Успенський собор (Київ)

Успе́нський собо́р (Собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці) — головний соборний храм Успенської Києво-Печерської Лаври.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври
Собор Успенський2.jpg
Успенський собор
50°26′06″ пн. ш. 30°33′25″ сх. д. / 50.435111° пн. ш. 30.557028° сх. д. / 50.435111; 30.557028Координати: 50°26′06″ пн. ш. 30°33′25″ сх. д. / 50.435111° пн. ш. 30.557028° сх. д. / 50.435111; 30.557028
Тип споруди собор
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Перша згадка 1073
Початок будівництва 1073
Кінець будівництва 1078
Зруйновано 3 листопада 1941
Відбудовано 2000
Стиль бароко
Належність Українська православна церква Московського патріархату
Єпархія Київська єпархія УПЦ (МП)
Оригінальна назва Успенський собор
Успенський собор (Київ). Карта розташування: Київ
Успенський собор (Київ)
Успенський собор (Київ) (Київ)
CMNS: Успенський собор у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Побудований у 10731078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Початок будівництва — 1075 року, закінчення — 1 липня 1078.[1]

Ктиторами Великої церкви Печерської, зазвичай, називають великих київських князів Ізяслава і Святослава Ярославичів, які виділили землю й гроші на будівництво. При цьому є ще один активний учасник цієї історичної події — варяг Шимон Африканович. Він на виконання своєї обітниці зробив перший внесок у будівництво храму і його золотим поясом князь Святослав визначив розміри майбутньої споруди[2].

Відомості про Шимона Африкановича можна знайти в декількох історичних джерелах. Це «Києво-Печерський патерик», літописи і родовідна легенда бояр Воронцових-Вельяминових, які виводять від нього свій родовід.

Через деякий час у «Варязькій землі» помер його брат — Африкан. Скориставшись цією нагодою, Якун вигнав своїх небожів — Фрианда й Шимона з їхніх володінь. Під час утечі Шимон зняв зі скульптурного розп'яття Христа, виготовленого його батьком Африканом, святі реліквії — золоті вінець і пояс. Знімаючи, їх він почув «гласъ отъ образа»[3], що велів йому віднести ці реліквії преподобному Феодосію, на те місце, де буде створена церква в ім'я Пресвятої Богородиці. Пливучи у Київську Русь, Шимон під час бурі побачив видіння, у вигляді майбутньої церкви із зазначенням її розмірів: «Та, которая созиждается преподобнымъ во имя Божіей Материки какъ видишь ты ее въ величіи и красотѣ,- ее размѣритъ онъ тѣмъ золотымъ поясомъ, въ 20 поясовъ въ ширину, и 30 въ длину, въ вышину же стѣны съ верхомъ на 50»[3].

Після прибуття на Русь варяг з'явився до князя Ярослава Володимировича, який, пам'ятаючи заслуги його дядька Якуна, добре прийняв втікача. Незабаром Ярослав направив Шимона «старшим», напевно тисяцьким, до свого сина Всеволода. Родовідна легенда Воронцових-Вельяминових (найбільшого роду, який дожив до часу складання родовідних легенд) відносить прихід варяга у Київську Русь ще до 1027 року[4].

Патерик згадує Шимона серед учасників битви князів Ярославичів з половцями на річці Альті у 1068 році. Перед битвою князі прийшли до Печерського монастиря, де один з його засновників — Антоній — пророкував їм поразку. Шимону були передвіщені тяжкі рани й порятунок, а також те, що він буде першим похований у церкві, яку створить сам: багато з вас падуть від меча, і побіжуть від супостатів, будуть потоптані, утоплені у воді; ти ж будеш спасенний і принесений тут, в церкву, яка тут створюється[3]. Під час битви було вбито і поранено безліч воїнів, поранений був і Шимон. Лежачи на полі битви, він знову побачив в небі видіння — ту ж церкву, що бачив раніше, на морі. Згадавши свою обітницю, варяг помолився Богу, і був в ту ж саму мить зцілений. Після повернення з бойового походу, Шимон знову прийшов до преподобного Антонія і передав йому свої реліквії, сповістивши про своє бажання побудувати в монастирі церкву в ім'я Пресвятої Богородиці. При цьому, золотий пояс повинен був служити мірою при будівництві храму, а вінець було потрібно повісити над жертовником.

"Призвалъ святой Антоній блаженнаго Ѳеодосія и сказалъ: «Симонъ-это онъ воздвигнетъ такую церковь»[3].  — і передал блаженному той пояс и вінець.

 
Успенський собор, 1911 рік

Шимона почали називати на слов'янський манер Симоном. Приходячи до монастиря, він завжди «жертвовалъ ему много на возведеніе Богомъ указанной церкви»[3]. Тривалі бесіди з ігуменом Феодосієм переконали його і він «залишив латинську єресь, і прийняв істинну православну віру» [2, С. 156]. з усім своїм «двором» у 3000 душ. На прохання Симона, преподобний Феодосій написав молитву про прощення гріхів його предкам і нащадкам. Цю молитву після смерті Симона вклали йому в руку. З того часу пішов на Київську Русі звичай вкладати в руки покійному сувій з заупокійною молитвою. За богоугодні діяння Шимона після смерті першим поховали у побудованій Великій церкві Печерській. Помер варяг між 14 серпня 1089 р. і 15 серпня 1091 р.

Після кількох років, як Симон віддав вінець і пояс, то із Царгорода прийшли майстри. Феодосій запросив майстрів із Константинополя, очевидно, демонструючи незалежність Києво-Печерської обителі від місцевої світської та церковної влади. Вони сказали, що прибули до Києва по дорученню своєї цариці, яка повеліла побудувати у Печерському монастирі церкву.

Позвавши їх у палац, що знаходиться у передмісті Константинополя — Влахерні, цариця вручила їм золото на три роки будівництва, а також ковчег із мощами семи мучеників: Артемія, Поліевкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора для того щоб положити в основу храму. Причому греки впізнали Антонія и Феодосія як двох наближених до цариці, предстоящих біля Її трону, що давали золото їм на будівництво. Цариця сказала, що храм цей буде носити Її ім'я і що царською намісницею в ньому буде чудотворна ікона Успіння Божої Матері.

Прийнявши із благоволінням із рук Цариці чудотворну ікону, візантійські майстри запитали, які будуть розміри і вид Її храму. Цариця відповіла: «Для міри я послала пояс Сина Свого». Коли ж вони спали то до них прийшли благообразні юнаки що сказали: «Кличе вас Цариця у Влахерн». Ми ж пішли взявши із собою родичів і близьких, і зустрілись всі у Влахерні у один час. І коли ми поговорили один з одним то дізнались що нам з'являлось одне і те ж. Їм з'явилась в небесах дивна по красоті церква, по образу і подобою якої вони повинні були побудувати храм на честь Цариці[5].

Преподобні Антоній і Феодосій дуже здивувались цій розповіді греків, сказавши що ніхто із них не був у цей час в Царгороді. Вони відповіли: «Золото Цариці ми отримали від вас при багатьох свідках». Тоді всі іноки прославили Бога і Його Пречистую Матір, зрозумівши що саме Вона, Цариця неба і землі, благословила будівництво Своєї церкви у Печерській обителі[5].

Вони питали у преп. Антонія і Феодосія, де хочете почати будувати церкву. На що преп. відповіли: «Господь вкаже на це місце». Тоді преподобний Антоній звернувся із палкою молитвою до Бога, щоб Господь послав знамення яке б показувало місце для храму. В ту ніч явився йому Господь та сказав: «Антоній, ти здобув благодать переді Мною». У нічному видінні він був сповіщений, що з ранку по всій землі випаде роса, а на місці церкви сухо. Так і сталось. Тоді святий Антоній подібно до біблійного Гедеона, попросив повторення чуда, але щоб на місці церкви вийшла роса, а кругом було б сухо. Наступного дня на світанку площадка де мала бути побудована майбутня церква, сяяла на сонці від роси.

Потім треба було ще виміряти основи церкви по мірі яку чув Шимон на морі з неба. Згадавши слова Божої Матері: «Для міри послала я пояс Сина Свого». Тоді преподобний підняв руки свої де неба та промовив: "Почуй мене, Господи, почуй мене! Нехай пізнає народ цей, що Ти, Господи, Бог, і ти навернеш серце їх до Тебе. (3 Цар. 18:37)[5][3].

1073 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці відбулося урочисте закладання першої кам'яної споруди Києво-Печерського монастиря — Успенського собору. Існує багато легенд про цю подію. В ній брав участь сам князь Святослав Ярославич, який виділив частину поля великокнязівської садиби у Берестовому для будівництва, пожертвував 100 гривень золотом[6]. За життя Феодосія було завершено лише фундамент храму[3]. Як свідчить його «Житіє…», ігумен «повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому.»

  1089 Священа бысть церкви Печерская, святыя Богородица монастыря Федосьева Иоаномъ митрополитомъ.  

[7]

Причиною будівництва нового собору було те, що кількість ченців досягла 100, і стара дерев'яна церква стала тісною для громади. Вже після закладання собору, ченці починали будувати свої келії та заселяти околиці. Фактично, після освячення храму, тут виник новий монастир, оскільки на старому місці залишилось лише кілька ченців для догляду за могилами і справляння панахиди.

Завершення будівництва Успенського собору, оздоблення та освячення стало однією з головних подій у церковному житті Київської Русі в домонгольський період.

Наприкінці XI століття до собору здійснено ряд прибудов — зокрема, з північного боку хрещальню у формі малої церковці св. Івана. У XVII столітті надбудовано додаткові бані, а також здійснено декорування в стилі українського бароко.

РуйнуванняРедагувати

 
Зруйнований Успенський собор, 1941

Собор було зруйновано вибухом 3 листопада 1941 року.

Згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу, вибух здійснили німецькі окупаційні війська. Перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріха Коха був здійснений масовий вивіз цінностей храму, серед них литий срібний престол з вівтаря, срібні царські врата, срібні ризи, зняті з ікон, срібні гробниці, Євангелія в дорогоцінних окладах, збори тканин і парчі, а також близько 2 тисяч дорогоцінних предметів. У ті ж дні втрачається слід древньої ікони Печерської Богоматері, що дала назву всій Києво-Печерській лаврі. Відповідно до даної версії, підрив Успенського собору був проведений з метою приховування слідів його розграбування.

Висловлювалися версії, що храм підірвали чи відступавші радянські частини, чи прониклі в місто радянські партизани.

Зазначені версії спростовуються не тільки фактами масового вивезення цінностей і масового виселення жителів з району Лаври окупаційними військами безпосередньо перед вибухом, але і тим, що вибух собору був зафіксований німцями на кіноплівку і потрапив в офіційну кінохроніку. В середині 1990-х років її кадри були знайдені в приватній колекції в Обергаузені та надіслані до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе (Еісhwedе), директора Forschungеsstellе Osteuroра Бременського університету, який займався проблемами реституції. Таким чином, німецька влада заздалегідь знала про час вибуху і дала можливість своєму оператору вибрати безпечну точку для ефектної зйомки. На користь німецького підриву говорять не тільки технічні обмеження радянських радіомін, але і секретний наказ Гітлера командуванню поліції і СС від 9 жовтня: «Ніякі священики, монахи чи інші місцеві люди, які зазвичай працюють там, не мають права входити в монастир, який міститься в цитаделі Києва. Монастир ні в якому разі не повинен бути місцем праці або релігійної діяльності. Повинен бути переданий поліції і СС, а потім знищений або залишений на їх розсуд.»

Відомо також про висловлювання високопоставлених нацистських чинів про те, що відсутність даної святині послабить національну свідомість українців, а також про доцільність перешкоджання того, «... щоб стародавні культові місця ставали місцями паломництва і, отже, центрами руху за автономію». Згідно відкритим останнім часом архівнии документам і мемуарам, самі німці визнавали свою причетність до знищення Успенського собору. Про це свідчать спогади і визнання ряду нацистських керівників і військових: міністра озброєнь Альберта Шпеєра, начальника групи релігійної політики міністерства окупованих східних територій Карла Розенфельдера, офіцера вермахту Фрідріха Хейєра.

Собор було відбудовано 2000 року. Будівництво здійснювалось поспіхом, майже за 2 роки, без серйозних наукових досліджень та обґрунтувань, із сучасних матеріалів. Сьогодні продовжуються роботи з відновлення інтер'єру Успенського собору. Так, від 2014 року за підтримки національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та благодійного фонду «Корона князів Острозьких» розпочато міжнародний проект з відновлення надгробного пам'ятника князю Костянтину Івановичу Острозькому[8].

АрхітектураРедагувати

В основі собор був шестистовпним хрестовокупольним одноверхим храмом з трьома навами, які назовні закінчувалися гранчастими апсидами. Стовпи у прорізі мали форму хреста.

Пропорції ширини до довжини храму (2:3) стали основними для інших храмів княжої доби.

Фасади були розмежовані пласкими пілястрами, з півкруглими вікнами між ними.

У зовнішньому декорі — орнаменти з цегли (меандрові фризи)

Внутрішня центральна частина була оздоблена мозаїками (серед інших — Оранта), решта стін мали фресковий розпис. За Києво-Печерським Патериком, одним з авторів мозаїк мав бути чернець Аліпій Печерський. Після багатьох перебудов ці твори не збереглися.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные… С. 10—11
  2. Роман Качан, Сергій Хведченя. Засновники Успенського собору Києво-Печерської Лаври: історіографія питання. — С. 162
  3. а б в г д е ж Кіево-печерскій патерикъ. Въ переводе Е. Поселянина. Изд. 2-е, съ рисунками, — М.: Изданіе книгопродавца А. Д. Ступина. 1900. -  394 с.
  4. Воронцов-Вельяминов С. И. Род дворян Воронцовых-Вельяминовых. — Тула, 1903.
  5. а б в Серафима (Шевчик), игуменья. История Киево-Печерской лавры. — Книга 1 (XI — первая половина XIII в.) 2001. — 360 с.
  6. Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской лавры. — К., 1862
  7. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные… С. 11
  8. Відтворення надгробного пам’ятника князю Костянтину Острозькому – БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД – Корона князів Острозьких. ostrogski.com (uk). Процитовано 2017-10-21. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати