Елладська православна церква

Одинадцята в диптиху автокефальна церква східного православного християнства

Елла́дська правосла́вна це́рква (грец. Ἐκκλησία τῆς Ἑλλάδος, трансліт. Ekklisía tis Elládos, IPA: [ekliˈsi.a tis eˈlaðos]; Це́рква Гре́ції) — автокефальна помісна православна церква в Греції, яка посідає 11-е місце в диптиху автокефальних помісних церков і є частиною грецьких православних церков. Використовує у своїй літургії візантійський обряд грецьку мову, койне та новоюліанський календар, вона є частиною Східного християнства. Її канонічна територія приурочена до кордонів Греції до Балканських воєн 1912–1913 («Стара Греція»), а решта Греції («Нові землі», Крит і Додеканес) підлягає юрисдикції Вселенського патріархата Константинополя. Однак більшість єпархій митрополій Нових земель де-факто управляються як частина Церкви Греції з практичних міркувань за угодою між церквами Атен і Фенера (Константинополя). Предстоятелем Церкви Греції є архиєпископ Атен і всієї Греції, з резиденцію в Атенському Благовіщенському соборі.

Церква Греції
грец. Ἐκκλησία τῆς Ἑλλάδος, трансліт. 
Ekklisía tis Elládos

Archdiocese of Athens emblem.svg ElladasChurchFlag.gif
Μητρόπολη Αθηνών 3321.jpg
Катедральний собор Благовіщення Пресвятої Богородиці в Атенах
Засновники Павло
Дата заснування I століття
Статус автокефальний
У складі Східної православної церкви
Самостійність проголошена 23 липня 1833
Самостійність визнана 29 червня 1850
Перший предстоятель Діонісій Ареопагіт Єпископ Атен
Чинний предстоятель Ієронім II Архиєпископ Атен і всієї Греції
Центр Атени
Кафедральний собор Благовіщення Пресвятої Богородиці
Основна юрисдикція Греція Греція (крім "Нових земель", Криту, Додеканезу)
Літургічна мова койне та грецька
Музична традиція візантійська
Церковний календар новоюліанський
Єпископів 101
Монастирів 541
Священиків 8,515
Ченців і черниць 3,541
Вірних 10 млн[1]
Офіційний сайт ecclesia.gr

ІсторіяРедагувати

Ранньохристиянська добаРедагувати

 
Діонісій Ареопагіт, перший єпископ Атен

Християнство у Греції поширилося ще за першого прибуття апостола Павла 49 р. Великі християнські громади сформувались у Філіппах, Верії, Атенах, Салоніках та Коринфі. До Фессалонікійської церкви навіть написані два перші послання, що згодом склали біблійний канон Нового заповіту. Наступною важливою подією для християнства у Греції став візит до Атен богослова Оригена. Він справив значне враження на християн міста та навіть допомагав у розв'язанні деяких питань місцевої церкви.

У римську добу гоніння християн призводили лише до поширення релігії по всій Греції, свідками цього були перший єпископ Атенський Діонісій Ареопагіт та Фессалонікійський митрополит Дімітріос Леонідіс. Край переслідуванням християн поклав Костянтин Великий, видавши так званий Міланський едикт. У 4 столітті офіційно оформилась залежність грецької церкви від римської.

Візантія та Латинська імперіяРедагувати

У 8 столітті в період правління імператора Лева ІІІ Ісавра Візантія вступила в період іконоборства, яке поширилось і на Рим. Тож в середині 9 століття грецька церква відходить під юрисдикцію Константинопольського патріархату.

Тільки після 1204 р. коли впала Візантія і була заснована Латинська імперія, православ'я в Греції опинилось поза законом. Ті з правлячих архиєреїв, хто не визнав влади Папи Римського, повинні були залишити свої кафедри. Вони замінювались представниками латинської ієрархії. Зрештою в країні широко розгорнулася пропаганда католицизму. 1213 р. один з папських легатів Пелагій взагалі заборонив грецьке богослужіння, а тим, хто наважився б протестувати проти цього, загрожувала смертна кара. Тільки наполегливі протести грецької знаті та побоювання масових протестів зупинило це рішення.

Османська добаРедагувати

Коли султан Мехмед ІІ захопив Константинополь 30 травня 1453 р., він залишив грекам один із привілеїв — свободу віросповідання. Він також зберіг владу патріарха, яким був обраний Геннадій Схоларій. Процедура його обрання та хіротонії проводилась, як і раніше, за візантійським каноном. У своєму указі, адресованому патріархові, султан зазначив:[2]

  Патріаршествуй у мирі та користуйся Нашою дружбою на свої потреби і побажання, маючи привілеї своїх попередників  

Ці привілеї згодом складуть основу юридичної бази Вселенського патріархату: патріарх був верховним главою всіх храмів і монастирів, а також мав судову й адміністративну владу над мирянами. Релігійним центром власне Греції стали Салоніки.

Проте згодом турки скасували більшість привілеїв та проводили дуже жорстку політику щодо райя — так вони іменували православних. Велику роль у збереженні християнства у цю добу відіграв Святий Атос. 1743 р. при монастирі Ватопед навіть було відкрито школу, одну з найбільших у тогочасній Греції. Навчання в ній включало два ступені: перший відповідав загальній базовій освіті, другий — університетській.

Дослідник К. Сатас відзначає[2], що впродовж періоду турецького панування навіть на території Османської імперії проживало близько 1 500 освічених греків. При цьому більш як дві третини з них належали до священства. Практично всі вони вели просвітницьку діяльність, не вимагаючи ніякої плати, живучи в бідності.

Доба Грецької революціїРедагувати

Після Грецької революції та створення Грецького королівства у 1832 р. перебування грецького Константинопольського патріарха під впливом ворожої Османської імперії у Стамбулі стало політично недоцільним, і 1833 р. за рішенням баварських регентів, від імені неповнолітнього короля Греції Оттона, була проголошена автокефалія — організаційно відділено Церкву Греції від Константинопольської патріархії. Виникла схизма, що тривала 17 років. У 1850 році Церква Греції була визнана Собором Константинопольської церкви за участю Єрусалимського патріарха Кирила.[3]

Таким чином, проголошення автокефалії Церкви Греції пов'язане з виникненням суверенної держави, а уряд цієї держави брав у проголошенні та утвердженні автокефалії найактивнішу участь.

Рух ЗоїРедагувати

Релігійне відродження XX століття очолило рух Зої, яке було засновано в 1911 році. Базувалося в Атенах, але діяло децентралізовано, воно охопило членів мирян, а також деяких священиків. Основна діяльність включає публікації та загальнонаціональний рух недільної школи в 7800 церквах, що охоплює 150 000 учнів. Зої спонсорувала численні допоміжні та пов'язані з ними групи, включаючи організації для професійних чоловіків, молоді, батьків та молодих медсестер. Було докладено значних зусиль для розповсюдження Біблії, ілюстрованих романів, брошур та інших релігійних матеріалів. Літургійний рух спонукав мирян до глибшого усвідомлення Євхаристії та частішого Причастя.[4] Семінарії були побудовані в XX столітті, але більшість випускників приступили до викладацької діяльности, а не до парафіяльної роботи. У 1920 р. лише 800 із 4500 священиків Греції мали будь-яку освіту, вищу за початковий рівень. До 1959 р. із 7000 священиків не більше п'яти відсотків закінчили університетську та семінарську підготовку. Монастирське життя різко занепало, хоча воно тривало і на віддаленому Атосі. Повсякденне церковне життя було сильно порушене Другою світовою війною та подальшою громадянською війною, коли було спалено багато церков, а сотні священиків та ченців були вбиті німцями, з одного боку, або комуністами, з іншого.[5]

XXI століттяРедагувати

У 2003 році виникла суперечка між Церквою Греції і Вселенським патріархатом про порядок заміщення катедр Нових територій, внаслідок чого 30 квітня 2004 року Константинопольська церква перервала євхаристійне і адміністративне спілкування з архиєпископом Атенським і всієї Греції Христодулом.[6][7] Після того як Церква Греції наприкінці травня того ж року висловила готовність виконувати умови Патріаршого і Синодального Акта 1928 року в повному обсязі, 4 червня Священний синод Вселенського патріархату під головуванням патріарха Вартоломія I заявив, що відновлює спілкування з архиєпископом Христодулом.[8][9][10][11]

Відносини з Православною церквою УкраїниРедагувати

 
Єпископ Ольвийский Епіфаній (Дімітріу) —- архиєрей для грецьких православних парафій в Україні

12 жовтня 2019 Архиєрейський собор Церкви Греції підтвердив право Вселенського патріархата дарувати автокефалію Православній церкві України і привілей предстоятеля Церкви Греції займатися питанням визнання Православної церкви України.[12][13][14] При цьому і архиєпископ Ієронім, і митрополит Ігнатій (Георгакопулос), глава Синодальної комісії з міжправославних і міжхристиянських відносин, у своїх виступах на цьому соборі посилалися на статтю 3-ю Конституції Греції, що зобов'язує Церкву Греції перебувати у віронавчальній єдності з «Великою Церквою Константинополя» , а також відзначали абсолютну неприпустимість розриву такої єдности через українське питання.[15] Митрополит Ігнатій (Георгакопулос) також зазначив, що не слід боятися можливої реакції з сторони Московського патріархату на визнання Церквою Греції української автокефалії, так як, за його словами, Московський патріархат у будь-якому випадку завжди діє противно духу церковности і не поважає автокефалію і незалежність церков.[15] 21 жовтня 2019 архиєпископ Атенський направив «мирну грамоту» митрополиту Київському Епіфанію, що є офіційним визнанням Церкви України.[16]

У відповідь настоятель патріарх Московський Кирило 3 листопада того ж року за літургією вперше не згадав у числі предстоятелів помісних православних церков архиєпископа Атенського і всієї Греції Ієроніма, що було витлумачено в ЗМІ як фактичне припинення євхаристійного спілкування між церквами.[17][18] Пояснюючи напередодні це рішення Московського патріархату, митрополит Іларіон (Алфєєв) заявив: «Ми як і раніше будемо зберігати спілкування з усіма тими архиєреями, які не визнають український розкол, а такі в Церкві Греції є».[19] Прийняте раніше, 17 жовтня, заяву Священного синоду Московського патріархату поіменно перераховувало ряд ієрархів Церкви Греції, які, за даними МП, представили свої заперечення пропозицією архиєпископа Ієроніма визнати українську автокефалію (згідно комюніке Церкви Греції, таких було семеро митрополитів, що не згадувалися поіменно). Крім того, Московський патріархат рекомендувала своїм прочанам не відвідувати єпархії тих архиєреїв Церкви Греції, які визнали Православну церкву України.[20] Паломницький центр Московського патріархату в повідомленні на своєму сайті, опублікованому 24 жовтня, роз'яснював, що «в даний час, на підставі заяви Священного Синоду Російської Православної Церкви від 17 жовтня 2019 роки (Журнал № 125), що не благословляється відвідування паломниками» 11-та єпархій , зокрема Атенської і Дімітріадської.[21][22]

Переважаюча релігія ГреціїРедагувати

 
Згідно з конституцією, грецьке православ'я є переважаючою релігією Греції; це підкріплюється вивісками грецького прапора та національного герба на церковних ділянках.

Дотримання православної церкви було встановлено як остаточну ознаку грецької етнічної ідентичности в першій сучасній грецькій конституції, "Законі Епідавра" 1822 року, під час грецької війни за незалежність. У преамбулі всіх наступних грецьких конституцій зазначається: "Іменем Святої, Несумісної та Неподільної Трійці", а православна Церква Христа визнана "панівною" релігією Греції.

Зарплати та пенсії основного православного духовенства виплачуються державою за ставками, порівнянними із ставками вчителів. Раніше церква компенсувала державі податок у розмірі 35% на звичайні доходи церкви, але в 2004 році цей податок було скасовано Законом 3220/2004. У силу свого статусу переважаючої релігії, канонічне право Церкви визнається грецьким урядом у справах, що стосуються управління церквою. Це регулюється "Конституцією Грецької Церкви", яку Парламент ухвалив законом. Релігійні шлюби та хрещення юридично еквівалентні цивільним, а відповідні свідоцтва видаються священнослужителями. Усі греко-православні учні початкових та середніх шкіл Греції відвідують релігійні уроки. Зв'язками між церквою та державою займається Міністерство національної освіти та релігій.

Духовенство і чернецтвоРедагувати

Як і в інших православних християнських церквах, випускники семінарій, якими керує церква (і фінансуються Грецією), можуть бути висвячені в сан дияконів, а зрештою і в священики. Їм дозволяється одружуватися до висвячення їх на диякони, але не пізніше. Переважна більшість парафіяльного духовенства Греції одружена. Крім того, вони можуть вступати до монастирів та/або приймати чернечі обіти. Монастирство, яке висвячується на священиків і має університетський ступінь з богослов'я, має право претендувати на єпископат (архимандрити). Жінки також можуть прийняти чернечі постриги і стати черницями, але вони не висвячуються.

Монастирі належать або до місцевої єпархії, або безпосередньо до одного з православних патріархатів; в останньому випадку їх називають "ставропігіальними" монастирями (Stayropēgiaká, "Хрестові джерела").

СтарокалендарникиРедагувати

Розкол (схизма) відбувся в церкві в 1924 році, коли Священний Синод вирішив замінити астрономічно неправильний Старий Календар (юліанський) оновленим календарем — новоюліанським — за яким усі нерухомі свята співпадали з світським григоріанським календарем, однак у визначенні Пасхалії використовувався юліанський метод датування.

Три єпископи оголосили про створення так званої «Церкви істинно православних християн» (грец. Εκκλησία των Γνησίων Ορθοδόξων Χριστιανών — Γ.Ο.Χ.). У результаті оформилася невизнана державою старостильна течія (грец. Παλαιοημερολογίτες). З 1940-х рр. старостильники почали розбиватися на дрібніші угрупування. Ті, хто відмовився прийняти цю зміну, відомі як старокалендаристи (палеоімерологіти грецькою мовою) і досі дотримуються старого Юліанського календаря. Вони називають себе "справжніми православними християнами". Найбільшою групою, яка асоціюється зі старокалендаристами, є Синод архиєпископа Хризостома II Кіоссіса. Цей Синод усе ж отримав визнання уряду як дійсну православну церкву, хоча він не знаходиться у спілкуванні ні з Церквою Греції, ні з іншими східними православними церквами.

СтруктураРедагувати

ЄпархіїРедагувати

 
Юрисдикції православних церков на території Греції.

Єпархії Крита та Додеканеса, а також усі монастирі Атосу знаходяться під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, тобто не підпорядковуються Церкві Греції, проте відносяться до грецького православ'я. Втім монастирі Метеори перебувають під юрисдикцією Церкви Греції.

УправлінняРедагувати

Вища влада в Церкві Греції належить Синоду єпископів, до якого належать усі єпархіальні архиєреї. Всі вони мають титул митрополитів і призначаються урядом Грецької республіки. На чолі Синоду стоїть Предстоятель, що обирається, відповідно до Статутної хартії Церкви Греції 1977 року, Синодом з-поміж єпархіальних архиєреїв. Після обрання протягом 5 днів Президент Греції видає указ про визнання Блаженнійшого архиєпископа Атенського та всієї Греції, після чого відбувається інтронізація новообраного Предстоятеля.

Постійний Синод, що займається повсякденними питаннями загальноцерковного управління, складається з архиєпископа та 12-ти митрополитів, кожен з яких посідає посаду члена Постійного Синоду один термін на змінній основі.

Критські єпархії (Церква Криту), Додеканес і монастирська держава Свята гора Атос залишаються під безпосередньою юрисдикцією Константинопольського патріархату; вони не є частиною Церкви Греції. Критська архиєпархія має напівавтономний статус: нових єпископів обирає місцевий Синод діючих властей, а Архиєпископ призначається Вселенським патріархатом зі списку з трьох осіб (triprósōpon), складеного грецьким Міністерством національної освіти та релігійних справ від серед діючих на Криті митрополитів.

ПредстоятеліРедагувати

 
Чинний Предстоятель архиєпископ Ієронім ІІ
Митрополити Атенські[23]
Неофіт V

Михаїл IV
Феофіл
Антоній
Прокопій I
Герман II
Прокопій II
Феокліт I
Мелетій III
Феокліт I (повторно)

1833—1861

1861—1862
1862—1873
1873—1874
1874—1889
1889—1896
1896—1901
1902—1917
1918—1920
1920—1922

Архиєпископи Атенські (з 31 грудня 1923 р.)
Хризостом І (Пападопулос)

Хрисанф (Філіппідіс)
Дамаскін (Папандреу)
Спиридон (Влахос)
Дорофей ІІІ (Коттарас)
Феокліт ІІ (Панагіотопулос)
Іаков ІІІ (Ваванатос)
Хризостом II (Хатзіставру)
Ієронім І (Коцоніс)
Серафим (Тікас)
Христодул (Параскеваїдіс)
Ієронім ІІ (Ліапіс)

1923—1938

1938—1941
1941—1949
1949—1956
1956—1957
1957—1962
13 січня 1962—25 січня 1962
1962—1967
11 травня 1967—19 лютого 1973
12 счня 1974—1998
28 квітня 1998—28 січня 2008
з 7 лютого 2008

ПриміткиРедагувати

  1. Church of Greece. oikoumene.org. World Council of Churches. Процитовано October 14, 2017. 
  2. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 9 листопад 2004. Процитовано 13 травень 2009. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 листопад 2007. Процитовано 12 травень 2009. 
  4. Demetrios J. Constantelos, The Zoë Movement in Greece," St. Vladimir's Seminary Quarterly (1959) vol 3 pp 1-15 online.
  5. Latourette, Christianity in a Revolutionary Age (1961) 4: 523-27
  6. Константинополь прервал евхаристическое общение с главой Элладской Церкви. Православие.Ru, 1 мая 2004.
  7. Константинопольский Патриархат прекратил общение с Предстоятелем Элладской Православной Церкви. mospat.ru, 7 мая 2004.
  8. Патриарх Варфоломей восстанавливает общение с Архиепископом Христодулом. sedmitza.ru, 8 июня 2004.
  9. Конфликт между Константинопольским Патриархатом и Афинской архиепископией завершился. NEWSru.com 1 июня 2004 г.
  10. Вселенский Патриарх Варфоломей I совершает «визит примирения» в северную Грецию. NEWSru.com 14 сентября 2005 г.
  11. THE ECUMENICAL PATRIARCH STRIKES BACK. 20 мая 2004. // WikiLeaks
  12. Η Εκκλησία της Ελλάδος για το ζήτημα Αυτοκεφαλίας της Εκκλησίας της Ουκρανίας. ecclesia.gr (el). 2019-10-12. Процитовано 2019-10-14. 
  13. Η Ιεραρχία άναψε το «πράσινο φως» για την αναγνώριση της Αυτοκέφαλης Εκκλησίας της Ουκρανίας. Έθνος[el] (el). 2019-10-12. Процитовано 2019-10-12. 
  14. Официальное коммюнике Архиерейского Собора Элладской архиепископии о признании автокефалии ПЦУ. Портал «Credo.Press», 12.10.2019.
  15. а б Ukrainian Autocephaly and Responsibility Toward the Faithful. Официальный сайт Димитриадской митрополии (en). 2019-10-20. Процитовано 2019-10-21. 
  16. Украинскую автокефалию признали Александрийская и Элладская церкви (2), 30.12.2019
  17. Патриарх Кирилл впервые не помянул главу Элладской церкви в богослужении: Священный синод РПЦ ранее постановил прекратить молитвенное общение с иерархами ЭПЦ. ТАСС. 2019-11-03. Процитовано 2019-11-03. 
  18. Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви. Патриархия.ru, 17.10.2019.
  19. РПЦ намерена сохранить отношения с архиереями ЭПЦ, не признающими автокефалию ПЦУ. ТАСС. 2019-11-02. Процитовано 2019-11-03. 
  20. РПЦ прекратила общение с главой Элладской церкви. Интерфакс, 2.11.2019.
  21. Вниманию паломников, выезжающих в Грецию
  22. List of shame by the Patriarchate of Moscow against the Church of Greece
  23. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 серпень 2004. Процитовано 13 травень 2009. 

ПосиланняРедагувати