Відкрити головне меню

Омелян Пріцак

український та американський історик
(Перенаправлено з Пріцак Омелян Йосипович)

Омеля́н Пріца́к (7 квітня 1919, Лука, ЗУНР — 29 травня 2006, Бостон, США) — учений, філолог, сходознавець, історик. Закінчив Львівський університет (1940), навчався також у Берлінському та Геттінгенському університетах. Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (до 1989) та Інституту сходознавства НАН України (1991—1999).

Омелян Пріцак
Омелян Йосипович Пріцак (1919–2006).png
Народився 7 квітня 1919(1919-04-07)[1]
Лука, ЗУНР
Помер 29 травня 2006(2006-05-29)[2][1] (87 років)
Бостон, США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Національність українці
Діяльність історик, філолог, орієнталіст, викладач університету
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка, Геттінгенський університет і Гумбольдтський університет Берліна
Сфера інтересів історія і сходознавство
Заклад Гарвардський університет, Український науковий інститут Гарвардського університету і Інститут сходознавства НАН України
Вчене звання професор і доктор філософії
Науковий керівник Кримський Агатангел Юхимович, Ріхард Гартманн[d] і Ганс Гайнріх Шадер[d]
Вчителі Кримський Агатангел Юхимович
Відомі учні Едвард Кінан, Орест Субтельний і Пол Роберт Магочі
Член НАН України і Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

CMNS: Омелян Пріцак на Вікісховищі

Співзасновник Міжнародної асоціації україністів, президент Міжнародного товариства з вивчення мов, культури й історії угро-фінських та алтайських народів. Редактор багатьох наукових часописів. Іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук. Досліджував мови та історію тюркських народів, джерела до історії України (скандинавські і східні), українсько-турецькі відносини в середні віки. Серед основних праць — «Походження Русі», «Коли і ким було написано „Слово о полку Ігоревім“», «Studies in Medieval Eurasian History», «Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Protobulgaren».

Зміст

БіографіяРедагувати

Ранні роки та освітаРедагувати

 
Атестат зрілості Омеляна Пріцака, 1936 рік

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року в селі Лука, ЗУНР, (нині Старосамбірського району Львівської області) у родині механіка-залізничника Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько, вояк Української Галицької армії, помер від тифу у польському полоні в місцевості Буґшопи біля Берестя-Литовського у вересні 1919 року. Мати вийшла заміж удруге за купця Павла Сарамагу й 1920 року переїхала з однолітнім Омеляном до Тернополя, де минули його дитячі та шкільні роки[3][4].

У Тернополі він навчався спершу в початковій, так званій народній, школі, а згодом — у Першій гімназії імені Вінцента Поля. В дитинстві Пріцак виховувався у польському дусі, і тільки в 13-річному віці, довідавшись про походження рідного батька, та як наслідок знущань з боку польського вчителя математики й фізики, юний Омелян усвідомив свою українськість. Він самотужки почав опановувати літературну мову завдяки словникам Івана Огієнка, зацікавився спогадам учасників визвольних змагань та історичними працями Михайла Грушевського. Після смерті вітчима у 1934 році Пріцак, як писав у спогадах, й маму «заставив повернутися до українства»[5][6].

1936 року вступив на гуманітарний факультет Львівського університету, де вивчав під керівництвом польських професорів (Адама Шельонговського[pl], Константія Хілінського[pl], Владислава Котвича, Тадеуша Левицького[pl], Теофіла Модельського[pl], Францішека Буяка, Людвіка Колянковського[pl]) світову історію та сходознавство, зокрема арабську, перську, турецьку, монгольську мови і літератури. Освіту з українознавчих дисциплін Омелян Пріцак здобув у Науковому товаристві імені Шевченка під керівництвом Івана Крип'якевича, Ярослава Пастернака, Василя Сімовича, о. Теофіля Коструби[7], упродовж 1936—1939 років виконував обов'язки секретаря Комісії нової історії України НТШ[8]. Молодий науковець підготував низку ґрунтовних статей, зокрема про формування української нації, написану під впливом Мирона Кордуби[9].

Ще до завершення університетських студій у лютому 1940 року Омелян Пріцак стає молодшим науковим співробітником й водночас секретарем Львівської філії Інституту історії України. У червні 1940 він вирушив до Києва, де продовжив навчання в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР зі спеціальності «ісламська філологія», ставши учнем академіка Агатангела Кримського[10]. Омелян Пріцак згадував[11]:

« Короткий час, який я мав щастя перебувати в аспірантурі у Кримського в Києві (квітень-жовтень, 1940), дав мені змогу познайомитися з його лабораторією-бібліотекою, методом праці та таланом аналізувати східні джерела. Наші наукові зустрічі заторкалися головно історії Хозарського каганату, який Кримський слушно уважав прямим попередником Київської держави. З того часу ще на сьогодній день (зокрема в останні роки) я багато часу присвячував і присвячую історії Хозар, —і в такий спосіб віддаю данину свому учителеві — який мене ввів у ту дуже цікаву царину історії України. »

Навчання у Агатангела Кримського тривало лише декілька місяців, оскільки Пріцака мобілізували до Червоної армії. Військову службу проходив у Башкирії. Напередодні війни артилерійський полк, в якому служив Пріцак, передислокували до Білої Церкви, й у перший місяць війни він потрапив до німецького полону. Звідти у 1941 році він зміг утекти до Львова[12][13]. 1942 року він влаштувався в Українській кабінет, організований Іваном Крип'якевичем (по суті колишня Історична секція НТШ, забороненого окупаційною владою) і паралельно готував документи для навчання у Берлінському університеті[14]. 1943 року Пріцак виїздить до Німеччини[13].

Німецький періодРедагувати

У воєнні та післявоєнні роки Пріцак продовжив навчання в Берлінському (1943—1945) та Геттінгенському (1946—1948) університетах, де його вчителями були Ріхард Гартманн[de] (1943—1944) та Ганс Генріх Шадер[de] (1944—1948)[11]. Крім історії Східної Європи він вивчав там арабістику та іраністику. З 1945 року виконував обов'язки голови студентської організації «Мазепинець» та разом із майбутніми відомими українськими вченими видавав Бюлетень Централі Національної організації українських студентів у Німеччині. У цей період також відновлює своє передвоєнне спілкування з гетьманом Павлом Скоропадським, який у міжвоєнну добу разом із родиною мешкав у передмісті Берліна[7].

Наприкінці війни жив на півдні Баварії, звідкіля нелегально перейшов до Швейцарії. Протягом 1946—1948 років Пріцак продовжував студії тюркології, іраністики, славістики та історії в Геттінгенському університеті в Німеччині, а у 1949—1950 роках ще й викладав українську та польську мови. 1948 року захистив дисертацію на тему «Karachanidische Studien I—IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens» — про першу тюркську ісламську династію в домонгольський період. У 1951 габілітувався на доцента історії Євразії та алтайської філології на підставі праці «Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker» («Родові назви та титулатури алтайських народів»). 1952 стає викладачем, а 1957 — професором історії Євразії та алтайської філології Гамбурзького університету[15]. Того ж року Омелян Пріцак одружився з Ніною Молденгауер, що працювала викладачкою російської мови в університеті міста Кіль[16].

1952 року став одним із засновників та заступником президента міжнародної наукової організації «Урало-алтайське товариство»[de], яка об'єднала науковців зі всього світу в галузі мовознавства уральських (угро-фінські, самодійські мови) та алтайських народів (тюркські, тунгуські, монгольська, корейська мови). Було започатковано журнали «Ural-Altaische Jahrbücher» («Урало-алтайський щорічник») та монографічну серію «Ural-Altaische Bibliothek» («Урало-алтайська бібліотека»)[17][7].

Американський періодРедагувати

 
Промова О. Пріцака, присвяченого створенню та діяльності Українського наукового інституту, написана ним самим

У 1960—1964 роках викладав в університеті Вашингтону, Гарвардському університеті як запрошений професор тюркології. 1964 року Омелян Пріцак отримав запрошення Гарвардського університету, де зайняв посаду професора тюркології та історії центральної Азії. З 1964 року Омелян Пріцак постійно жив і працював у США[18] й до 1990 року викладав у Гарвардському університеті.

У 1964 році долучився до ініціативи студентів створити українознавчий центр у Гарвардському університеті, очолив кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї. З 1975 року завідував кафедрою української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. 1973—1989 працював директором Українського наукового інституту Гарвардського університету. Він охарактеризував цей період як[19]:

« Мій час в рр. 1967-1989 я головно присвячував ширенню “катедральної релігії”, цебто поїздкам організованим президією ФКУ, де я подавав свої обгрунтування, чому потрібні українські кафедри в Гарварді (вибірка моїх промов вийшла в 1973 р. окремою книжкою: “Чому катедри українознавства в Гарварді ?”)… Понад 10 років я об’їздив українські громади в США та Канаді, посвячуючи на те до 4 днів у тижні. Було так, що одного дня я говорив в Нью- Йорку, другого в Чікаго, а третього десь у Сан-Франціско, або Лос Анджелес. »

В Інституті створив власну наукову школу україністів, які вперше трактували історію України в широкому всесвітньо-історичному баченні. До представників цієї школи належать Орест Субтельний, Павло-Роберт Магочій, Зенон Когут, Франк Сисин, Ольга Андрієвська та інші. Його докторантські семінари про історію України також відвідував Борис Гудзяк, який здобував у Гарварді ступінь доктора славістики і візантиїстики[20].

У 1960-х роках Омелян Пріцак був включений Нобелівським комітетом з літератури до списку осіб, що мали право номінувати претендентів на Нобелівську премію з літератури. Він отримував прохання подати кандидатури для присудження премії на розгляд комітету шість разів. У відповідь на перше звернення до нього Нобелівського комітету з літератури Омелян Пріцак надіслав подання на присвоєння Нобелівської премії у 1967 році поетам Павлові Тичині, Іванові Драчеві та Ліні Костенко. Наступного, 1968 року, він рекомендує на Нобелівську премію одного Івана Драча, у 1970 та 1971 роках — Миколу Бажана[21][22].

1970 року Пріцака було обрано членом Американської академії мистецтв і наук. 1985 року надано звання почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада).

Пріцаку належить не лише створення загальної концепції Гарвардського Українського наукового інституту (УНІГУ), але й розробка програми видавничої справи центру та планів окремих видавничих проектів, а саме: наукових журналів «Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies», «Recenzija. A Review of Soviet Ukrainian Scholarly Publications», «Harvard Ukrainian Studies» і багатотомних книжкових серій «Series in Ukrainian Harvard Studies»[23].

Завдяки його ініціативі розпочато видання «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», що включає опублікування оригінальних творів, створених на території Русі-України в XI—XVIII століттях[24]. Омелян Пріцак був одним з ініціаторів перевидання багатотомної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Саме з його аналізу історіософії видатного українського історика розпочинався перший том видання[25].

Повернення в УкраїнуРедагувати

Після відновлення незалежності Омелян Пріцак отримав пропозицію президента НАН України Бориса Патона й переїхав із США до України для розбудови гуманітарної науки в нових політичних умовах. Тут він продовжив справу свого вчителя Агатангела Кримського, розпочавши відродження сходознавства в Україні. Учений розробив концепцію майбутнього Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України, сформував науковий колектив, бібліотеку, організував першу міжнародну сходознавчу конференцію[26]. На посаді директора Інституту Сходознавства відновив видання журналу «Східний Світ» (1993 рік), започаткував видання журналу «Сходознавство» (1998 рік), серію «Наукова спадщина сходознавців» [27]. Директором заснованого інституту був до 1996 року.

Пріцак брав участь у створенні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, де входив також до складу вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій. У Національному університеті імені Тараса Шевченка вчений заснував першу на пострадянському просторі кафедру історіософії, читав курс всесвітньої історіософії, проводив науковий семінар, керував науковою роботою аспірантів[28][29].

За свідченням його західних колег, цей період життя став для Омеляна Пріцака великим розчаруванням[30]:

« Він став першим з обраних до Академії Наук України закордонних членів та розгорнув у Києві Інститут сходознавчих студій, впровадивши нову програму університетського рівня в цій галузі та в багатьох інших занедбаних галузях історичних досліджень. Однак, на жаль, навіть людина його проникливості та динамізму була не в силі уникнути в'язких хитросплетінь пост-совєтських академічних політик і інтриг: ці роки були сповнені розчарувань.
Оригінальний текст(англ.)
He became the first elected foreign member of the Ukrainian Academy of Sciences, and revived the Institute of Oriental Studies in Kyiv, introducing new university-level programs in that field and many other neglected areas of historical scholarship. Sadly, however, even a man of his astuteness and dynamism was unable to escape the tangled webs of post-Soviet academic politics and intrigue: these years were filled with disappointments.
»

Хвороба першої дружини змусила науковця повернутися до США у 1996 році. Після того та через власний стан здоров'я в Україну зміг приїхати лише у червні 1997 та листопаді 1998 року[31].

Наукові зацікавленняРедагувати

Омелян Пріцак зробив внесок у розвиток декількох гуманітарних наук — філологію, історію, тюркологію, історіософію, історіографію, джерелознавство. Серед основних напрямів досліджень були: порівняльна та історична алтаїстична лінгвістика й тюркологія; мова й історія гунів і протобулгар; історія Центральної Азії, зокрема кочових імперій; історія Османської імперії та Кримського ханату; алтайські народи й слов'янський світ через призму лінгвістики та історії[7].

У студентські роки вивчав добу Мазепи, вже у 19 років опублікував перші наукові розвідки: про рід Скоропадських[32] та статтю «Іван Мазепа і княгиня Анна Дольська»[33]. Також Пріцак зібрав велику бібліографію доби Мазепи (понад 300 сторінок), яка мала вийти як третій том збірника «Мазепа» в Українському Науковому Інституті у Варшаві [4]. Сходознавством Пріцак зацікавився ще під час навчання в Тернопільській гімназії і продовжив сходознавчі студії в університеті та комісіях історичного спрямування НТШ, де він вивчав арабо-перські джерела з історії Східної Європи VIII—X століття. Друга світова війна завадила захистити дисертацію в Україні, опублікувати низку наукових розвідок. Надрукував лише п'ять нарисів у газетах, одну рецензію, описав скарби арабських монет у Західній Україні, перекладав і коментував твір Аль-Фіда «Впорядкування країн» та Павла Алеппського «Подорож патріарха Макарія»[34].

Одним з вагомих внесків до алтаїстичних та тюрко-логічних студій було написання нарисів для енциклопедичного видання «Philologia Turcicae Fundamenta» (Вісбаден, Німеччина, 1959) про такі мови, як старотюркська, караїмська, карачаївська, балкарська, кипчацька (мамлюко-кипчацька і вірмено-кипчацька), ново-уйгурська, а також мови шорців, чулимських і абаканських тюрків[35].

Значну увагу приділив темам походження Русі та «Слова о полку Ігоревім» як історичного джерела. Крім того, вчений зробив внесок у вивчення історії України козацької доби, у хозарські студії та дослідження українсько-єврейських взаємин, публікуючи монографії й статті, а також беручи участь у міжнародних конференціях.

Омелян Пріцак писав в автобіографії[10]:

« Усе своє наукове життя я ділив поміж українською історією та сходознавством, з тим, що до 1968 р. сходознавство було моєю офіційною дисципліною, і силою факту я йому більше приділяв уваги. Другий стимул до моєї концентрації на українській історії був викликаний потребами української науки. »

Чи не найвідомішою стала концепція Омеляна Пріцака про походження Русі та зв'язок давньої історії України і тюркомовного світу. Вважаючи дискусії норманістів та антинорманістів безплідним, у першому томі свого magnum opus «Походження Русі» на джерельному матеріалі скандинавського походження він пов'язує заснування Київської держави з рутено-фризько-норманською торговельною компанією, що сформувалася в Галії під назвою „Русь“. Ця концепція викликала полеміку серед українських істориків.[36][37]. Зокрема, В.Д. Баран зауважує неврахування ним археологічних джерел[38]. За задумом автора мало вийти шість томів на джерельному матеріалі скандинавського, іранського, хозарського і староруського походження але до своєї смерті він встиг підготувати лише два[39].

1982 року разом із Норманом Ґолбом опублікував аналіз невідомого хозарського документа Х століття та висунули гіпотезу про хозаро-юдейське заснування Києва. Після виходу перекладу російською, праця отримала низку критичних рецензій[40].

У публікації 1966 року, присвяченій до 100-літньої річниці з дня народження Михайла Грушевського, Омелян Пріцак критично оцінив народницьке бачення української історії, запропоноване цим автором, вбачаючи в ній «патологічне явище», що спирається на комплекс провини перед Україною представників «панських верств». Натомість, Пріцак у притаманній для державницької школи традиції наголошує, що українське національне відродження XIX століття було б неможливим, якби «наші вищі верстви, старі і нові, були в дійсності цілковито денаціоналізованими “відродками”»[41]. Подібна категорична оцінка була зустрінута дуже прохолодно, іноді як образа й нахабство. Зокрема Любомир Винар зазначав, що ця стаття «має мало спільного з критичною аналізою головних історіографічних концепцій Грушевського». В подальших статтях Омелян Пріцак став уникати гостроти оцінок та описував Грушевського як найвизначнішого представника документальної школи, не торкаючись народницької теорії[42].

Бібліотечно-архівна спадщинаРедагувати

 
Книжкова колекція Омеляна Пріцака в Могилянській бібліотеці

З 2007 року його бібліотека, особовий архів та мистецька колекція переїхали з США до України і зберігаються у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» як окремий підрозділ під назвою «Меморіальна бібліотека Омеляна Пріцака» в структурі наукової бібліотеки університету[43]. Колекція містить рукописні твори, друковані видання, архівні документи, живопис, графіку, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, записи класичної музики[44].

Книжкову колекцію внесено до електронного каталогу Наукової бібліотеки НаУКМА[45], описи архівної колекції Омеляна Пріцака також доступні онлайн[46]. Унікальні книги, зокрема рукописні та стародруки, архівні документи та мистецька колекція Омеляна Пріцака експонуються на виставках в НаУКМА та музеях Києва й України[47][48][49].

Членство в академіях та наукових товариствахРедагувати

Нагороди і відзнакиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • 1992 — ім'ям вченого названо астероїд 17519 Пріцак.
  • 2008, 2009, 2014 — пам'яті вченого організовувались наукові конференції у НаУКМА[55].
  • 2009 — створено Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака при Національному університеті «Києво-Могилянська академія»[56].
  • 2019 — Український дослідний інститут Гарвардського університету оголосив про заснування нової міждисциплінарної книжкової премії з українських студій — Книжкової премії Омеляна Пріцака[57].

Наукові праціРедагувати

 
Обкладинка «Походження Русі», українське видання 1997 року

Автор понад 700 наукових праць (монографії, статті, рецензії, підручники) з філології, лінгвістики, сходознавства, всесвітньої історії, історії України[58]. Зокрема, «Караханідські студії», «Староболгарський список князів», «Підстави тюркської філології», «Хазарсько-єврейські документи Х століття», «Слов'яни і авари», «Походження Русі», «Що таке історія України?», «Історіографія та історіософія Михайла Грушевського», «Шевченко-пророк».

Основні праціРедагувати

  • Stammen und Titulaturen der altaischen Völker. — Göttingen, 1951.
  • Die Bulgarische Fürstenliste und die Sprache der Proto-Bulgaren. — Wiesbaden, 1955.
  • Philologiae Turcicae Fundamenta. Vol.I. — Wiesbaden, 1959.
  • Чому катедри українознавства в Гарварді? — Кембрідж, Масс. — Ню. Йорк, Н. Й., 1973.
  • The Origin of Rus’. Vol.I. Old Scandinavian Sources other than the Sagas. — Cambridge, Mass., 1981.
  • Studies in Medieval Euroasian History. — London, 1982.
  • Khasarian Hebrew Documents of the Tenth Century (with Norman Golb). — Ithaca-London, 1982; Переклад: Норман Голб и Омельян Прицак. Хазаро-еврейские документи Х в. / Науч. редакция, послесловие й комментарий В. Я. Петрухина. — Москва — Иерусалим, 1997.
  • Das Alttürkische. Handbuch der Orientalistik. — Leiden, 1982.
  • The Origins of the Old Rus’ Weights and Monetary Systems. Two Studies in Western Eurasian Metrology and Numismatics in the Seventh to Eleventh Centuries. — Cambridge, Mass., 1998.
  • Історіографія та історіософія Михайла Грушевського. — Київ-Кембрідж, 1991.
  • Шевченко — пророк. — Київ, 1993.
  • Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). [авторизований переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника] — Т. І. — K.: АТ «Обереги», 1997
  • Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — Т. II. — Київ, 2003.
  • Ким і коли було написане «Слово о полку Ігоревім». — Київ, 2008.
Статті
  • Al-i Burhan //Der Islam. — 1952. — Bd. XXX — № 1. -S.81-96.
  • Julius von Farkas und die ural-altaische Forschung //Ural-Altaische Jahrbücher. — 1959. — Bd. XXXI. — S.20-23.
  • Pritsak O., Reshetar J. The Ukraine and the Dialectic of Nation-Building // Slavic Review. –1963. — Vol.22, № 2.
  • Пріцак О. Проект «Вступу до історії України» // Український історик. — 1968. — № 1/4. — С.128.
  • Pritsak O. The Igor’ Tale as a Historical Document // Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. New York, 1972. Vol. 1–2.
  • На перехресті двох тисячоліть // Сучасність. — 1984. — № 24(1/2). -С .80-90;
  • Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1991. Т. 1. С. XL–LXXIII.
  • Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиліття вісімнадцятого століття? // Український археографічний щорічник. — 1992. — № 1. — С.307-320.
  • Доба військових канцеляристів //Київська старовина. — 1993. — № 4. — С.62-66.
  • Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Український археографічний щорічник. — 1993. -В ип.2. — С. 177—192.
  • Пріцак О. Наталія Полонська-Василенко: Жмут спогадів // Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. Київ, 1993.
  • Прицак Е. Тюркско-славянское двуязычное граффити ХІ столетия из Собора св. Софии в Киеве // Вопросы языкознания. 1988. № 2. С. 49–61.
  • The First Constitution of Ukraine (5 April 1710) //Harvard Ukrainian Studies. — 1998. — Vol. XXII. — P.471-496.
  • Pritsak O. The First Constitution of Ukraine (15 April 1710) // Cultures and Nations in Central and Eastern Europe. Essays in Honor of Roman Szporluk. Camb., 2000.
  • The Bulgar Tatar Ossian //Folia Orientalia. — Cracow, 2000. — Vol.XXXVI. — P.259-273
  • Звідки прийшов літописний Рюрик? //Вісті ВУАН. -2004. — № 3. — С .11-20
  • Тюркська етимологія назви «козак» //Український історик. — Нью-Йорк, 2006. -Т. X X X X II.-4.2-4 (166—168). — С . 174—179.
  • Пріцак О. Що таке історія України? // Рух. Інформцентр. — 1990. — Ч.19; Те саме // Вісник Міжнародної асоціації україністів. — Вип.1. — К., 1991; Те саме //Український історичний журнал — 2015. — № 1.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. http://www.ukrweekly.com/old/archive/2006/240611.shtml
  3. Мій шлях історика, 1991, с. 62
  4. а б Хемич, 1973, с. 19
  5. Потульницький В. Особистість Омеляна Пріцака в рамках наукової проблеми Архівовано 14 April 2019 у Wayback Machine. // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип. 4—5. — С. 8.
  6. Портнов, 2007, с. 137
  7. а б в г Сидорчук Т. М. Вчений-енциклопедист сучасності.  До 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака (1919—2006) // Дати і події, 2019, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (13) / Нац.  б-ка України ім. Ярослава Мудрого; уклад.: В. Кононенко (керівник проекту)  [та ін.] — Київ, 2018. — С. 65—69.
  8. Фелонюк А. В. Омелян Пріцак і Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1936—1939 рр.) Архівовано 12 February 2019 у Wayback Machine. // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — № 4—5. — С. 23—27.
  9. Портнов, 2007, с. 138
  10. а б Мій шлях історика, 1991, с. 74
  11. а б Мій шлях історика, 1991, с. 72
  12. Без сходознавства не можливо зрозуміти історію й культуру України: [інтерв'ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком] // Східний світ.– 1993.–No 1. — С. 6.
  13. а б Дашкевич, Ярослав. Омелян Пріцак. Життя і творчість — творчість і життя Архівовано 17 April 2018 у Wayback Machine. // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака). — К. : ВПЦ НаУКМА, 2010. — С. 4.
  14. Федорук Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в Кабінеті історії України у 1942 році // З любов'ю до народів. — Київ, 2013. — С. 306‑329.
  15. Хемич, 1973, с. 20
  16. Портнов, 2007, с. 139
  17. Geschichte der Societas Uralo-Altaica (SUA), e.V.. www.s-u-a.de. Архів оригіналу за 2018-08-29. Процитовано 2019-05-07. 
  18. Pritsak O. Apologia pro [vita] sua // Türklük Bilgisi Araştirmalari. — [Cambridge, Mass. : Harvard University] Архівовано 2 May 2019 у Wayback Machine., 1978. — p.XVIII.
  19. Мій шлях історика, 1991, с. 76
  20. Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика. — К.,2006. — № 12. — С. 17.
  21. Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак, Нобелівський комітет з літератури Шведської академії та українські письменники: до питання співпраці та взаємин// Загартована історією: ювілейний збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження. — К., 2013. — С. 237—248.
  22. Кіпніс–Григор'єв Г. Корпункт: фрагменти з книжки. Висувається на Нобелевську… // Вітчизна . — 1991. — № 12. — С. 148—151.
  23. Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак та видавнича діяльність Українського наукового інституту Гарвардського університету в 1970-1990-х роках //Славістична збірка. Вип. IV /Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. — К., 2018. — С.125-137.
  24. Омелян Пріцак. Передмова Головного редактора. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 2019-01-27. Процитовано 2019-05-12. 
  25. Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К. : Наук. думка, 1991. — Т. 1. — С. XL — LXXIII.
  26. Кочубей Ю. Академік Омелян Пріцак і відродження українського сходознавства // Східний світ. — 2008. — № 3. — С. 13-21.
  27. Матвєєва Л.В. СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика
  28. Калакура Я. Професор Омелян Пріцак відродив ісоріософію в Київському університеті Архівовано 6 May 2019 у Wayback Machine. //Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип.4-5. — С.38-44.
  29. Потульницький В. А. Створення Омеляном Пріцаком кафедри історіософії у Київському університеті у 1992—1994 роках та її значення //Український археографічний щорічник. –  2016. — Т.22/23. Нова серія. — Вип. 19/20. — С.362-379.
  30. З гарвардського некролога (Michael S. Flier, Richard N. Frye, George G. Grabowicz, Roman Szporluk, Edward L. Keenan. Omeljan Pritsak. Faculty of Arts and Sciences — Memorial Minute//Harvard Gazette. — May 14, 2009). Архів оригіналу за January 25, 2018. Процитовано January 8, 2018. 
  31. Галенко О. Повернення Анахарсиса // Критика. — К., 2006. — № 12. — С. 15.
  32. Пріцак О. Рід Скоропадських: (Історико-генеальогічна студія) // За велич нації. — 1938 — C. 50-68.
  33. Сидорчук Т. М. Павло Скоропадський та Омелян Пріцак: до історії взаємостосунків та співпраці // Український археографічний щорічник: Нова серія. — Київ: Українські пропілеї, 2018. — Вип. 21/22, т. 24/25. — С. 533
  34. Фелонюк А. Сходознавчі зацікавлення Омеляна Пріцака у львівський період життя (1936—1943 рр.) Архівовано 8 May 2019 у Wayback Machine. // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: історичні науки. — Луцьк 2015. Вип. 7 (308). — 167 с. — С. 115—120.
  35. Кочубей Ю. М. Академік Омелян Пріцак і урало-алтаїстика // Сходознавство. — 2007. — № 38. — С. 6–12.
  36. Федорів І. Участь Омеляна Пріцака у славістичних дискурсах другої третини ХХ — початку ХХІ ст. // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць.. Серія: : Історія, міжнародні відносини. — 2016. — Вип. 17. — С. 296, 298.
  37. Шостак М. В. Концепція формування Київської Русі в праці Омеляна Пріцака «Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім саг)»// Зб. наук. пр. Наук.-дослід. ін-ту українознавства. — 2007. — Т. ХV. — С. 270—274.
  38. Баран, Володимир. Етнокультурні процеси в період Києво-Руської держави. Матеріали до української етнології. - 2014. - Вип. 13. - С. 6-24. Процитовано 17 May 2019. 
  39. Історія і українці в очах професора Омеляна Пріцака. Українська літературна газета (uk). 2012-10-11. Архів оригіналу за 2019-05-08. Процитовано 2019-05-08. 
  40.   Кіорсак В. З історії однієї суперечки. Або дискусії про роль хозарів в становленні Руської держави у висвітленні сучасної історіографії. «Український медієвістичний журнал» №2.  — Львів, 2016.
  41. Портнов, 2007, с. 143
  42. Портнов, 2007, с. 144-145
  43. Сидорчук Т. Меморіальний кабінет-бібліотека Омеляна Пріцака у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» Архівовано 23 June 2015 у Wayback Machine. //Пам'ятки України: історія та культура. — К., 2014. — Спецвипуск (197). — С.68-75.
  44. Меморіальний Кабінет Бібліотека-Архів-Музей Омеляна Пріцака. Архів оригіналу за 23 June 2015. Процитовано 23 June 2015. 
  45. NaUKMA - Start page. aleph.ukma.kiev.ua. Процитовано 2019-04-29. 
  46. Архів. www.library.ukma.edu.ua. Архів оригіналу за 2016-03-25. Процитовано 2019-04-29. 
  47. Виставка «Земля козаків». Софія Київська (en). 2016-07-01. Архів оригіналу за 2019-05-06. Процитовано 2019-05-06. 
  48. Виставка Яків Гніздовський, з нагоди 100-річчя від дня народження українсько-американського митця. mincult.kmu.gov.ua. 2015-05-27. Архів оригіналу за 2019-05-06. Процитовано 2019-05-06. 
  49. Виставка до 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака. Національний університет «Києво-Могилянська академія». 2019-04-05. Архів оригіналу за 2019-05-06. Процитовано 2019-05-05. 
  50. Іноземні члени НАН України. www.nas.gov.ua. Архів оригіналу за 2019-05-09. Процитовано 2019-05-09. 
  51. Омелян Пріцак « Інститут сходознавства. oriental-studies.org.ua. Архів оригіналу за 2018-12-28. Процитовано 2019-05-09. 
  52. Indiana University Prize for Altaic Studies, 1963-2014. Permanent International Altaistic Conference (en-US). Архів оригіналу за 2018-10-30. Процитовано 2019-05-08. 
  53. Премія імені А.Ю. Кримського. www.nas.gov.ua (uk-UA). Процитовано 2019-03-25. 
  54. Сидорчук Т. М. Наукові взаємини Омеляна Пріцака з вченими Туреччини (за матеріалами особового архіву О. Пріцака в Національному університеті «Києво-Могилянська академія») // XVI Сходознавчі читання А. Кримського, м. Київ, 11 жовт. 2012 р. / Нац. акад. наук України, Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського. — К., 2012. — С. 65.
  55. Список конференцій Науково-дослідного Центру орієнталістики імені Омеляна Пріцака. Архів оригіналу за 14 April 2019. Процитовано 1 May 2019. 
  56. Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака. НаУКМА. Архів оригіналу за 02.07.2017. Процитовано 14.04.2017. 
  57. У США заснували Книжкову премію Омеляна Пріцака. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk). 2018-12-28. Архів оригіналу за 2019-04-14. Процитовано 2019-04-14. 
  58. Бібліографія праць О. Й. Пріцака. www.library.ukma.edu.ua. Процитовано 2019-05-06. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати