Копержинський Костянтин Олександрович

Костянти́н Олекса́ндрович Копержи́нський (23 жовтня (4 листопада) 1894(18941104), с. Глібів, Подільська губернія (тепер Новоушицький район Хмельницької області) — 18 березня 1953, Ленінград) — український і російський літературознавець, історик української літератури і театру, фольклорист, етнограф, бібліограф.

Копержинський Костянтин Олександрович
Народився 4 листопада 1894
с. Глібів, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 18 березня 1953
Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність літературознавець
Alma mater Петроградський університет
Вчене звання професор
Заклад Одеський інститут народної освіти, Іркутський державний університет, Ленінградський державний університет

Біографічні даніРедагувати

К. О. Копержинський народився 4 листопада 1894 року в с. Глібів Подільської губернії.

В 1897 році батька перевели до Кам'янця-Подільського. У 1913 році закінчив Кам'янець-Подільську гімназію, а у 1918 році - історико-філологічний факультет Петроградського університету.

В 1922 – 1923 роках викладав у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти, а у 1923 – 1925 роках – у Петроградському університеті.

Брав участь у роботі Кам'янець-Подільського наукового товариства при ВУАН, яке існувало від 1925 до 1930 року[1].

В 1925 – 1929 роках був професором Одеського інституту народної освіти, викладав  історію літератури та російську літературу. Одночасно керував українським відділом Центральної наукової бібліотеки Одеси.

З 1929 року жив у Києві і працював  у Комісії давнього українського письменства. До 1930 року був дійсним членом Науково-дослідної кафедри історії України при Всеукраїнській Академії Наук, у 1931 – 1933 роках – науковим співробітником кафедри української етнографії при ВУАН, науковим співробітником Київської філії Інституту Тараса Шевченко.

В листопаді 1928 року секретарював на зборах колективу ВУАН, скликаних з приводу викритгя Спілки Визволення України. Мав виступати теж і проти Грушевського. Але й це не врятувало його від репресій

В 1934 році був заарештований і засуджений на 3 роки ув’язнення.

З 1937 року був професором кафедри російської мови Іркутського педагогічного інституту. Одночасно в 1940 року став викладати історію літератури, російську літературу, слов’янські мови в Іркутському державному університеті. В 1944 – 1945 роках завідував кафедрою слов’янознавства історико-філологічного факультету Іркутського університету.

В 1940 році був затверджений у вченому званні професора.

З 1945 року обіймав посаду професора кафедри слов’янської філології Ленінградського державного  університету.

Член Ленінградського товариства дослідників історії, письменства та мови,

Помер 18 березня 1953 року в Ленінграді. Реабілітований посмертно.

Наукова діяльністьРедагувати

Досліджував історію українського театру, історії  української  та російської літератур, питання фольклору, етнографії, міжслов’янських літературних взаємин.

ПраціРедагувати

  • Питання про наукову постановку справи вивчення побуту // Червоний шлях. – 1925. – № 5. – С. 103 – 111.
  • Обжинки: Обряди збору врожаю у слов’янських народів нової доби розвитку. – Одеса, 1926. – 59, [1] c.
  • Бібліографічні уваги до історії української книги 80 – 90-х років ХІХ століття в Одесі // Праці Одеської Центральної Наукової Бібліотеки. – 1927. – Т. І. – С. 164 – 171.
  • Огляд видань Одеського наукового при Українській АН товариства // Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. – 1928. – Ч. 1. – С. 34 – 37.
  • Бібліографічний огляд. Українське літературознавство і критика // Україна. – 1928. – Кн. 28. – С. 110 – 123.
  • Пережиток симпатетичної магії в косарській обрядовості на Україні // Ювілейний збірник на пошану академіка М.С. Грушевського. – Т.ІІ. – 1928. – С. 3 – 9.
  • М.Ф. Комаров у суперечках з цензурою наприкінці 80-х і на поч. 90-х років // Україна. – 1929. – Кн. 33. – С. 50 – 64.
  • Науково-дослідчий і науково-видавничий рух Радянської України в 1928 році. Бібліографічний огляд. Українське літературознавство, історія театру й критика // Україна. – 1929 – Кн. 36. – С. 98 – 120.
  • Відрядження наукового співробітника К.О.
  • Копержинського до Ленінграду й Одеси // Україна. – 1929. – Кн. 37. – С. 172 – 173.
  • Українське наукове літературознавство за останнє десятиліття, 1917 – 1927 // Студії з історії України науководослідної кафедри історії України. – К., 1929. – Т. 2. – С. 21 – 52.
  • Українське наукове літературознавство за останнє десятиліття. 1917 – 1927. – К.: Всеукраїнська АН, 1929. – 34 с
  • Ранние повести М. Е. Салтыкова//Учене записки Иркутского государственного педагогического института. – 1940. – Вып. 5: История, література, языкознание. Психология, география, библиография. – С. 86 – 122..

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 560.
  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.. Словникова частина. — Т. 3. — С. 1129—1130.
  • Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 317.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 239.
  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 36.
  • Назаренко Євген. Кость Копержинський // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 27 вересня. — С. 7.
  • Назаренко Є. Кость Копержинський // Поділля і Волинь у контексті українського національного відродження: Науковий збірник. — Хмельницький: Доля, 1995. — С. 300—302.
  • Назаренко Є. Свято Цецери в Миньківцях в оцінці Костя Копержинського // Моя газета . — 2003. — 16 жовтня. — С. 4.
  • Левченко В.В. Копержинский Костянтин Олександрович // Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том 1 (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса: Друкарський дім, 2009. – С. 178 – 180.

ПосиланняРедагувати