Культурна спадщина

Культу́рна спа́дщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності^[1]. 1963 року створена загальноєвропейська федерація Europa Nostra з метою популяризації і захисту культурної спадщини та природного середовища Європи.

Об'єкти культурної спадщиниРедагувати

Докладніше: Об'єкт культурної спадщини

Під «культурною спадщиною» розуміються:

пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;^[2]
ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології^[3].

До культурної спадщини відноситься також: вміст бібліотек, музеїв, архівів. До матеріальної культури належать також архітектурні будівлі: церкви, монастирі, замки, палаци та інші культурні та архітектурні пам'ятники.

Правовий захистРедагувати

Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

…Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.^[4]

Положення Конституції України конкретизовано в Законі України «Про охорону культурної спадщини».^[1] Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію, 16 листопада прийняла Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини для збереження та популяризації культурної і природної спадщини^[3]. Україна приєдналася до неї 4 жовтня 1988 року^[5].

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

С. І. Кот. Культурна спадщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 486. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
С. Ю. Зозуля. Культурна спадщина // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
Історико-культурна спадщина: збереження, доступ, використання = Historical and cultural heritage: preservation, access, use: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 7-9 квіт. 2015 р., м. Київ, Україна / Нац. авіац. ун-т (Україна), Сучав. «Штефан чел Маре» ун-т (Румунія), InterPARES Trust ; [едкол.: І. І. Тюрменко та ін.]. — Київ: Талком, 2015. — 380 с. — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-617-7133-65-9
Т. Метельова. Культурні цінності // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.