Тартуський університет
Тартуський університет (ест. Tartu Ülikool, від 1919 року; лат. Universitas Tartuensis; нім. Universität Dorpat, 1802—93; Дерптський, Юр'ївський, 1893—1918) — університет у місті Тарту (Естонія), єдиний класичний у країні.
| Тартуський університет ест. Tartu Ülikool | |
|---|---|
ТУ | |
 | |
 | |
| Головний корпус університету | |
| 58°22′52″ пн. ш. 26°43′13″ сх. д. / 58.381111111111° пн. ш. 26.720277777778° сх. д. | |
| Назва латиною | Universitas Tartuensis |
| Тип | громадський університет |
| Країна |  Естонія[1][2] і  СРСР |
| Розташування | Тарту, Естонія |
| Засновано | 1632 |
| Ректор | Тоомас Ассер |
| Студентів | 18 000 (2011) |
| Членство у | |
| Складається з | University of Tartu Faculty of Science and Technologyd, University of Tartu Faculty of Arts and Humanitiesd, University of Tartu Faculty of Social Sciencesd і University of Tartu Faculty of Medicined |
| Випускники | Категорія:Випускники Тартуського університету |
| Штаб-квартира | Тарту |
| Адреса | Ülikooli 18, 50090 Tartu, Eesti |
| Сайт | www.ut.ee |
| Нагороди |  |
 | |
 University of Tartu у Вікісховищі | |
Загальна інформація
ред.У Тартуському університеті навчається 18 300 студентів, працює 3 200 осіб (у тому числі 165 професорів, 500 наукових працівників).
Засновник університету — король Швеції Густав II Адольф (1632) на території землі Лівонія. На той час Дерптський університет був другим університетом Шведського королівства після Університету Уппсала (лат. Universitas Gustaviana).
Серед професорів університету був і дослідник руського права Евальд Карлович Тобін.
Історія
ред.Університет створений 1632 року королем Швеції Густавом II Адольфом як Universitas Gustaviana. Повстав на базі польського єзуїтського коледжу Gymnasium Dorpatense, утвореного у Тарту королем Стефаном Баторієм 1583 (існував до 1601). Після короткої перерви під час ІІ Північної війни заклад відновив роботу 1690 — при королі Карлі XI під назвою Universitas Gustaviana-Carolina. Пізніше університет перенесений до міста Пярну.
1802 за наказом російського імператора Олександра І університет повернуто до Дерпта (нинішній Тарту) як Cesarea Universitas Dorpatiensis, де функціонує і нині. 1893-1918 мав назву Юрьївський університет (у зв'язку з перейменуванням Дерпта на Юрьїв). Мовою викладання була німецька, проте 1882 розпочалося планове російщення мови викладання різноманітних предметів, так що до 1898 німецька була повністю вигнана з університетських стін. 1919, після створення незалежної Естонської держави, мовою викладання стає естонська.
Тартуський університет і у шведські, і в російські часи зберігав виняткову автономію в питаннях добору кадрів та студентів, і навіть утримував «вчительську поліцію», яка за своїм значенням перевищувала урядову. Також у часи російської присутності університет готував протестантських теологів — єдиний у імперії. Від 1831, у зв'язку з ліквідацією Віленського та Варшавського універистетів, став головним місцем навчання українців (особливо з Волині та Поділля), поляків та білорусів з-під російської займанщини.
У часи радянської окупації 1944-91 рр. університет став базою для розвитку всесоюзної фіно-угристики (насамперед Пауль Арісте), зокрема історії, етнології, етнографії, лінгвістики та фольклору угро-фінських народів, а також підготовки наукових кадрів для Марійської, Мордовської, Карельської, Удмуртської та Комі АРСР. Крім того, тут створено всесвітньовідомий осередок семіотичних студій[джерело?] (Тартуська школа семіотики культури), який очолював вчений Юрій Лотман.
Структура університету
ред.Тартуський університет складається з 4 факультетів[7]:
| Факультет мистецтв та
гуманітарних наук |
Факультет медицини | Факультет соціальних
наук |
Факультет науки та
технології |
|---|---|---|---|
| Інститут історії та
археології |
Інститут біомедицини та
трансляційної медицини |
Інститут освіти | Інститут комп'ютерних
наук |
| Інститут естонської та
загальної лінгвістики |
Інститут фармації | Школа економіки та
бізнес-адміністрації |
Естонський морський
інститут |
| Інститут філософії та
семіотики |
Інститут стоматології | Інститут психології | Інститут фізики |
| Інститут культурних
досліджень |
Інститут клінічної
медицини |
Школа права | Інститут хімії |
| Інститут іноземних мов
та культур |
Інститут сімейної медицини
та громадського здоров'я |
Інститут соціальних студій | Інститут геноміки |
| Школа теології та
релігійних студій |
Інститут спортивних наук та
фізіотерапії |
Коледж у Нарві | Інститут математики та
статистики |
| Академія культури
у Вільянді |
Коледж у Пярну | Інститут молекулярної та
клітинної біології | |
| Тартуська обсерваторія |
Відомі викладачі
ред.Відомі випускники
ред.- Малл Ваасма — естонський міколог.
- Володимир Даль — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження.
- Олев Їгі — естонський літературознавець, перекладач.
- Каімо Кууск — естонський дипломат.
- Тоомас Кукк — естонський ботанік, головний редактор журналу Eesti Loodus.
- К. Е. Ліндеман — ентомолог та громадський діяч.
- Матті Маасікас — естонський дипломат.
- Едуард Мірам (1833) — зоолог, фізіолог, професор Київського університету.
- Вільгельм Оствальд — фізико-хімік і філософ-ідеаліст, лауреат Нобелівської премії з хімії 1909 року.
- Гелью Ребане — естонська і російська письменниця-фантастка і поетеса.
- Тоомас Саві — естонський політик, лікар, член європейського парламенту.
- Фальц-Фейн Фрідріх Едуардович — засновник заповідника «Асканія Нова».
- Пустильнік Ізольд Бенціонович — астроном, доктор фізики-математичних наук.
- Барон Максиміліан де Шодуар — відомий вчений-ентомолог.
- Владімір Ріївес — естонський астроном.
- Олена Скульська — естонська радянська письменниця, поетеса, драматург та перекладачка.
- Яан Унт — офіцер Естонської армії під час війни за незалежність, командир Піхотного батальйона Купер'янова.
- Пеетер Ярвелайд — естонський історик і правознавець
- Микола Гулак — засновник Кирило-Мефодіївського товаприства.
Українці в Тартуському університеті
ред.В Тартуському університеті здобула освіту та викладала чимала кількість українців — студентів та вчених.
Це зокрема, закарпатський просвітитель Іван Орлай, один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства Микола Гулак, брат Лесі Українки Михайло Косач, філолог Володимир Даль, історик і етнограф Микола Закревський, майбутній президент НАН України Микола Василенко, український геолог Олександр Дубянський, активіст українського національного руху, журналіст Олександр Тищинський (1860—1861), етнограф і славіст Олександр Котляревський, український мистецтвознавець і хорист Гнат Яструбецький, український соціолог та філософ Богдан Кістяковський, член Української Центральної Ради, лікар-гінеколог Олександр Крупський, лікар-терапевт Федір Цицурін, мовознавець Микола Грунський, психіатр Олександр Ющенко, професор Рішельєвського ліцею Володимир Петровський.
Перед Першою світовою війною громада українців в університеті була одною з найбільших в Російській імперії: викладачі, нелегальна українська студентська громада «Музично-драматичне товариство малоросів у Юр'єві», «Волинське студентське земляцтво в Юр'єві» тощо.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Open Funder Registry — doi:10.13039/501100007821
- ↑ Directory of Open Access Journals — 2003.
- ↑ а б в https://eua.eu/about/member-directory.html
- ↑ https://www.the-guild.eu/members/
- ↑ https://web.archive.org/web/20240112184553/https://datacite.org/members/
- ↑ http://www.elixir-europe.org/about-us/who-we-are/nodes/estonia
- ↑ Structure | Tartu Ülikool. ut.ee (англ.). 27 листопада 2021. Процитовано 10 вересня 2024.
Джерела і посилання
ред.
- Офіційна сторінка Тартуського університету (англ.)
- Вітання українцям Естонії від Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою України[недоступне посилання з липня 2019]
- С. Г. Ісаков. Українські студенти в Тартуському університеті ХІХ — початку ХХ століття. Реферат праці доктора філологічних наук Тартуського університету, Естонія (PDF).
Література
ред.- Тартуский университет и Украина / ред. В. Оноприенко, Х. Танклер ; Международный союз истории и философии науки. Национальный комитет историков науки Украины, Тартуский ун-т. - К. : ИИЦ Госкомстата Украины, 2004. - 211 с. - Библиогр.: с. 185. - ISBN 966-7773-69-8