Левицький Орест Іванович

український історик, етнограф, письменник

Леви́цький О́рест Іва́нович (псевдонім Маяченець; 13 [25] грудня 1848(18481225), село Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 травня 1922, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, УСРР) — український історик, етнограф, письменник. Підтримував контакти з Науковим товариством імені Шевченка у Львові, дійсним членом якого став у 1910 (1911) р. Був також членом Київської громади, дійсним членом-співробітником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1876), дійсним членом (1878), членом ради (1885—1902) та заступником голови (1902—1905) Історичного товариства Нестора-літописця, дійсним членом Київського юридичного товариства (відділ звичаєвого права; від 1881 р.) і членом Українського наукового товариства в Києві (1907—1914), почесним членом Полтавської губернської вченої архівної комісії (1906) та Полтавського церковно-історико-археологічного комітету (1906), членом Київського товариства старожитностей і мистецтв; почесний член Братства імені князів Острозьких[1], академік УАН (з 1918 року). В 1919–1921 та у 1922 роках — Президент Української (Всеукраїнської) академії наук (УАН, ВУАН)

Орест Іванович Левицький
Орест Левицький в 1860-ті роки життя
Орест Левицький в 1860-ті роки життя
Народився 13 (25) грудня 1848
Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 травня 1922(1922-05-09) (73 роки)
Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Місце проживання Україна
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР
Підданство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Київський університет
Галузь історія
Заклад Українська академія наук
Ступінь академік
Науковий керівник Антонович Володимир
Членство НАН України
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-го ст.

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

БіографіяРедагувати

Народився в родині священика в селі Маячка Полтавської губернії (нині — у Новосанжарському районі Полтавської області). Батько походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. В 1857–1859 роках навчався в початковій приватній школі, у 1859–1869 роках — у Полтавському духовному училищі й семінарії

З 1870 року навчався на юридичному, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, учень Володимира Антоновича. Закінчив університет 1874 року, дипломна праця  — «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века».

З 1874 по 1921 рік займав посаду відповідального секретаря Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, був її першим історіографом. Водночас працював (до 1906, за іншими джерелами — 1909 року) викладачем російської мови і письменства в 4-й Київській гімназії та викладачем географії в музичному училищі (1876–1877 роки), а також помічником завідувача Центрального архіву в Києві (1879–1887). Співробітник журналу «Кіевская старина».

Працював діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора та від 1913 року був першим секретарем Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва[2][3].

Після революційних подій 1917 року очолював громадські і державні комісії з питань української правничої термінології. Від 1918 року був членом Комітету для охорони пам'яток історії та мистецтва.

У листопаді 1918 року включений до складу перших фундаторів (академіків) Українській академії наук.

У лютому 1919 року брав участь у роботі зборів міської колегії Київського виконкому, що підготувала перейменування вулиць Києва[4][5][6][7].

Від грудня 1919 року — в. о. Голови-Президента УАН—ВУАН. Від 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.

Загалом написав більше 200 наукових праць з правознавства й історії України XVI—XVIII століть. Автор багатьох історичних оповідань, повісті «Ганна Монтовт»[8] на матеріалах актових книг і судових документів Волині та Гетьманщини XVI—XVIII століть, розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.»[9].

Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений 1921 року передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (особовий архів вченого загалом містить 162 одиниці зберігання).

Помер у селі Драбів, нині в Драбівському районі Черкаської області; похований у с. Митлашівка поблизу Драбова.

НагородиРедагувати

Ушанування пам'ятіРедагувати

У Полтаві існує вулиця Ореста Левицького.

25 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 170 років з дня народження Ореста Левицького (1848–1922), історика, археографа, архівіста, етнографа, літературознавця, письменника, академіка Української академії наук.[10]

ПриміткиРедагувати

  1. Манько М. Президент Академії наук – почесний член Братства імені князів Острозьких // Замкова гора. – 2017. – № 51/23 груд./. – С. 8.
  2. Комарова И. И., 151. Киевское общество охраны памятников старины и искусства / Справочник научных обществ России (рос.)
  3. Федорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва // Інститут історії України Національної академії наук України
  4. Переименование улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 21 (29). — 18 февраля. — С. 4. (рос.)
  5. Совещание по вопросу о переименовании киевских улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 24 (32). — 21 февраля. — С. 3. (рос.)
  6. Новые названия улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 27 (35). — 25 февраля. — С. 4. (рос.)
  7. Перейменуванння вулиць у Киіві // Життя Поділля. — 1919. — № 68. — 10 березоля. — С. 3.
  8. Левицький, 1994, с. 96–151..
  9. Левицький, 1994, с. 190–255..
  10. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»

Твори (праці)Редагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати