Вікіпедія

Жадько Віктор Олексійович

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить обговорення потрібних змін. (грудень 2015)

Віктор Олексійович Жадько́ (нар. 16 лютого 1952(19520216), с. Іваньки, Маньківського району, Черкаської області) — український письменник, публіцист, науковець, видавець, некрополезнавець, краєзнавець, енциклопедист, фотоаматор. Доктор філософських наук (2008), професор (2011), академік АН ВО України (з 2008; Відділення масової комунікації), академік-секретар Відділення. Заслужений працівник освіти України (2007); Відмінник столичної освіти (2012). Освітянин 2007, 2008, 2010, 2011, 2012,2015,2017 років; завідувач кафедрою журналістики Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Директор Інституту суспільно-політичних наук Національної академії керівних кадрів працівників культури і мистецтв (2011—2012); радник Міністра культури України (2010—2012), позаштатний радник Голови Київської обласної державної адміністрації (з 2016—2018 роки) Член Національної Спілки журналістів України (1978), член Національної спілки письменників України (2002). Член Національної спілки краєзнавців України (2010; 2017 року добровільно заслишив Спілку). Активний учасник Революції гідності.

Жадько Віктор Олексійович
Народився 16 лютого 1952(1952-02-16) (68 років)
Іваньки
Діяльність письменник
публіцист
науковець
видавець
Alma mater Миколаївський педагогічний інститут (1976)
Вища партійна школа при ЦК КПУ (1981)
Академія суспільних наук при ЦК КПРС (1983).
Нагороди
Заслужений працівник освіти України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жадько.

Біографічні відомостіРедагувати

Народився 16 лютого 1952 в с. Іваньки, Маньківського району, Черкаської області в родині коваля. Батько- Олексій Прокопович працював ковалем, мати, Валентина Василівна — на сільськогосподарських роботах. Навчаючись у старших класах школи, Віктор щоліта працював у місцевому колгоспі помічником тракториста, у будівельній бригаді, а також писав, як юнкор, дописи до районної газети «Промінь комунізму».

Після закінчення школи Віктор приїхав до Миколаєва: тут у морській авіації служив його старший брат, Анатолій, деякий час працював на заводі «Дормашина» токарем, пізніше — водієм у міському Будинку офіцерів.

Повернувшись до Миколаєва, після військової служби у Латвії та Литви, Віктор став студентом філологічного факультету Миколаївського державного педагогічного інституту імені В. Бєлінського(1972—1976). Вчився на відмінно, був одним з активних учасників і організаторів пошукового студентського загону «Прометей», який очолював викладач кафедри фізичного виховання А. І. Тихомиров. Подорожі Кримом, визначними місцями Миколаївщини, слідами партизанського з'єднання Сидора Ковпака від Путивля до Карпат, написав і видрукував дві повісті: «Де стежку торували партизани» та «Живуть після смерті». А ще — участь у студентських наукових конференціях, організатор та ведучий Міжнародного студентського фестивалю молодіжної пісні; знайомство та співпраця з відомим краєзнавцем Віктором Ліфановим, найстарішим у місті літератором Андріаном Топоровим, праця в архівах і Миколаївській обласній бібліотеці ім. О. Гмирьова.

Віктор Жадько — ініціатор створення літературного об'єднання студентів філологічного факультету «Вітрила». Його статті та оповідання часто з'являлися в місцевій та республіканській періодиці. Миколаївське письменницьке «братство» того часу — Л. Куліченко, М. Божаткін, І. Григурко, В. Бойченко, В. Юр'єв, Е. Январьов, К.Курашкевич, В. Пучков, К. Голубкова, Д. Кремінь — завжди радо спілкувалися з молодим автором, цінували його натхнення й завзяття.

Після закінчення інституту Віктор обрав професію журналіста. Він — кореспондент обласної молодіжної газети, заступник редактора районної газети «Прапор Жовтня». Після закінчення Вищої партійної школи, попрацювавши деякий час на Миколаївщині — редактором та на партійній роботі; переїхав до Києва, де очолив один із відділів журналу «Україна», був головним редактором журналу Державної податкової адміністрації України «Департамент».

Місто юності Миколаїв назавжди ввійшло в душу та серце Віктора Жадька. Десять творів — роман, повісті, художньо-документальні нариси та історичні календарі пов'язані з історією міста корабелів і його сьогоденням.

ОсвітаРедагувати

Кар'єраРедагувати

Працював:

Член двох спеціалізованих вчених рад по захисту докторських і кандидатських дисертацій при Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (з 2008); член редколегій наукових фахових видань — журналу «Соціальна психологія» та наукового вісника «Гілея», історичного та культорологічного журналів: «Пам'ять століть» та «Духовні студії».

Літературна діяльністьРедагувати

Ще в студентські роки В.Жадько зацікавився постатью М. Аркаса. Біографічна повість про нього датована 1972—1986 роками — опублікував роман «Грек із душею українця», присвячену діяльності відомого українського просвітницького діяча початку 20 століття, історика й композитора.

Зацікавила В.Жадька й така тема, як миколаївці — декабристи, брати Йосип і Олександр Поджіо, М. Лорер, М. Чижов. Робота в архівах Москви, Іркутська, Санкт-Петербурга вилилася в роман-хроніку «Восставшие против императора» (2003).

Одним із нових творів про південноукраїнський край став виданий у 2002 році публіцистичний роман «А степ як море».

Досить часто його статті та есе почали з'являтися на шпальтах «Літературної України», в журналах «Ранок», «Дніпро». Невдовзі окремими виданнями з'явилися художньо-документальні повісті, лише про Миколаївщину: «Передай вогонь синам», «Де стежку торували партизани», краєзнавчий довідник «Вулиці Миколаєва», історичний календар Миколаївщини «Узбереги Божої ріки»; Микола Аркас -у двох томах і др.

ТвориРедагувати

  • Художньо-документальні повісті
  • «Передай вогонь синам» (1984),
  • «Вулиці Миколаєва» (1985),
  • «Де стежку торували партизани» (1987),
  • «Живуть після смерті» (1988)
  • трилогія «Благословенне святим Миколаєм» (2000);
  • «Материзна» (2002);
  • роман-пошук «Грек із душею українця» (2003);
  • роман-хроніка «Восставшие против императора»;
  • збірник нарисів та інтерв'ю «А степ як море» (2003);
  • історичний календар Миколаївщини «Узбереги Божої ріки» (всі — 2003);
  • фотоілюстрований довідник «Байковий некрополь» (2004);
  • повісті та оповідання «Сміливий Олексійко» (2005);
  • науково-історичний довідник «Український некрополь» (2005);
  • історичне видання у двох томах «Микола Аркас». -К.,2005. — 1460 с.
  • навчальний посібник «Журналістика та редакторська майстерність» (2011).
  • Науково-історичні та літ.-публіцист. довідники
  • «Маньківщина: Не забуваймо рідного порогу» (2006)
  • «У пам'яті Києва: Столичний некрополь письменників» (2007);
  • літ.публіцист. довідник «Некрополь на Байковій горі» (2008).
  • науково-публіцистичне видання «Іду за Шевченком: від Києва до Канева» (2010. Пішки пройшов шляхом Тараса — від Києва до Канева упродовж трьох місяців 246 кілометрів);
  • повість-відчай «Сповідь розп'ятої душі» (2010);
  • роман-сповідь «Кирило Осьмак: Заповідаю Вам Україну» (2012)
  • у наукових вісниках, журналах України та закордону побачили світ понад 300 наукових праць;
  • монографія «Історична пам'ять у системі духовного світу особистості» (2008).
  • Ідемо за Шевченком (українською та литовською мовами; у співавторстві; 2012)
  • Шевченків Вільно (литовською та українською мовами; у співавторстві; 2012)
  • навчальний посібник «Журналістика та основи редакторської майстерності». — К.: Знання, 2012. −272 с.
  • Книгознавство. Термінологічний словник. За загал. ред. Віктор Жадька. -К., 2012. −304 с.
  • Енциклопедія некрополезнавства. Автор-упорядник.-К.,2013.-706 с.
  • Іваньки. Моє село, моя вербова тиша. -К.,2013.-370с.
  • Печерськ Тараса Шевченка. -К.,2014.-128 с.
  • Обрані педагогікою. -К., 2014.- 608 с.
  • Історичний календар.-К.,2015.- 808 с.
  • Київська земля-Тарасова колиска.-К.,2017.-640 с.
  • Болять Україні могили її поколінь. -К.,2020.-360 с.
  • Жадько В. О. Микола Аркас: Катерина. Опера: текст і клавір: рецензії, листування / Віктор Жадько. — Київ: Жадько В. О., 2008. — 864 с.
  • Жадько В. О. Микола Аркас: роман-пошук / Віктор Жадько. — Київ: Жадько В. О., 2008. — 632 с.
  • Жадько В. О. У пам'яті Києва: іст. наук. фотоіл. довід. / Віктор Жадько. — Київ: Жадько В. О., 2005. — 472 с.

Як науковець, впорядкував і випустив у світ першу і єдину в Україні українсько-російську «Малу енциклопедію з податків», навчальний посібник «Основи журналістики та редакційно-видавнича справа», рекомендований Міністерством освіти і науки України (2005). За наукові праці з проблем духовності, занесений до Всесоюзної енциклопедії «Етика»(1987). Згідно бібліографічного покажчика за 2019 рік, випущеного бібліотекою Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, де працює, Жадько В. — автор 650 наукових та публіцистично-художніх статей.

Черкащина. Універсальна енциклопедіяРедагувати

Докладніше: Черкащина. Універсальна енциклопедія

Віктор Жадько як автор-упорядник (несправедливо критикований земляками-краєзнавцями як ніби автор, хоч насправді, як свідчать вихідні дані у виданні -упорядник; після кожної статті -а їх більше 3 тисяч, є література, яку використовував та на яку посилався В.Жадько), внаслідок десятилітнього збирання матеріалів на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу, відвідавши 800 сіл та міст області, зробивши 5 тисяч фотосвітлин випустив у світ видання «Черкащина. Універсальна енциклопедія» (2010).

ВідзнакиРедагувати

  • Заслужений працівник освіти України (2007).
  • Відмінник столичної освіти (2012)
  • Освітянська премія «Залиш мені в спадщину думку найвищу»: 2004, 2005, 2007,2008, 2010, 2011, 2012, 2017—2019 роки.
  • Літературні премії:
    • ім. М. Аркаса (2002),
    • Міжнародна ім. Д. Нитченка (2005),
    • ім. І.Огієнка (2007),
  • Краєзнавча премія імені Михайла Максимовича (2008).
  • Лауреат премії Спілки журналістів України «Незалежність» (2010)
  • «Київ» в галузі «журналістика» (2011);
  • Фонду Т. Шевченка «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля» (2012)
  • Міжнародна премія імені В.Винниченка (2013)
  • імені В. Винниченка (2014)
  • двічі номенувався на Шевченківську премію (2012, 2014)
  • Золота медаль імені М.Драгоманова (2015)
  • Медаль «Івана Мазепи» (2016).[1]
  • Золота відзнака Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (2017)
  • Лауреат премії Академії наук Вищої освіти України (2018)

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Сергій Дзюба (Квітень 18, 2016). Відзнака за патріотизм. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано Квітень 18, 2016. 

ЛітератураРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жадько_Віктор_Олексійович&oldid=29148555