Відкрити головне меню

Московсько-Константинопольська схизма (2018)

поточна схизма між православними патріархіями Москви і Константинополя

Московсько-Константинопольська схизма або Мінська схизма — схизма світового православ'я, яка розпочалася за ініціативи РПЦ, яка втрачала вплив на Україну через процес надання автокефалії Українській православній церкві. Також, як відповідь на викриття Константинопольським патріархатом історичних фальсифікацій РПЦ та Російської влади протягом майже 3-х століть.[1][2]

Зміст

ІсторіяРедагувати

Перші п'ять століть більша частина європейської території сучасної Росії входила до складу Київської митрополії і була канонічною територією Константинопольського патріархату.

У 1448 році частина митрополії з центром у м. Москві пішла у розкол з церквою-матір'ю, внаслідок обрання митрополитом на соборі в м. Москві єпископа Рязанського Іони без поставлення в м. Константинополі.

У 15891593 роки московська митрополича кафедра купила «патріаршу гідність» і таким чином формальне визнання автокефалії Московської церкви — від Константинопольського патріарха Єремії II[a] й інших східних патріархів.

Церква з центром у Києві продовжувала залишатися в юрисдикції Константинопольського патріархату; відновлена ​​в 1620 році після Берестейської унії (1596) православна Київська митрополія була загарбана в Московський патріархат грамотою, яка передбачала тимчасову передачу права хіротонії митрополита, даною Вселенським патріархом Діонісієм IV і його синодом в червні 1686 року.

СхизмаРедагувати

15 жовтня 2018 р. синод Російської православної церкви у Мінську прийняв рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольською православною церквою у відповідь на дії її синоду, який заявив про намір створити єдину автокефальну помісну церкву в Україні, відновив в церковному спілкуванні лідерів УПЦ КП і УАПЦ і скасував дію соборної грамоти 1686 року про тимчасову передачу права хіротонії Київського митрополита до юрисдикції Московського патріархату, за умови обов'язкового поминання ним Константинопольського патріарха, як свого першоієрарха. Зі свого боку, Константинопольський патріархат заявив, що він не розриває євхаристійного спілкування з Російською православною церквою[3].

13 листопада 2018 р. собор єпископів УПЦ (МП) у Києві ще раз нагадав, що вважає рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату від 11 жовтня 2018 року стосовно українського церковного питання недійсними і слідом за РПЦ розірвала відносини з Константинополем.[4][5]

Слід зазначити, що Константинопольський Патріархат не підтримав Московську схизму, не відмовився від євхаристійного спілкування з РПЦ, виконуючи канони православної церкви поминає при богослужінні предстоятеля Російської православної церкви московського патріарха. Цю вимогу також було прописано в Томосі для ПЦУ[6].

Див. такожРедагувати

ЗауваженняРедагувати

  1. Московська православна церква 141 рік (з 1448 по 1589 роки) не мала офіційного визнання своєї автокефалії. Правитель держави Борис Годунов, для виправлення цього становища, запросив Константинопольського патріарха Єремію II Траноса переїхати з захопленого османами Константинополя до Московії, для відкриття тут своєї резиденції. Патріарх приїхав для переговорів, але на місці виявилося, що Годунов хоче залишити у престольному місті — Москві — власного митрополита, а Патріарху пропонує надати резиденцію у «древній столиці» — Владимирі-на-Клязьмі. Коли Єремія на це не погодився, то Годунов почав вимагати від нього надання неканонічному Московському митрополиту титулу патріарха. Цікаво, що ієрархи Московської митрополії навіть не приймали участі у вирішенні цих питань. Зрештою, під тиском мирської влади та обставин (після піврічного утримання у Москві в неволі у 1588 році) патріарх Єремія був змушений погодитися на умови Бориса Годунова.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати