Культурна спадщина
Культу́рна спа́дщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності[1]. 1963 року створена загальноєвропейська федерація Europa Nostra з метою популяризації і захисту культурної спадщини та природного середовища Європи.
Об'єкти культурної спадщиниРедагувати
Як часто в житті ми чуємо слово «культура»? Цей вагомий термін увібрав у себе всі духовні й матеріальні надбання, створені людиною протягом усієї історії.
Самобутня національна культура українського народу є невід'ємною частиною світової культури. Своїм корінням вона сягає в сиву давнину.
Нині на державному обліку перебуває 152 тис. пам'яток культурно-історичної спадщини, з яких 56 тис. — пам'ятки історії, 7 тис. — пам'ятки монументального мистецтва, близько 15 тис. — пам'ятки містобудування та архітектури. Нерухомі святині зберігаються просто неба, а інші пам'ятки історії, матеріальної та духовної культури нації — у музеях України.
Київський Софійський собор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда XI ст. не могла зрівнятися з київським собором. Завдовжки (без виступів) він 37 м, завширшки — 55 м. У давнину храм мав п'ять нефів (повздовжніх коридорів), які на східному фасаді завершувалися п'ятьма вівтарними напівкруглими виступами (апсидами), був оточений внутрішньою (двоповерховою) і зовнішньою (одноповерховою) галереями. Із західного боку височіли дві башти зі сходами, що вели на другий поверх. Вінчали собор тринадцять куполів, які поступово збільшувалися від малих по краях до найбільшого центрального. Куполи й дах були вкриті листовим свинцем.
Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільним килимом огортали стіни, склепіння і стовпи собору. Важко переоцінити художню вартість софійських фресок і мозаїк. Вони, безумовно, є пам'ятками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.
Фрески Софії збереглися менше, ніж мозаїки. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Софійський собор став своєрідною школою, у якій зростали вітчизняні архітектори, майстри-будівничі, художники.
Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невичерпне джерело знань про далеке минуле нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.
Культурною спадщиною можуть бути також парки і сади.
Ландшафтний парк — це зелений масив з природними або штучними насадженнями, сформований за певними законами паркового мистецтва і призначений в основному для масового відпочинку. Вперше такі парки почали створювати в Англії на початку XVIII ст.; у Росії вони розвиваються з 70-х років XVIII ст. Зразками таких парків в Україні є «Софіївка», «Олександрія», Алупкинський парк, Качанівка, Веселі Боковеньки, Тростянецький дендропарк.
Під «культурною спадщиною» розуміються:
- пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;[2]
- ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології[3].
До культурної спадщини відноситься також: вміст бібліотек, музеїв, архівів. До матеріальної культури належать також архітектурні будівлі: церкви, монастирі, замки, палаци та інші культурні та архітектурні пам'ятники.
Правовий захистРедагувати
Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.
…Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.[4]
Положення Конституції України конкретизовано в Законі України «Про охорону культурної спадщини».[1] Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію, 16 листопада прийняла Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини для збереження та популяризації культурної і природної спадщини[3]. Україна приєдналася до неї 4 жовтня 1988 року[5].
Див. такожРедагувати
Джерела та літератураРедагувати
- С. І. Кот. Культурна спадщина [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 486. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- С. Ю. Зозуля. Культурна спадщина [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Історико-культурна спадщина: збереження, доступ, використання = Historical and cultural heritage: preservation, access, use: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 7-9 квіт. 2015 р., м. Київ, Україна / Нац. авіац. ун-т (Україна), Сучав. «Штефан чел Маре» ун-т (Румунія), InterPARES Trust ; [едкол.: І. І. Тюрменко та ін.]. — Київ: Талком, 2015. — 380 с. — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-617-7133-65-9
- Т. Метельова. Культурні цінності // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
ПосиланняРедагувати
- Конвенції ЮНЕСКО про охорону культурної спадщини [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 [Архівовано 25 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Культурна спадщина [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Закон України «Про охорону культурної спадщини»
- Урядовий портал про Культурну спадщину України [Архівовано 9 листопада 2007 у Wayback Machine.]
- НДІ Пам'яткоохоронних досліджень [Архівовано 3 серпня 2008 у Wayback Machine.]
- Європейський MICHAEL-Проєкт дігітального зібрання культурних цінностей(англ.)
- MICHAEL-Проєкт на 'Youtube' [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- Гаагська Конвенція про захист культурних цінностей під час військових конфліктів (прийнята 14.05.1954, набрала чинності 7.08.1956) (англ.)
- Російська війна не тільки вбиває людей, руйнує будинки та послаблює економіку – як Україна дбає про культурну спадщину? (укр.)
ПриміткиРедагувати
У Вікіджерелах є |
- ↑ а б Закон України — Про охорону культурної спадщини від 8 червня 2000 року, N 1805-III. Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 4 серпня 2008.
- ↑ Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля / Кол.авт.:Андрусевич А., Андрусевич Н., Козак З. — Львів. — 2009. — 203 с.
- ↑ а б Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Сайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 21.01.2019.
- ↑ Конституція України від 28.06.1996 року з останніми змінами // Офіційний сайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 травня 2009.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради Української РСР N 6673-XI від 4 жовтня 1988 року «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини». Сайт Верховної Ради України. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 21.01.2019.