Відкрити головне меню

Митрополит Еммануїл (грец. Μητροπολίτης Ἐμμανουήλ, в миру Еммануїл Адамакіс, грец. Ἐμμανουήλ Ἀδαμάκης; 19 грудня 1958, Айос-Ніколаос, Крит) — єпископ Константинопольської православної церкви, митрополит Галльський2003 року).

Митрополит Еммануїл
Μητροπολίτης Ἐμμανουήλ
Emmanuel Adamakis par Claude Truong-Ngoc décembre 2016.jpg
Митрополит Еммануїл (2016)
Митрополит Галльський
з 20 січня 2003
Церква: Константинопольський патріархат
Попередник: Єремія (Каллійоргіс)
місцеблюститель Західноєвропейського екзархату російських парафій
16 січня — 30 листопада 2013
Попередник: Гавриїл (де Вільдер)
Наступник: Йов (Геча)
Єпископ Рігійський,
вкрай Бельгійської єпархії
11 грудня 1996 — 20 січня 2003
Попередник: Мелетій (Карабініс)
Наступник: Іриней (Аврамідіс)
 
Альма-матер: Університет Сорбони
Ім'я при народженні: Еммануїл Адамакіс
Ἐμμανουήλ Ἀδαμάκης
Народження: 19 грудня 1958(1958-12-19) (60 років)
Айос-Ніколаос, Крит
Священство: 1985
Єп. хіротонія: 11 листопада 1996
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Великий командор ордена Пошани (Греція)
Кавалер ордена Почесного легіону
Еммануїл у Вікісховищі?

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 19 грудня 1958 року в місті Айос-Ніколаос на острові Крит. В Іракліоні закінчив середню школу та академію зі ступенем бакалавра[1].

У 19791984 роки вивчав філософію в Паризькому католицькому інституті і богослов'я в Свято-Сергіївському богословському інституті. 1981 року стажувався в Інституті східних церков в Регенсбурзі[1]. 1984 року продовжив своє навчання в Практичній школі вищих досліджень, Інституті вищих екуменічних студій у Парижі тп на факультеті науки та історії релігії Сорбонни. 1985 року отримав диплом магістра перспективних досліджень Університету Сорбонни[1].

1985 року висвячений у сан диякона та ієрея. Служив у клірі Бельгійської митрополії[1].

1986 року вступив до аспірантури Богословської школи Святого Хреста в Бостоні, де 1987 року отримав ступінь магістра богослов'я[1].

1987 року повернувся до Європи після чого до 1996 року служив протосинкелом Бельгійської митрополії. Водночас він служив настоятелем церкви Архангелів Михаїла та Гавриїла в Брюсселі і викладав православ'я в Європейській школі в Люксембурзі і Брюсселі[1].

1992 року призначений представником Константинопольського патріархату в комісії «Церква й суспільство» Конференції європейських Церков (КЄЦ)[1].

У 1995 році возведений у сан архімандрита і призначений представником Константинопольського патріархату при Європейському союзі в Брюсселі, де неодноразово привертав увагу європарламентарів до питання утиску прав Константинопольського патріархату на території Туреччини[2].

11 грудня 1996 року в Брюсселі висвячений в сан титулярного єпископа Рігійського, вікарія Бельгійської митрополії[3].

У 2001 році Константинопольський патріархат доручив йому обов'язки з ведення Міжнародного міжрелігійного діалогу з монотеїстичними релігіями[1].

20 січня 2003 року єпископ Еммануїл був зведений в гідність митрополита і призначений керуючим Галльською митрополією із збереженням за ним посади директора Бюро Православної Церкви при Європейському Союзі. До того ж, йому був доручений діалог з орієнтальними (нехалкідонкімі) церквами[1].

16 січня 2013 року, у зв'язку з відходом на спокій архієпископа Команського Гавриїла, призначений місцеблюстителем Західноєвропейського екзархату Константинопольського патріархату[4][5].

У липні 2013 року очолив делегацію Константинопольського патріархату на святкуваннях 1025-річчя хрещення Русі[6].

17 серпня 2014 року очолив делегацію Константинопольського патріархату на інтронізації новообраного предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія в Києві. Однак не брав участь у богослужінні (не співслужив), що пов'язують з його незадоволеністю наданим йому місцем серед ієрархів[7].

У лютому 2015 року в числі десяти інших кліриків Константинопольського патріархату отримав турецьке громадянство, що дозволяє брати участь у виборах Патріарха Константинопольського. У Константинопольській патріархії не уточнили, чи довелося їм при отриманні турецького громадянства відмовитися від грецьких паспортів[8].

У липні 2018 року брав участь в урочистостях з приводу 1030-річчя хрещення Русі, де оголосив про початок процесу надання автокефалії православній церкві України.

Окрім грецької, вільно володіє французькою та англійською мовами, знає німецьку та італійську[3].

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к Biography H.E. Metropolitan Emmanuel of France Архівовано 23 вересень 2015 у Wayback Machine. // CEC Central Committee, Geneva, 16-19 December 2009
  2. Митрополит Гальський Еммануїл заявив про порушення прав Константинопольського Патріархату владою Туреччини(рос.)
  3. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 11 грудень 2015. Процитовано 28 травень 2016. 
  4. Ушел на спокій архієпископ Гавриїл Команський (де Вільдер): Православ'я і мир. Архів оригіналу за 2013-01-18. Процитовано 2013-01-16. 
  5. Communiqué de l'Administration diocésaine du 17 janvier 2013 Архівовано 24 вересень 2015 у Wayback Machine. (фр.)
  6. Святіший Патріарх Кирил зустрівся з делегацією Константинопольського Патріархату: Російська Православна Церква. Відділ зовнішніх церковних зв'язків
  7. Глава делегації Константинопольського патріархату не співслужив на інтронізації Предстоятеля УПЦ
  8. Анкара надала турецьке громадянство десяти священнослужителям Константинопольського Патріархату — Новини — Церковно-Науковий Центр «Православна Енциклопедія»
  9. Указ Президента України від 25 липня 2008 року № 669/2008 «Про відзначення державними нагородами України»
  10. Tiparire - Communiqués AEOF / Communiqué AEOF du 6 octobre 2010 - Remise des insignes de la Légion d'honneur au président de l'Assemblée des Evêques Orthodoxes de France. Архів оригіналу за 2015-12-22. Процитовано 2013-03-30. 
  11. Le Métropolite Emmanuel fait Grand Commandeur de l'Ordre de l'Honneur de la République hellénique! Actualités. Архів оригіналу за 2012-01-27. Процитовано 2013-03-30. 
  12. Указ Президента України від 27 липня 2013 року № 408/2013 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Указ Президента України від 4 січня 2019 року № 2/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Ми пройшли всі випробування і створили незалежну Православну Церкву України — Президент вручив державні нагороди // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 січня 2019 р.

ПосиланняРедагувати