Ткаченко Олександр Владиславович

український політик, журналіст, медіа-менеджер


Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ) — український політик, журналіст, медіа-менеджер. Народний депутат IX скликання від політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Міністр культури та інформаційної політики України з 4 червня 2020 р.[1]

Олександр Владиславович Ткаченко
Олександр Ткаченко.jpg
17-й Міністр культури та інформаційної політики України
4 червня 2020
Особові дані
Народився 22 січня 1966(1966-01-22)
Місце народження Київ
Вища освіта КНУ ім. Шевченка,
факультет журналістики
Професія політик, журналіст, медіа-менеджер
Олександр Владиславович Ткаченко на сайті Верховної Ради

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 11 червня 2020

Картка на сайті Верховної Ради України

ЖиттєписРедагувати

Народився 22 січня 1966 року в Києві.

ОсвітаРедагувати

1990 - закінчив КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики.

В 2016 отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».

В 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».

Кар'єраРедагувати

1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.[2]

1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.

1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».[3]

З 1994 року — автор і ведучий програми «Післямова».[4]

1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997  з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997  залишив канал.[5]

1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.[6]

Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».[7]

2005 очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.[8]

Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співавтором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).[9]

2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».[10]

Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».[11][12]

За керівництва Ткаченка, в 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.[13]

20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1»[14]. 1+1 media, за словами Ткаченка змінить структуру управління, а сам Олександр стане почесним президентом медіахолдингу[15], ставши Почесним президентом 1+1 Медіа. 1+1 медіа змінила структуру управління, створивши Правління. Генеральним директором ТОВ ТРК «Студія 1+1» став В'ячеслав Мієнко.[16]

4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України[17].

Сім'яРедагувати

Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).

Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — ексдиректор 1+1 Digital та Інновації[18], з січня 2021 року — голова digital-департаменту проросійських телеканалів «Kyiv.live» та «Odesa.live».[19]

В 1989—2009 був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.[20]

ВласністьРедагувати

2018 року задекларував у власності:

  • 5 % акцій ТРК 1+1, 25 % акцій інтернет-видання The Babel;
  • 16,67 % акцій Квартал-ТВ;
  • власник кінокомпаній Кінолав, HTM, 1+1 Продакшн та книговидавничої компанії Книголав.

Спільно з дружиною є власником 9 компаній[21].

ЖурналістикаРедагувати

  • 1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.
  • 1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Рейтерс» (Reuters) у Києві.
  • 1994 — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичної телепрограми «Післямова».
  • 1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».
  • Наприкінці 2004 в період виборів Президента й Помаранчевої революції був ведучим теледебатів на «Новому каналі» між кандидатами у Президенти, зокрема між Ющенком і Януковичем.
  • 23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.[22]

ПолітикаРедагувати

2019 обраний народним депутатом від партії «Слуга народу»[23]. На момент обрання — генеральний директор ТОВ «Телерадіокомпанія „Студія 1+1“, безпартійний, включений до виборчого списку під № 9.[24] В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019)[25]. Перебуваючи на цій посаді анонсував перегляд Закону про державну мову[26][27], проте втілити зміни у життя не встиг. Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією[28].

З 4 червня 2020 року — Міністр культури та інформаційної політики.[29] Депутатське місце Ткаченка у Верховній раді посів Денис Маслов[30].

Парламентська діяльністьРедагувати

Під час депутатської діяльності (серпень 2019-червень 2020), увійшов до списку найбільших активних депутатів-законотворців.[31] За цей період встиг долучитися до підготовки та подання 17 законопроектів та подати 53 поправки.[32]

Зокрема, за участі Олександра Ткаченка було внесено зміни до Законів України „Про державну підтримку кінематографії в Україні“, „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення“,[33] а також до Закону „Про систему іномовлення України“ (щодо програмної політики та території розповсюдження)».[34]

Керівництво міністерствомРедагувати

У 2020—2021 за час керування Олександром Ткаченком Міністерством культури та інформаційної політики України міністерством втілено низку ініціатив:[35]

  • з підтримки культури та креативних індустрій під час пандемії: ухвалено законопроєкт № 3851, який передбачає зменшення ставки ПДВ для культури та креативних індустрій до 7 %;[36] виділено 1 млрд грн для підтримки сфери культури в умовах пандемії — заклади культури можуть надавати низку послуг, не сплачуючи оренду та витрачаючи 100 % зароблених коштів на розвиток власної матеріально-технічної бази;[37][38][39] виділені кошти на грантову підтримку галузі у сумі майже на 700 млн грн (прийняття законопроєкту № 3377);[40] збільшено бюджет на культуру на 2021 рік (12,5 млрд грн.);[41] реалізовано пілотний проєкт з інклюзивної мистецької освіти в 17 мистецьких школах 12 регіонів.[42]
  • з розвитку українського кіновиробництва: ратифіковано Угоду про спільне виробництво аудіовізуальних творів між Кабінетом Міністрів України та урядом Канади;[43] запущено механізм кеш-рібейтів для кіновиробництва і розпочато міжнародні зйомки в Україні;[44] Україна приєдналася до Eurimages — європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних творів.[45]
  • зі збереження культурної спадщини: ратифікований Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;[46] 175 об'єктів культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму внесено до державного реєстру нерухомих пам'яток;[47] в Україну повернуті дві картини, які були втрачені в ході Другої світової війни, а також одну картину передано в дар Україні; започатковано проєкт «Велика Реставрація», в рамках якої заплановано відреставрувати близько 150 культурних пам'яток України. Вже розпочато роботи над Олеськівським замком на Львівщині та Національним художнім музеєм в Києві.[48] прийнято закон, що включає музеї до переліку структурних підрозділів закладів вищої освіти.[49]

Також Ткаченко презентував запуск Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки для ефективної боротьби з дезінформацією і фейками з боку Росії.[54][55]

ФільмографіяРедагувати

Виступив продюсером телефільмів:

  • «Доярка з Хацапетівки» (2007);
  • «Будинок з вежкою» (2017);
  • «Завтра буде завтра» (2002), копродукція Нового каналу (Україна) та СТС (Росія);
  • «Ворожея» (2007);
  • «Сапери» (2007);
  • «Катерина» (2016);[56]
  • «Ментівські війни. Київ» (2017);
  • «Папараці» (2016);
  • «Гарний хлопець» (2017);
  • «Стоматолог» (за повістю Павла Бєлянського «Стоматолог хоче одружитися») (2018);
  • «Століття Якова» (2016);
  • «Все одно ти будеш мій» (міні-серіал, 2015);
  • «Тільки кохання» (2010);
  • «Біля річки» (2006);
  • Висоцький. Дякуємо, що живий (Росія, 2011)
  • «Останній москаль» (2015—2016);
  • Не зарікайся (2016, ТРК Україна)
  • «Матусі» (2015—2017, копродукція з російським каналом СТС);
  • «Пісня пісень» (2015);
  • «Поцілуємося» (2015).
  • Школа (1-2 сезон, 2018)

КритикаРедагувати

У період правління Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.[57]

1 листопада 2018 року потрапив до списку 322 громадян України, проти яких були введені російські санкції.[58]

4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми «Гроші» про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.[59]

ВідзнакиРедагувати

  • учасник топ-100 найвпливовіших українців (2015[60], 2016[61], 2017[62], 2018, журнал «Фокус»)
  • учасник топ-200 найвпливовіших українців (2010[63], 2011[64], 2012[65], журнал «Фокус»)
  • учасник топ-100 топ-менеджерів України (видання delo.ua), входить до трійки рейтингу
  • 2017 — за версією премії «X-Ray Marketing Awards» потрапив до ТОП-3 «гендиректорів, орієнтованих на маркетинг»[66]
  • 2018 — команда керівників 1+1 Media посіла друге місце в рейтингу «Business HReformation 2018.Найкращі роботодавці України» (журнал «Бізнес») у номінації «Сильний топ-менеджмент — Dream Team»[67]
  • Почесний президент 1+1 Медіа[68]

ПриміткиРедагувати

  1. Ткаченко став міністром культури і інформполітики. dt.ua. 2020-06-04. Процитовано 2020-06-04. 
  2. Культові програми українського радянського телебачення: казки, таланти, гумор, молодь і старші люди. detector.media. 2017-07-27. Процитовано 2020-05-05. 
  3. Ткаченко Александр Владиславович. bp.ubr.ua. Процитовано 2020-05-06. 
  4. Олександр Ткаченко: «Український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки». detector.media. 2017-06-14. Процитовано 2020-05-05. 
  5. Алла Мазур розповіла, як починала кар'єру на «1+1». tsn.ua. 2015-09-25. Процитовано 2020-05-05. 
  6. Ткаченко Александр. liga.net. 2019-02-01. Процитовано 2020-05-07. 
  7. Ткаченко оставил руководство медиа-холдингом Пинчука. pravda.com.ua. 2004-09-10. Процитовано 2020-05-05. 
  8. Олександр Ткаченко. Біографія. obozrevatel.com. Процитовано 2020-05-07. 
  9. Олександр Ткаченко: Суспільне телебачення — історичний виклик вітчизняній журналістиці. day.kyiv.ua. 2005-02-04. Процитовано 2020-05-07. 
  10. Олександр Ткаченко став консультантом російського РЕН ТВ. detector.media. 2008-03-25. Процитовано 2020-05-05. 
  11. Александр Ткаченко: Вы имеете в виду раздвоение личности?. mediananny.com (ru). 2010-04-13. Процитовано 2020-05-07. 
  12. Олександр Ткаченко: Ми не робитимемо канал, який існував в інший історичний проміжок часу. umoloda.kyiv.ua. 2010-09-17. Процитовано 2020-05-07. 
  13. Група "1+1 медіа" презентувала перший звіт з корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній України. ТСН.ua (uk). 2018-01-29. Процитовано 2019-02-27. 
  14. Олександр Ткаченко пішов з керівництва телеканалу 1+1 «Ліга. Бизнес», 20.08.2019
  15. Ткаченко пішов з посади гендиректора 1+1. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-08-20. 
  16. Група 1+1 медіа повідомляє про структурні зміни. media.1plus1.ua. 2019-08-20. Процитовано 2020-05-07. 
  17. Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури. www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-06-04. 
  18. Анна Ткаченко. Директор 1+1 Digital и Инновации. media.1plus1.ua. Процитовано 2020-05-06. 
  19. Анна Ткаченко йде з 1+1 media до KYIV.LIVE. kp.ua (російською). 2020-12-24. Процитовано 2021-02-05. 
  20. Татьяна Гнедаш. kino-teatr.ua. Процитовано 2020-05-07. 
  21. Декларації: Ткаченко Олександр Владиславович від НАЗК. declarations.com.ua (uk). Процитовано 2019-09-26. 
  22. Олександр Ткаченко готує програму tkachenko.ua. tsn.ua. 2011-05-16. Процитовано 2020-05-14. 
  23. На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  24. Ткаченко Олександр Владиславович. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 30 квітня 2020. 
  25. Рада затвердила перелік, склад та керівництво усіх комітетів парламенту IX скликання. Повний список.
  26. У Зеленського анонсували перегляд закону про державну мову. Прямий (en). 2020-02-23. Процитовано 2020-09-20. 
  27. Ткаченко про зміни до мовного закону: Лише після професійної дискусії можна буде виходити на конкретику. Інтерфакс-Україна (uk). Процитовано 2020-09-20. 
  28. У Раді створили групи з міжпарламентських зв’язків з Норвегією та Грузією. Європейська правда. 12 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019. 
  29. Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури та інформполітики. nv.ua. 2020-06-04. Процитовано 2020-06-04. 
  30. Хто зайде в Раду замість Ткаченка: ЦВК прийняла рішення. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-06-11. 
  31. Чи стали продуктивними нардепами колишні журналісти і шоумени. slovoidilo.ua. 2020-06-25. Процитовано 2021-04-02. 
  32. Олександр Ткаченко (народний депутат ІХ скл.). Законопроекти, подані суб'єктом права законодавчої ініціативи. rada.gov.ua. Процитовано 2021-04-02. 
  33. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" щодо вдосконалення процедури звільнення та призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Офіційний портал Верховної Ради України. 
  34. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про систему іномовлення України" (щодо програмної політики та території розповсюдження). Офіційний портал Верховної Ради України. 
  35. У МКІП назвали п'ять досягнень міністерства за рік. Укрінформ. 12 березня 2021. 
  36. Роль культури: приклад Франції, який показовий для України. pravda.com.ua. 2021-01-21. Процитовано 2021-04-03. 
  37. Уряд виділив мільярд на підтримку культури. ukrinform.ua. 2021-04-03. Процитовано 2021-04-03. 
  38. Зеленський підписав закон про держпідтримку культури, туризму та креативних індустрій. Interfax.com.ua. 2020-12-21. Процитовано 2021-04-03. 
  39. Рада прийняла закон про підтримку культури та креативних індустрій. pravda.com.ua (російською). 2020-06-16. Процитовано 2021-04-03. 
  40. Зміни до закону про держпідтримку культури пройшли комітет. ukrinform.ua. 2020-05-13. Процитовано 2021-04-03. 
  41. У бюджеті-2021 на культуру виділили на 52% більше, ніж минулого року – Ткаченко. suspilne.media. 2020-12-17. Процитовано 2021-04-03. 
  42. МКІП: Стартує освітньо-тренінгова програма проекту «Мистецька освіта без обмежень». kmu.gov.ua. 2021-03-05. Процитовано 2021-04-03. 
  43. Угода про спільне виробництво з Канадою: що це дає Україні?. mbr.com.ua. 2020-10-19. Процитовано 2021-04-03. 
  44. New! Кешрібейти. usfa.gov.ua. Процитовано 2021-04-03. 
  45. Рада підтримала приєднання України до Европейського фонду підтримки кіно Eurimages. gordonua.com (російською). 2019-12-20. Процитовано 2021-04-03. 
  46. Захист пам’яток під час війни: Україна ратифікує протокол Гаазької конвенції. ukrinform.ua. 2020-04-30. Процитовано 2021-04-03. 
  47. Ханський палац і “Ластівчине гніздо”: Україна внесла 175 пам’яток Криму до держреєстру. ukrinform.ua. 2020-06-25. Процитовано 2021-04-03. 
  48. Велика Реставрація в Україні: розставляємо крапки над «і». pravda.com.ua. 2021-03-24. Процитовано 2021-04-03. 
  49. Музеї у вишах: Рада ухвалила закон. ukrinform.ua. 2020-09-02. Процитовано 2021-04-03. 
  50. Мандруй Україною: стартував масштабний проєкт популяризації внутрішнього туризму. creativity.ua. 2020-06-26. Процитовано 2021-04-03. 
  51. Подорожуй. Досліджуй. Насолоджуйся. discover.ua. Процитовано 2021-04-03. 
  52. Держтуризм розпочав масштабний проєкт "Мандруй Україною". ukrinform.ua. 2020-06-12. Процитовано 2021-04-03. 
  53. Уряд України призначив мовного омбудсмена. dw.com. 2020-07-08. Процитовано 2021-04-03. 
  54. Ткаченко окреслив повноваження Центру стратегічних комунікацій та інформбезпеки. detector.media. 2021-03-23. Процитовано 2021-04-03. 
  55. МКІП: Презентовано Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. mkip.gov.ua. 2021-03-31. Процитовано 2021-04-03. 
  56. Телеканал "1+1" покаже серіал за мотивами поеми "Катерина" Тараса Шевченка. tsn.ua. 2016-06-16. Процитовано 2021-04-03. 
  57. Дослідження: Азаров, Янукович і Захарченко – найбільші вороги преси. radiosvoboda.org. 2013-06-06. Процитовано 2021-04-03. 
  58. Помідори Фірташа, Ярош і син Порошенка: проти кого Росія запровадила санкції. bbc.com (uk). 2018-11-01. Процитовано 2020-05-13. 
  59. https://www.youtube.com/watch?v=G88Byc_IHF0 | Таємний маєток Слуги: чому нардеп Ткаченко не декларує дім на Трухановому /// Наші Гроші № 296
  60. 100 самых влиятельных украинцев. Полный список. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  61. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  62. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  63. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  64. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  65. Фокус представил рейтинг 200 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  66. "1+1 медіа" отримала одразу три нагороди X-Ray Marketing Awards. ТСН.ua (uk). 2017-01-20. Процитовано 2019-02-27. 
  67. HReformation 2018. Антикрихкі: сильний топ-менеджмент України. business.ua (ru). Процитовано 2019-02-27. 
  68. Ткаченко стане почесним президентом 1+1 media. telekritika.ua (ua). 2019-08-20. Процитовано 2020-05-13. 

ПосиланняРедагувати

Попередник: Міністр культури України
4 березня 2020
Наступник:
Володимир Бородянський -