Відкрити головне меню

Його високопреосвященство Іларіо́н (в миру Шукало Роман Васильович; 3 травня 1951, смт. Рудне, Львівська область) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату)[1] з 1991 року, митрополит Донецький і Маріупольський. З 2011 року — постійний член Священного Синоду Української православної церкви. З 2009 року — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви. За співпрацю з терористичною організацією ДНР є фігурантом бази «Миротворець»[2]. З 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування[3].

Митрополит Іларіон
2011. Открытие монумента жертвам фашизма после реконструкции 038.jpg
На відкритті реконструйованого Монумента жертвам фашизму в Донецьку 9 грудня 2011 року
Митрополит Донецький і Маріупольський
до 13 листопада 2000 — архієпископ
з 12 вересня 1996
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Іполит (Хилько)
Тимчасовий керівник Горлівської єпархії
11 червня 1997 — 24 січня 2007
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Аліпій (Погребняк)
Наступник: Митрофан (Нікітін)
Архієпископ Херсонський і Таврійський
до 23 листопада 1995 — єпископ
6 квітня 1992 — 11 червня 1997
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Леонтій (Гудімов)
Наступник: Іов (Смакоуз)
Єпископ Чернівецький і Буковинський
23 січня — 6 квітня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Онуфрій (Березовський)
Наступник: Онуфрій (Березовський)
Єпископ Івано-Франківський і Коломийський
29 вересня 1991 — 23 січня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Агафангел (Саввін)
Наступник: Онуфрій (Березовський)
 
Альма-матер: Одеська духовна семінарія
Московська духовна академія
Тезоіменитство: 3 листопада
Ім'я при народженні: Шукало Роман Васильович
Народження: 3 травня 1951
м. Рудне, Українська РСР, СРСР
Чернецтво: 22 вересня 1991
Єп. хіротонія: 29 вересня 1991
 
Нагороди:
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Дружби
Іларіон у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Роман Васильович Шукало народився 3 травня 1951 року в селищі Рудне на околиці Львова в сім'ї переселенців з Холмщини[4].

1968 року після невдалої спроби вступити до Московської духовної семінарії був зарахований до Львівського сільськогосподарського інституту, після закінчення якого навчався в аспірантурі і захистив кандидатську дисертацію. Викладав у Вишнянському сільськогосподарському технікумі у Львівській області.

Під час навчання в інституті був іподияконом митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). У 1979 році переїхав в Донецьк, де був псаломником Церкви Успіння Божої Матері в Будьонівці. 1980 року вступив до Одеської духовної семінарії. На Стрітення, 15 лютого 1981 року, під час Служби Божої в Успенському кафедральному соборі Одеси був висвячений на диякона митрополитом Херсонським і Одеським Сергієм (Петровим), тимчасовим керівником Ворошиловградсько-Донецької єпархії, і направлений на служіння в Петропавлівський кафедральний собор Ворошиловграда. 2 жовтня наступного року митрополитом Львівським Миколаєм висвячений на священика і призначений ключарем Петропавлівського собору.

23 листопада 1986 року призначений настоятелем Церкви святого Миколая в Ровеньках. 1987 року зарахований до Московської духовної академії, яку закінчив у 1991 році. У 1988 році призначений настоятелем Миколаївського собору Старобільська і благочинним Старобільського округу, членом Єпархіальної ради.

До Великодня 1989 року був зведений у сан протоієрея.

Рішенням Священного Синоду Української православної церкви від 5 вересня 1991 року призначений єпископом Івано-Франківським і Коломийським, керівником Івано-Франківської єпархії. 21 вересня пострижений в чернецтво з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського. 27 вересня за Літургією в Хрестовоздвиженському храмі на Подолі зведений у сан архімандрита. 29 вересня у Володимирському кафедральному соборі висвячений на єпископа Івано-Франківського і Коломийського.

Після того, як 22 січня 1992 року єпископ Чернівецький Онуфрій (Березовський) не підписав Звернення єпископату України до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію, наступного дня Священний Синод УПЦ змістив його з кафедри і призначив керівником Івано-Франківської єпархії; Іларіона, натомість, — єпископом Чернівецьким і Буковинським, керівником Чернівецької єпархії[5]. Однак Онуфрій не виконав цього рішення і залишився в Чернівцях, через що Іларіон (Шукало) не зміг зайняти нову кафедру. Тому 6 квітня 1992 року Священний Синод призначив його єпископом Херсонським і Таврійським, керівником Херсонської єпархії.

23 листопада 1995 року був возведений у сан архієпископа.

12 вересня 1996 року призначений керівником Донецької єпархії зі збереженням керівництва Херсонською єпархією. 11 червня 1997 року звільнений з херсонської кафедри, натомість призначений тимчасовим керівником Горлівської єпархії.

23 листопада 2000 року зведений у сан митрополита.

Митрополит Іларіон вважається близьким другом Віктора Януковича, четвертого президента України, який у 19972002 роках був головою Донецької ОДА[6]. Іларіон активно підтримував Януковича під час президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції. 12 листопада 2004 року під час єпархіальних зборів митрополит назвав Януковича «православним президентом», а його конкурента від опозиції Віктора Ющенка — «слугою сатани»[6]. В церквах Донецької єпархії розповсюджувалася агітація, а деякі священики закликали парафіян голосувати за провладного кандидата[6].

27 січня 2007 року звільнений від управління Горлівською єпархією, однак, залишився священноархімандритом Святогірської лаври. 31 травня 2007 року призначений відповідальним перед Священним Синодом за будівництво Кафедрального собору Воскресіння Христового в Києві[7]. 9 липня 2009 року його звільнено з цієї посади[8]

27 липня 2009 року признечений членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви[9]

29 вересня 2010 року нагороджений правом носіння другої панагії.

14 червня 2011 року призначений постійним членом Священного Синоду[10].

Через те, що під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) у 20112012 роках, Синод без його участі звільнив архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), його секретаря і «праву руку», з кількох найвпливовіших в УПЦ посад, ЗМІ та незалежні оглядачі звинуватили групу постійних членів Синоду в складі митрополитів Іларіона, Павла (Лебедя) та Агафангела (Саввіна) у спробі усунути від практичного управління церквою її предстоятеля, взяти владу в свої руки і ліквідувати самостійність УПЦ[11]. Підтримував тісні зв'язки з колишнім Президентом України Януковичем.

КритикаРедагувати

Іларіона критикують за любов до розкоші. В липні 2012 року журналісти сфотографували в нього на руці годинник «Franck Muller» вартістю близько 150 тисяч доларів, що майже в п'ять разів дорожче за «Breguet» патріарха Кирила за 30 тисяч євро[12][13][14]. На ялинку в Центрі слов'янської культури імені Кирила і Мефодія в січні 2013 року митрополит приїхав на джипі «Cadillac Escalade», ціни на який у офіційних дилерів в Україні коливаються від 105 до 155 тисяч доларів в залежності від комплектації[15]. За інформацією народного депутата України Олександра Бригинця, єдиний неушкоджений будинок у Пісках — садиба митрополита Ілларіона[16].

НагородиРедагувати

  • Орден «За заслуги» I ст. (3 травня 2011) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідеалів гуманізму і милосердя в суспільстві, багаторічну подвижницьку діяльність[17]
  • Орден «За заслуги» II ст. (2 липня 2007) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Донецької області, вагомі трудові досягнення та з нагоди 75-річчя утворення області[18]
  • Орден «За заслуги» III ст. (2 травня 2001) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність[19]
  • Орден Дружби (Російська Федерація, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій[20].

ПриміткиРедагувати

  1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  2. Шукало Роман Васильович Центр «Миротворець»
  3. Митрополита УПЦ МП не пустили через лінію розмежування, в церкві обурені
  4. Будівничий православних храмів. Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011
  5. 22 января. Православие. Ru (рос.)
  6. а б в Церква і вибори: уроки 2004 року. Олег Турій, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  7. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. Архівовано 15 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
  8. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 липня 2009 року. Архівовано 10 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
  9. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви (рос.)
  10. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 червня 2011 року. Архівовано 26 серпень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт Української православної церкви
  11. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  12. Донецький митрополит Іларіон носить годинник за 150 тисяч євро. Тиждень.ua з посиланням на «Новости Донбасса»
  13. Донецький митрополит своїм годинником «переплюнув» самого Кирила. ТСН
  14. Донецький митрополит носить годинник за 150 тисяч євро. ТаблоID, Українська правда
  15. Донецький Митрополит приїхав до дітей на «Кадилаці». Українська правда
  16. Єдиний уцілілий будинок у Пісках належить митрополиту УПЦ (МП) Ілларіону
  17. Указ Президента України № 545/2011 від 3 травня 2011 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 30 листопад 2012. Процитовано 3 травень 2011. 
  18. Указ Президента України № 582/2007 від 2 липня 2007 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій Донецької області»
  19. Указ Президента України № 291/2001 від 2 травня 2001 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»
  20. Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации» Архівовано 24 грудень 2013 у Wayback Machine.(рос.)

ПосиланняРедагувати