Тодось Осьмачка

український письменник

Тодось Осьмачка (ім'я при народженні Ѳеодосій Стефановичъ Осьмачка, 3 (15) травня 1895[1], Куцівка, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 7 вересня 1962(1962-09-07), Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США) — український письменник, поет. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Член письменницьких згромаджень Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). Перекладач творів Шекспіра.

Тодось Осьмачка
Todos Osmachka.jpg
Тодось Осьмачка. 1928 рік
Ім'я при народженні рос. Ѳеодосій Стефановичъ Осьмачка[1]
Народився 3 (15) травня 1895[1]
Куцівка, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 7 вересня 1962(1962-09-07) (67 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
·цереброваскулярні хвороби
Поховання Цвинтар святого Андрія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР[2]
Flag of the Soviet Union.svg СРСР[3]
Flag of the United States.svg США[3]
Діяльність поет, прозаїк, перекладач
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Автограф Todos Osmachka Signature.png

Основна праця — «Старший боярин» (1946). Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою Московії. Переслідувався російською репресивною психіатрією.

Випускник Київського інституту народної освіти (1925).

У 19301932 роках мешкав на Кубані.

ЖиттєписРедагувати

Народився 3 (15) травня 1895(18950515) року в селі Куцівка, нині Смілянський район, Черкаська область[4][5][6] в родині сусіднього села Ташлик селянина-власника Степана Юхимовича Осьмачки та його законної дружини села Куцівка селянки-власниці Євгенії Прокопівни, у дівоцтві Лукій[7]. Батько Степан працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Пан шанував його. Усі діти отримали середню освіту. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Сестра Лукія закінчила училище на швачку і пані на закінчення подарували їй машинку Зінґер.

Змолоду Осьмачка вчителював у народних школах. 1916 року мобілізований до російської армії для участі в Першій світовій війні. Під час війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд Росії. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року він — інструктор з підготовки працівників освіти в Кременчуці. Навчається в Київському інституті народної освіти (так тоді звався Київський університет).

У студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Григорій Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Валеріан Підмогильний.

Перші літературні твориРедагувати

 
Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік.

Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча» з'явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав С. Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.

ТворчістьРедагувати

Осьмачка Теодосій Степанович — автор збірок «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

Поет прагне образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. Та він зберігає віру в можливість утримання рівноваги завдяки утвердженню сильного «Сьогодні». Однак те «сьогодні» накочується на нього страшними звістками із рідного села Куцівки від батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а вози з мертвими риплять сільськими дорогами, як журавлі. Осьмачка-студент також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд, і прагне виповісти гірку пісню рідного села:
А ті ж крихти, в ногах живі,
З стола небес
Хай рідний вітер на папір
Мені зідме!

Разом із побратимами з «Ланки» Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить «взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером». На останній закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав йому за помітне «позичання» в нього образів. 1922 року Тичина записав: «Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я — не в тім річ».

Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією — Спілкою Визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості, до абсурду були розпалені літературні суперечки.

У цій збірці Осьмачка друкує вірш «Деспотам», в якому звертається до закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із городів». Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про нього, як про «одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного молодняку. Після Шевченка, він вище за будь-кого іншого підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою… Цій трагедії він надав космічних вимірів.

На творчість Теодосія Степановича Осьмачки значно вплинув символізм і експресіонізм. У пізніх поетичних збірках помітно вплив неоромантизм. У своїх творах Теодосій Степанович Осьмачка особливу увагу приділяв українським народним традиціям, етнографії.

З життяРедагувати

У 1930 році ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспірового «Макбета», а поему «Дума про Зінька Самгородського» так і не була надрукована. Пізніше вона ввійшла до збірки «Сучасникам» (1943). Тим часом криваві тридцяті роки вже забрали перших близьких друзів поета — Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Валеріана Підмогильного. Хвиля доносів у вигляді літературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: «ворог народу», «бандит». Він розумів, що на нього чекає трагічна доля його друзів. Рятуючись від репресій, Осьмачка пробирається на Поділля, маючи намір нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують і відправляють під конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою Тодось Степанович втікає і знову прямує на Поділля з тим самим наміром. Цього разу його відправляють в тюрму за звинуваченням у шпигунстві.

Очікуючи цілком ймовірну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рішення — боротися далі, але «не засобом сили, а засобом слабості» і симулює божевілля. Його переводять в психіатричну лікарню в Києві. Усю моторошність тієї ситуації пізніше він змалював у повісті «Ротонда душогубців». де він відтворює себе в образі Івана Бруса. Випускають, відтак знову заарештовують. Одного разу він навіть опинився в московській Бутирці. Після чергових симульованих припадків його знову випускають. Зрештою він став переховуватись де прийдеться: в хатах друзів, скиртах соломи, кабицях, по глухих хуторах і селах, де його мало знали, часом і в рідному селі. Весь цей час він перебував на нелегальному становищі, поки не почалась німецька окупація України.

Без сталіністівРедагувати

 
Тодось Осьмачка

В 1942 році, після 20-річних поневірянь, він прибув до Львова з незакінченим віршованим романом «Поет». Тут він включається і досить живе тоді літературне життя другої духовної столиці України, трохи оклигує, але ув'язнення і тортури наклали відбиток на все його життя. Він став хворобливо підозрілим, недовірливим, замкненим, побоювався нападу з боку НКВС, і це ускладнювало його контакти з людьми. Був час, коли він завів листування з Уласом Самчуком і хотів переїхати до Рівного, але не судилося.

У Львові Тодось Осьмачка видав четверту збірку віршів «Сучасникам»(1943), яка ознаменувала якісно новий етап його творчості. За книжку йому була присуджена премія в сумі 1500 золотих. Рішення журі підписали: В. Симович, В. Радзикевич і П. Кордуба.

1944 року Осьмачка пише повість «Старший боярин» — першу світлу книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рік поет повертається у «прокляті роки» у поемі «Поет», сповненої особистісними враженнями й переживаннями круговерті репресій. 1947 року поема на 23 пісні вийшла в світ у чудовому мистецькому оформленні художника М.Дмитренка з присвятою «Пам'яті єдиного мойого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мого батька Степана Осьмачки».

Під кінець 1944 року Т. Осьмачка, як і У. Самчук, а зрештою багато інших письменників, змушений був емігрувати на Захід. Спочатку він поселився в Німеччині, разом з У. Самчуком брав участь у розбудові нової емігрантської, літературної організації МУР (Мистецький український рух). Завершив і видав книжку «Поет» (1947) у чудовому оформленні художника М. Дмитренка. У 1953 році побачила світ поетична збірка «Китиці часу», де було зібрано вірші 1943–1948 рр. В еміграції талант Т. Осьмачки з новою силою розкрився в його трьох епічних прозових творах: «Старший боярин»(1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956). Поетична праця життя була підсумована у великій книжці «Із-під світу» (1954). Він перекладає О. Вайлда і В. Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності. Однак нерозуміння земляків-критиків, глуха й байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника.

У своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США, Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його знову зриватися з місця й переїжджати від країни до країни.

Останні роки життяРедагувати

З Німеччини Т. Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. 6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

Останнім з друзів, хто бачив Осьмачку живим, був Іван Багряний — «розбитого паралічем і безпам'ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…»

«Ця разюча подібність забутого, в безпам'ятстві, вимученого і вже потойбіченного Осьмачки до Данте потрясла мене до самої глибини душі. Я тоді мало не заломився в моїй вірі в українську людину, для якої і найкращі сини нації — порожнеча.

Не знаю коли, але, якщо моє серце трохи потягне, якщо його не доконає швидким темпом наша сумна і замрячена дійсність, я вирізьблю той образ Осьмачки, який лишився в моїй душі», — написав Багряний в листі до друга — літературознавця Григорія Костюка.

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

ВшануванняРедагувати

  • В Черкасах один із провулків названо на честь Тодося Осьмачки[8].
  • У рідному селі одна з вулиць названа ім'я Осьмачки, також встановлено меморіальну дошку.
  • У бібліотеці села Куцівка створено музейний куточок Осьмачки.
  • Засновано благодійний Фонд «Тодось Осьмачка», який проводить лірично-поетичні толоки «Хата Осьмачки».
  • До 115-ї річниці від дня народження поета видавництво «Блискавиця» видало художньо-публіцистичну збірку «Чи я побачу й ще Вкраїну», до якої ввійшли дослідження історика Степана Пінчука та добірка віршів Т. Осьмачки.
  • 2004 року в Київському Молодому театрі поставлено п'єсу «Духів день» за мотивами творів Тодося Осьмачки. Режисер, Олександр Дзекун. Лілія Ребрик (Варка).
  • 2005 року Михайло Слабошпицький видав роман-біографію «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», за яку нагороджений національною премією імені Шевченка.
  • 2013 року засновано Літературну премію імені Тодося Осьмачки, першим лавреатом якої став Мирослав Дочинець.
  • В Києві, село Троєщина - названо на його честь вулицю (підпала під декомунізацію, колишня назва - Горького)

ТвориРедагувати

ПоезіїРедагувати

ПовістіРедагувати

ОповіданняРедагувати

  • Психічна розрядка

Оцінка творчостіРедагувати

«За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, — то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину–державу, — то це вона збудована, зримо і живовидячки»,
 — так оцінив творчість Осьмачки професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов[9].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Метрична книга
  2. Українська Вікіпедія — 2004.
  3. а б російська Вікіпедія — 2001.
  4. Дата — згідно з записом про народження та хрещення Феодосія Осьмачки в метричній книзі Різдва-Богородицької церкви с. Куцівка Черкаського повіту Київської губернії.
  5. У нізці джерел наводиться помилкова дата народження — 4 (16) травня 1895 року.
  6. Пантюк С. В Україні знову розстрілюють поетів? Українська правда. 7 вересня 2012.
  7. Запис про шлюб Стефана Юхимовича Осьмачки та Євгенії Прокопівни Лукій у метричній книзі Різдва-Богородицької церкви села Куцівка Черкаського повіту Київської губернії за 6 травня (ст. ст.) 1890 року // Державний архів Черкаської області. Ф. 931. Оп. 1. Спр. 3446. Арк. 83зв–84.
  8. Розпорядження Голови Черкаської ОДА. 
  9. Анатолій Шпиталь. «Шукав у слові Україну». Упорядник Сергій Козак підготував збірку спогадів про Тодося Осьмачку//День, 29 січня, 2015

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Герасимова Г. П.  Осьмачка Феодосій Степанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 697. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Кошелівець І. Осьмачка Тодось // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович. — Перевид. в Україні. — Львів : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1996. — Т. 5. — С. 1904.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • Слабошпицький М. Тодось Осьмачка. Літературний профіль. — К., 1995.
  • Тодось Осьмачка // Історія української літератури XX ст.: у 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 2.
  • Мовчан Р. Українська проза XX століття: В іменах. — К., 1997.
  • Дроздовський Д. Експресіоністська поетика українських перекладів В. Шекспіра (на матеріалі перекладів Т. Осьмачки) // Українське літературознавство. Львівський національний університет імені І. Я. Франка. — 2011. — Вип. 73. — С. 137–148.
  • Барчан В. В. Творчість Теодосія Осьмачки в контексті стильових та філософських вимірів XX століття. Монографія. — Ужгород : TIMPANI, 2008. — 432 с.
  • Бойчук Б. Тодось Осьмачка //Спомини в біографії. — К. : Факт, 2003. — С. 65–70.
  • Зборовська Н. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. — К. : Козаки, 1996. — 63 с.
  • Кейван М. У самотній мандрівці до вічності // Березіль. — 1996. — № 3–4. — С. 58–94.
  • Колесниченко-Братунь Н. Оскарження червоної ротонди // Дзвін. — 1995. — № 4. — С. 59–63.
  • Костюк Г. Тодось Осьмачка: здалеку і зблизька (спостереження, зустрічі й діалоги) // Зустрічі і прощання: Спогади. — К. : Смолоскип, 2008. — Кн. 2. — С. 324–376.
  • Пінчук С. Свідок і оборонець «зірваної з кореня» України // Осьмачка Т. С. Старший боярин; План до двору. Романи. — К. : Укр. письменник,1998. — С. 3–8.
  • Слабошпицький М. Сон про Україну: Штрихи до портрета Тодося Осьмачки // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 2.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Шерех Ю. Над Україною дзвони гудуть // Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. У 3 т. — Харків : Фоліо, 1998. — Т. 1. — С. 236–247.
  • Клен Ю. Рецензія на поему «Поет» // Арка. — 1947. — Листопад. — Ч. 5. — С. 40–41.