. Крім того, Помісний собор обирає із трьох запропонованих Архієрейським собором кандидатів Митрополита Київського[100].

ПредстоятеліРедагувати

Томос про автокефалію Православної церкви України визнає Митрополита Київського і всієї України канонічним її предстоятелем та першим у справах ПЦУ. Також документ забороняє зміну титулу предстоятеля ПЦУ без згоди Вселенського патріарха. Через Митрополита Київського і всієї України Православна церква України бере участь у міжправославних нарадах стосовно важливих питань догматичного, канонічного характеру тощо[8].

Митрополити Київські і всієї України (з 2018)Редагувати

Світлина Ім'я
(роки правління)
Біографія
1   Епіфаній
3 лютого 2019 року)
Перший предстоятель Православної церкви України. Випускник Київської духовної семінарії та академії. Доктор наук з богослов'я (2012), ректор (2010) і професор (2011) Київської православної богословської академії[101]. Колишній митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ КП, Патріарший намісник з правами єпархіального архієрея[102].

Священний синодРедагувати

Священний синод Православної церкви України очолює митрополит Київський та всієї України, також до його складу (оновлюватиметься повністю раз на рік у дві черги) входитимуть архієреї, які мають єпархії в географічних межах держави Україна[8]. Статут передбачає перехідний період, під час якого лише дев'ять учасників Синоду змінюються на основі ротації раз на пів року, а також існуватимуть троє постійних членів синоду, представників трьох українських православних церков, які влилися до структури ПЦУ — Філарет (Денисенко), Макарій (Малетич) та Симеон (Шостацький)[103].

Перше засідання Священного синоду відбулося 5 лютого 2019 року, і в ньому взяли участь: предстоятель ПЦУ, митрополит Київський Епіфаній (Думенко), колишній митрополит Київський Філарет (Денисенко), митрополит Вінницький Симеон (Шостацький), митрополит Макарій (Малетич), митрополит Львівський Димитрій (Рудюк), митрополит Черкаський Іоан (Яременко), архієпископ Полтавський Федір (Бубнюк), архієпископ Рівненський Іларіон (Процик), архієпископ Чернігівський Євстратій (Зоря), архієпископ Чернівецький Герман (Семанчук), архієпископ Вишгородський Агапіт (Гуменюк), єпископ Дніпровський Симеон (Зінкевич)[104].

Синодальні управлінняРедагувати

Керівництво Управлінням зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ, зважаючи на надзвичайну важливість цього напрямку, здійснює сам предстоятель ПЦУ[105]. Його заступниками є архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон та архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій[106].

Синодальне управління військового духовенства здійснює свою опіку військовослужбовців ЗСУ, НГУ, ДПСУ та інших. Приблизно 600 капеланів ПЦУ задіяні в допомозі військовим на сході України[107]. Головою управління військового духовенства є Іоан (Яременко)[105].

Головами інших синодальних управлінь, місій та інститутів є:

ЄпархіїРедагувати

Єпархії Православної церкви України були затверджені на першому засіданні Священного синоду ПЦУ, що відбулося 5 лютого 2019 року у митрополичому будинку Собору святої Софії.

Якщо назви єпархій дублююються, їх називають за титулом правлячого архієрея. Випадки повного дублювання титулів, зокрема у єпархіях Вінницької області, були усунені: титул архієпископа Вінницького і Брацлавського Михаїла з УПЦ КП було змінено на «Вінницький і Тульчинський» задля уникнення дублювання з титулом митрополита Вінницького і Брацлавського Романа з УАПЦ, титул єпископа Ужгородського і Закарпатського Кирила — на «Ужгородський і Хустський». Утім, у багатьох єпархіях збереглося часткове дублювання. Зокрема, троє архієреїв мають у своєму титулі слово «Вінницький» (окрім згаданих, це також митрополит Вінницький і Барський Симеон).

Перехід кліриків і парафій з однієї єпархії до іншої дозволяється лише за згоди обох єпархіальних архієреїв, засвідченої документально. В усіх інших випадках релігійні організації залишалися під юрисдицією єпархій, у складі яких перебували станом на 15 грудня 2018 року, день проведення Об'єднавчого собору[109].

Унаслідок розподілу повноважень між єпископами та створення ще однієї єпархії (Переяславсько-Вишневської), станом на 4 березня 2019 року, ПЦУ налічувала 45 єпархій в межах України (1 новостворена, з УПЦ КП — 31, з УАПЦ — 12 та з УПЦ МП — 1). Згідно з томосом, єпархії, екзархати і вікаріати, які перебувають поза межами України, мають перейти під юрисдикцію Константинопольського патріархату.

 
Епіфаній (Дімітріу), перший архієрей ПЦУ, висвячений після надання Томосу

ПарафіїРедагувати

Митрополит Епіфаній зазначив, що Православна церква України на час об'єднання налічувала близько 7000 парафій[110]. Для опіки грецьких православних парафій в Україні митрополит Епіфаній висвятив у сан єпископа Ольвійського грецького архімандрита Епіфанія (Дімітріу)[111].

Оскільки, згідно з Томосом про автокефалію ПЦУ та Статутом ПЦУ, українські парафії поза межами України окормляються кліриками Вселенського патріархату, розпочався процес переходу перших громад у підпорядкування Константинополя. Митрополит Київський Епіфаній розповів, що готує відпускні грамоти для священників, які готові до зміни юрисдикції, а також запевнив, що не йдеться про механічне відокремлення від ПЦУ закордонних парафій[112].

Перехід церковних громад до ПЦУРедагувати

За період від Об'єднавчого собору до вручення томосу про автокефалію, тобто від середини грудня 2018 року до січня 2019, про перехід до ПЦУ оголосило близько ста церковних громад УПЦ (МП)[113]. Станом на червень 2019 року кількість парафій УПЦ (МП), які прийняли рішення приєднатися до ПЦУ, збільшилося до понад півтисячі[114]. Також разом зі своїми священниками до Харківської єпархії ПЦУ перейшли дві громади Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)[115].

У засобах масової інформації повідомлялося, що група вірних парафії Стрітення Господнього УГКЦ у Львові, після її ліквідації в лютому 2019 року, проголосувала за приєднання до ПЦУ[116]. Однак уже наступного дня після голосування, 4 березня, ПЦУ офіційно заперечила інформацію про приєднання цієї групи вірних, оскільки такого рішення не ухвалювала. Керівник інформаційного управління ПЦУ Євстратій (Зоря) зазначив, що, попри бажання окремих вірних цієї групи, це неможливо з огляду на взаємодію Православної церкви з УГКЦ та РКЦ[117].

Навчальні закладиРедагувати

Реформа церквиРедагувати

Православна церква України планує запровадити низку нових правил в церквах. Зокрема, серед новацій, які наразі обговорюються єпископами, є дозвіл входу до церков для жінок з непокритою головою, встановлення лавок для сидіння у церквах, а також дозвіл на відспівування вірян католицького віросповідання[118]. Коментуючи можливі зміни у церковному календарі, митрополит Епіфаній наголосив, що вони повинні відбуватися поступово, внаслідок просвітницької роботи й відповідних змін у поглядах суспільства[119].

Певні новації запроваджуються і в церковній музиці. Для прикладу, під час святкування Великодня 2019 року в Михайлівському Золотоверхому соборі лунав передзвін, що його написали та виконали студенти Київської православної богословської академії[120].

20 травня 2019 року митрополит Черкаський і Чигиринський ПЦУ Іоан (Яременко) повідомив, що в Православній церкві України запроваджується членство «за заявницьким принципом». У кожній парафії існуватиме відкритий реєстр її членів, які активно залучені у релігійно-просвітницькій, фінансово-господарській та благодійницькій діяльності громади[121].

10 тезРедагувати

Напередодні інтронізації Митрополита Епіфанія, ініціативна група священства та мирян ПЦУ оприлюднила документ із десятьма пропозиціями порядку денного для новоствореної автокефальної Церкви, який би допоміг їй краще провадити своє покликання в обставинах сьогодення. Серед них є заклики до встановлення справжньої соборності, оновлення парафіяльного життя, більше залучення вірян у справи Церкви, якісного перекладу богослужбових текстів, «нової євангелізації», відмови від старої парадигми церковно-державних стосунків, посилення прозорості та підзвітності, соціального служіння Церкви, реформи церковної освіти та діалогічності і відкритості[122].

Визнання ПЦУРедагувати

Вселенський патріархат вніс Православну церкву України до диптиху помісних православних церков. В оновленому переліку, у розділі «Нові патріархати — Автокефальні церкви» після Церкви Чехії і Словаччини, записано: «Церква України» (англ. Church of Ukraine; грец. Ἐκκλησία τῆς Οὐκρανίας)[9].

Визнання ПЦУ іншими церквамиРедагувати

У січні 2019 року у Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів Болгарської православної церкви, оскільки під-час голосування синоду БПЦ з українського питання 8 голосів на чолі з місцевим патріархом було «за» і 7 «проти» визнання ПЦУ[123][124]. На початку січня 2019 року Грузинська православна церква (ГПЦ) заявила, що оприлюднить рішення визнання ПЦУ після того, як синод ГПЦ ознайомиться з текстом томосу; загалом 10 єпископів ГПЦ відкрито визнали ПЦУ[125][126]. Наприкінці січня 2019 року відбулося засідання Синоду Церкви Чехії і Словаччини, на якому розглядалося визнання ПЦУ, проте якогось публічного рішення засідання Синоду озвучено не було[127][128]. 18 лютого 2019 року відбулося позачергове засідання Священного Синоду Кіпрської православної церкви, на якому Синод засудив агресивні дії РПЦ та підтримав надання автокефалії ПЦУ.

Згодом у лютому 2019 року Румунська православна церква на засіданні Синоду висунула Православній церкві України певні вимоги, зокрема гарантії збереження етнічної й мовної ідентичності для румунів Буковини, Закарпаття та інших регіонів[129].

На початку березня 2019 року на сайтах РПЦ з'явилася інформація, нібито 7 березня 2019 року Синод Албанської православної церкви (АПЦ) не визнав нову Православну церкву України[130][131][132][133]. Згодом цю інформацію було спростовано, оскільки предстоятель Албанської церкви у своєму листі предстоятелю Константинопольської церкви не зробив остаточних висновків щодо визнання чи невизнання ПЦУ і лише обговорював питання, пов'язані з новою церковною структурою[134].

Наприкінці березня 2019 року в інтерв'ю виданню «BBC-Україна» митрополит Київський і всієї України Епіфаній заявив, що РПЦ залякує архієреїв інших помісних православних церкви, і саме через це визнання Православної церкви України затягується[135].

Кіпрський предстоятель Хризостом під час зібрання так званого малого Синаксу у складі предстоятелів чотирьох найдавніших грецьких церков (Антіохія, Александрія, Єрусалим та Кіпр) оголосив себе модератором процессу обговорення шляхів вирішення проблеми міжправославної кризи через надання Вселенським патріархом автокефалії Українській церкві.[136][137] Для цього Хризостом має поїхати до Болгарії, Сербії та Греції.[137]

Православні церкви, що визнали ПЦУ

Очікується, що вже у жовтні 2019 року Синод Елладської православної церкви проведе засідання, на якому визнає Православну церкву України[138][139][140]

Православні церкви, що не визнали ПЦУ
  • 28 грудня 2018 року стало відомо, що Синод Російської православної церкви (РПЦ) не визнав Православну церкву України, а також ухвалив звернутися до інших помісних православних церков із закликом не визнавати Православну церкву України (ПЦУ)[141][142]. Крім того закордонні підрозділи РПЦ в унісон з материнською церквою також висловилися про невизнання ПЦУ, зокрема РПЦ в Україні — 17 грудня 2018 року[143][144], РПЦ в Білорусі — 21 грудня 2018 року[145], РПЦ в Америці — 28 січня 2019 року[146] тощо.
  • 4 квітня 2019 року стало відомо, що Собор Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ) розглядав українське питання. Синод заявив, що у теорії ПАПЦ підтримує отримання Українською православною церквою автокефалії, проте вважає, що вона повинна бути надана відповідно до догматично-канонічних норм стосовно цілої Церкви, а «не групи розкольників»[150][151].

Соціологічні дослідженняРедагувати

Згідно з дослідженням, проведеним у січні 2019 року трьома соціологічними компаніями (SOCIS, КМІС, Центр Разумкова), 70,7 % українців назвали себе православними. Серед них більшість (43,9 %) ідентифікувала себе з Православною церквою України. Не зараховували себе до певної юрисдикції 38,4 % православних, а про вірність УПЦ (МП) заявили 15,2 % православних українців[152].

Станом на травень 2019 79 % відсотків українців вважали себе православними, при цьому найбільше (49 % опитаних) вважають себе вірянами Православної церкви України. До УПЦ (МП) зараховують себе 16 % українців, а 14 % православних українців не визначились із конкретною юрисдикцією[153].

СтатистикаРедагувати

Дата[154] Єпархій Парафій Монастирів Ченців і черниць Місій Братств Навч. закладів Слухачів в них Священнослужителів Недільних шкіл Періодичних видань
1.01.2019[e] 45 6534 77 248 31 15 26 1475 4443 1688 67

За областямиРедагувати

Розподіл за статистикою на початок 2019 року (без колишніх громад УПЦ (МП))

Адміністративно-територіальна одиниця Громади Разом
УПЦ КП УАПЦ
Вінницька область 306 46 352
Волинська область 405 17 422
Дніпропетровська область 202 11 213
Донецька область 104 3 107
Житомирська область 244 34 278
Закарпатська область 54 24 78
Запорізька область 127 8 135
Івано-Франківська область 324 139 463
Київська область 452 29 481
Кіровоградська область 99 15 114
Луганська область 33 0 33
Львівська область 531 380 911
Миколаївська область 148 9 157
Одеська область 127 10 137
Полтавська область 210 22 232
Рівненська область 355 23 378
Сумська область 93 0 93
Тернопільська область 405 157 562
Харківська область 82 18 100
Херсонська область 95 44 139
Хмельницька область 270 74 344
Черкаська область 245 67 312
Чернівецька область 177 9 186
Чернігівська область 140 0 140
місто Київ 135 32 167
місто Севастополь* 2 1 3
АРК* 39 9 48
Разом 5363 1171 6534
* — станом на 01.01.2013

Див. такожРедагувати

ЗауваженняРедагувати

  1. за повідомленням архієреїв ПЦУ, якщо громада висловить бажання вести службу не українською, а іноземною мовою, як-от церковнослов'янською тощо, то зі згоди митрополита ПЦУ цим громадам таке право може бути надане[1]
  2. 5363 УПЦКП + 1171 УАПЦ + 539 перейшло в ПЦУ + 2 Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої) Станом на: 23-06-2019
  3. цей варіант виклика́в зауваження деяких ієрархів[3][4]
  4. назва, затверджена у статуті ПЦУ
  5. приблизно на момент об'єднання за попередньою статистикою УПЦ КП+УАПЦ

Примітки та джерелаРедагувати

  1. ПЦУ обіцяє нацменшинам їхню мову богослужіння // Українська правда. — 8 січня 2019.
  2. Томос Києву – у православ’ї будуть конфлікти, але не розкол (світова преса). Радіо свобода, 3 січня 2019
  3. Патріарх Філарет. Інтерв'ю // ТСН, 20 січня 2019: «…зараз розповсюджують невірну назву „ПЦУ“ — Православна церква України. Правильно — Українська православна церква»
  4. Євстратій Зоря: Російська церква привласнила назву Українська Православна Церква // Телеканал Zik, 15 жовтня 2018
  5. Мін'юст офіційно зареєстрував ПЦУ // УНІАН, 31 січня 2019
  6. КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ УПЦ (ПЦУ) в ЄДР. Архівовано з першоджерела 5.02.2019.
  7. а б Патріарший і Синодальний Томос надання автокефального церковного устрою Православнiй Церквi в Україні. PCU (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  8. а б в г "Святійша Церква України" – з'явився текст підписаного томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  9. а б Ecumenical Patriarchat на Ec-patr.org (англ.)
  10. Митрополит Київський Епіфаній назвав кафедральний собор ПЦУ. ТСН.ua (uk). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  11. Порошенко та Парубій їдуть до Туреччини отримувати Томос. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (uk). Процитовано 2019-01-04. 
  12. Україна отримає Томос: хто поїде до Варфоломія та якою буде церемонія. 24 Канал. Процитовано 2019-01-04. 
  13. а б Дорошенко, Дмитро (1940). Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу (uk). Берлін: Друкарня Е. Віхнера. с. 98. 
  14. «Просвіта» на Полтавщині в добу Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р). Українізація церкви й освіти – Новини Полтавщини. np.pl.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  15. а б “Мусимо устроювати нашу церкву…”. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-11. 
  16. а б в Балягузова, О. Стан православної церкви у 1917—1920 рр.: український та регіональний аспекти. (uk). 
  17. Ульяновський, В. (1997). церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради).. Київ: Либідь. с. 26. 
  18. Гудзик, Клара (4 липня, 2003). Крок до автокефалії. День. 
  19. Полонська-Василенко, Н. (1964). Історичні підвалини УАПЦ. Рим. с. 96. 
  20. Церковний рух. unr.memory.gov.ua (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  21. Закон УНР про автокефалію Української церкви — Карпатська єпархія Української Автокефальної Православної церкви. keuapc.org. Процитовано 2018-12-15. 
  22. Євсєєва, Т. М. (2005). Російська православна церква в Україні 1917–1921 рр.: Конфлікт національних ідентичностей у православному полі (uk). Київ: Інститут історії України. с. 270. 
  23. Томос-1930, або Як “український нунцій” у Стамбулі боровся за автокефалію УПЦ. Історична правда. Процитовано 2019-06-22. 
  24. Поцулко, О. А. (2'2008). Еволюція автокефального руху в Україні (1917–1936 рр.). Наука. Релігія. Суспільство. с. 215. 
  25. Українська Автокефальна Православна Церква. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  26. УАПЦ: історія становлення і розвитку. www.religion.in.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  27. 1. Канони Української Православної Церкви. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  28. Субтельний, Орест. Україна: історія. shron1.chtyvo.org.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  29. Соборноправність: досвід Української Церкви » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  30. Заява Архиєрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  31. Лист до Патріарха Константинопольського Варфоломея (2009). risu.org.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  32. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  33. Константинополь дав "зелене світло" створенню української помісної церкви, Київський патріархат і УАПЦ вже підписали звернення. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  34. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-13. 
  35. Діяння Першого помісного собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р.. church.net.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  36. Духовний заповіт Блаженнішого МЕФОДІЯ | Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія УАПЦ (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  37. Богослов Кирило Говорун: Є дуже великий ризик, що від УПЦ МП підуть не просто парафії, а навіть єпархії. glavcom.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  38. Джерело з Синоду УПЦ (МП): Наші архієреї не віддадуть самостійності. церква.info. 
  39. Стріха, Максим (2 грудня, 2010). Тож яку державу вони будують?. День. 
  40. Драбинко, Олександр. Українська автокефалія як моральний виклик. LB.ua. Архів оригіналу за 6 січень 2019. 
  41. Рада просить Вселенського патріарха Варфоломія надати автокефалію православній церкві в Україні. www.unian.ua (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  42. Світовий Конґрес Українців закликає Вселенського Патріарха надати автокефалію Православній церкві в Україні - Новини - Світовий Конґрес Українців. www.ukrainianworldcongress.org. Процитовано 2018-12-12. 
  43. Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ – Порошенко. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  44. Звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-12. 
  45. Рада схвалила звернення до патріарха Варфоломія про автокефалію української церкви. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  46. Порошенко отримав від УПЦ КП та УАПЦ звернення до Вселенського патріарха. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-12. 
  47. Communique of the Holy and Sacred Synod (22.04.2018). www.ec-patr.org. Процитовано 2019-01-07. 
  48. Вселенський Патріархат прийняв до розгляду питання надання автокефалії УПЦ - 22.04.2018 23:00 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  49. Делегація Синоду Вселенського Патріархату відвідує Помісні церкви для представлення українського питання. risu.org.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  50. The Directive of the Episcopate of the Ukrainian Orthodox Church of Canada in the spirit of the UOC KP
  51. Ο Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανίας. http://orthodoxia.info. 
  52. Документи говорять - Синодальне управління військового духовенства. suvd.com.ua. Процитовано 2018-12-13. 
  53. Вселенський Патріарх: Москва приєднала українську церкву неканонічно - 02.07.2018 01:21 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-12. 
  54. Зустріч з Кирилом не вплинула на рішення Варфоломія надати автокефалію українській церкві - представник патріарха. ТСН.ua (uk). 2018-08-31. Процитовано 2018-12-12. 
  55. Собор у Стамбулі: Вселенський патріарх нагадав про московське самоуправство щодо Київської митрополії. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  56. Собор у Стамбулі: Константинопольська церква може надавати автокефалію без згоди інших церков. hromadske.ua (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  57. Ближче до Томосу: Вселенський патріарх призначив екзархів у Києві. BBC News Україна (en-GB). 2018-09-07. Процитовано 2018-12-13. 
  58. Announcement (11/10/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-13. 
  59. Томос для України: повний текст історичного рішення Константинополя. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  60. Вселенський патріарх: Присутність Московського патріархату шкодить інтересам української нації
  61. Україна та Вселенський Патріархат підписали Угоду про створення незалежної української церкви. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-12-13. 
  62. Порошенко і Варфоломій підписали угоду про співпрацю: про що в ній йдеться. BBC News Україна (uk). 2018-11-03. Процитовано 2018-12-13. 
  63. Рада передала Андріївську церкву Константинополю: що це означає?. BBC News Україна (en-GB). 2018-10-18. Процитовано 2018-12-13. 
  64. Вселенський патріархат у Києві: перша служба в Андріївській церкві. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-13. Процитовано 2018-12-13. 
  65. Синод Вселенського патріархату розробив проект статуту для української автокефалії. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-13. 
  66. На Об'єднавчому соборі зареєструвалися двоє митрополитів УПЦ МП - Драбинко та Шостацький. espreso.tv. Процитовано 2018-12-15. 
  67. У Києві розпочався Об'єднавчий Собор Українського Православ’я. www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-15. 
  68. Вселенський патріарх Варфоломій зберіг єпархії за митрополитами колишньої УПЦ МП Симеоном та Олександром (документ). УНІАН, 17 грудня 2018
  69. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 17 грудня 2018 року. Українська Православна Церква (uk-UA). 2018-12-17. Процитовано 2018-12-20. 
  70. Цензор.НЕТ. Митрополит Епіфаній: Не може бути й мови про нашу залежність від Константинополя. Цензор.НЕТ (uk). Процитовано 2019-01-07. 
  71. Порошенка на Об'єднавчому соборі посадили у "президію". www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-07. 
  72. Головою помісної православної церкви в Україні обраний митрополит УПЦ КП Епіфаній. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-12-15. 
  73. Communiqué (25/12/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (en-US). Процитовано 2018-12-16. 
  74. Варфоломій запросив Епіфанія на вручення томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 2018-12-15. 
  75. Епіфанія пом'янули у Константинополі, а він проігнорував Кирила. BBC News Україна (en-GB). 2018-12-16. Процитовано 2018-12-16. 
  76. New Ukrainian primate's name commemorated in Constantinople
  77. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос для Української Православної Церкви. www.cerkva.info. Процитовано 2019-01-05. 
  78. Варфоломій підписав томос про автокефалію ПЦУ. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  79. Hieromonk Lucas athonite gave the Patriarch the calligraphed parchment with the Tomos for Ukraine. † Бигорски манастир (en-US). 2019-01-04. Процитовано 2019-01-05. 
  80. Томос для Православної церкви України написав каліграф з Афону. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-05. 
  81. 6 січня більшість православних церков світу святкує за новоюліанським календарем одне з найдавніших свят – Богоявлення.. risu.org.ua (Українська). Процитовано 2019-01-08. 
  82. Україна урочисто отримала томос про автокефалію ПЦУ – трансляція. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-06. 
  83. Варфоломій вручив Епіфанію томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-06. 
  84. Червоненко, Віталій (2019-01-06). Вручення томосу про автокефалію: почалось співслужіння Варфоломія та Епіфанія. BBC News Україна (en-GB). Процитовано 2019-01-08. 
  85. На Різдво у Києві покажуть томос про автокефалію. www.pravda.com.ua. Процитовано 2019-01-05. 
  86. Томос підписали всі члени Синоду Вселенського патріархату: документ оформлено остаточно. ФОТО, Цензор. НЕТ., 09.01.2019
  87. Інтронізація Епіфанія: спеціальний трон, високі гості та відсутність Філарета (uk). 2019-02-03. Процитовано 2019-06-25. 
  88. Зареєстровано Київську митрополію УПЦ (ПЦУ). https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 31 січня 2019. 
  89. Філарет розсилає запрошення на свій “Собор”. Українська правда (uk). Процитовано 2019-06-20. 
  90. Заява Прес-служби Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ). PCU (uk). 2019-06-14. Процитовано 2019-06-20. 
  91. Заява Прес-служби Київської Митрополії Православної Церкви України щодо зборів, проведених у Володимирському соборі м. Києва. PCU (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  92. а б Розкол Філарета. "Собор" відновив Київський патріархат (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  93. На "соборі" Філарета проголосували за відновлення УПЦ КП (документ). www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-06-20. 
  94. "Не влаштовує зміст Томосу". На "соборі" Філарета ухвалили постанову про діяльність УПЦ КП. ТСН.ua (uk). 2019-06-20. Процитовано 2019-06-20. 
  95. ПЦУ відсторонила двох священослужителів через "розділення Церкви" | Новини на Громадському радіо. Громадське радіо (uk). Процитовано 2019-06-22. 
  96. Укази керуючого Харківською єпархією ПЦУ про заборону у священнослужінні - Харківська єпархія ПЦУ. cerkva.kharkov.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  97. Митрополит Епіфаній забирає Феодосіївський монастир під своє підпорядкування – інтернет-видавництво Церкваріум. cerkvarium.org. Процитовано 2019-06-24. 
  98. Філарет звільняє намісника монастиря у Києві, який проігнорував "собор" (uk). 2019-06-21. Процитовано 2019-06-24. 
  99. а б Прес-реліз щодо підсумків засідання Священного Синоду УПЦ (ПЦУ). pomisna.info. 2019-06-24. Процитовано 24 червня 2019. 
  100. Статут Православної Церкви України. 
  101. Ректор — Київська православна богословська академія. kpba.edu.ua. Архів оригіналу за 2018-12-15. Процитовано 2018-12-18. 
  102. Українська Православна церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-12-18. 
  103. Маркери змін. Коментарі до Статуту Православної Церкви України. LB.ua. Процитовано 2019-01-04. 
  104. У Києві відбувається перший в історії Синод автокефальної ПЦУ. cerkvarium.org. Процитовано 2019-02-05. 
  105. а б в г д Журнали засідання Священного Синоду від 5 лютого 2019 р.. PCU (uk). 2019-02-06. Процитовано 2019-06-24. 
  106. Митрополит Епіфаній призначив заступників голови УЗЦЗ. PCU (uk). 2019-03-06. Процитовано 2019-06-22. 
  107. В українській армії офіційно присутні понад сто капеланів, – Митрополит Епіфаній. PCU (uk). 2019-04-23. Процитовано 2019-06-24. 
  108. а б в Журнали засідання Священного Синоду від 24 травня 2019 р.. PCU (uk). 2019-05-24. Процитовано 2019-06-24. 
  109. Священний Синод Православної Церкви України провів своє засідання та ухвалив низку рішень // Pomisna.info. — 5 лютого 2019.
  110. Православна Церква України на сьогоднішній день налічує майже сім тисяч парафій. risu.org.ua. Процитовано 2019-01-13. 
  111. У Михайлівському Золотоверхому хіротонізують архімандрита Епіфанія (Дімітріу) на єпископа Ольвійського. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-17. 
  112. Епіфаній оголосив про початок передачі закордонних парафій ПЦУ Константинополю. risu.org.ua. Процитовано 2019-06-22. 
  113. Понад 100 парафій приєдналися до ПЦУ. risu.org.ua. 2019-01-18. Процитовано 2019-06-21. 
  114. До Православної церкви України перейшли вже понад півтисячі парафій УПЦ МП. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2019-04-15. Процитовано 25 червня 2019. 
  115. Харківська єпархія ПЦУ поповнилась ще трьома парафіями - Харківська єпархія ПЦУ. cerkva.kharkov.ua. Процитовано 2019-06-17. 
  116. Храм УГКЦ у центрі Львова перейшов до ПЦУ. Інформаційне агентство «Вголос». 2019-03-03. Процитовано 2019-03-03. 
  117. ПЦУ заперечила перехід львівської ліквідованої УГКЦ парафії у своє підпорядкування. zaxid.net. 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  118. Не покривати голову хусткою та лавки в церквах: ПЦУ змінить правила для вірян. 5 канал. 25 березня 2019. Процитовано 27 квітня 2019. 
  119. Епіфаній розповів про можливі реформи календаря та "дрес-коду" в ПЦУ. ТСН.ua (uk). 2019-02-16. Процитовано 2019-06-25. 
  120. Святковий передзвін до Великодня написали і виконали студенти-дзвонарі. День (uk). 28.04.2019. 
  121. У Православній церкві України запроваджують відкритий реєстр членів парафій, – митрополит Іоан. http://procherk.info/Прочерк. 2019-05-20. Процитовано 21 травня 2019. 
  122. 10 тез для ПЦУ: віряни опублікували пропозиції до плану дій нової помісної Церкви. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-01-31. Процитовано 9 червня 2019. 
  123. Zaxid.net. У Болгарії визнання Православної церкви України спричинило конфлікт серед єпископів. ZAXID.NET (uk). Процитовано 2019-01-26. 
  124. У Болгарії визнання Православної Церкви України спричинило релігійний розкол. ТСН.ua (uk). 2019-01-26. Процитовано 2019-01-26. 
  125. Грузинська православна церква повідомила, коли висловиться щодо автокефалії ПЦУ. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-01-10. 
  126. Єпископат Грузинської Церкви підтримує українську автокефалію. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  127. Визнати не можна ігнорувати: як Православні Церкви ставляться до ПЦУ. РІСУ, 9 лютого 2019
  128. Як йде процес визнання української автокефалії?. cerkvarium.org. Процитовано 2019-01-26. 
  129. https://www.unian.ua/politics/10455816-na-zasidanni-sinodu-rumunska-cerkva-visunula-umovi-dlya-viznannya-pcu.html
  130. Албанська православна церква не визнала ПЦУ // Укрінформ, 09.03.2019
  131. Προβληματισμός τῆς Ὀρθοδόξου Αὐτοκεφάλου Ἐκκλησίας τῆς Ἀλβανίας γιά τό Οὐκρανικό Ἐκκλησιαστικό ζήτημα // orthodoxalbania.net, 2019 (гр.)
  132. Офіційна позиція Албанської Православної Церкви щодо українського церковного питання // Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ в Україні, 09.03.2019
  133. Послання Блаженнішого Архієпископа Тиранського і всієї Албанії Анастасія Патріарху Константинопольському Варфоломію щодо українського церковного питання. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 10 березня 2019
  134. Московський патріархат знову спотворив позицію Албанської Церкви по Україні. Мукачівсько-Карпатська єпархія Православної Церкви України, 13 березня 2019
  135. Епіфаній пояснив, чому затягується визнання ПЦУ у світі. РБК в Україні, 01.03.2019
  136. Архієпископа Албанського не виключали з процесу вирішення українського питання, - архієпископ Кіпру Хризостом. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-05-14. Процитовано 24 червня 2019. 
  137. а б Зустріч чотирьох предстоятелів на Кіпрі: оприлюднено комюніке. https://cerkvarium.org/. Cerkvarium. 2019-04-19. Процитовано 24 червня 2019. 
  138. Зустріч патріарха Варфоломія та архієпископа Ієроніма в Афінах: на порядку денному українське питання. cerkvarium.org, 16 травня 2019
  139. Вселенський Патріарх назвав Церкву, яка перша визнає ПЦУ. РІСУ, 15 липня 2019
  140. Варфоломій: Грецька церква визнає ПЦУ найближчим часом. BBC Україна, 15 липня 2019
  141. РПЦ знову виступила проти Православної церкви в Україні. Радіо свобода, 28 грудня 2018
  142. ЖУРНАЛИ засідання Священного Синоду від 28 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 грудня 2018
  143. Звернення Синоду Української Православної Церкви до архіпастирів, пастирів, чернецтва та вірних від 17 грудня 2018 року. Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 17 грудня 2018
  144. Рішення Синоду УПЦ МП: В Україні є тільки одна канонічна церква — Українська православна церква. Гордон українською, 17 грудня 2018
  145. Мінська єпархія БПЦ офіційно визнала ПЦУ розкольницькою общиною. Громадське телебачення, 21 грудня 2018
  146. Holy Synod of Bishops issues Archpastoral Letter on Ukraine. The Orthodox Church in America, 19 січня 2019 (англ.)
  147. З Москвою навіки: Сербська Православна Церква визначилася із своїм ставленням до ПЦУ // РІСУ, 13 березня 2019
  148. Став Српске Православне Цркве о црквеној кризи у Украјини // spc.rs, 2019 (серб.)
  149. Заява Сербської Православної Церкви щодо ситуації в Україні . Руська Православна Церква — patriarchia.ru/ua/, 28 лютого 2019
  150. Польська церква за автокефалію української, але не для “групи розкольників”. Українська правда. Процитовано 2019-04-05. 
  151. Польська Церква підтримує Українську автокефалію — офіційна заява. cerkvarium.org, 4 квітня 2019
  152. Прес-реліз за результатами соціологічного дослідження «Україна напередодні президентських виборів 2019». socis.kiev.ua. Социс, КМІС, Центр Разумкова. 
  153. Конфесійна структура і створення Православної Церкви України: травень 2019. kiis.com.ua. Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). 
  154. Офіційні дані Державного комітету (департаменту) України у справах релігій

Додаткова літератураРедагувати

  • Дорошенко, Дмитро. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу. Берлін: Нація в поході. 1940. 71 стор. (pdf, html)
  • Полонська-Василенко, Наталія. Історичні підвалини УАПЦ. Рим: PP. Basiliani. 1964. 124 стор. (2-ге вид., перше видання у 1964 році: Мюнхен: Інститут з вивчення історії та культури СРСР) (pdf)
  • Ульяновський, Василь. Церква в Українській державі 1917—1920 роках. Кн. 1—2. Київ: Либідь, 1997. 200 стор. (1-ше вид.) (djvu, книга 1: доба Української Центральної Ради) (djvu, книга 2: доба Гетьманату Павла Скоропадського)
  • Черенюк, Ярослав. Український церковно-визвольний рух після падіння самодержавства та ліквідація синодального управління РПЦ / Волинський благовісник. 2014. № 2. С. 109—123. (pdf)
  • Преловська, Ірина. Джерела з історії Української автокефальної православної церкви 1917—1939 рр.: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал. Київ, 2015. 555 с. (pdf)
  • Рубан, Василь. Історичні передумови формування Української Соборно-єпископської Церкви. / Труди Київської Духовної Академії. 2016. № 16. С. 261—274. (pdf)

ПосиланняРедагувати