Вікно (Чортківський район)

село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області

Вікно́ — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.

село Вікно
Герб Вікна (Гусятинський район) Прапор Вікна (Гусятинський район)
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Гримайлівська селищна громада
Основні дані
Засноване 1464
Населення 1 332
Територія 38,72 км²
Густота населення 344,01 осіб/км²
Поштовий індекс 48217
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д. / 49.33944; 26.07361Координати: 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д. / 49.33944; 26.07361
Водойми Гнилка
Відстань до
районного центру
40 км
Найближча залізнична станція Скалат
Відстань до
залізничної станції
17 км
Місцева влада
Адреса ради 48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
Вікно. Карта розташування: Україна
Вікно
Вікно
Вікно. Карта розташування: Тернопільська область
Вікно
Вікно
Мапа
Карта

CMNS: Вікно у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.[1]

Населення — 1332 особи (2001).

Географія ред.

Через село тече річка Гребелька, ліва притока Гнилої.

Походження назви (етимологія) ред.

Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».

Природоохоронні об'єкти ред.

Історія ред.

Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.

У селі помітні сліди Княжого тракту — шляху часів Русі.

Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село Зелена Груша. В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.

У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу Івану Федоровичу — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.

Син Івана Федоровича Володислав заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.

Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.

Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.

У 2008 році в селі засновано краєзнавчий музей.

Від 2014 у селі діє волонтерський центр. [2]

У 2020 році в селі урочисто відзначили День Прапора.[3]

У селі періодично проводяться Дні села.[4][5]

Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.[6]

Населення ред.

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:

Мова Відсоток
українська 99,78%
російська 0,22%

Символіка ред.

Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради[8]. Герб є промовистим.

Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.

Герб ред.

Синій щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.

Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.

Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.

Прапор ред.

На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.

Релігія ред.

Пам'ятки ред.

 
Гора Любовня
  • кімната-музей Івана Франка.
  • козацькі могили
  • насипано символічну могилу УСС (1990)
  • встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987),
  • споруджено пам'ятники:
    • на честь скасування панщини (1848, відновлений 1991),
    • Івану Франку (1956),
    • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Некрополі ред.

На сільському цвинтарі є могила радянського воїна — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліск[9].

Соціальна сфера ред.

Діють ЗОШ 1-2 ступ.[10], Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Проживали, працювали ред.

Перебували ред.

  • письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя.
  • художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав Федір Білоус в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині»)
  • літературознавець О. Терлецький,
  • український вчений і поет Василь Щурат.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
  2. Гартовані. ч. 165. Концерт Святослава Края у Вікні (uk-UA) , процитовано 22 жовтня 2022
  3. День прапора у Вікні 23 08 2020 (uk-UA) , процитовано 17 жовтня 2022
  4. День села Вікно 19 08 2021 р (uk-UA) , процитовано 17 жовтня 2022
  5. День села 07 07 2019 частина 2 (uk-UA) , процитовано 17 жовтня 2022
  6. Останній галицький боярин. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  7. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  8. Українська геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
  9. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
  10. Гартовані ч.183 Панькович Галина (uk-UA) , процитовано 20 листопада 2022
  11. Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 572. — ISBN 966-528-199-2.

Література ред.

Джерело ред.

  • irp.te.ua[недоступне посилання з квітня 2019]