Відкрити головне меню

Пилипенко Сергій Володимирович

український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч

Сергій Володимирович Пилипенко
Пилипенко Сергій Володимирович.png
Сергій Пилипенко
Псевдо Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач
Народився 10 (22) липня 1891(1891-07-22)
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 1934(1934)
·розстріл
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНР, СРСР СРСР Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Alma mater Перша київська гімназія (1909) і Київський університет[d] (1912)
Мова творів українська
Роки активності 19221933
Жанр оповідання, байка
Членство Плуг
Партія Українська партія соціалістів-революціонерів і ВКП(б)
У шлюбі з Кардиналовська Тетяна Михайлівна
Діти Гумецька Ася і Пилипенко-Кардиналовська Міртала Сергіївна

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Пилипе́нко Сергі́й Володи́мирович (10 [22] липня 1891(18910722), Київ, Київська губернія, Російська імперія — березень 1934) — український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч. Літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач та інші. Батько Асі Гумецької та Міртали Пилипенко, чоловік Тетяни Кардиналовської.

БіографіяРедагувати

Народився 10 (22) липня 1891(18910722) року в Києві в сім'ї народного вчителя. 1909 року закінчив Першу київську гімназію. Навчаючись, брав активну участь у гуртках Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), членом якої вважав себе з 1908 року.

Закінчивши гімназію, Пилипенко вступив на історичний факультет Київського університету (відділ славістики). 1912 року за революційну діяльність Сергія Пилипенка відрахували з університету та вислали з Києва без права в'їзду в університетські міста.

До Першої світової війни Пилипенко вчителював у Броварах. Улітку 1914 року Пилипенка призвали в російську армію і відправили на фронт. Там він пройшов шлях від рядового до капітана, здобув усі бойові офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. У військовому середовищі вів революційну пропаганду, 1917 року редагував у Ризі фронтову газету «Український голос».

1918 року, після демобілізації, Пилипенко повернувся до Києва, примкнув до місцевої групи УПСР, що гуртувалася навколо газети «Народна воля», став її редактором. Брав участь в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського, за що три місяці відсидів у в'язниці.

На початку 1919 року, вступивши в суперечку з лідерами есерів і есдеків щодо ставлення до Радянської влади, Пилипенко оголосив про вихід з УПСР і 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків.

 
Сергій Пилипенко з дружиною Тетяною Кардиналовською

Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик», «Вісті», «Комуніст»), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У «Космос». У часи військових кампаній проти Денікіна і білополяків командував бригадою Червоної армії.

Після закінчення громадянської війни редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка», ДВУ.

Від 1922 року був головою створеної ним спілки селянських письменників «Плуг» і був редактором її видань, зокрема журналу «Плужанин». Був одним із основних опонентів М. Хвильового у літературній дискусії 1925—1928 рр.

1923 року виступив з ініціативою переведення української абетки на латинське письмо[1].

У 1932 — 1933  рр. був директором створеного партією при Народному комісаріаті освіти Інституту Тараса Шевченка [2] і згуртував там коло себе групу молодих дослідників літератури, здебільшого членів «Плугу», до якої входили Григорій Костюк, Юрій Савченко, Андрій Панів та розстріляні в грудні 1934 року Р. Шевченко, Кость Півненко, Гнат Проценко і Сергій Матіяш.

Арешт і загибельРедагувати

Постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У від 21 серпня 1933 року Пилипенка виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».

Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували.

Судова «трійка» 23 лютого 1934 року порушила клопотання перед Колегією ОДПУ застосувати до Пилипенка «найвищу міру соціального захисту — розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня 1934 року затвердила цю пропозицію.

Постановою Військового трибуналу Київського військового округу від 30 квітня 1957 року вирок щодо Пилипенка скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Сергія Пилипенка реабілітовано посмертно.

ТворчістьРедагувати

Видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933), «Байки та оповідання» (1936).

Був автором низки літературно-критичних статей, зокрема:

Редактор різних видань. Серед них:

Посмертні виданняРедагувати

1963 року видано «Байки та оповідання» Пилипенка.

2007 року видавництво «Смолоскип» у серії «Розстріляне відродження» видало «Вибрані твори» Сергія Пилипенка. На сьогодні це найповніше зібрання, яке розкриває різні грані творчості письменника. До книги увійшли байки, прозові твори, статті, рецензії, написані у 1920-ті — на початку 1930-х років, матеріали діяльності Спілки селянських письменників «Плуг», засновником і незмінним керівником якої був Сергій Пилипенко, а також спогади сучасників про нього.

Пам'ятьРедагувати

 
Меморіальна дошка С. Пилипенку в Харкові

21 червня 1998 року в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург — колишньому Селянському будинку, де у 1920-х роках мешкав Сергій Пилипенко, відкрито меморіальну дошку, присвячену йому.

Автор меморіальної дошки — дочка письменника, скульптор із США Міртала Пилипенко. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась. Це символ розколотого життя письменника. Під портретом — початок вірша Міртали, присвяченого батькові:

«Хай проб'ється голос мій
крізь час, землю і море —
я тобі свою пам'ять несу,
і любов, і тугу, і горе.»

Меморіальну дошку виготовлено на кошти дочок Пилипенка — Ести та Міртали. Саме в день відкриття меморіальної дошки у Харкові в США, де живуть сестри, святкувався День батька, до якого і приурочили вони свій приїзд у місто свого дитинства, щоб увічнити пам'ять про батька.

ПриміткиРедагувати

  1. «Червоний шлях», № 6—7, Х, 1923, с. 267—268 (передруковано в газеті ПостПоступ № 9 (15), червень 2007 р.)
  2. Шевченківська енциклопедія: В 6 т. — К.: НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5: Пе–С. — С. 115

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати