П'єр Булез

французький композитор і диригент

П'єр Буле́з (Pierre Boulez, вимовляється [pjɛʁ buˈlɛz]) (26 березня 1925(19250326), Монбризон — 5 січня 2016, Баден-Баден[13]) — французький композитор, диригент та музичний діяч. Засновник, згодом директор Інституту дослідження та координації акустики/музики (IRCAM) та Ensemble Intercontemporain.

П'єр Булез
фр. Pierre Boulez
Ім'я при народженніфр. Pierre Louis Joseph Boulez[1]
Народився26 березня 1925(1925-03-26)[5][2][…]
Монбризон[7][1]
Помер5 січня 2016(2016-01-05)[2][3][…] (90 років)
Баден-Баден, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, Німеччина[8]
Країна Франція[9]
Місце проживанняБаден-Баден
Діяльністьдиригент, композитор, музикознавець, теоретик музики, викладач університету, піаніст, музикант, письменник
Галузьмузика[10]
Alma materПаризька вища національна консерваторія музики й танцю
ВчителіОлів'є Мессіан
Відомі учніJean-Claude Casadesusd і Lourival Silvestred
Знання мовфранцузька[11] і німецька
ЗакладКолеж де Франс[12]
ЧленствоАкадемія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв, Європейська академія наук і мистецтв, Німецька академія мови і поезії, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія витончених мистецтв, Американська академія мистецтв та літератури і Національна академія художніх мистецтв Аргентиниd
Роки активностіз 1945
Напрямоккласична музика XX століття
Жанркласична музика
Magnum opusLe marteau sans maîtred
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії Pour le Mérite Командор ордена Мистецтв і літератури Великий офіцерський хрест Ордену «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» Австрійський почесний знак «За науку й мистецтво» Grand Cross of the Military Order of Saint James of the Sword Орден Pour le Mérite в галузі мистецтв і науки медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis»

Золотий знак «За заслуги перед містом Віднем»d

премія Теодора Адорноd (1992)

Praemium Imperiale (1989)

премія Леоні Соннінг (1985)

Glenn Gould Prized (2002)

золота медаль Королівського філармонічного товаристваd (1997)

Берлінська художня преміяd (1996)

премія імені Гравемаєраd (2001)

Нагорода Ґреммі

премія Ернста Сіменса (1979)

Polar Music Prize (1996)

Лауреати премії Вольфа (2000)

Премія Кіото в галузі мистецтв і філософіїd (2009)

Edison Music Awards (2010)

BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards (2012)

Robert Schumann Prize for Poetry and Musicd (2012)

Гамбурзька премія імені Бахаd (2015)

Премія Гравемаєра за музичну композиціюd (2001)

почесний доктор Королівського коледжу музикиd (1995)

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (1988)

Royal Philharmonic Society Music Awardsd

Медаль Гете
IMDbID 0099518
П'єр Булез, 2004 рік

Народився у містечку Монбризон на Південному Сході Франції. У жовтні 1943 року він спробував вступити до Паризької консерваторії по класу спеціального фортепіано, але безуспішно. Але в січні наступного, 1944 року, він знову випробовує свій талан і тепер вже отримує позитивні результати та стає студентом викладача та композитора Жоржа Дандло по класу основ гармонії. Досягнення П'єра були настільки вельми стрімкими, що у травні 1944 року Дандло описав свого учня як «найліпший у класі». Згодом Булез навчався також і у композитора Олів'є Мессіана, а у 1945—1946 студіював серійну техніку під керівництвом Рене Лейбовіца[en].

Композиторська творчість

ред.

Як композитор, Булез став одним з лідерів європейського композиторського авангарду в 1950—1960 роки. У творах початку 1950-х років використовував пуантилістичну та серіальну техніки — зокрема у творах Polyphonie X (1950—1951) для 18 інструментів, два musique-concrète Études (1951—1952), та Structures для двох фортепіано. Найвідомішим твором цих років вважається кантата «Молоток без майстра» (Le marteau sans maître, 1952) на слова французького поета-сюреаліста Рене Шара (René Char), що розвинув традиції закладені Другою Віденською школою, зокрема вокальний стиль шпрехґезанґ (Schprechgesang) і серійні техніки.

З кінця 1950-х років П'єр Булез відмовляється від ортодоксальної серіальності і експериментує в царині обмеженої алеаторики. Показовими є його Третя фортепіанна соната. оркестрові і камерні твори Eclat (1965), Domaines (1961—1968) та Rituel in Memoriam Bruno Maderna. На відміну алеаторики Джона Кейджа, у творах Булеза алеаторика зводиться переважно не до імпровізації виконавців, а лише до вибору виконавцями одного із запропонованих варіантів виконання.

Булез написав низку творів для електроінструментів, зокрема квартет для чотирьох хвиль Мартено (1945—1946), та Répons і Dialogue de l'ombre double (1980-ті роки) для електроніки та акустичних інструментів і Poésie pour pouvoir (1958) для електроніки з оркестром

Диригентська діяльність

ред.

Як диригент, Булез здійснив велику кількість записів романтичної та сучасної класичної музики. Він був керівником оркестрів Бі-Бі-Сі (1971—1975), Нью-Йоркського філармонічного (1971—1977). Здійснив оперні постановки: «Воццек» (Париж, Франкфурт, 1965), «Парсифаль» (Байройт, 1966), «Перстень Нібелунга» (Байройт, 1976). Учасник першої повної постановки опери А. Берга «Лулу» (1979, Париж). Організатор і керівник концертів нової музики «Domaine musical» (1954—1967). Найбільшим досягненням Булеза стали записи опери «Пеллеас і Мелізанда» Дебюссі і вагнерівської тетралогії «Перстень Нібелунґа».(Philips).

29 липня 2008 він з успіхом диригував оркестром віденської філармонії (нім. Wiener Philharmoniker) на щорічному музичному фестивалі в Зальцбурзі (Salzburger Festspiele). В програмі було виконано сюїту Ігоря Стравінського «Жар-птиця» та фортепіанний концерт № 1 Бели Бартока, Sz 83 (партія фортепіано — Даніель Баренбойм)[14].

Булез — автор низки книг із проблем музики (у тому числі «Орієнтації», 1986). З 1975 очолював створений ним у Парижі Інститут дослідження та координації акустики/музики (IRCAM).

Список творів

ред.
Роки Назва Примітки
1972−1974 …explosante-fixe… Для електорніки і живих інструментів
1944−1945 Ноктюрн для фортепіано
1944−1945 Прелюдія, Токата і Скерцо для фортепіано
1945 Notations, цикл з 12 п'єс для фортепіано
1945 Psalmodies, цикл з 3 п'єс для фортепіано
1945 Тема і варіації для фортепіано
1945−1946 Квартет для 4 хвиль Мартено
1946 Notations версія для оркестру
1946 Соната № 1 для фортепіано
1946 Сонатина для флейти і фортепіано
1946 Le visage nuptial для альта, сопрано, 2 хвиль Мартено, фортепіано i ударних
1947−1948 Соната № 2 для фортепіано
1948 Le soleil des eaux Мюзикл
1948−1961 Livre pour quatour для струнного квартету
1950 'Essais 3 п'єси для ударних
1950−1951 Polyphonie X камерний твір
1950−1965 Le soleil des eaux Utwór wokalno-instrumentalny
1951−1952 Etudes електронна музика
1951−1952 Structures I для 2 фортепіано
1951−1989 Le visage nuptial вокально-інструментальний твір
1953−1955 Le marteau sans maître вокально-інструментальний твір
1955 Orestie мюзикл
1955 Symphonie mécanique кіно музика
1955−1963 Соната № 2 для фортепіано
1956−1961 Structures, Book II, для 2 фортепіано
1957 Le crépuscule de Yang Koueï-fei Радіомюзикл
1957−1958 Improvisations sur Mallarmé II (trzecia część Pli selon pli) Трек на сопрано, арфи клавішного інструменту і ударних
1957−1962 Improvisations sur Mallarmé I (друга частина Pli selon pli) для сопрано та оркестру
1958 'Poésie pour pouvoir електронна музика з оркестром
1958−1968 Figures — Doubles — Prisms для оркестру
1959−1960 Tombeau (п'ята частина «Pli selon pli») для сопрано та оркестру
1959−1984 Improvisations sur Mallarmé III (четверта частина Pli selon pli) для сопрано та оркестру
1960−1990 Don (перша частина Pli selon pli) для сопрано та оркестру
1961−1968 Domaines для кларнета і 21 інструмента у шести групах
1961−1968 Domaines для кларнета соло
1962 Mon Faust Мюзикл
1965 Éclat для 9 ударників і 6 інших інструменталістів
1968−1988 Livre pour cordes для струнного оркестру
1969 Pour Dr. Kalmus для флейти, кларнета, скрипки, альта та віолончелі
1970 Éclat/Multiples (niedokończone) для ударних
1970−1986 Cummings ist der Dichter для голосу та інструментів
1974 Ainsi parla Zarathoustra мюзикл
1974−1975 Rituel: In Memoriam Bruno Maderna для оркестру
1977 Messagesquisse для скрипки з оркестром
1978−1980 Notations для оркестру
1980−1984 Répons електронна музика з живими інструментами
1982−1995 Dialogue de l'ombre double електронна музика з живими інструментами
1984 Dérive I Utwór na zespół instrumentalny
1985 Mémoriale для флейти з оркестром
1987−1992 Initiale для духового оркестру
1988−1990 Dérive II камерний твір
1991 Anthèmes для скрипки соло
1991−1993 …explosante-fixe… електронна музика з живими інструментами
1995−1998 sur Incises для камерного ансамблю
1997 Anthèmes II для скрипки з електронікою

Примітки

ред.
  1. а б Fichier des personnes décédées mirror
  2. а б в Encyclopædia Britannica
  3. а б Internet Broadway Database — 2000.
  4. а б Discogs — 2000.
  5. Булез Пьер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. SNAC — 2010.
  7. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  8. Le Monde / J. FenoglioParis: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  9. LIBRISКоролівська бібліотека Швеції, 2018.
  10. Чеська національна авторитетна база даних
  11. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  12. Список професорів Колеж де Франс
  13. Mark Brown. Pierre Boulez, classical music's maverick, dies aged 90. The Guardian. Процитовано 7 січня 2016.
  14. Інтернаціональний культурно-мистецький TV-канал 3SAT[недоступне посилання з вересня 2019]

Посилання

ред.