Відкрити головне меню

Граф Монте-Крісто (фр. Le Comte de Monte-Cristo) — пригодницький роман Александра Дюма (батька), виданий 1844 року. Основним мотивом роману є помста, а основною ідеєю є те, що вона не приносить ні задоволення, ні щастя.

Граф Монте-Крісто
Le Comte de Monte-Cristo
Louis Français-Dantès sur son rocher.jpg
Жанр пригодницький роман[1], історичний роман і романтичний роман
Автор Олександр Дюма (батько)
Мова французька
Написано 1844-1845
Опубліковано 1844

Роман розповідає історію юнака Едмона Дантеса, несправедливо звинуваченого й запротореного у в'язницю в замку Іф, де він провів 14 років. Дантесу щастить неймовірним чином утекти й відшукати скарб, про який йому розповів інший в'язень. Маючи кошти, Дантес відшукує своїх кривдників, які на той час вже зробили кар'єру й займають високе становище в суспільстві, й руйнує їхнє життя, але врешті-решт, після здійсненої помсти, залишається із пусткою в душі.

Зміст

Історія створенняРедагувати

1843 року Дюма підписав контракт з видавцями Максиміліаном Бетюном і Анрі Плоном (майбутнім засновником видавництва «Плон») на книгу про подорожні враження від Парижу. Схожу книгу письменник вже писав про Швейцарію. Але зважаючи на останні тенденції в французькій літературі, замовлення було змінено і тепер був потрібний авантюрно-соціальний роман, дії якого відбуваються на фоні столиці.

Історію для твору Дюма взяв з архівів паризької поліції за подіями, що відбулись 1807 року. Все почалося з того, що молодий чоботар Франсуа Піко, родом із Німа, закохався в дівчину Маргариту Вігору, за яку давали велике придане. Незадовго до весілля хлопець пішов провідати свого друга — шинкаря Лупіана, де зустрів крім нього ще трьох своїх земляків, з якими поділився своїм щастям. Після того, як Піко пішов від них, Луініан запропонував іншим парі, що він зуміє затримати весілля: для цього потрібно здійснити донос, в якому назвати чоботаря британським шпигуном, але після допиту його випустять, при цьому весілля буде відкладене. Але події склалися так, що Піко потрапив до в'язниці на сім років, після виходу з якої, він став слугою італійського священика з Мілана, з яким познайомився під час ув'язнення. Священик ставився до нього як до сина і зробив його своїм спадкоємцем. Крім того, Піко отримав у спадок секрет скарбів, схованих в Італії, Нідерландах і Великій Британії. Після смерті священика він віднайшов скарби та відправився мститися до Парижа, де дізнався, що його наречена, через два роки після початку його заточення, вийшла заміж за Лупіана. Дізнавшись про долю інших учасників зустрічі у шинкаря, Піко їде в Нім, де проживає один із них — Антуан Аллю, який за дорогий алмаз розповідає історію зради. Дізнавшись всю правду, Піко почав реалізовувати свою помсту. Першим помер Шобану, якого знайшли заколотим на мосту Мистецтв, на його похороні був отруєний другий — Соларі. Третім стає Ліпіан, якого Франсуа вбиває після того, як організовує підпал його шинку, одруження дочки з біглим каторжником та арешт сина. Але після цього Піко знаходить і викрадає Аллю, якого мордує голодом і за їжу отримує всі його багатства, та врешті решт вбиває.

СюжетРедагувати

Ув'язненняРедагувати

Марсель. Корабель Фараон прибуває в порт. Капітан його помер. Командування прийняла на себе молода людина Едмон Дантес. Він виконав прохання старого капітана, заїхав на острів Ельба і прийняв записку від Наполеона. Тепер він повинен доставити її пану Нуартьє.

Дантес щасливий і успішний. У Марселі його чекає нова посада, він буде капітаном корабля. З'явилися гроші і, отже, він може одружитися. Наречена Мерседес і літній батько чекають його.

Дантес підозрює в шахрайстві бухгалтера суднової компанії Данглара. Той разом з Фернаном Мондего, закоханим в Мерседес, здійснює донос. Едмон представляється як агент бонапартистів, які задумали переворот. З ними і Кадрусс, заздрісний сусід нового капітана. Він проти наклепу, але, напившись, засинає.

Едмон, заарештований під час заручин, розмовляє з прокурором. Вільфор вже готовий відпустити оббреханого капітана, але дізнається, що Дантес повинен передати лист Нуартьє, який є батьком прокурора. Тоді Вільфор відправляє Дантеса до ув'язнення в замку Іф.

Втеча з в'язниціРедагувати

Провівши кілька років в ув'язненні, Дантес знайомиться з абатом Фаріа. Старий розповідає йому про скарб, захований на острові Монте-Крісто. Вони готуються до втечі. Але абат вмирає. Тоді Дантес переносить тіло абата в свою камеру і тим самим робить підміну трупа в мішку. Замість абата, його викидають в море, яке служить могилою в'язнів замку Іф. Там Едмона підбирають контрабандисти. Він дізнається, що пробув в ув'язненні 14 років.

ПоверненняРедагувати

Знайшовши скарби на острові, Дантес стає багатим. Він нагороджує тих, хто йому допоміг і починає розслідування. Під виглядом священика, він звертається до Кадрусса. Дантес нібито залишив алмаз, який потрібно розділити між друзями «покійного». Кадрусс, збурений жадібністю, розповідає правду. З'ясовується також, що Мерседес вийшла заміж за Фернана, який розбагатів під час війни на Сході і став графом де Морсер. Данглар же став банкіром, на його рахунку мільйони.

Едмон рятує від розорення свого друга, арматора Морреля, після чого відправляється в подорож.

ПомстаРедагувати

Провівши в мандрах 9 років, Дантес повертається на батьківщину під виглядом графа Монте-Крісто, багатія. Він заново знайомиться зі своїми кривдниками. В голові у нього вже є план помсти. Йому допомагають невільниця Гайде, чийого батька зрадив і вбив Фернан, і Бертуччо, який врятував і виховував байстрюка сина Вільфора.

Граф і Гайде виводять на чисту воду Фернана. Розкрилася правда про його зраду в Яніні. Він зганьблений. Мерседес і Альбер, їхній син, залишають його. У розпачі, граф де Морсер приймає рішення застрелитися.

Друга дружина королівського прокурора намагається отруїти його дочку від першого шлюбу, щоб весь спадок дістався їх спільному сину. Після того, як Вільфор розкрив цей план, вона вбиває себе і їх сина — Едуарда. Вийшла на світ і правда про незаконного сина прокурора і пані Данглар. Вільфор, зганьблений і втративший всю свою родину, божеволіє.

В результаті махінацій графа Монте-Крісто, банкір Данглар практично розорений. Він тікає з Франції, тепер йому залишилося лише доживати свої роки в злиднях. Монте-Крісто дарує щастя невинним. Він врятував Валентину де Вільфор, дочку королівського прокурора, і допоміг їй возз'єднатися з коханним, Максімілілліаном Моррелем. Сам же граф упливає з Гайде, яка давно закохана в нього. Разом вони сподіваються знайти щастя.

ПерсонажіРедагувати

  • Едмон Дантес — головний герой твору, молодий моряк, що був незаконно засуджений та ув'язниний у замку Іф. Після втечі взяв ім'я граф Монте-Крісто. Також називає себе: Сіндбад-мореходець, абат Бузоні, лорд Вілмор.
  • Абат Фарія — в'язень замку Іф, духовний наставник Дантеса, який відкрив йому таємницю острова Монте-Крісто.
  • Мерседес Еррера — наречена Дантеса, яка вважаючи його мертвим, вийшла за Фернана.
  • Фернан Мондего — бідний рибак, закоханий в свою кузину — Мерседес, який здійснив донос на Едмона. Пізніше став графом де Монсер, генерал-лейтенантом та пером Франції.
  • Альберт де Монсер — віконт, син Мерседес і Фернана.
  • Данглар — бухгалтер на «Фараоні», кораблі на якому плавав Едмон, який написав донос на Едмона. Пізніше став міліонером, відомим банкіром і бароном.
  • Ерміна Данглар — дружина Данглара, яка полюбляла грати на біржі. В минулому коханка де Вільфора. Мати Бенедетто.
  • Ежені Данглар — дочка Ерміни та Данглара, яка мріє стати актрисою.
  • Жерар де Вільфор — помічник прокурора Марселя, який посадив Едмона до в'язниці. Пізніше став королівським прокурором. Батько Бенедетто.
  • Рене де Сен-Меран — перша дружина де Вільфора, мати Валентини. Дочка маркіза і маркізи Сен-Меран.
  • Валентина де Вільфор — дочка Рене і де Вільфора, отримує дуже великий спадок він батьків матері та діда, якого доглядає. Кохана Максиміліана Морреля.
  • Елоїза де Вільфор — друга дружина де Вільфора, що готова на все заради сина Едуарда.
  • Нуартьє де Вільфор — старий якобінець, батько Жерара де Вільфора. На старості років прикований паралічем до крісла. Обожнює внучку Валентину.
  • Едуард де Вільфор — син де Вільфор та Елоїзи, дуже розбалуваний хлопчик.
  • Гаспар Кадрусс — сусід Дантеса. Швець, який пізніше став шинкарем.
  • П'єр Морелль — марсельський торговець, володар «Фараона», який добре ставився до Дантеса.
  • Максиміліан Моррель — син П'єра Морелля, капітан спаги, закоханий у Валентину де Вільфор.
  • Жюлі Моррель — дочка П'єра Морелля.
  • Еммануель Ербо — працівник фірми П'єра Морелля, чоловік Жюлі.
  • Гайде — невольниця графа Монте-Крісто, дочка янинського паші Алі-Тебеліна.
  • Батистен — камердинер графа Монте-Крісто.
  • Алі — раб графа Монте-Крісто, нубієць з відрізаним язиком.
  • Джованні Бертуччо — керуючий справами графа Монте-Крісто, в минулому корсиканський контрабандист. Названий батько Бенедетто.
  • Бенедетто — незаконний син Ерміни Данглар і прокурора де Вільфора. Злочинець, засуджений до каторги, з якої втік і з'явився в Парижі під ім'ям віконт Андреа Кавальканті.
  • доктор д'Авріньї — сімейний лікар сім'ї де Вільфор.
  • Франц д'Епіне — друг Альберта де Монсера, наречений Валентини де Вільфор.
  • Люсьєн Дебре — секретар міністра зовнішніх справ Франції, коханець і партнер по іграх на біржі Ерміни Данглар, друг Альберта де Монсера.
  • Бошан — друг Альберта де Монсера, редактор опозиційної газети.
  • Рауль де Шато-Рено — родовитий аристократ, друг Альберта де Монсера та Максиміліана Морреля.
  • Луїджі Вампа — пастух, що став главою банди розбійників, що орудують навколо Риму.
  • Пеппіно — один із розбійників Вампи, якого Монте-Крісто врятував від смертної кари.
 
Персонажі роману

ПосиланняРедагувати