Вікіпедія

Щурат Василь Григорович

український педагог, літературознавець, поет і перекладач

Васи́ль Григо́рович Щура́т (12 (24) серпня 1871(18710824), Вислобоки — 27 квітня 1948, Львів) — український педагог, літературознавець, поет і перекладач.

Василь Григорович Щурат
Василь Щурат
Народився12 (24) серпня 1871
Вислобоки, Кам'янка-Бузький район, Львівська область, Україна або Львівська область, Україна[1]
Помер24 квітня 1948(1948-04-24) (76 років)
Львів, Українська РСР, СРСР[1]
ПохованняЛичаківський цвинтар[2]
ГромадянствоАвстрійська імперія, Польща, СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьпедагог, літературознавець, поет і перекладач
Alma materЛНУ ім. І. Франка і Віденський університет
Науковий керівникВатрослав Ягич
ЗакладЛНУ ім. І. Франка і Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника
ЧленствоНАНУ і Наукове товариство імені Шевченка
ДітиЩурат Степан Васильович
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щурат.

1895 року здійснив повний переклад «Пісні про Роланда» українською мовою. Автор найкращого до 1914 року віршового перекладу «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907). Батько вченого-літературознавця Степана Щурата.

Життєпис

ред.

Родом із села Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив у 1895 році у Львівському і Віденському (докторат у Ватрослава Яґіча) університетах, педагогічний іспит склав у Чернівецькому університеті в 1898 році.

У літературу, науку, громадянське і публіцистичне життя Львова і Відня Щурата впровадив Іван Франко, під впливом якого він залишився до 1896. Щурат виступав в австрійській, польській, чеській і західноукраїнській пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Сьвіт» і тижневика «Неділя» (1912). З політичних міркувань виступав на стороні «Діла».

У 1898—1934 учителював у державних гімназіях Перемишля, Бродів, Львова (з 1907). 1921-го не присягнув на вірність польській державі й став директором приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові (1921—1934).

1914 В. Щурат був обраний дійсним членом НТШ, а з 1915 по 1923 був його головою; брав активну участь у боротьбі за Український університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського таємного університету (1921—1923). У 1930, у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями в Україні, зрікся гідности дійсного члена ВУАН, якою його наділено у червні 1929 разом з М. С. Возняком та Ф. М. Колессою за спеціальністю «мова та література» (відновлений дійсний член УАН після большевицької окупації Галичини у 1939). Останні роки життя працював директором Львівської бібліотеки АН УРСР і професором Львівського Університету.

Франко Іван склав поетичну відповідь — вірш «Декадент» — на закиди В. Щурата.[3]

 
Могила Василя Щурата

Помер 24 квітня 1948 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Творчість

ред.

Літературознавча праця Щурата тематично різноманітна: від староукраїнської літератури («Слово Данила Заточника», 1896), до літератури 19 ст., зокрема праці про Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Пантелеймона Куліша, Івана Котляревського, Юрія Федьковича, Івана Франка, Василя Самійленка, Григорія Квітку-Основ'яненка та ін. («Літературні начерки», 1913).

Збірки поезій:

  • Lux in tenebris (1895),
  • Мої листи (1898),
  • Раз до мене молодість прийшла, На трембіті (1904),
  • Історичні пісні (1907),
  • Вибір пісень (1909),
  • Поема «В суздальській тюрмі» (1916).

1898—1900 видав серію художніх творів «Артистично-літературні новини». 1900 і 1905 Щурат видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком української релігійної поезії.

Крім того, багато перекладав: зі стародавніх поетів (Горацій), французьких («Пісня про Роланда»), німецьких (Гайне, Ґете), польських (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Марія Конопніцька, Адам Асник, Ян Каспрович, Казімеж Пшерва-Тетмаер), російських, білоруських та інших.
Багато уваги Щурат присвятив питанням українсько-польських відносин, зокрема літературі (студія «Шевченко і поляки», 1917; «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», 1917; «Коліївщина в польській літературі до 1841», 1910).

Праці В. Щурата друкувалися переважно у «Записках НТШ». Посмертні видання творів Щурата; «Поезії» (Л., 1957 і 1962), «Вибрані праці з історії літератури» (К., 1963). Йому належить переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).

Автор історично-краєзнавчого допису «Церкви греко-католицької парохії в Бродах» (Сьвіт, 1907. — № 5. — С. 78–80).[4]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Catalog of the German National Library
  2. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 119. — ISBN 978-966-8955-00-6
  3. ↑ Іван Франко. Гримить. — К.: Радянська школа, 1986. — 671 с., іл. — С. 133; 627
  4. ↑ Іван Созанський. З минувшини міста Бродів.— Львів, 1911. — С. 52.

Джерела

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.
 
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Щурат_Василь_Григорович&oldid=43826350