Остап Вишня

український письменник-гуморист

Остап Вишня
Павло Михайлович Губенко
Ostap Vyshnya.jpg
Остап Вишня, 1920-ті роки
При народженні Павло Михайлович Губенко
Псевдоніми, криптоніми Остап Вишня
Народження 13 листопада 1889(1889-11-13)
  хутір Чечва, неподалік містечка Грунь, Полтавська губернія, (нині Охтирський район Сумської області)
Смерть 28 вересня 1956(1956-09-28) (66 років)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство УНР, після 1921 — УСРР
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Рід діяльності прозаїк
Жанр оповідання, гумореска, усмішка
Magnum opus: Моя автобіографія

Остап Вишня у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович; 31 жовтня (13 листопада) 1889(18891113)[1], хутір Чечва, Полтавська губернія, нині Охтирський район Сумської області — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.

Він є молодшим братом письменника-гумориста Василя Чечвянського, якого було розстріляно за часів єжовщини у 1937. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебединi шевцем, дід по матері — у Грунi хлiборобом[2]. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 вступив до Київського університету; однак скоро залишив навчання і цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Офіцер медичної служби УНРРедагувати

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір (СРСР).

ТворчістьРедагувати

 
Остап Вишня, 1925 р.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 19341943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Арешт і ув'язненняРедагувати

До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні».

1933-го популярний письменник був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив[джерело не вказане 1237 днів], що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 19451946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.[джерело не вказане 1237 днів]

Повоєнний періодРедагувати

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-56 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. У 1955 році був реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958).[3]

Оцінка критиківРедагувати

 
Могила Остапа Вишні

У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч „фейлетон“ уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово „усмішка“ нашіше від „фейлетону“».

Загалом, автор «Вишневих усмішок» зробив значний внесок у розвиток української сатиричної літератури та значно доповнив традиції жартівливого жанру в українській літературі розпочатого його попередниками — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, та Лесем Мартовичем.

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були популярні.

РодинаРедагувати

ТвориРедагувати

Екранізації творівРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати