Паризька вища національна консерваторія музики й танцю

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю (фр. Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris) — вищий навчальний заклад Парижа, найстарша консерваторія Франції, одна із двох вищих національних консерваторій цієї країни (інша — в Ліоні).

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю

CNSMDP
48°53′20″ пн. ш. 2°23′27″ сх. д. / 48.88888888891677453° пн. ш. 2.3908333333610776° сх. д. / 48.88888888891677453; 2.3908333333610776Координати: 48°53′20″ пн. ш. 2°23′27″ сх. д. / 48.88888888891677453° пн. ш. 2.3908333333610776° сх. д. / 48.88888888891677453; 2.3908333333610776
Тип Grande école і консерваторія
Країна  Франція
Засновано 3 серпня 1795
Засновник Сарретт Бернар
Президент Stéphane Pallezd[1]
Директор Émilie Delormed
Студентів 1339[2]
Співробітників 388 осіб (2020)[2]
Членство у
  • PSL Universityd і Association européenne des conservatoires, académies de musique et Musikhochschulend
  • Складається з Médiathèque-Hector Berliozd
    Мова викладання французька
    Випускники Категорія:Випускники Паризької консерваторії
    Сайт conservatoiredeparis.fr
    Мапа
    CMNS: Паризька вища національна консерваторія музики й танцю у Вікісховищі

    Історія ред.

    Основа майбутньої консерваторії була закладена 1784 року установою в Парижі Королівської школи співу й декламації (фр. L’École Royale de chant et de déclamation) під керівництвом композитора Франсуа Жозефа Госсека. 1793 року її об'єднали зі школою музикантів Національної гвардії в Національний інститут музики (фр. Institut Nationale de Musique), і Національний конвент знову затвердив Госсека керівником. 1795 року інститут перетворили на Музичну консерваторію (фр. Conservatoire de musique) зі співдиректорами Госсеком, Етьєном Меюлем і Луїджи Керубіні. 1800 року в консерваторії відкрили відділення танцю й драматичного мистецтва, 1806 року її перейменували на Консерваторію музики й декламації (фр. Conservatoire de musique et de déclamation).

    Після Реставрації Бурбонів у житті консерваторії настав період труднощів (у роялістської влади вона асоціювалася з республіканським і бонапартистським періодом в історії країни), які вдалося подолати Л. Керубіні, який очолив консерваторію у 1822 році. Під його навчальний курс консерваторії набув рис, що стали характерними у консерваторській освіті в усьому світі. Структура консерваторії не мінялася аж до 1946 року, коли її театральна частина виділилася в самостійну вищу національну консерваторію драматичного мистецтва.

     
    Старий будинок консерваторії (з 1911 р. консерваторський театр)

    Професійний престиж Паризької консерваторії завжди був дуже високий, хоча в XX столітті заклад зіткнувся з труднощами — починаючи з 1905 року, коли на хвилі суспільного обурення, викликаного відмовою керівництва консерваторії присудити Римську премію в галузі музики Морісу Равелю, державним декретом був замінений голова консерваторії й установлений новий регламент її діяльності. Окрім того, в першій половині XX століття у Парижі виникла ціла низка альтернативних вищих музичних навчальних закладів — насамперед, Школа музики Альфреда Корто (1919).

    Керівники консерваторії ред.

    Видатні випускники ред.

    Примітки ред.

    Посилання ред.