Відкрити головне меню

Іва́н Фе́дорович Кара́биць (17 січня 1945, Ялта, Донецька область — 20 січня 2002) — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист України. Почесний громадянин Торецька[1].

Карабиць Іван Федорович
Karabyts.jpg
Народився 17 січня 1945(1945-01-17)
Ялта, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Помер 20 січня 2002(2002-01-20) (57 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище, Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність грек
Діяльність композитор, диригент, громадський діяч
Alma mater Національна музична академія України
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Членство Спілка композиторів СРСР
Посада професор Національної музичної академії України
У шлюбі з Копиця Маріанна Давидівна
Діти Кирило Карабиць
Нагороди

Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1978

Народний артист УРСРЗаслужений діяч мистецтв України
Сторінка в Інтернеті karabits.com

Надгробок Івана Карабця на Байковому кладовищі в Києві.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках.

У 1959—1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі (нині заклад носить назву Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця), закінчив його по класу фортепіано.

У 1971 р. закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 р. аспірантуру під керівництвом М.Скорика

1968—1975 — диригент Ансамблю пісні і танцю (Київ).

1989—2001 — музичний директор міжнародного фестивалю Київ Музик Фест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України. Серед учнів Івана Карабиця — Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька

Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974), Народний артист УРСР (1991).

ТворчістьРедагувати

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори.

У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Стилістика композитора включає поєднує різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравінський) та новітніми тенденціями, а також і масовими жанрами.

Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

Громадська діяльністьРедагувати

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Пам'ятьРедагувати

 
Меморіальна дошка, місто Торецьк

Список творівРедагувати


Для симфонічного оркеструРедагувати

  • симфонії — № 1 «5 пісень про Україну» (1974), № 2 (1977),
  • концерти для оркестру — № 1(1981),№ 2(1986),№ 3(1989)
  • «Присвячена Жовтню» (симфонічна прелюдія, 1977)
  • Тріумфальна увертюра (1980)
  • балет «Героїчна симфонія»(1982)

Для хору (голосу) та симфонічного оркеструРедагувати

  • «Сад божественних пісень» на вірші Г. Сковороди для хору, солістів та симфонічного оркестру (1971)
  • «Vivere memento» («Пам'ятай жити») на вірші І. Франка для баса і симфонічного оркестру (1970)
  • «Мій рідний Донбас» (1980)
  • «Київські фрески» опера-ораторія на вірші Б. Олійника для солістів, хору та симфонічного оркестру
  • «Молитва Катерини» на вірші К. Мотрич для чтиці, дитячого хору та симфонічного оркестру (1993)
  • «Ювілейна кантата» на вірші М. Руденка для солістів, хору та симфонічного оркестру

Для інструментів та симфонічного оркеструРедагувати

  • концерти для фортепіано з оркестром — № 1(1968),№ 2(1971),№ 3 «Голосіння»(1989)
  • 5 музичних моментів для ф-но з оркестром (1999)
  • концерт для віолончелі з оркестром (1968)

Для естрадного оркеструРедагувати

  • Квінтет (1966)
  • Український сувенір (1980)
  • «Святковий Київ» (1980)
  • «Симфонія праці» (1981)

Для камерного оркеструРедагувати

  • Симфоніетта для струнних (1967)
  • Симфонія № 3 для струнних
  • Концертіно для камерн. оркестру (1970)
  • Концерт-триптих для струнних (1996)
  • Віо-серенада (2000) для струнного оркестру

Для голосу та інструментівРедагувати

  • «Три українські пісні» для хору та фортепіано (1969)
  • «Пастелі» вокальний цикл на слова П. Тичини для сопрано і ф-но (1970)
  • «З пісень Хіросіми» цикл на вірші Е. Йонеди для сопрано і флейти
  • «Повісті» вокальний цикл на тексти А. Куліча для баритону і ф-но (1975)
  • «З лірики М. Рильського» цикл пісень для мецо-сопрано і ф-но (1976)
  • «На березі вічності» цикл пісень на вірші Б. Олійника
  • «Мати» цикл на вірші Б. Олійника для голосу та фортепіано

Для інструментів солоРедагувати

  • Сонатина для фортепіано (1967)
  • «Музика» для скрипки соло (1972)
  • 24 прелюдії для ф-но (1976)
  • «Вальс» для альта соло (1982)


Камерні твориРедагувати

  • Сонати для віолончелі і ф-но — № 1 (1968),№ 2 (1972)
  • «Ліричні сцени» для скрипки і ф-но (1970)
  • концертна сюїта для скрипок (1973)
  • Струнний квартет (1973)
  • Концертний дивертисмент для 6 виконавців (1975)
  • Експромт для альта і ф-но (1976)
  • «Диско-хоровод» для кларнету і ф-но (1981)
  • Концертино для 9 виконавців (1983)
  • Про що співає річка для 7 виконавців (1993)
  • «Інтродукція та колізія» для 2 скрипок та ф-но (1993)
  • «музика з вотерсайду» для флейти, кларнета, скрипки, ф-но та ударних (1994)

ФільмографіяРедагувати

Фільми:

Мультфільми:

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

МультимедіаРедагувати