Україна (журнал)

стаття-список про журнали з назвою «Україна»

Україна (журнал, Київ 1907)Редагувати

 
Обкладинка журналу «Україна» з 1907 р.

«Україна» — історичний-етнографічний і літературно-публіцистичний місячник, виходив у Києві 1907 як продовження «Киевской Старины»; редактор Володимир Науменко. Журнал мав багатий відділ рецензій і бібліографії.[1]

Перший номер наукового та літературно-публіцистичного щомісячного журналу «Україна» вийшов друком в січні 1907 року. Видання позиціювалося як журнал демократично настроєної інтелігенції, орієнтованої на духовне відродження української нації.

«Україна» самоліквідувалася у зв'язку з появою «Записок Українського Наукового Товариства».[2][1]

Україна (тижневик, Чернівці 1913)Редагувати

«Україна» — тижневик, виходив у Чернівцях 1913 — 14 за редакцією З. Кузелі, орган групи С. Смаль-Стоцького, що стояла в опозиції до політики М. Василька і його прихильників.[1]

Україна (журнал, Київ 1914-1930-ті)Редагувати

«Україна» — науковий журнал українознавства, виходив у Києві в 1914 — 30 pp. (з перервами 1915 — 16, 1919 — 23), за редакцією М. Грушевського у 2 вид.: 1914 — 18 як орган Українського Наукового Товариства в Києві, 1924 — 30 — орган Історічної Секції Української Академії Наук. Всього вийшло 43 частини (10 у 1914 — 18, 33 у 1924 — 30); тримісячник у 1914 — 24 роках і двомісячник з 1925.[1]

Журнал мав такі відділи: статті й розвідки з історії, археології, економіки, фолкльору, етнографії, мови, літератури, мистецтва, краєзнавства України; матеріали і документи з короткими коментарями (спогади, листування недруковані літературні твори) з громадського і культурного життя 19 і початку 20 ст.; критика та бібліографія, наукова хроніка, некрологи. Деякі випуски «України» були присвячені окремим визначним культурним діячам (Т. Шевченкові, М. Костомарову, П. Кулішеві, М. Максимовичеві, І. Франкові, О. Лазаревському, М. Драгоманову, В. Антоновичеві, П. Тутковському), важливим подіям з історії України (Коліївщина, Кирило-Методіївське Братство, Східно-Европейська Революція 1905, століття грудневого повстання), регіональним окраїнам (Буковина, галицько-українські взаємини тощо).[1]

Серед співробітників «України» до 1918 були: М. Василенко, М. Возняк, О. Грушевський, В. Дорошенко, І. Каманін, О. Левицький, К. Михальчук (відповідальний ред. 1914), М. Мочульський, Є. Онацький, В. Перетц та неукраїнці: Г. Ілінський, Ф. Корш, О. Шахматов; у 1924 — 30 pp.: Д. Багалій, М. Василенко, М. Возняк, О. Гермайзе, О. Грушевський, В. Житецький, П. Клепатський, К. Копержинський, І. Крип'якевич, М. Макаренко, В. Міяковський, М. Мочульський, В. Новицький, О. Новицький, М. Петровський, В. Перетц, В. Романовський, О. Рябінін-Скляревський, Ф. Савченко, О. Синявський, К. Студинський, М. Ткаченко, П. Тутковський, В. Щербина, В. Юркевич.[1]

У 1927–30 при часописі «Україна» діяв бібліографічний комітет. Керівник – О.Гермайзе, члени – М.Карачківський, К. Копержинський, М. Марковський та Ф.Савченко. Друкував бібліографічні огляди з українознавства[3].

«Україна» появлялася у важких цензурних обставинах, переборюючи труднощі у змаганні за об'єктивне насвітлення минулого України. Поряд «Київської старини» та «Літературно Наукового Вісника» — «Україна» один з найцінніших журналів українознавства, солідне джерело до вивчення українознавчих дисциплін, особливо національно-культурних процесів 19 ст. Наприкінці 1930 «Україна» змушена була припинити своє існування, останнє число (44) було вже видруковане, але у світ не вийшло. Натомість партійне керівництво ВУАН почало видавати під тією ж назвою «Україна» (за редакцією П. Шурана) журнал цілком іншого ідеологічного характеру, метою якого була боротьба проти національної укрвїнської історіографії і зокрема проти «школи М. Грушевського». 1932 року вийшло 2 випуски нового журналу (ч. 1 — 2 і 3) з гостро-критичними статтями проти М. Грушевського й М. Василенка. На цьому журнал перестав існувати.[1]

Україна (тижневик, УНР 1919–1920)Редагувати

«Україна», щоденник, офіційний орган Штабу Дійової Армії УНР, виходив 1919 — 20 в Умані, Вінниці; Проскурові, Кам'янці Подільському, Станиславові й Коломиї.[1]

Україна (журнал, Київ 1941—)Редагувати

 
Логотип журналу «Україна» 1960-их років

«Україна», популярний громадсько-політичний і літературно-мистецький ілюстрований тижневик (до червня 1963 двотижневик), виходить у Києві з травня 1941. До публіцистично-художнього видання залучені такі яскраві постаті української еліти, як Олександр Довженко, Василь Касіян, Павло. Тичина, М. Мануїльський, Михайло Дерегус, Максим Рильський, Є. Патон, Юрій Смолич, Олександр Палладін та інші. З повоєнних 40-х і до кінця перебудовчих 80-х журнал — одне із найпопулярніших вітчизняних видань.

З 1974 як додаток до «України» видається англомовний квартальник, з 1978 місячник «Ukraine». В обох виданнях статті, літературні твори, інформації в дусі совєтської пропаганди про досягнення УРСР і СРСР у наукової, культурної, мистецької, спортової та інших галузях. Англомовна «Ukraine» містить переклади українських авторів. Журнал розрахований головне на молодого читача. Перший головний редактор Іван Цюпа, з 1970 Микола Подолян (з 1974 для обох виданнях), редактор англомовного — Анатолій Біленко. Початковий наклад 50 000, 1980 — 230 000.[1]

З кінця 80-х та до початку 90-х наклад журналу сягав 900 тисяч примірників. Але, як це не парадоксально, саме із здобуттям державної незалежності настав різкий спад розвитку «України» — аж до фактичного її зникнення як періодичного видання. Часопис опинився за бортом будь-яких бюджетів. Як наслідок — скажімо, 1997-го року вийшов лише один журнал.

Переломним для журналу був 1998-й, коли було забезпечено його щомісячний вихід.

В січні 2004-го в житті часопису розпочався новий етап. Журнал «Україна» з'явився у сучасному вигляді — змінилися формат, дизайн, структура, тематичне наповнення.

Україна (журнал, Париж 1949–1953)Редагувати

 
Українознавчий збірник «Україна», Париж, 1951

«Україна», неперіодичні збірники українознавства, котрі виходили в Парижі з 1947 року під назвою «Соборна Україна» (4 числа) і між роками 1949–1953 (10 чисел) під назвою «Україна», за редакцією Ілля Борщака (за фінансовою допомогою архієпископа Івана Бучка).

У збірників переважали статті, присвячені історичній тематиці, зокрема історія французько-українських взаємин (серед іншими, нариси «Україна в Парижі» І. Борщака, ювілейні біографії і біографічно-наукові некрологи французьких і українських культурних діячів, «Орликіяна» тощо), документи і забуті сторінки, цінна бібліографія і спогади (Є. Бачинського, Бориса Крупницького, Домета Олянчина, Наталії Дмитрівної Полонської, Юрія Тищенка).[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  2. Березовський О. М. «Умови та особливості діяльності журналу „Україна“ 1907 року[недоступне посилання з вересня 2019]» Історія Випуск № 74/76, 2004
  3. Юркова О.В. Комітет бібліографічний при часописі «Україна» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.

ПосиланняРедагувати