Вікіпедія

Федорович Володислав Іванович

український галицький земельний магнат, публіцист, культурно-просвітницький, громадсько-політичний діяч, меценат
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федорович.

Володисла́в Валентин Федоро́вич гербу Огінець[2] (26 травня 1845, с. Білітівка, нині Білинівка — 22 грудня 1917, Київ / 21 січня 1918, Вікно)[3] — український галицький земельний магнат, публіцист, культурно-просвітницький, громадсько-політичний діяч, меценат. Дійсний член НТШ.

Володислав Федорович
Народився26 травня 1845(1845-05-26)
с. Білітівка, нині Білинівка
Помер22 грудня 1917 / 21 січня 1918
Київ або Вікно
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія → Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
Діяльністьземельний магнат, публіцист, культурно-просвітницький, громадсько-політичний діяч
Відомий завдякимеценат
Alma materВіденський університет, Сорбонна, Колеж де Франс
Посадачлен Палати Цислейтаніїd і член Палати панів Імперської Ради[d][1]
ПартіяПольський клубd
РідФедоровичі[d]
БатькоФедорович Іван Андрійович
ДітиДарія Віконська
Герб
Герб

Брама (Огінець)

Життєпис

ред.

Народився 26 травня 1845 року в с. Білітівка (пізніше — Скалатського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Білинівка Гусятинського району Тернопільської області, Україна). Син дідича-народовця Івана Федоровича з села Вікно (Тернопільщина) та його дружини Кароліни з Наг(х)ліків (пол. Karolina Nahlik, померла передчасно[4]), вихований батьком в українському патріотичному дусі. Власник земельного маєтку в с. Вікно. Охрещений за унійним обрядом. Мав сестру Людмилу (?—1849).

Закінчив Першу класичну гімназію в Тернополі в 1864 році. Під час повстання 1863 року мав намір взяти в ньому участь, але цьому різко спротивився батько — противник будь-яких повстань.[4] Під впливом директора гімназії о. Василя Ільницького зацікавився філософсько-історичними науками й мистецтвом. Після закінчення гімназії продовжував за кордоном у товаристві о. В. Ільницького. У Відні заприязнився з Артуром Ґроттґером, який учив його рисунку.

Два роки вчився у Віденському університеті (право[4]) (1866—1868[5]). Закінчив право у Львові. У 1868—1870 р. навчався в Сорбонні, Колєж де Франс (Париж), пізніше подорожував майже всією Європою (Англія, Франція, Швейцарія, Італія, Німеччина[4]), Росією.

Успадкувавши маєток батька 1871 р., швидко потроїв його. За даними Адама Бонецького, йому належали маєтки у селах Вікно, Товсте, Шляхтинці та інших. Запровадив зразкове хліборобське господарство, ткацьку майстерню (працювали майстри А. Івахів, А. Турик) у Вікні, в Товстому — боднарсько-ковальсько-гончарську школу.[6]

У 1873—1877 роках — голова товариства «Просвіта» у Львові, його почесний член (дав товариству на видавництво шкільних книжок 12 000 ґульденів), фінансував археологічні розкопи в Галичі й археологічну виставку у Львові. 1873—1874 років у його маєтку у с. Вікно проживав український маляр Корни́ло Устияно́вич (малював портрети, пейзажі[7]).

1879—1882 — посол до австрійського парламенту (Палата послів, посол від українців за сприяння польського комітету; обраний від курії сільських громад в окрузі Жовква — Сокаль — Рава-Руська в 2-му турі після гострої боротьби з кандидатом старорусинів[4]). Згодом досмертний член Палати Панів з 1902 року[8], відстоював інтереси українців. Домігся від цісаря Австро-Угорщини ухвали про викладання українською мовою в старших класах академічної гімназії у Львові.[6]

У 1885 р. брав участь в складі депутації, яка протестувала в цісаря Франца Йозефа проти реформу ордену Василіян.[4]

Зібрав у Вікні скарби народного мистецтва, заснував там школу і виробництво килимів. З нагоди відвідин Тернополя 1887 року[6] наступником престолу архикнязем Рудольфом влаштував там українську етнографічну виставку — єдину в Галичині своїми розмірами й багатством (секретарем і кореспондентом працював Іван Франко[9]).

22—23 листопада 1884 року (за іншою версією у квітні 1883 року) відвідав разом з Іваном Франком Яблунів (побували у маєтку графа Р.Чарторийського; «силуваний візит» для І. Франка[10]). Після написання І.Франком половини біографії батька наполягав, щоб той «прикрасив» дещо з минулого І.Федоровича, тому співпраця завершилась.[11]

У 1894 р. брав участь у фундуванні українського етнопавільйону Виставки у Львові. Сприяв спробам українців зблизитись з австрійцями, поляками, зокрема, ініціативам Куліша, Барвінського. Через це мав складні стосунки з поляками, на нього писали пасквілі. Стоячи поміж таборами, не міг стати послом Галицького сейму ні як поляк, ні як українець. Засідав у Скалатській повітовій раді 1876—1882 років. Був куратором крайової колодійсько-ковальсько-гончарської школи в Товстому; заснував школу килимарства у Вікні.

27 липня 1917 року його маєток пограбували,[6] підпалили збільшовичені російські солдати під час відступу війська з Галичини і знищили архів, велику бібліотеку, збірку старих українських килимів та ґалерію картин (всього бл. 300 штук, зокрема, одне полотно, певне, було роботи Кранаха-старшого, також їх авторами Шимон Чеховіч, Юліуш Коссак та інші).

Видав спогади про мандрівки Європою «Studya artystyczne, literaskie i spolecznie», праці батька; зібрав матеріяли для великої історичної праці про події 1809 року, опублікував I-й том французькою мовою.[6]

У 2021 році в селі Вікно Гримайлівської громади Тернопільської області розпочався процес створення музею Володислава Федоровича.

На базі історико-краєзнавчого музею у с.Вікно, започаткованого в 2007 році Ганною Чемерою, планують організувати виставкові зали зі зразками унікальних килимів, предметів побуту, експозиціями світлин та архівних матеріалів. [12]

Сім'я

ред.

Донька — письменниця Іванна Кароліна, відома як Дарія Віконська.[13]

Примітки

ред.
  1. ↑ https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Fedorowicz_1.shtml
  2. ↑ Останній галицький боярин
  3. ↑ Kiwniewicz S. Fedorowicz Władysław Walenty (1845—1918)… — S. 391.
  4. ↑ а б в г д е Kiwniewicz S. Fedorowicz Władysław Walenty (1845—1918)… — S. 390.
  5. ↑ Волинський Б., Головин Б., Пиндус Б., Ханас В., Чемера Г. Федорович Володислав Іванович… — С. 511.
  6. ↑ а б в г д Волинський Б., Головин Б., Пиндус Б., Ханас В., Чемера Г. Федорович Володислав Іванович… — С. 512.
  7. ↑ Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Устиянович Корнило Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 500. — ISBN 978-966-528-279-2.
  8. ↑ Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 5. — S. 269.
  9. ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 12.
  10. ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 26.
  11. ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 28.
  12. ↑ #khanasv (пʼятниця, 22 жовтня 2021 р.). Тернопіль сьогодні: Як меценати з Тернопілля вводили моду на українське. Тернопіль сьогодні. Процитовано 24 жовтня 2021.
  13. ↑ Бубній П. Мельничук Б. Віконська Дарія // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 279. — ISBN 966-528-197-6.

Джерела

ред.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Федорович_Володислав_Іванович&oldid=42366361