Дзюба Сергій Вікторович

Дзюба Сергій Вікторович
Сергій Вікторович Дзюба.jpg
Народився 20 вересня 1964(1964-09-20) (55 років)
Пирятин, Полтавська область
Громадянство Україна Україна
Діяльність прозаїк, журналіст, перекладач
Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
У шлюбі з Дзюба Тетяна Анатоліївна

Сергій Вікторович Дзюба (20 вересня 1964, м. Пирятин на Полтавщині) ― український письменник, журналіст, редактор, видавець, перекладач, громадський діяч, науковець. Головний редактор Чернігівської обласної газети «Чернігівщина», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Одружений з Тетяною Дзюбою.

БіографіяРедагувати

Народився 20 вересня 1964 року в місті Пирятин на Полтавщині в сім'ї робітників. Служив у війську (1984—1986), закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1982—1989). Майор запасу.

З 1989 року працює у Чернігові: кореспондентом обласної молодіжної газети «Гарт» (1989—1992), головним редактором приватної «Нашої газети» (1992—1993), заступником головного редактора газети «Чернігівські відомості» (1993—1999), власкором газети «Молодь України» (1993—1999), власкором радіо «Свобода» (1997—1999), головою ради громадської організації «Чернігівський медіа-клуб» (1998—1999), завідувачем відділу видання облдержадміністрації «Чернігівський вісник» (1999—2000), редактором чернігівського корпункту інформагенції «Медіа-простір» (2000—2002), керівником прес-служби обласного управління культури (2002—2004), директором видавництва «Чернігівські обереги» (2001—2005), керівником чернігівського корпункту журналу «Україна» (2009), завідувачем редакції радіо телерадіоагенції «Новий Чернігів» (2005—2011).

ТворчістьРедагувати

Поетичні і прозові книжкиРедагувати

Автор 95 книжок, зокрема збірок поезій «Колись я напишу останнього вірша» (К., 1995), «Сонце пахне снігом і яблуками» (К., 1997), «У липні наших літ» (Ніжин, 2006), пародій «Любов з тролейбусом» (Ніжин, 2003), «Зима така маленька, мов японка» (Ніжин, 2004), «Кожній жінці хочеться… на Марс» (Ніжин, 2005), казкових повістей «Кракатунчик ― кленовий бог» (Чернігів, 1999), «Гопки для Кракатунчика» (Чернігів, 2003), «Душа на обличчі. Нові пригоди Кракатунчика та його друзів» (Луцьк, 2007), публіцистики з радіоверсіями «Тато у декретній відпустці» (Ніжин, 2007), «Як я був агентом ЦРУ» (Ніжин, 2008), «Ловець снів» (Чернігів, 2009), «Замінований рай» (Чернігів, 2009), «Заєць, мавка і кулемет» (Чернігів, 2010), «Королі і „капуста“. Неймовірні пригоди українця Павлюка» (Чернігів, 2011), «Життя між кулями» (Чернігів, 2011), «Улюбленець неба» (Чернігів, 2011, українською і російською мовами), прози та публіцистики «Троянці» (Чернігів, 2012), рецензій і есеїв «Несподівані зустрічі продовжують життя» (Чернівці, 2013), документального роману «Доля Людини. Микола Дейкун» (2014), книги ста пісень «Примчу на білому коні» (2018).

У співавторстві з Іриною Кулаковською написав роман-серіал для дітей «Потягуськи» (Луцьк, 2008, книжки українською та російською мовами, радіокнижка), також він — співавтор довідника «Чернігівщина» (Чернігів, 2003, перевидання 2004). В 2013 році у Польщі, в Любліні, вийшла книга віршів Сергія і Тетяни Дзюби «Розмова чоловіка і жінки» польською та українською мовами (перекладачі Роксана Кжемінська, Маріанна Хлопек-Лабо і Анна Тилютка; художниця Ядвіґа Квятковська). В 2014-му в США, у Нью-Йорку, побачила світ книга Сергія і Тетяни Дзюби «Вибрані вірші» англійською й українською мовами (перекладачі Люба Ґавур і Богдан Бойчук); а у Казахстані, в Алмати, вийшла поетична збірка Сергія і Тетяни Дзюби «Остання кочівля любові» казахською та російською мовами (казахською переклав Ауезхан Кодар, а російською — Володимир Ільїн). У цьому ж році у Великій Британії, в Лондоні, надрукували книжку Сергія Дзюби «Вірші для Тетянки» (перекладач Алекс Врубель). У 2015 вийшло її друге видання 5-ма мовами: англійською, українською, польською, сербською та російською; післямова — болгарського письменника Димитра Христова, ілюстрації — юкагирського художника Миколи Курилова, Республіка Саха. Також у 2015 побачили світ книжки Сергія і Тетяни Дзюби «Яблука з небесного саду» (туркменською та українською мовами, перекладач Ак Вельсапар; Швеція, Стокгольм: «ГУН»; Туркменістан, Ашгабад; Україна, Київ: «Український пріоритет»; 2-ге видання — 2016 р.), «На сріблястій долоні вічності» (болгарською та українською мовами, перекладач Димитр Христов; Болгарія, Софія), «Вірші Тетяни і Сергія Дзюби 60-ма мовами світу» у 4-х томах (Канада, Торонто).

У 2016 вийшла збірка віршів Сергія і Тетяни Дзюби «На острові, далекому, мов сльози Єви» сербською та українською (перекладач Рісто Василевскі; передмова Мічо Цв'єтіча; Сербія, м. Смедерево: «Арка»). Роман Сергія Дзюби «Потягуськи», у співавторстві з Іриною Кулаковською, надрукований у Канаді, в Торонто (книжкою, у серії «Лауреати премії імені Ернеста Хемінгуея»), та у Вірменії, в Єревані (у популярному журналі «Цицернак», вірменською переклав Гурген Баренц). А в 2017 році у Казахстані та Канаді побачив світ у перекладі роман для дітей Сергія Дзюби «Кракатунчик — кленовий бог» (перша частина казкової трилогії «Душа на обличчі»); згодом, у 2018 р., вийшли другий та третій романи цієї популярної трилогії — «Гопки для Кракатунчика» і «Душа на обличчі. Нові пригоди Кракатунчика та його друзів». Таким чином, загальний наклад трилогії сягнув 100000 примірників. Також у 2018-му побачили світ поетичні книжки Сергія та Тетяни Дзюби: «Місто Зима» (Білорусь, м. Мінськ; білоруською мовою, перекладач Михась Пазняков; передмова Анатолія Аврутіна); «Дощ із твоїми очима» (Чехія, м. Градець-Кралове; чеською та українською мовами; перекладачі Мілан Грабал і Петр Каліна; післямова Мілана Грабала). Цього ж року надрукована збірка віршів Сергія і Тетяни Дзюби «Колись ви вигадаєте нас» у перекладі в’єтнамською мовою. Перекладачі — професор Нгуєн Хиу Хоанг і поетеса До Тхі Хоа Лі; автор передмови — літературознавець Нгуєн Суан Хоа (В’єтнам: Спілка ханойських письменників і Ханойський університет, 2018). Роман-серіал Сергія Дзюби для дітей «Потягуськи» (в співавторстві з Іриною Кулаковською) у перекладах водночас побачив світ у Казахстані, Канаді та Вірменії (2018). Сергій Дзюба побував у Чехії - на прем"єрі вистави «Закохайся в мене у суботу» чеською мовою (за його творами з чеської книжки Тетяни і Сергія Дзюби «Дощ із твоїми очима») в театрі музики і поезії «Агадір» (Брно). Також у цьому театрі поставили виставу «Крила Сімаргла» за творами Тетяни Дзюби. Цей міжнародний проект профінансувало Міністерство культури Чехії. Засновник театру «Агадір», драматург - Мілена Фуціманова, директор театру, композитор - Ондржей Фуціман, він створив оригінальну музику до обох вистав (Чехія, Моравія, Брно, 2018).

У 2019 році в Іспанії та Болівії видано книжку Сергія і Тетяни Дзюби «Голоси двох поетів» іспанською та українською мовами (перекладач — Галина Шитікова де Ескобар, Болівія). Цього ж року в Румунії, у Бухаресті побачила світ книжка віршів Сергія і Тетяни Дзюби «Береги» румунською та українською мовами (перекладач - румунський поет, композитор, автор пісень, перекладач, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії Пауль Полідор). Водночас у різних країнах перевидано 30 книжок Сергія і Тетяни Дзюби загальним накладом понад 150 тисяч примірників (до 55-ліття Сергія Дзюби). Також вийшла книжка «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі з 1992 року до наших днів (рукописні та електронні)». Упорядник - Сергій Дзюба, передмова Василя Слапчука, художник Генрі Яблучкін. Надруковано понад тисячі листів, котрі зберігаються в Державному архіві Чернігівської області, в особистому фонді Сергія Дзюби. Обсяг книжки - 628 сторінок.

У 2020 році побачили світ книжки Сергія Дзюби: «Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013 - 2019 років» (696 сторінок; понад 200 фотографій із мандрів світом, щоденникові нотатки); «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» (книга детективів).[1] У Німеччині вийшла книга вибраних віршів Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» німецькою мовою (перекладач Генріх Дік)[2]. А в Казахстані та Канаді цього ж року в перекладі російською видано книгу С. Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер».[3] Також у Киргизстані вийшла книжка Сергія і Тетяни Дзюби «Веселка на віях» (киргизською та українською мовами).

Всі книги Сергія Дзюби присвячені його дружині Тетяні Анатоліївні Дзюбі (Мурзенко) — письменниці, журналісту, доктору наук із соціальних комунікацій, професору (закінчила аспірантуру Інституту літератури Національної академії наук України та факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка). На думку фахівців, це — єдиний такий випадок в історії світової літератури.

Твори Сергія Дзюби представлені у хрестоматії «Українська література для дітей» (К.: Академія, 2011; упорядник — Оксана Гарачковська). Цю книгу Міністерство освіти рекомендувало для вивчення у навчальних закладах України.

ЖурналістРедагувати

Теми його журналістських публікацій: дивовижні люди, неймовірні історії, які відбуваються насправді (нариси); інтерв'ю з видатними особистостями з України та закордону; розповіді про українських миротворців та людей, які воювали за радянських часів у Афганістані, Єгипті, В'єтнамі й інших країнах, а ще ― пригоди, мандри, екстрим, містика, детективні історії, культура, мистецтво, література, спорт та інше. Ці матеріали друкуються в українських і закордонних газетах та журналах, звучать в радіоефірі, є на популярних порталах і у соціальних мережах в Інтернеті. Разом із журналістом Сергієм Кордиком створив цикл документальних фільмів про сучасних українських меценатів.

ДраматургРедагувати

Чернігівський обласний ляльковий театр імені Олександра Довженка у 2017 році поставив лялькову виставу «Ласий ведмідь і Кракатунчик» за творами Михася Ткача та Сергія Дзюби. У 2018-му Театр поезії «Агадір» (м. Брно, Чехія) поставив виставу чеською мовою «Закохайся в мене у суботу» за віршами Сергія Дзюби з поетичної книжки Сергія і Тетяни Дзюби «Дощ із твоїми очима», яка побачила світ чеською та українською мовами в Чехії у перекладі Мілана Грабала та Петра Каліни. А в 2020 році Білоруський Театр поезії в Мінську поставив виставу «Місто Зима» за однойменною книгою Сергія і Тетяни Дзюби в перекладі білоруською Михася Пазнякова. Також Сергій Дзюба – автор і режисер-постановник 36 радіоп'єс, радіосеріалів та радіофільмів, які прозвучали в ефірі Українського радіо, радіо «Новий Чернігів» і радіо «Мелодія» (в усіх цих виставах він зіграв головні ролі).

Автор пісень (слів і музики)Редагувати

У 2020 році український композитор, професор Олександр Яковчук (Київ) створив кантату «Крила Сімаргла» на вірші Сергія і Тетяни Дзюби.

Разом із композиторами Борисом Раденком, Ярославом Музикою, Петром Лойтрою, Миколою Збарацьким, дуетом авторської пісні Інною і Тетяною Чабан Сергій Дзюба створив цикли українських пісень. Також він — автор музики пісень на власні поезії, вірші Тетяни Дзюби (зокрема, «Білі ангели»), Олександра Блока, Бориса Пастернака, Романа Скиби, Олександра Кабанова, Юрія Бедрика, Галимкаіра Мутанова, Гургена Баренца та інших українських і зарубіжних поетів.

В 2018 році у чернігівському видавництві «Десна Поліграф» вийшла книжка ста пісень Сергія Дзюби «Примчу на білому коні» з нотами.

З композитором Борисом Раденком Сергій Дзюба написав пісні «Батьку мій», «Порадниця свята» (співавтор слів — Григорій Ліщенюк), «Здрастуйте, рідні»[4], «Я намалюю сон» (співавтор слів — Юрій Бедрик). З композитором Ярославом Музикою написані «Пісня про Чернігів» (співавтор слів — Олена Терещенко) і «Твоїх очей барвінки».

Пісні Сергія Дзюби виконують народні артисти України Леонід Сандуленко, Марина Гончаренко, заслужені артисти України Павло Мрежук, Ярослав Музика, Віктор Гембара, Микола Збарацький, народний академічний хор Чернігівського філармонійного центру, дует авторської пісні Інна й Тетяна Чабан, народний чоловічий вокальний квартет «Пісенне джерело», співаки і музиканти з Києва, Чернігова, Львова, Полтави, Дніпра, Кропивницького, США, Канади, Австралії, Німеччини, Чехії, Росії, Білорусі, Казахстану та інших країн.

Упорядник літературних виданьРедагувати

Упорядник антологій сучасної української поезії «Пастухи квітів» (Чернігів, 1999), «Станція Чернігів» (Львів, 2002), «Під небом Полісся» (Чернігів, 2003) та сучасної української прози «Чернігівський шлях» (Чернігів, 2004), упорядник та видавець збірників поезії, прози і літературної критики молодих письменників «Кава для янголів» (Чернігів, 2002) та «Кава для янголів. Випуск другий» (Чернігів, 2004), співавтор збірника серії «СКІФ» (спецслужби, кримінал, історія, фантастика) «Готель на розі паралелей» (Чернігів, 2001: Вип. 1), упорядник, співавтор і видавець збірників серії «СКІФ» «Настя Каменська з вулиці Вишневої» (Чернігів, 2001: Вип. 2), «Друже мій, кате» (Чернігів, 2003: Вип. 3) та «Шлюбні ігрища спецслужб» (Чернігів, 2003: Вип. 4).

ПерекладачРедагувати

Перекладає з білоруської мови — українською. У його перекладі, впорядкуванні і виданні вийшли книги білоруської письменниці Лілії Бондаревич (Черненко) «Жінка, яка дещо знає» (Чернігів, 2000), «Відьма з майбутнього» (Чернігів, 2002), «На берегах любові» (Чернігів, 2004) та «Ми всі ― подорожні» (Чернігів, 2009). Всі ці книжки перекладені разом із Тетяною Дзюбою.

Перекладає українською з усіх слов'янських мов, а також з інших мов світу спільно з фахівцями. Зокрема, разом із Надією Постемькою (Ірландія) переклав книжку віршів відомого німецького письменника Фолькера Маасена «Присутність духу» (Україна, 2020)[5].

Переклав українською та упорядкував книжки казок і оповідань для дітей письменниці Людмили Шутько (Італія) «Закон радості» (2013), «Гуртожиток у лісі» (2015), «Чи є душа у дерева?» (2017), «Як подружитися з часом?» (2018), «Як птахи пастуха князем зробили» (2019), «Як стати справжнім чарівником» (2019) та «Людинка з глечика» (2020)[6], які побачили світ в Україні й Італії — українською та італійською мовами. Також разом із Людмилою Шутько переклав українською мовою з італійської книжку казок Леонардо да Вінчі "Справедливість" (2020)[7].

Переклав зі шведської збірку оповідань «Смарагдовий берег» (2014) та повість «Помста роду Лисиці» (2018) шведського і туркменського письменника Ак Вельсапара. Опублікував у всеукраїнському журналі «Кур'єр Кривбасу» (2014, квітень-червень) оповідання з цієї збірки — «Єгипетська ніч страху». Також твори Ак Вельсапара у перекладі Сергія Дзюби вийшли в «Українській літературній газеті», журналах «Всесвіт», «Березіль», «Бористен», «Золота пектораль» та ін.

Переклав українською книгу вибраних віршів казахського поета, ректора Казахського національного університету імені аль-Фарабі, професора, академіка Галимкаіра Мутанова «У ковчезі часу» (2016). Переклав із перської (фарсі) разом із Надією Вишневською книжку вибраних віршів іранської поетеси Азіти Кагреман (Іран, Швеція) «Легше, ніж повітря», яка вийшла українською, російською та перською мовами (Норвегія, м. Осло, 2017).

Разом з Олегом Гончаренком та Ярославом Савчиним переклав українською, упорядкував і видав зі своєю передмовою збірку віршів білоруського поета Михася Пазнякова «Тепло ромашкової завії» (2017). Разом з Олегом Гончаренком переклав українською книгу казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ» (роман і оповідання, 2018). А спільно з Олегом Гончаренком, Тетяною Сидоренко та Ярославом Савчиним переклав роман Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками» (2019).

Разом із доктором філологічних наук, професором Оленою Дзюбою та групою фахівців із Київського національного університету імені Тараса Шевченка переклав українською з сербської мови, упорядкував і видав збірку віршів «Серце кола» (2018) сербського і македонського поета, перекладача, видавця, головного редактора кількох часописів, громадського діяча Рісто Василевскі (Сербія).

Переклав твори сучасного іранського поета зі Швеції Сограба Рагімі (разом із Надією Вишневською), болгарських поетів Пейо Яворова і Елки Няголової, казахських письменників Ауезхана Кодара та Нурлана Джилкішиєва, класика сучасної латиської літератури Іманта Аузіня, узбецького поета Азама Рахіма, удмуртських письменників Петра Захарова і Лариси Орєхової, вірменського подружжя — поета Гургена Баренца та літературознавця Сусанни Ованесян, башкирського сатирика Марселя Салімова, російських поетів Івана Жданова та Володимира Федорова, класика евенської літератури, народного поета Якутії Андрія Кривошапкіна, якутського письменника Івана Мигалкіна, юкагирського поета Миколи Курилова, канадських прозаїків Олени Жукової та Михайла Співака, польського поета й автора пісень із Великої Британії Алекса Врубеля, класиків верхньолужицької літератури Йозефа Новака та Яна Смолера, арабського письменника Абдельваххаба Аззаві, чеського поета Мілана Грабала, письменника і музиканта з Німеччини Дмитра Драгільова, поета та художника з Чорногорії Ігоря Ремса, народного поета Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулової, народного поета Кабардино-Балкарської Республіки Муталіпа Беппаєва, уйгурського письменника Абдулжана Азнабакієва, видатного алтайського поета Кулера Тепукова[8]. Організував переклади творів українських класиків Степана Васильченка та Михайла Петренка («Дивлюсь я на небо») іноземними мовами.

Переклади творів Сергія ДзюбиРедагувати

Поезії Сергія Дзюби перекладені 72 мовами народів світу: англійською (Богдан Бойчук, Віра Гавур), німецькою (Генріх Дік, Бенедикт Дирліх, Віра Вовк), португальською (Віра Вовк), російською (Ігор Павлюк, Володимир Ільїн), французькою (Дмитро Чистяк, Всеволод Ткаченко), іспанською (Галина Шитікова де Ескобар, Сергій Борщевський), італійською (Надія Трускавецька), грецькою (Фотіні Папаріга), шведською (Сограб Рагімі), норвезькою (Дагфінн Фолдйой), фінською (Ееро Балк), японською (Хіроші Катаока, Наталія Бортник), китайською (Ярослав Щербаков), в'єтнамською (До Тхі Хоа Лі, Тетяна Чан), турецькою (Ірина Прушковська), корейською (Вікторія Жила), перською (Надія Вишневська), арабською (Абдельваххаб Аззаві, Кацярина Панасюк), івритом (Шауль Резник, Адіф Екроні), бенгальською (Ашис Сан'ял), чеською (Ріта Кіндлерова; Мілан Грабал і Петр Каліна), словацькою (Іван Яцканин), сербською (Рісто Василевський, Юрко Позаяк), хорватською (Юрко Позаяк), болгарською (Димитр Христов), угорською (Томаш Вашут), румунською (Пауль Полідор, Томаш Вашут), албанською (Єтон Келменді), польською (Войцех Пестка, Алекс Врубель, Роксана Кжемінська, Анна Тилютка, Маріанна Хлопек-Лабо), македонською та есперанто (Віра Чорний-Мешкова), боснійською (Сеїда Беганович), словенською (Бістріца Миркуловська), грузинською (Рауль Чілачава), вірменською (Гурген Баренц, Наїра Давоян), азербайджанською (Ферхад Туранли), туркменською (Ак Вельсапар), казахською (Ауезхан Кодар), узбецькою (Азам Рахім Абдуразаков), білоруською (Михась Пазняков, Лілія Бондаревич), таджицькою (Шохін Самаді), удмуртською (Петро Захаров), чуваською (Лідія Філіпова), ромською (циганською) (Петро Главацький), кримськотатарською (Сейран Сулейман), гагаузькою (Пйотр Чеботар, Федора Арнаут), латиською (Імант Аузінь), литовською (Інга Крукаускене), естонською (Ааре Пабер), башкирською і татарською (Марсель Салімов), бамбара — африканською мовою Малі (Ба Амаду), евенською (Андрій Кривошапкін), якутською (Іван Мигалкін), юкагирською (Микола Курилов), верхньолужицькою (Бенедикт Дирліх), індонезійською (Михайло Павлюк, Алфавзія Нуррахмі), нідерландською (Едвард Коол), нижньолужицькою (Доротея Шолчина), латиною (Валентина Миронова), данською (Іван Нестер Нільсен), чеченською (Тамара Сангарієва), кхмерською (Ук Дара Чан), африканською мовою фула (Іса Діалло Садіо, Гвінея), амхара – державною мовою Ефіопії (Алемайху Медханіте), ерзянською (Боляєнь Сиресь - Олександр Болькін), киргизькою (Айдарбек Сарманбетов)[9], уйгурською (Абдулжан Азнабакієв)[10], карачаєво-балкарською (Муталіп Беппаєв)[11], алтайською (Кулер Тепуков)[12], аварською та каратинською (народний поет Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулова)[13].

Твори Сергія Дзюби опубліковані в газетах і журналах 50-ти держав: України, США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії, Канади, Швеції, Бельгії, Японії, Австралії, Бразилії, Ізраїлю, Чехії, Словаччини, Болгарії, Польщі, Сербії, Македонії, Хорватії, Естонії, Литви, Китаю, Грузії, Вірменії, Молдови, Казахстану, Російської Федерації (Росії, Башкортостану, Татарстану, Удмуртії, Республіки Саха, Чувашії), Сирії, Узбекистану, Киргизстану, Білорусі та ін; а також вийшли в антологіях української поезії: «Videira / Лоза» (упорядник і перекладач Віра Вовк; Бразилія, Ріо-де-Жанейро, 2009; українською і португальською мовами); «Тумани» (упорядник, перекладач Адіф Екроні; Ізраїль, Тель-Авів, 2005; іврит); «Сонячні кларнети» (упорядник, перекладач Дмитро Чистяк; Франція, Париж, 2013, 2-е вид. — 2014; французькою мовою); «Сто українських поетів» (упорядник, перекладач Рауль Чілачава; Грузія, Тбілісі, 2014; грузинською мовою;); міжнародному українсько-естонському поетичному проекті «Червона книга України» (Київ — Таллінн, 2009, 2-е вид. — 2010; українською, англійською та естонською мовами). Російською перекладено і його казкову трилогію про Кракатунчика «Душа на обличчі», роман-серіал для дітей «Потягуськи» (у співавторстві з Іриною Кулаковською; Україна, Луцьк, 2008, а також Канада, Торонто, 2016; українською і російською мовами) та документальну повість «Улюбленець неба» (про долю легендарного льотчика, двічі Героя Олександра Молодчого — Чернігів, 2011).

Твори Сергія Дзюби прочитали понад чотирьох мільйонів людей з усього світу.

Громадська діяльністьРедагувати

Член Національної спілки письменників України (з 1996-го року).

Почесний професор Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» (з 2010-го).

Член зарубіжних академій та спілок:

  • з 2014-го року — Слов'янської літературно-мистецької Академії (м. Варна, Болгарія);
  • з 2014-го — Міжнародної літературної (науково-мистецької) Академії «Македонія Презент» (м. Скоп'є, Північна Македонія);
  • з 2014-го — Міжнародної Академії літератури і мистецтв Удмуртії (м. Іжевськ);
  • з 2015-го — Міжнародної Медитеранської Академії імені братів Міладінових (м. Струга, Північна Македонія);
  • з 2016-го — Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії (м. Бухарест);
  • з 2017-го — Міжнародної спілки письменників імені П'єтро Богдано (м. Брюгге, Бельгія);
  • з 2017-го — Міжнародного клубу Абая (м. Алмати, Казахстан);
  • з 2017-го — Міжнародної Академії літератури, мистецтв і комунікацій (м. Берлін - м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина);
  • з 2018-го — Слов’янської міжкультурної, міжнародної науково-дослідницької групи (м. Будапешт, Угорщина).
  • з 2020-го — академік Міжнародної громадської Академії Поезії (м. Бішкек, Киргизстан; диплом і почесна медаль академіка)[14].

Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

Голова журі Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф». Член Комітету з Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.[15]

Генерал-хорунжий Українського Козацтва (з 2017-го).

Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об'єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти держав світу (з 2014 року). Президент ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (з 2000-го). Ця міжнародна громадська організація об'єднує 155 письменників, перекладачів, науковців і журналістів з України та закордону; проводить зустрічі, презентації, конференції, «круглі столи», організовує виставки, займається журналістською, літературною, науковою, просвітницькою, правозахисною та видавничою діяльністю. Голова Чернігівської міської організації Національної спілки журналістів України (з 2007 року). Головний редактор газети «Чернігівщина» (з 2019 року). Керівник школи молодого журналіста та обласної літературної студії (з 1993-го). Голова Комітету з нагородження Міжнародною літературної премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» (з 2004 року). Голова журі щорічних обласних конкурсів для дітей та молоді ― літературного і журналістського (з 1999-го).

Нагороди та відзнакиРедагувати

  • Лауреат міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів: імені Михайла Коцюбинського (1998), Миколи Гоголя «Тріумф» (1999), Василя Стуса (1999), Дмитра Нитченка (Україна ― Австралія) (2000), Івана Кошелівця (Мюнхен, Німеччина) (2003), Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2005, 2011), Вячеслава Чорновола (премія Державного комітету телебачення та радіомовлення України за найкращу публіцистичну роботу року) (2010), Миколи Лукаша (всеукраїнський конкурс гумору та сатири «Шпигачки») (2010), Пантелеймона Куліша (2011, 2013), Леоніда Глібова (2012), Панаса Мирного (2014), нагороди Української Православної Церкви Київського патріархату імені преподобного Паїсія Величковського (2014), Олекси Стороженка (2015), «Світ Пограниччя» (міжнародна літературна премія, нагороджений за визначну перекладацьку діяльність, Україна, 2017), Івана Багряного — відзнака Фундації Івана Багряного (США) та всеукраїнського журналу «Бористен» (2017), «Відродимо забутий жанр» (всеукраїнський конкурс сучасної радіоп'єси) (2010), «Золотий тризуб» (всеукраїнський конкурс патріотичної поезії) (2011), «Смолоскип» (1994), «Гранослов» (1995), «Рукомесло» (перші місця в поезії та прозі) (2003) та ін. Неодноразово визнавався «Видавцем року» (2001—2005) та «Журналістом року» (1999, 2006, 2010), був «Волонтером року» (2000), багаторазовий переможець Чернігівського обласного конкурсу «Найкраща книга року» (з 1999-го, понад тридцять разів).
  • У 2014 році став лауреатом міжнародних літературних нагород — «Золотий перстень» (Македонія), Синдикату болгарських учителів «Перемога» (Болгарія, Міжнародний фестиваль поезії «Славянска прегръдка»), «Золотий асик» (Казахстан), міжнародного фестивалю поезії в Лондоні (Велика Британія) та Малої Нобелівської премії — Міжнародної літературної премії імені Людвіга Нобеля «Будон» (Удмуртія),[16]
  • Нагороджений почесною грамотою Спілки болгарських письменників і нагрудним знаком «Золотий Пегас» за визначну літературну та перекладацьку діяльність і пропаганду болгарської літератури в Україні й світі (Болгарія, 2014).
  • У 2015-му — лауреат Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея (Канада) ― за зміцнення творчих зв"язків між народами, лауреат XXXVII-го Міжнародного фестивалю поезії та верхньолужицької культури (Німеччина, Баутцен-Дрезден-Берлін), переможець міжнародного літературного конкурсу творів для дітей (Канада).
  • У 2016 році — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Чеканне слово Бабеля» (Канада), присвяченого 125-літтю з дня народження письменника Ісаака Бабеля; лауреат XXXVIII-го Міжнародного фестивалю поезії та верхньолужицької культури (Німеччина, Баутцен). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного (Білорусь — Австралія). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Юзефа Лободовського (Польща). Нагороджений дипломом міжнародного фестивалю «Литаври» (Україна). Лауреат Міжнародного літературного конкурсу імені де Рішельє (Німеччина ― Україна, Одеса, понад 200 учасників із 20-ти країн). Найвищі нагороди — два «Діамантових Дюки»: у номінаціях — «Поезія» та «Літературні Олімпійські ігри» (це — літературне багатоборство, де змагалися письменники, котрі працюють у різних жанрах, тобто С. Дзюба став першим Олімпійським чемпіоном із літератури). Здійснив творчу поїздку до Казахстану — на запрошення Казахського національного університету імені аль-Фарабі, зокрема взяв участь у святкуванні ювілею Міжнародного клубу Абая і міжнародного літературного журналу «Аманат» та казахського письменника Роллана Сейсенбаєва, у вечорі пам'яті класика сучасної казахської літератури Ауезхана Кодара. Читав лекції і проводив майстер-класи, презентації, творчі зустрічі в університеті імені аль-Фарабі, в Національній бібліотеці Казахстану (м. Алмати) та ін. Нагороджений медаллю Міжнародного клубу Абая за визначну творчу діяльність (2016). Лауреат Міжнародного літературно-мистецького фестивалю в Бухаресті (Румунія, 2016).
  • У 2017 році здійснив творчі поїздки — до Польщі (Краків), Німеччини (Дрезден), Чехії (Прага) та Казахстану (Алмати). Переможець Міжнародного літературного конкурсу в Бельгії. Лауреат Міжнародної літературної премії видавництва «Арка»(Сербія). Нагороджений міжнародною медаллю Франческо Петрарки (Італія). Переможець Міжнародного літературно-мистецького фестивалю (Італія — Німеччина — Україна) та Міжнародного літературного конкурсу «Пушкін і Гоголь в Італії» (найвищі нагороди в номінаціях «Поезія» та «Проза» — «Діамантовий Дюк у Римі»). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Олексія Жданова (м. Мінськ, Білорусь — Австралія). Лауреат XIX-го Всеукраїнського фестивалю журналістів «Азовське літо — 2017» (м. Бердянськ). Учасник IV Всеукраїнського фестивалю «Відродження українського села, його духовності та культури» (урочисто вручав нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України; с. Піски Бахмацького р-ну Чернігівської обл., 2017). Переможець Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (1 місце, м. Одеса, 2017). Переможець Міжнародного літературного конкурсу імені де Рішельє за 2017 рік (м. Одеса, Україна — Німеччина): нагороджений почесними міжнародними медалями Лесі Українки та Генріха Бьолля — німецького прозаїка і Нобелівського лауреата; отримав і «Діамантовий Дюк» — найвищу відзнаку цього українсько-німецького конкурсу: у номінаціях «Проза», «Публіцистика» та «Переклади»). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Гомера (Греція, 2017). Нагороджений срібною медаллю аль-Фарабі (виготовлена зі срібла найвищої проби; почесна відзнака Казахського національного університету імені аль-Фарабі (Казахстан, м. Алмати, 2017). Нагороджений козацькою медаллю Івана Сірка (м. Київ, 2017).
  • У 2018 році — лауреат Міжнародної літературної премії імені Антуана де Сент-Екзюпері (м. Париж, Франція).[17] Лауреат Всеукраїнської премії «За подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського (м. Київ — м. Хмельницький). Нагороджений козацьким Хрестом за визначну міжнародну, творчу та патріотичну діяльність на благо України (м. Київ). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона (м. Сан-Франциско, США)[18]. Здійснив творчу поїздку до Білорусі, в Мінськ. Провів презентації, виступив на науковій конференції. Його урочисто нагородили премією імені Максима Танка та нагрудним знаком Спілки письменників Білорусі «За великий внесок у літературу» (2018). Книжка «На палаючому Сході», до якої увійшли і матеріали Сергія Дзюби, стала лауреатом I Всеукраїнського бібліотечного «Біографічного рейтингу» (м. Київ, 2018). Переможець ХХ-го ювілейного Всеукраїнського фестивалю журналістів «Азовське літо-2018» (м. Бердянськ). Учасник V Всеукраїнського фестивалю «Відродження українського села, його духовності та культури» (урочисто вручав нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України; співав, танцював, читав вірші, грав на баяні і гітарі, скакав на білому коні, дарував свої книги з автографами; с. Піски Бахмацького р-ну Чернігівської обл., 2018). Лауреат Міжнародної премії авторської пісні імені Василя Симоненка (м. Київ — м. Луцьк, 2018). Переможець Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (Національна спілка журналістів України, м. Одеса, 2018). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Михайла Булгакова (2018). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Ільфа і Петрова (2018). Гран-прі, лауреат премії «Діамантовий Дюк» в поезії та публіцистиці (Міжнародний літературний конкурс імені де Рішельє, м. Одеса, Україна — м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина, 2018). Здійснив творчу та наукову поїздку до Казахстану, в м. Алмати,- на запрошення Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Урочисто вручив там нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України. А його дружину — доктора наук із соціальних комунікацій, професора, академіка Національної Академії наук вищої школи Казахстану Тетяну Дзюбу відзначили Срібною медаллю аль-Фарабі — високою державною нагородою Казахстану (2018). Нагороджений почесним дипломом «Особистість слова і справи» (Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтва та комунікацій, Німеччина, Франкфурт-на-Майні). Переможець міжнародного конкурсу імені Олеся Гончара журналу «Бористен» (2018).
  • У 2019 році — нагороджений почесною міжнародною медаллю Мігеля де Сервантеса (Іспанія-США-Канада-Німеччина)[19]. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Владислава Ходасевича (Білорусь, м. Мінськ, 2019). Нагороджений медаллю Максима Богдановича (Білорусь, м. Мінськ, 2019). Переможець ХХI-го Всеукраїнського фестивалю журналістів «Азовське літо-2019» (м. Бердянськ). Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу та фестивалю «DNIPRO-BOOK-FEST-2019» — за переклад українською мовою творів казахського письменника Роллана Сейсенбаєва: роману «Нічні голоси» і оповідання «День, коли обвалився світ» (спільно з Олегом Гончаренком, м. Дніпро, 2019). Нагороджений почесною міжнародною медаллю Франца Кафки (Німеччина-Австрія-Чехія, 2019). Переможець Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (Національна спілка журналістів України, м. Одеса, 2019). Лауреат премії Ордену Карпатських Лицарів (фестиваль «Лицар Карпат», м. Ужгород, 2019). Лауреат премії імені Миколи Лисенка та відзнаки «Діамантовий Дюк» у номінації «Поезія» (Міжнародний літературно-мистецький конкурс імені де Рішельє, Україна, м. Одеса — Німеччина, 2019). Нагороджений почесним дипломом «Особистість слова і справи» (Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтва та комунікацій, Німеччина, Франкфурт-на-Майні, 2019).
  • У 2020 році — лауреат Міжнародної літературної премії імені Марка Твена (США)[20]. Посол миру — лауреат Міжнародної літературної премії миру (Німеччина-США, 2020)[21]. Лауреат Міжнародної мистецької премії імені Сергія Васильківського (м. Київ, 2020)[22]. Переможець Міжнародного конкурсу кіносценаріїв (Канада, Німеччина, США, Україна, 2020)[23]. Нагороджений почесним дипломом у Німеччині «за високі помисли і духовний аристократизм» («Farben der Kunst»)[24]. Лауреат премії імені Галшки Гулевичівни (м. Луцьк ― м. Київ, 2020)[25]. Лауреат Міжнародної мистецької премії імені Іллі Рєпіна (Україна, США, Німеччина, 2020)[26]. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Еміля Золя (Франція, 2020)[27].

А також:

  • Орден Івана Богуна (нагорода Українського Козацтва, 2019[28].
  • Знак народної пошани — Орден «За розбудову України» (2016, найвища відзнака громадського об"єднання «Країна»).
  • Відзнака міністра оборони України ― медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2009).
  • Медаль «Почесна відзнака» Національної спілки письменників України (2019).
  • Ювілейна медаль Українського фонду культури «За вірність заповітам Кобзаря» — до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка (2014).
  • Міжнародна патріотична нагорода — Медаль Івана Мазепи (2016).
  • Медаль Богдана Хмельницького (2016).
  • Медаль «За відродження України» (2016).
  • Міжнародна медаль Олександра Довженка (2017).
  • Почесна грамота Кабінету міністрів України (2004).
  • Почесні грамоти Спілки письменників Білорусі (2010), Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України (20 вересня 2014 р.).
  • Золота медаль Української журналістики (2009).
  • Відзнаки Української спілки ветеранів Афганістану — медалі «30 років з дня введення військ в Афганістан» — за публікації та радіопередачі на афганську тематику (2015 р.) та «20 років з дня виведення військ з Афганістану» — за публіцистичні книжки «Замінований рай» і «Життя між кулями» (нагорода 2016 року); пам'ятної медалі «20 років виведення радянських військ з Афганістану» — за резонансні публікації в українських і зарубіжних ЗМІ та значну громадську діяльність (2009).
  • Почесна грамота Спілки письменників Удмуртії та медаль «За благодійність» (2013).
  • Почесна грамота Чернігівської облдержадміністрації та обласної ради (спільна, 2019).
  • Почесна грамота Чернігівської обласної ради (2008).
  • Почесна грамота Чернігівської обласної державної адміністрації (2004, 2015).
  • Почесні грамоти Чернігівської міської ради (неодноразово).
  • Почесні грамоти галузевих міністерств України: культури і мистецтв; оборони (неодноразово), сім'ї та молоді (двічі).
  • Почесна грамота Департаменту культури Одеської облдержадміністрації (2019).
  • Почесний диплом Міжнародної Академії літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина, м. Франкфурт, 2019).

ПриміткиРедагувати

  1. Тетяна Сидоренко. Перша книжка, яка змінила традиційні уявлення про детективний жанр. Біла хата. Процитовано 14 березня 2020. 
  2. Фолькер Маасен (20 квітня 2020). Фолькер Маасен: «Гріх любити неталановито!». Літературна Україна. 
  3. Детектив із Чернігова мандрує державами та континентами. Суспільний кореспондент. http://www.sknews.net/detektyv-iz-chernihova-mandruie-derzhavamy-ta-kontynentamy/?fbclid=IwAR3amejcOPU5vFwX8skeXBWp1u3gadJ09FfDZbE9YvADv7eeQoVo4YWocTI
  4. Нова пісня "Здрастуйте, рідні". http://bilahata.net/u-noviy-pisni-avtory-zaklykaly-povernutysia-ukraintsiv-na-bat-kivshchynu/
  5. ВИШУКАНА ІРОНІЯ ФОЛЬКЕРА МААСЕНА! Чернігівщина. http://che.cn.ua/index.php/different/blogs/item/3825-vyshukana-ironiia-folkera-maasena?fbclid=IwAR3gs1UV9bEMUko4JWmQwp5B-x69jc7IOr4g_JW3dLQBUZjWSC_A59yqZJk
  6. «Людинка з глечика». http://bilahata.net/italiyka-z-chernihova-poraduvala-chytachiv-novoiu-knyhoiu/
  7. Казки Леонардо да Вінчі відтепер можна читати українською. Біла хата. http://bilahata.net/kazky-leonardo-da-vinchi-vidteper-mozhna-chytaty-ukrains-koiu/?fbclid=IwAR0ik1uDDR2RP9yx5Gcp2jnMTCSvFSPqF2SQte63zN6CMYkFRx_e3FQexZo
  8. Український поет Сергій Дзюба переклав вірші з алтайської мови. Біла хата. http://bilahata.net/ukrains-kyy-poet-serhiy-dziuba-pereklav-virshi-z-altays-koi-movy/?fbclid=IwAR38vjG0l0bqTDYtQrV8VvcB8aZezUkhp8HJ5bpnhG6hyAariJCXA3Tjw6s
  9. Українська «Веселка на віях» вийшла у Киргизстані. Біла хата. http://bilahata.net/ukrains-ka-veselka-na-viiakh-vyyshla-u-kyrhyzstani/?fbclid=IwAR3fbA0PBDP1f6RKtSMCzDUP3rvB1ZsNjwFP1x3SYuI2Y4vk9iPy_fz28pM
  10. У Казахстані уйгурською мовою перекладені поетичні твори українців. Біла хата. http://bilahata.net/u-kazakhstani-uyhurs-koiu-movoiu-perekladeni-poetychni-tvory-ukraintsiv/?fbclid=IwAR1CUjbOmOYipUcGhbbicxBEMeNX3RUUZHjEqLoCHsjp36o_tn92LLSRpzQ
  11. Твори українських письменників – карачаєво-балкарською мовою. Біла хата. http://bilahata.net/tvory-ukrains-kykh-pys-mennykiv-karachaievo-balkars-koiu-movoiu/?fbclid=IwAR3zZnO28F-Uh_aonVzvBEkx-6yJFvVfqUs4Asx2_5IOQJBJV_m7KcbHeF0
  12. Вірші Тетяни і Сергія Дзюби перекладені алтайською мовою. Біла хата. http://bilahata.net/virshi-tetiany-i-serhiia-dziuby-perekladeni-altays-koiu-movoiu/
  13. http://www.sknews.net/virshi-ukraintsiv-iz-chernihova-pereklaly-v-dahestani/?fbclid=IwAR3wJYsaqaqDZjljxau8-d-e8dBtISrIKSHewdc8aECWNjZuK9CLJb4Wt5I. Вірші українців із Чернігова переклали в Дагестані. Суспільний кореспондент.
  14. ЧЕРНІГІВЦІ – КИРГИЗЬКІ АКАДЕМІКИ. Спецкор. http://speckor.net/chernigivtsi-kyrgyzki-akademiky/?fbclid=IwAR2uK3rYVSaYQ1et4ZQ-3YUjML8pCbRHbbgWTT9DDYIXfOq8B41YTFNBRpI
  15. Ігор Павлюк (31 грудня 2015). Лауреати міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано 31 грудня 2015. 
  16. Сергій і Тетяна Дзюби — лауреати Малої Нобелівської премії – Міжнародної літературної премії імені Людвіга Нобеля «Будон». Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». 2014-04-30. 
  17. Олег Гончаренко. (30.12.2017). Українці – лауреати Міжнародної премії імені Антуана де Сент-Екзюпері. http://bukvoid.com.ua/events/premii/2017/12/30/174742.html. Процитовано 15 березня 2020.
  18. Олег Гончаренко. Оголошені лауреати Міжнародної премії імені Джека Лондона за 2018 р. http://bilahata.net/oholosheni-laureaty-mizhnarodnoji-premiji-imeni-dzheka-londona-za-2018-r/. Процитовано 15 березня 2020.
  19. Олег Гончаренко. (03.01.2019) Міжнародною медаллю Мігеля де Сервантеса нагороджено творче чернігівське подружжя. https://ukrreporter.com.ua/culture/mizhnarodnoyu-medallyu-migelya-de-servantesa-nagorodzheno-tvorche-chernigivske-podruzhzhya.html. Процитовано 15 березня 2020.
  20. Олег Гончаренко (11 грудня 2019). Тетяна і Сергій Дзюби – лауреати Міжнародної літературної премії імені Марка Твена в США. Буквоїд. Процитовано 15 березня 2020. 
  21. Д-р Ханс Вільгельм (22 січня 2020). Названо лауреатів Міжнародної літературної премії миру за 2020 рік. Українська літературна газета. Процитовано 15 березня 2020. 
  22. Генрі Ягодкін (6 березня 2020). Названі лауреати Міжнародної мистецької премії імені Сергія Васильківського. Українська літературна газета. Процитовано 15 березня 2020. 
  23. Михайло Блехман (14 березня 2020). Названі переможці Міжнародного конкурсу кіносценаріїв. Українська літературна газета. Процитовано 15 березня 2020. 
  24. Генріх Дік. Сергія Дзюбу нагородили в Німеччині. http://che.cn.ua/index.php/different/blogs/item/3217-serhiia-dziubu-nahorodyly-v-nimechchyni
  25. Перші лауреати премії імені Галшки Гулевичівни. Біла хата. http://bilahata.net/zapochatkovana-premiia-imeni-halshky-hulevychivny-pershi-laureaty/
  26. Лауреати Міжнародної мистецької премії імені Іллі Рєпіна за 2020 рік. Біла хата. http://bilahata.net/laureaty-mizhnarodnoi-mystets-koi-premii-imeni-illi-riepina-za-2020-rik/?fbclid=IwAR2d9BZ5IrxF4NaDOwtlPdYXnPt5xaoQCBo-y_LBmTf8QAtHqie74u0GjJA
  27. Нові лауреати Міжнародної літературної премії ім. Еміля Золя. Біла хата. http://bilahata.net/novi-laureaty-mizhnarodnoi-literaturnoi-premii-im-emilia-zolia/?fbclid=IwAR2Fkn2a1xrap3kqBS6tPA77K5SbKE_f0QIugX0PkRGFmct-Uro_B6QzO4s
  28. Буквоїд. (18.09.2019). Сергія Дзюбу нагороджено орденом Івана Богуна . http://bukvoid.com.ua/events/nagorody/2019/09/18/122718.html . Процитовано 15 березня 2020.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Харчук Р. Задля спасіння себе самого // Дзюба С. Колись я напишу останнього вірша. ― К.: Смолоскип, 1995. ― С.117-120.
  • Слапчук В. Кохання довше за життя // Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом. ― Луцьк, 2001. ― С.31-33.
  • Коваль В. Пародія як епіцентр літпроцесу // Дзюба С. Любов з тролейбусом. ― Ніжин: Аспект-Поліграф, 2003. ― С.73-77.
  • Вербич В. Сльоза Фаетона, настояна на мелодіях зірок // Літературна Україна. ― 2003. ― № 40. ― С.7.
  • Гранич Н. Гопки для Кракатунчика // Гранич Н. Безсмертні лики слів. ― Луцьк, 2003. ― С.50-51.
  • Слапчук В. Панцерник сучасного літпроцесу // Сучасність. ― 2003. ― № 11 ― С.151-155.
  • Слапчук В. Небезпечна професія // Дзюба С. Зима така маленька, мов японка. ― Ніжин: Аспект-Поліграф, 2004. ― С.75-77.
  • Сергій Вікторович Дзюба: Рекомендований бібліографічний покажчик; Чернігівський музей М. М. Коцюбинського; передмова В. Коваля. ― Чернігів: Чернігівські обереги, 2005. ― 56 с.
  • Сергій Дзюба: «Живу за принципом: хай буде добре мені і… всім іншим» // Дзюба С. Кожній жінці хочеться… на Марс. ― Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. ― С.149-159.
  • Слапчук В. Дзюба Сергій Вікторович // Енциклопедія сучасної України. ― К.: Національна академія наук України, 2007. ― Т.7. ― С.556.
  • Коваль В. Наша відповідь Гаррі Поттеру // Дзюба С. Душа на обличчі. ― Луцьк: Твердиня, 2007. ― С.390-393.
  • Баран Є. Сергій Дзюба: «Літпроцес у мене, в основному, асоціюється зі словом „сучий“…» // Дзюба С. Як я був агентом ЦРУ. ― Чернігів: Чернігівські обереги, 2008. ― С.228-236.
  • Буряченко В. Історія, якою ми маємо право пишатися // Дзюба С. Замінований рай. ― Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. ― С.4-6.
  • Бондаревич (Черненко) Л. Гопки для дітей та дорослих // Бондаревич (Черненко) Л. Ми всі ― подорожні. ― Чернігів: Чернігівські обереги, 2009. ― С.21-24.
  • Леус В. Іронія долі по-чернігівськи, або Дивовижний екстрим від Сергія Дзюби // Дзюба С. Королі і «капуста». Неймовірні пригоди українця Павлюка. ― Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011. ― С.413-417.
  • Стусенко О. Порушник спокою про Ловця снів // Дзюба С. Королі і «капуста». Неймовірні пригоди українця Павлюка. ― Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011. ― С.417-420 та ін.