Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна

українська жінка-історик, археолог, архівіст

Ната́ля Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (у дівоцтві — Наталя Дмитрівна Меньшова; 31 січня [12 лютого] 1884(18840212), Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — українська науковиця, історик, археолог, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук від 1940 р.

Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко
Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р.
Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р.
Народилася 31 січня (12 лютого) 1884
Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Померла 8 червня 1973(1973-06-08) (89 років)
Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Німеччина Федеративна Республіка Німеччина
Країна СРСР СРСРНімеччина ФРН
Підданство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Київський університет
Галузь історія
Заклад Київський університет, Український вільний університет
Звання старший науковий співробітник, професор
Ступінь доктор історичних наук
Батько Меньшов Дмитро
У шлюбі з 1) Сергій Полонський (1904—1914, розлучення)
2) Микола Василенко (1923—1935, його смерть)
3) Олександр Моргун (1937—1961, його смерть)[1][2]

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[3].

БіографіяРедагувати

Народилася 31 січня (12 лютого) 1884(18840212) року в Харкові, в родині генерала артилерії, відомого військового історика Києва Дмитра Петровича Меньшова[4].

Ще дитиною переїздить до Києва. Навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, що її закінчує 1901 року зі срібною медаллю.

Потому навчається на історично-філологічному факультеті Київських Вищих жіночих курсів, де вже в 1912—1915 роках є асистентом при кафедрі історії Росії й методики історії. Одночасно викладала історію у кількох київських гімназіях у 1910—1924 роках.

1913 року склала іспит у Державній комісії Київського Імператорського університету Св. Володимира й отримала диплом I ступеня. 1915 року там само склала магістерський іспит з російської історії та 1916 року стала першою жінкою, обраною приват-доцентом університету Св. Володимира. Брала участь у діяльності

У 1918—1920 роках завідувала музеєм старожитностей Київського університету.

У 1921—1923 роках — викладач і директор київської трудової школи № 56.

У 1918—1924 роках була вченим секретарем та викладачем Київського археологічного інституту.

У 1924—1943 роках — співробітник Всеукраїнської академії наук (ВУАН)[2]. Зокрема у 1926 році була призначена на посаду штатного наукового співробітника ВУАН для окремих доручень.[5]

У 1925—1927 роках — архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Центрального архіву давніх актів (у 1941—1943 роках його директор[2]). У травні 1926 року — учасниця 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України[6].

У 1927—1930 роках — професор Художнього інституту[2].

З 1929 року — член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України.

У 1929—1934 роках — вчений секретар Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст. З 1930 року — член Археографічної комісії. У травні 1932 року з архівістом М. Тищенком розробила план видання «Архіву Запорізької Січі» у 8-ми томах. З жовтня 1934 року — співробітник Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.

У 1938—1941 роках — старший науковий співробітник сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.

У жовтні 1940 року в Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Нариси з історії заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)» (рос. Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.)), опоненти — О.Оглоблін, Володимир Пічета, Олександр Савич.

У листопаді 1940  року — професор у Київському державному університеті[2]. Залишилася при німецькій окупації теренів УРСР під час Другої світової війни. 20 жовтня 1941 року очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. На початку 1941 року очолила колектив авторів чотиритомного видання «Історія м. Києва». Від 1942 року — співробітник Музею-архіву переходової доби м. Києва.

У вересні 1943 року виїхала до Львова, потім емігрувала до Німеччини. Брала участь у діяльності

  • Українського історико-філологічного товариства в Празі (з 1944 року),
  • Церковно-археографічної комісії у Львові (з 1944) та Мюнхені (з 1946 року),
  • НТШ (від 1947 року),
  • Українська вільна академія наук (від 1948 року) та ін.[2].

У 1944—1945 роках — професор Українського вільного університету в Празі та Мюнхені (1945—1973)[2].

У 1947 році — професор Православної богословської академії в Мюнхені[2].

У 1945—1972 роках — декан філософічного факультету Українського вільного університету. Дійсний член Українського історичного товариства (США) (1965—1973) і УВУ, а з 1953  року — Міжнародної академії наук в Парижі.

Померла 8 червня 1973 року в Дорнштадті (земля Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина), похована в Дорнштадті[7] в будинку для літніх людей (раніше вважалося, що була похована в Ной-Ульмі, Федеративна Республіка Німеччина[6]).

ПраціРедагувати

та ін.

Ушанування пам'ятіРедагувати

На честь Наталі Полонської-Василенко в кількох населених пунктах України названі вулиці.

ПриміткиРедагувати

  1. Наталія Полонська-Василенко — в ім'я науки, всупереч усьому
  2. а б в г д е ж и Кубійович, 1970, с. 2198..
  3. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  4. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
  5. Від упорядника. Постійна комісія УАН — ВУАН для складання Біографічного словника діячів України. 1918—1933. Документи. Матеріали. Дослідження / Авт.-упор. С. М. Ляшко. — К.: НБУВ, 2003. — 688с.
  6. а б Верба, 2011, с. 356–357..
  7. Український некрополь: Могила Наталії Полонської-Василенко – Лікбез. Процитовано 2017-01-11. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати