Дерегус Михайло Гордійович

Миха́йло Горді́йович Дере́гус (нар. 5 грудня 1904, Веселе  — пом. 31 липня 1997, Київ) — український графік, живописець і педагог; член Спілки художників СРСР[2] та Спілки художників України з 1938 року, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1958 року, член-кореспондент Академії мистецтв України з 1996 року, професор Української академії мистецтв з 1995 року. Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання. Батько скульпторки Наталії Дерегус та художниці Вікторії-Марини Дерегус.

Дерегус Михайло Гордійович
Дерегус Михайло Гордійович.jpeg
Народження 22 листопада (5 грудня) 1904
Веселе, Харківський район, Україна[1]
Смерть 31 липня 1997(1997-07-31) (92 роки)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Жанр Графіка і ілюстрація
Навчання Харківський художній інститут
Діяльність художник
Вчитель Шаронов Михайло Андрійович, Прохоров Семен Маркович, Кокель Олексій Опанасович і Бурачек Микола Григорович
Відомі учні Бондаренко Юрій Іванович (художник), Вакс Борис Йосипович, Івахненко Олександр Іванович, Малик Леонід Ананійович, Перевальський Василь Євдокимович, Полтавець Віктор Васильович і Трегуб Євген Захарович
Член Спілка художників СРСР
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «За трудову відзнаку»
Народний художник СРСР Заслужений діяч мистецтв України
Почесна відзнака Президента України
Заслужений діяч мистецтв УРСР Народний художник УРСР

CMNS: Дерегус Михайло Гордійович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 22 листопада [5 грудня] 1904(19041205) року у селі Веселому (тепер Харківський район Харківської області, Україна) в селянській сім'ї. У 19231930 роках навчався у Харківськім художнім інституті (викладачі: Олексій Кокель, Семен Прохоров, Михайло Шаронов, Микола Бурачек).

У 19321941 роках працював у Харківськім художнім інституті спочатку асистент, а з 1935 року — доцент. Одночасно, з 1934 року викладав у Харківському художньому училищі.

Під час німецько-радянської війни перебував у евакуації. Працював художником на заводі, головним редактором видавництва «Мистецтво».

 
Могила Михайла Дерегуса

У 19441946 роках — директор Державного музею українського мистецтва. У 19471949 роках — керівник майстерні історико-батального живопису Харківського художнього інституту. Серед учнів художника: Борис Вакс, Борис Жуков, Олександр Івахненко, Леонід Малик, Анатолій Насєдкін, Володимир Новиковський, Всеволод Парчевський, Василь Перевальський, Віктор Полтавець, Євген Трегуб. З 1949 року перебував на творчій роботі. Член ВКП(б) з 1951 року.

У 19561962 роках — голова правління Спілки радянських художників України. З 1962 року — керівник графічної майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві. У 19821987 роках — секретар правління Спілки художників України.

Жив у Києві спочатку в будику на вулиці Постишева, 10, квартира 37, а у 19731997 роках в будинку на вулиці Володимирській, 9. Помер у Києві 31 липня 1997 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

ТворчістьРедагувати

В 1920-х роках малював для журналів Харкова та Києва. З 1930 року виконував політичні та агітаційні плакати. Працював в галузі станкового живопису, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, розписував інтер'єри, створював тематичні панно, ілюстрував книги для видавництв України. Серед робіт:

 
Народження пісні».
живопис
  • «Відпочинок» (1932);
  • «Колгоспне свято» (1935, Національний художній музей України);
  • «Трипільська трагедія» (1935);
  • «Повернення з орденом» (1936—1937);
  • «Драмгурток» (1937);
  • «Трактористи» (1938);
  • «Зруйнований Київ» (1943);
  • «Дружина» (1947);
  • «Переяславська рада» (1954);
  • «Тарас Бульба на чолі війська» (1955, Національний художній музей України);
  • «Тарас слухає кобзаря» (1956);
  • «По дорозі на Кирилівку» (1961);
  • «Перебендя» (1961);
  • «Вечір» (1967);
  • «Народження пісні» (1967);
  • «Вітряк у степу» (1968);
  • «Мавка» (1971);
  • «Віва Альєнде» (1973);
  • «Декабристи в Кам'янці» (1975)
  • «Похід Святослава» (1982);
  • «Голодомор» (1987);
  • «Голод. 33-й рік» (1988);
  • «Дружина в червоному» (1989);
  • «Над Збручем» (1990);
  • «Напередодні» (1992);
цикли
  • «Хмельниччина» (1945);
  • «Степ» (1970–1980-ті, триптих);
станкова графіка
  • «Катерина» (1936—1938, офорт, монотипія);
  • «Кодня» (1940);
  • «Вітер» (1940);
  • «Три явори», (1941, офорт);
  • «Старі верби» (1967, офорт);
  • «Кам'янець-Подільська фортеця» (1967, офорт);
  • «Русалка водяна» (1977);
серії естампів
  • «Дорогами України» (1938—1940);
  • «Україна у вогні» (1943);
  • «Дорогами війни» (1943, офорт з акватинтою);
  • «Повернення» (1943);
  • цикл «Українські народні думи та історичні пісні» (1947—1970, офорт, м'який лак, акватинта, вугілля);
  • «Дума про козака Голоту» (1960, триптих);
оформлення та ілюстрації
плакати
  • «До осiнньої сiвби будь напоготовi!» (1931);
  • «Справа Комуни — це справа соціяльної революціï, справа цiлковитого політичного і економічного визволення трудящих, це — справа всесвiтнього пролетаріяту. І в цьому розумiннi вона безсмертна. /Ленин/» (1931, у співавторстві з Миколою Молоштановим);
  • «Геть фашистських інтервентів з Іспанії!» (1937);
  • «У кожній радянській жінці поранений червоноармієць знайде матір і сестру» (1941);
  • «Оживуть степи, озера» (1944);
картонів до килимів
  • «Повернення з поля» (1936);
  • «У садку» (1936);
панно
літографії
  • «Т. Шевченко в науці у дяка» (1937);
  • «Тарас слухає оповідання свого діда» (1938);
акварель
  • «Т. Шевченко, І. Тургенєв та Марко Вовчок» (1938);
серія малюнків
  • «Тарас читає буквар» (1949);
  • «Тарас-пастух» (1949);
  • «Т. Шевченко на горищі у Ширяєва» (1949);
  • «Т. Шевченко — студент Академії мистецтв» (1949).

Роботи художника зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка, Національному художньому музеї України, Полтавському краєзнавчому музеї та інших (всього в 38 музеях України), а також музеях Росії, Казахстану та Азербайджану[3]; тиражні плакати зберігається в Науковій бібліотеці Російської Академії мистецтв[2].

ВиставкиРедагувати

Пчинаючи з 1932 року взяв участь у понад 120-ти художніх виставках (всеукраїнських, всесоюзних, зарубіжних)[3], зокрема:

  • 1932 — «Плакат на службі п'ятирічки. Перша виставка плаката», Москва;
  • 1932 — Виставка радянського мистецтва, Японія;
  • 1933 — Виставка радянського плаката, Анкара;
  • 1934 — Виставка першої бригади художників, Харків;
  • 1935 — участь у VI Всеукраїнській художній виставці, Київ, Одеса;
  • 1944 — Виставка офорта +1934? 1944 роки, Москва;
  • 1947 — Виставка живопису та графіки «Пейзаж і натюрморт», Москва;
  • 1950 — Пересувна виставка «Радянська графіка», Бухарест, Гельсінкі, Прага, Будапешт;
  • 1953 — Виставка гравюри та офорту, Київ;
  • 1954 — Виставка образотворчого мистецтва Української РСР, присвячена 300-річчю возз'єднання України з Росією, Москва, Третьяковська галерея;
  • 1956 — Венеціанська бієнале, Венеція;
  • 1959 — Виставка книги, графіки та плакату Української РСР, Київ;
  • 1959 — Виставка «Москва-Лондон» (Велика Британія);
  • 1964 — Ювілейна художня виставка до 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, Москва;
  • 1967 — Виставка радянського українського мистецтва, Монреаль;
  • 1977 — Спільна виставка творів членів Академії мистецтв СРСР і Академії мистецтв НДР «Шляхи боротьби», Берлін;
  • 1977 — Виставка радянського мистецтва (США);
  • 1979 — Республіканська художня виставка до Днів радянської літератури і мистецтва в Азербайджані, Баку, Сумгаїт.
  • 1980 — Виставка радянського українського мистецтва (Пакистан);
  • 1981 — Всесоюзна художня виставка «Ми будуємо комунізм», Москва.

Персональні виставки відбулися у Києві (1984, посмертно — 1999, 2005), Москві (1985).

ВідзнакиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

25 жовтня 2004 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 100-річчю від дня народження Михайла Дерегуса[6]. Того ж року від 5 листопада Національна спілка художників України заснувала премію імені митця, яка присуджується щорічно молодим удожникам за визначні живописні, графічні твори, що відзначаються високим професіоналізмом виконання, глибоким розкриттям змісту та образів, співзвучних настроям епохи розбудови незалежної Української держави[7].

У Києві, на будинку по вулиці Володимирській, 9, де в 19731997 роках жив Михайло Дерегус, установлено бронзову меморіальну дошку.

У 2019 році одну з вулиць Києва назвали на честь художника[8].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати