Рильський Максим Тадейович

український поет

Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 [19] березня 1895(18950319), Київ — 24 липня 1964, Київ) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2—6-го скликань.

Максим Тадейович Рильський
Maksym Rylskyiy.jpg
Максим Рильський. 1928 рік
Народився 7 (19) березня 1895[1] або 19 березня 1895(1895-03-19)
Київ, Російська імперія[2]
Помер 24 липня 1964(1964-07-24)[2][1][…] (69 років)
Київ, Українська РСР, СРСР[2]
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність поет, перекладач, публіцист
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університетуd
Мова творів українська
Роки активності 1907—1964
Напрямок неокласицизм, соціалістичний реалізм
Magnum opus «Троянди й виноград»
Членство Спілка письменників СРСР, НАН України, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Партія КПРС
Рід Q63531897?
Батько Рильський Тадей Розеславович
Автограф Maksym Rylsky Signature.png
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна — 1945 Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Премії
Ленінська премія — 1960 Сталінська премія — 1943 Сталінська премія — 1950

CMNS: Рильський Максим Тадейович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Народився в Києві (Київська губернія, Російська імперія, нині столиця України). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив як хлопця, так і решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 року помер батько й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

 
Максим Рильський гімназист

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у (будинок зберігся). У 1918—1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці.[4])[4] У 1919—1929 поряд з учителюванням у селі, викладав у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Писати Рильський розпочав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана в скороченому вигляді 1926).

 
Зліва направо Дмитро Тась, Ярослав Вітошинський, Максим Рильський, Валер'ян Михальчук. Київ, 1929 р.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи в поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті 1931 року закінчилося арештом органами НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

1932 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) він проголошує активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору й був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його товариші-неокласики — Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров — за кілька років були репресовані й знищені радянською владою.

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Член ВКП(б) з 1943 року.

Творчість Рильського поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили поета. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, на початку жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» друкує статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», де його звинувачують у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

 
Надгробок Максима Рильського на Байковому кладовищі в Києві. Скульптори Петро Остапенко, Павло Кальницький. 1969

У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

Попри звання, премії, а отже, і виконання замовлень влади («Пісня про Сталіна», скажімо, була написана на офіційне замовлення від Комітету у справах мистецтв УРСР), за тоталітарних часів Максим Тадейович зумів зберегти в собі людську порядність. Наприклад, коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому 80 тис. рублів, щоб він купив собі будинок в Ірпені. Як згадувала вдова видатного поета Євгена Плужника, єдиний, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі, був Рильський.

У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» й поему «Мандрівка в молодість»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу[5].

Помер 24 липня 1964 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Подорож у Францію

 
Міста, які Максим Рильський відвідав під час перебування у Франції

Образ Франції проходить через усю творчість Максима Рильського. Особливо часто цей він присутній у ранніх його поезіях, таких як "На світі є співучий Лангедок…" чи "Прочитавши Містралеві спогади".

Особисто відвідати Францію Максим Рильський зміг лише у 62-річному віці. Радянський Союз підтримував відносини з Французькою комуністичною партією, і на початку червня 1957 року у Франції відбувся конгрес товариства "Франція – Радянський Союз". У складі делегації від СРСР туди поїхав і Максим Рильський. Його супутниками у цій подорожі були психолог Олексій Леонтьєв та фізик, ректор Тартуського університету Федір Клемент. Подорож Максима Рильського тривала з 24 травня до 10 червня. За цей недовгий час письменник встиг відвідати Париж, Версаль, Сен-Клу, Авіньйон, Арль, Тараскон, Марсель, Нім, Камарг, Монпельє. Про цю поїздку письменник залишив нотатки в записній книжці, де коротко фіксував маршрут, історичні місця, знайомства, побут, кухню та враження.

В усіх відвідуваних місцях Максим Рильський звертає увагу на історичний та літературний контекст. Після оглядин Великого версальського палацу письменник робить записи про бюсти класицистів Расіна, Корнеля, Мольєра та Буало, твори яких колись переклав для збірки "Французькі клясики XVII сторіччя: Буальо, Корнель, Мольєр, Расін" (1931). Собор Паризької Богоматері викликає у письменника асоціації з Віктором Гюго і його однойменним романом. Під час відвідин міста Монпельє Максим Рильський згадує про Франсуа Рабле, який в Університеті Монпельє вивчав медицину, а пізніше – викладав. Відвідує "Млин Доде", який фігурує у романах Альфонса Доде, якими письменник зачитувався в молодому віці. Згадує про замок Іф, де, за романом Олександра Дюма "Граф Монте-Крісто", було ув’язнено Едмонда Дантеса.

Велике враження на Максима Рильського справляє перегляд синерами. Ця кінематографічна техніка на той час була досить новою. Її особливістю є панорамний кінокадр із широким горизонтальним кутом огляду, що викликає у глядача ефект присутності в кадрі:

"Чудасія! Повна ілюзія, що ми – зала глядачів – літали над Альпами, спускалися на санках, мчалися на лижах, підіймалися на гідроплані, бачили, «як живих», Париж, Нью-Йорк, Чикаго, прерії, ковбоїв, Швейцарію, ресторани, джазові танці канканного типу…"

У щоденнику побіжно прочитується і національне питання. Наприклад, українському письменнику у товаристві французів доводиться пояснювати, що він – не "рoète russe" (російський поет). Згадує Максим Рильський про поляка на прізвище Фрадкін, який "забув мову, провансалізувався, пам’ятає кілька польських пісень (жахлива вимова!), не знає імені Міцкевича".

У Франції Максим Рильський знайомиться з письменниками Жаном Марсенаком та П’єром Гамарра. Наприкінці подорожі він гостює на дачі в письменника, комуніста Луї Араґона та його дружини-письменниці Ельзи Тріоле, де бачить перший варіант "Голубки" Пабло Пікассо. Це не перша зустріч Максима Рильського з французьким подружжям. Кількома роками раніше вони зустрічалися в Києві та Москві на Другому всесоюзному з'їзді радянських письменників. У подарунок він отримує працю Луї Араґона "Littératures soviétiques" ("Радянська література") , а від Ельзи Тріоле – її роман "Le Monument" ("Пам'ятник"). "Славна він, по-моєму, людина. Та й Ельза…", – так відгукується Максим Рильський на подружжя Араґона й Тріоле.

Окрім серйозних спостережень, у щоденнику є й комічні коментарі:

"Я вперше спробував креветок. Малесенькі рачки… Єрунда!"

"Артишоки – дрань".

"Кілька разів – здалека – бачив Ейфелеву башту. Я на неї не полізу. Бог з ними, з видами на весь Париж!"

"До чорта старовини. Я вже й перестав записувати".

Під час подорожі письменник згадує Україну і пише такий вірш:

В розлуці а вами, солов'ї Вкраїни,

Так ниє серце, що аж сміх бере

З самого себе. Хоч воно й старе,

А в рідний край, як в юність давню, лине.

Дива Версаля, Лувру красота

Ба й Ейфелева башта не поможе.

Воно, звичайно, гостеві негоже

В Парижі думать про свої міста,

Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,

Про Голосіївський веселий гай,-

Булонський ліс, поете, споглядай,

Подібний i до раю, і до виру!

Тут люди приязні. Навкруг рясні

Стоять сади, платани і каштани,

Та шелест верб у пам'яті не тане,

Він ще чутніший тут, на чужині…

Ти груди краєш поглядом дитини,

Печеш і мучиш, рідний краю мій,

П'яниш, як жоден на землі напій...

Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!

Подорожні нотатки стали підґрунтям для написання циклу "Книга про Францію", який увійшов до поетичного збірника "Далекі небосхили" (1959). Твір присвячено циклові Генріха Гейне "Подорож по Гарцу" і написано за його зразком. Цей задум з’явився у письменника ще під час перебування у Франції. Цикл мав вміщувати ранні вірші про Францію, а також світлини, зроблені під час подорожі. Проте остаточний варіант дещо відрізняється від початкового задуму. У цьому циклі як поетичні, так й есеїстичні уривки, де автор розповідає про історичні зв’язки Франції та республік Радянського Союзу в площині літератури. Максим Рильський із сумом відзначає брак знань у французів про український літературний контекст, хоча й бере до уваги працю Луї Араґона для популяризації радянської літератури, в тому числі й української, у Франції. Зважаючи на сувору вимогу часу, Максим Рильський вимушено додає ідеологічно забарвлені уривки із осудом капіталістичного ладу Франції та виправдовується за ранні вірші, де образ Франції був ідеалізований:

"За ці та подібні вірші мене бито, бито, певно, справедливо, хоч і не завжди з належною грацією. Але, їй-богу, я в ті молодечі свої роки не був же таким дурнем заплішеним, щоб не знати, що у Франції точиться тяжка класова боротьба, що "весела" Франція раз у раз бувала залита кров’ю, що гострої соціальної несправедливості аж ніяк не погасила буржуазна французька революція, що стогін робітників, героїв "Жерміналя" Золя, так само волає до помсти, як і стогін робітників у бориславському циклі Франка, що звіряча розправа з Паризькою Комуною – один із найжахливіших у світі злочинів…"


Вшанування пам'яті

Див. також Вулиця Максима Рильського.
  • 1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, де він жив і працював у 1951—1964 роках (колишня назва — Радянська). Вулиця пролягає поруч із Голосіївським парком, який 1964 року теж був названий на честь Рильського. 2003 року біля центрального входу до парку відкрито пам'ятник поетові (автори — скульптор Петро Остапенко та архітектор Олег Стукалов).
  • У будинку в Києві, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського (скульптор Олександр Ковальов).
  • 1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
  • Пам'ятна дошка на будинку колишньої земської управи в м. Сквирі, де працював М. Рильський (встановлена його другом Йосипом Магометом).[4]
  • В Уфі 2 жовтня 1985 року на честь Максима Рильського названа одна з вулиць на житловому масиві Сіпайлово.
  • Восени 2016 року його іменем назвали центральну вулицю в місті Сквирі[4][6]

Твори

Збірки поезій

та інші.

Переклади

Вірші, покладені на музику

Пісні на вірші іноземних авторів, в яких використовуються переклади М. Рильського

Джерела

Примітки

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Рыльский Максим Фадеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Енциклопедія Брокгауз
  4. а б в г Ціон В. Свято на нашій вулиці, або як Максим Тадейович Карла Генріховича поборов // Літературна Україна. — 2016. — № 38 (5667) (6 жовт.). — С. 16. (У плині подій).
  5. Свою таємницю Рильський забрав у могилу.
  6. досі називалась ім. Карла Маркса
  7. Л. В. Коломієць. Перекладацька й редакторська діяльність Максима Рильського в період національного ренесансу. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 13 червня 2018. 
  8. Текст лібрето
  9. Максим Рильський і його переклад «Кармен» Бізе. musicinukrainian.wordpress.com. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  10. М. Стріха: «Травіата» Верді-Рильського (передмова до перекладу). musicinukrainian.wordpress.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  11. Максим Рильський як перекладач лібрето «Руслана і Людмили». musicinukrainian.wordpress.com. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  12. Оперний «Євгеній Онєгін»: переклад Максима Рильського на тлі історичної доби. musicinukrainian.wordpress.com. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  13. «Винова краля» Чайковського й Рильського: необхідна передмова. musicinukrainian.wordpress.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019. 
  14. Повний текст лібрето
  15. Композитор Іван Карабиць :: Естрадні вокальні твори. karabits.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. 
  16. ноти, відео
  17. аудіо
  18. відео
  19. текст
  20. відео
  21. відео
  22. Веселовський, Б. «Ти танго заспівай мені.» [Ноти] / Б. Веселовський. — Київ: Дуліби, 2015. — c.89
  23. Дремлюга, Микола, 1917—1998. На білу гречку впали роси: для голосу з фортепіано = В полях на гречку пали росы / М. Дремлюга ; слова М. Рильського ; перевод с украинского М. Комиссаровой. — Київ: Музфонд СРСР українська республіканська філія, 1950. — 5 с.
  24. аудіо
  25. ноти, відео
  26. Козак C. Пісні [Ноти] / Сергій Козак. — Київ, «Музична Україна», 1978. — с.22
  27. Карабіц І. Ф. Пісні. — К.: Муз. Україна, 1980.
  28. ноти, відео
  29. ноти, відео

Посилання

  • А. Міцкевич. Кримські сонети. Переклад Максима Рильського (аудіо):
  1. Акерманські степи
  2. Морська тиша
  3. Плавба
  4. Буря
  5. Гірський краєвид зі степів Козлова
  6. Бахчисарай
  7. Бахчисарай уночі
  8. Гробниця Потоцької
  9. Могили гарему
  10. Байдари
  11. Алушта вдень
  12. Алушта вночі
  13. Чатирдаг
  14. Пілігрим
  15. Дорога над прірвою в Чуфут-Кале
  16. Гора Кікінеїс
  17. Руїни замку в Балаклаві
  18. Аюдаг

Твори в інтернет-бібліотеках