Відкрити головне меню

Клепатський (Клепацький) Павло Григорович (12 січня 1885, с. Пугачівка, Таращанський повіт, Київська губернія — після 1938) — дослідник історії України середньовічної й нової доби, питань історичного краєзнавства, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член Української Центральної Ради.

Клепацький Павло Григорович
Народився 12 січня 1885(1885-01-12) (134 роки)
Рокитнянський район, Україна
Діяльність політик
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у сім'ї священика. Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), до 1917 викладав у цьому університеті. Приват-доцент, професор Кам'янець-Подільського державного українського університету (1918—1920). Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади проводив обстеження історико-культурних пам'яток Кам'янця-Подільського, визначав конкретні заходи щодо їх охорони і збереження. З 7 червня 1922 очолював архівне управління Кам'янець-Подільського повітового комітету пам'яток старовини, мистецтв та природи (1922). За лояльне відношення до Центральної Ради й Директорії УНР 1922 був заарештований чекістами, але через півтора місяця звільнений за відсутністю доказів. Викладач, професор Полтавського інституту народної освіти (1923—1931).

Активно друкувався в місцевих видавництвах та у «Записках» Кам'янець-Подільського ун-ту (дослідження з історії України, історичного краєзнавства). У Полтаві підготував докторську дисертацію, присвячену історії Диканьського маєтку Кочубеїв.

1931 р. професора П. К. було заарештовано в справі СВУ. Тривалий час він перебував в ув'язнені, а по виході переїхав до Мелітополя, де його зарахували викладачем місцевого педагогічного інституту.

Восени 1934 р. звільнився з роботи, не витримуючи жорсткого тиснення, та переїхав до Оренбурга, де був зарахований на посаду штатного професора історичної дисципліни Татаро-Башкирського держуніверситету. Після закінчення 1934—1935 навчального року залишив Оренбург і переїхав до Махачкали, працював у Дагестанському педагогічному інституті на кафедрі історії. Там у вересні 1936 р. його звільнили за «троцькізм». Він повернувся до Оренбурга, а потім перебрався до міста Соль-Ілецька, де з великими труднощами влаштувався на роботу в середню школу.

9 травня 1936 р. був підписаний ордер на його арешт. У постанові відзначалося, що П. К. «є одним із керівників контрреволюційної повстанської організації, яка готувала кадри для боротьби з радянською владою, з метою відторгнення України від СРСР і створення незалежної України». Суд 10 серпня 1936 р. визнав його винним та засудив його до позбавлення волі у виправно-трудових таборах у віддалених місцях терміном на 5 років з позбавленням прав на 3 роки, без конфіскації майна за відсутністю такого. Після розгляду скарги справу було переглянуто і у квітні 1938 р.винесено новий вирок — 7 років таборів і позбавлення прав на 3 роки. Де і коли помер — невідомо.

ПраціРедагувати

  • Господарство Диканського маєтку Кочубеїв у першій половині XIX ст. У кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності, т. 1. К., 1927;
  • Дворянське земське ополчення («Козаки») 1812 р. на Полтавщині. «За сто літ», 1930, кн. 5;
  • Декілька документів з Диканського архіву Кочубеїв. «Український археографічний збірник», 1930, т. 3;
  • Императрица Екатерина Вторая: Характеристика личности и царствования (по новейшим документам и исследованиям). — Одесса, 1912;
  • Листування Олександра Андрійовича Безбородька з своїм батьком як історичне джерело. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського з нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності, ч. 1. К., 1928;
  • Літопис Самійла Величка. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1925, кн. 2;
  • М. О. Максимович як історик. «Україна», 1927, № 6;
  • Нариси з історії Диканьського маєтку Кочубеїв від половини XVII до половини XIX ст. (Переважно в роках 1786—1835) // Інститут рукопису НБУВ. Ф. Х. — Спр.17465.
  • Невідомий український мемуар з часів шведчини. «Україна», 1929, № 3;
  • Огляд джерел до історії України (курс лекцій, читаних протягом 1919 акад. року). Вип.1. — Кам'янець на Поділлю, 1921;
  • Огляд джерел до історії України: Джерела візантійські, арабські, західні, укр.-руські юридичні пам'ятники, літописи, хронографи й синодики, подорожні описи чужоземців. — Кам'янець, 1920;
  • Очерки по истории Киевской земли: Литовский период. Одесса, 1912;
  • П'ятнадцять лекцій з історії України. К., 1919;
  • Про так званий повний руський, або рукописний козацький літопис. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1927, кн. 4;
  • Стосунки урядництва Диканського маєтку Кочубеїв з кріпаками в першу половину XIX ст. «Записки Полтавського наукового при ВУАН товариства», 1928, вип. 2;
  • Клепатський П. Г. Український байкар Євген Гребінка (1812–1848) / П. Г. Клепатський. – Кам’янець-Подільський : Наклад. Вид. від. Поділ. губерніал. нар. управи, 1919. – 28 с.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський) // Репресоване краєзнавство. — К., 1991. — С.202-204;
  • Кириченко І. Архівне будівництво у Хмельницькій області // Архіви України. — 1968. — № 4. — С.14;
  • Портнова Т. Клепатський Павло Григорович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. І. — К., 1999. — С.164-165;
  • Історія Національної академії наук України. 1924—1928. Документи і матеріали. — К., 1998. — С.527;
  • Е У. — Т.3. — 1959. — С.1043-1044.
  • Стрельський Г. Клепатський (Клепацький), Павло Григорович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — Випуск 2, частина 2. — С.198-199.
  • Ohloblyn O. Ukrainian Historiography 1917—1956. «The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.» (New York), 1957, vol. 5/6, no 4(18), 1/2(19/20);
  • Козаченко А. Куркульська вилазка в археографічному виданні. «Архів Радянської України», 1932, № 1/2;
  • Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський). В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). К., 1991; Українські архівісти: Бібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999.
  • Ясь О. Клепацький П. Листування О. Безбородька зі своїм батьком як історичне джерело// Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського. — К., 1928. Т. 1. — С. 280—285
  • Павло Клепацький: історик, що творив історію // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.