Карачківський Михайло Федорович
Миха́йло Фе́дорович Карачкі́вський (Карачковський) (нар. 22 вересня (5 жовтня) 1899, село Кормильча, нині Чемеровецького району Хмельницької області — 1 січня 1950, місто Брауншвейг, Німеччина) — український історик, священик. Один з учнів Михайла Грушевського його київського періоду[1].
| Карачківський Михайло Федорович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
5 жовтня 1899 Чемеровецький район, Кам'янець-Подільська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка |
| Помер |
1 січня 1950 (50 років) Брауншвейг, Нижня Саксонія, ФРН |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка |
Біографія ред.
Народився в сім'ї народного вчителя Федора Никифоровича Карачківського (Карачковського). 1917 року закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію [2]. У Кам'янці-Подільському давав приватні уроки для учнів.
2 листопада 1918 року подав заяву з проханням зарахувати його студентом фізико-математичного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. Через кілька днів перевівся на історико-філологічний факультет. У списку студентів цього факультету зазначений як дійсний студент з 19 жовтня 1918 року, соціальний стан — військовслужбовець. Вказано, що, крім Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, закінчив також юнкерську школу[3].
1920 року Карачківський став одним із засновників і керівників міської організації Української комуністичної партії.
1921 року продовжив навчання на соціально-економічному відділі Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО). 1923 року закінчив інститут (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
У 1923—1924 роках був асистентом Кам'янець-Подільської науково-дослідної кафедри природи, сільського господарства й культури Поділля.
У 1924—1933 роках працював у ВУАН (нині Національна академія наук України). У 1930—1933 роках був асистентом, науковим співробітником, старшим науковим співробітником Комісії історії Києва і Правобережжя. Разом із Миколою Ткаченком, Віктором Юркевичем, Сильвестром Глушком, Катериною Грушевською та Сергієм Шамраєм належав до учнів Михайла Грушевського його київського періоду діяльності.
Після звільнення з ВУАН перебував на викладацькій роботі. За даними Василя Денисенка та Павла Глядківського, викладав географію у Київському військовому училищі.
Михайлу Федоровичу пощастило уникнути репресій 1930-х років, попри те, що його прізвище досить-таки часто фігурувало серед імен членів різних «контрреволюційних організацій» у слідчих справах його колишніх колег.
Останні роки життя ред.
1941 року історик залишився в окупованому Києві, був співробітником Шевченківської райуправи міста. 1944 року виїхав на еміграцію. Проживав у місті Новий Ульм (Німеччина).
Подальша доля Карачківського не зовсім ясна. Так, Наталія Полонська-Василенко зазначає як дату його смерті 1950 рік. Тим часом 1964 року з'явився підручник для середньої школи та молодших класів гімназій «Священна історія Нового Заповіту» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.], написана «священиком, доцентом М. Карачківським», на титульній сторінці якого зазначено: «З благословення Його Високопреосвященства, Високопреосвященнійшого Сильвестра, Правлячого Архієпископа Об'єднаної Єпархії УАПЦ в Австралії та Новій Зеландії» [4]. С. Ю. Гаєвський — Сильвестр займав цю посаду у 1953—1963 роках. Зважаючи, що прізвище «Карачківський» рідкісне в Україні, Оксана Юркова припускає, що 1964 року згаданий підручник видав саме Михайло Федорович Карачківський, який був ще живий. Є побіжні дані, що у вересні 1946 року саме Михайла Карачківського — вже як священика — кооптували до Українського православного богословсько-наукового інституту, заснованого того року. Ймовірно, Карачківського було висвячено ще під час війни.
Сергій Гальченко та Григорій Костюк, які уклали примітки до видання «Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина» (Київ, «Наукова думка», 2002), вказують, що «Карачківський 1943 р. емігрував за кордон і жив у Німеччині. Помер 1 січня 1950 року у місті Брауншвайг (Німеччина)»[5].
Напприкінці 1993 року українське православне видавництво «Воскресіння» перевидало «Священну історію Нового Заповіту». Газета «Свобода» 14 січня 1994 року писала:
Отець М. Карачківський, автор «Священної історії Нового Заповіту», був священиком Української Автокефальної Православної Церкви у повоєнній Німеччині. Він викладав релігію учням української гімназії в Ганновері і 1946 року написав два підручники — «Священну історію Старого Заповіту» і «Священну історію Нового Заповіту». Книжки розіслано по таборових школах та українських православних парафіях у Німеччині. Вони були дуже популярні і швидко розійшлись. Шукаючи відповідного матеріалу про життя Ісуса Христа для дітей, видавництво «Воскресіння» зупинилось саме на книжці о. Михайла Карачківського з огляду на плинний виклад, просту, легку до зрозуміння мову та дух побожності, з яким автор писав свою розповідь. З дозволу родини автора (о. Михайло помер 1950 року) розпочалась праця над новим виданням. Важливим новим елементом нового видання є ілюстрації, виконані київським художником Олександром Мельником.
Як доповнення до книжки Карачківського видавництво «Воскресіння» випустило супровідну книжечку для розмальовування під назвою «Христос на землі» (художник Олександр Мельник)[6]
Дружина Олена Петрівна Карачківська (дівоче прізвище — Длугопольська, в іншому варіанті написання — Длугопільська) — молодша сестра Ніни Петрівни Драй-Хмари, дружини поета Михайла Драй-Хмари. Була дійсною студенткою (від 17 жовтня 1919 року) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету[7]. За словами Михайла Федоровича, одночасно працювала в університетській бібліотеці[8]. Померла 1987 року[9].
Наукова діяльність ред.
Карачківський досліджував історію кам'янець-подільських і київських цехів, історію міст Поділля. Основні праці:
- Архівна спадщина київських цехів // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1927. — Книга 11.
- До історії кам'янецьких цехів: Статут цеху олійників 1774 р. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1928. — Книга 17.
- Розмежування Волинської та Подільської губ. 1799 р. [Архівовано 31 березня 2014 у Wayback Machine.] // Історико-географічний збірник. – К., 1928. – Т. ІІ
- Опис Поділля з 1819 року В.Рудницького (до історії Поділля початку XIX в.) [Архівовано 28 березня 2017 у Wayback Machine.] // Студії з історії України Науково-дослідчої катедри історії України в Київі. — Т.2. — К., 1929.
- Північно-Західня Балтщина (Історично-географічні матеріяли на підставі подорожі влітку 1928 року) [Архівовано 31 березня 2014 у Wayback Machine.] // Історико-географічний збірник. – К., 1929. – Т. ІІІ
- Київські цехи за литовсько-польської та ранньої московської доби // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. — Збірник 1. — К., 1930.
- Матеріяли до історії міст на Поділлі наприкінці XVIII століття // Історично-географічний збірник. — Т.4. — К., 1931.
Карачківський Михайло Федорович - автор книг „Священна історія Старого Заповіту” [Архівовано 1 листопада 2019 у Wayback Machine.] (1946), „Священна історія Нового Заповіту [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]” (1946, 1993) .
Примітки ред.
- ↑ Пріцак Омелян. Гарвардський центр українських студій і школа Грушевського // Свобода. — 1972. Число 193. — 18 жовтня. — С.2.
- ↑ Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920 [Архівовано 9 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.549.
- ↑ Карачківський М., свящ., доц. Священна історія Нового Заповіту: підручник для народньої школи та молодщих кляс гімназії. — Новий Ульм, 1964. — 87 с.
- ↑ Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С.573.
- ↑ «Христос на землі» — новинка у видавництві «Воскресіння» // Свобода. — 1994. — Число 52. — 18 березня. — С.3.
- ↑ Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.546.
- ↑ Листування митрополита Іларіона (Огієнка). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С.231.
- ↑ Свобода. — 1987. — Число 233. — 5 грудня. — С.3.
Література ред.
- Карачківський Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 3. — С. 959.
- Юркова О. В. Карачківський Михайло Федорович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 107.
- Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.). – К., 1999.
- Юркова Оксана. Київська історична школа М. С. Грушевського: долі науковців // «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ». — 1998. — № 1/2(6/7).
- Нестеренко Валерій. Учень академіка Грушевського: Кам'янецький відлік // Подолянин. — 2003. — 16 травня. — С. 5.
- Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 396, 573 (примітка 154).
- Нові публікації видавництва «Воскресіння» // Свобода. — 1994. — Число 8. — 14 січня. — С.6.
- Листування митрополита Іларіона (Огієнка). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С.230—231.
- Мацько В. Білий цвіт на калині. – Хмельницький: Просвіта, 2001. – С. 43-44.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.